Тема .Країни центральної та Східної Європи (1945 –п.ХХІ ст.).

План:

І.Встановлення радянського панування в країнах Східної Європи.

ІІ .Основні тенденції розвитку.

1. РЕВ.

2. Наростання внутрішньої нестабільності у 50—70-х рр.

3.Демократичні революції.

Пригадайте:
2. Які країни Центральної та Східної Європи були окуповані нацистами, а які були їхніми сателітами?
2. В яких країнах регіону найбільш активно розвивався рух Опору?
3. За яких умов країни Центральної та Східної Європи були звільнені від окупантів?
І. Встановлення радянського панування в країнах Східної Європи.
Після ліквідації нацизму й відновлення національної незалежності у країнах Центральної та Південно-Східної Європи у 1944— 1945 рр. до влади доступились уряди Національних фронтів, які складалися з декількох партій та організацій, що боролися проти окупантів або проти власних профашистських правителів.

Як писав французький історик Ж.-Б. Дюрозель: "Встановлення комуністичного режиму здійснювалося трьома послідовними етапами:

1. Створення справжнього коаліційного уряду. В Румунії та Болгарії він протримався лише кілька місяців (у Болгарії — до січня 1945 р., а в Румунії — до лютого 1945 р.). В Угорщині він зберігав владу до весни 1947 р., а в Чехо-Словаччині — до лютого 1948 р."
На цьому етапі було здійснено низку перетворень у різних сферах. Ліквідовувалися фашистські партії та організації, поновлювалася дія демократичних конституцій, почали функціонувати парламенти, створювалися нові органи місцевого управління — національні комітети або ради. До певного часу зберігалася монархічна форма правління (у Болгарії, Румунії, Югославії).
"Другий етап — створення формально коаліційного уряду, в якому вся влада фактично належала комуністам".

На цьому етапі в усіх країнах, крім Болгарії, де ця проблема вже була вирішена, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння.

Націоналізації підлягали найбільш значні підприємства й банки, одначе питання про ліквідацію приватної власності взагалі ще не ставилося. Вилучалася на користь держави власність фашистів та їхніх поплічників. Здійснювалися соціальні реформи з метою поліпшення життя у післявоєнних містах і селах, розширювалися можливості для здобуття освіти і користування культурними цінностями. Компартії прагнули розширити соціальну опору для майбутніх виборів.

Водночас ущемлювалися права буржуазних і дрібнобуржуазних партій, які змушені були перейти в опозицію, а їхніх лідерів, котрі не емігрували, заарештовували.
Проте до 1947 р., незважаючи на військову і політичну присутність СРСР у Східній Європі, зберігалася можливість розвитку політичної та економічної системи, що припускала у певних межах політичний плюралізм, багатопартійність, різноманітність форм власності. Це був такий собі період демократії.

Лідери комуністичних партій східноєвропейських країн тоді вважали, що процес побудови соціалізму буде тривалим, еволюційним, без застосування насильства. Але події 1947 — 1948 рр. круто змінили ситуацію.

Поразка комуністів на виборах в Угорщині, перенесення виборів у Польщі на 1947 р. через недостатньо сильну позицію компартії стривожили Кремль, де намагалися прискорити перехід влади до комуністичних лідерів. З метою утримання цього процесу під своїм контролем СРСР створив у вересні 1947 р. Інформаційне бюро дев'яти комуністичних партій (СРСР, Польщі, Болгарії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). На першому його засіданні А. Жданов заявив про можливість приходу комуністів до влади у країнах Східної Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку СРСР.

Отже, третій етап установлення комуністичного режиму — "це створення власне комуністичного уряду (восени 1947 р. — в Болгарії та Румунії, в лютому 1948 р. — в Чехо-Словаччині, в березні 1948 р. — в Угорщині”).

Відтоді у східноєвропейських країнах реалізувався ленінський план будівництва соціалізму, тобто розпочалися індустріалізація і кооперація сільського господарства. Колективізація мала примусовий, насильницький характер. Усі методи й форми колгоспного будівництва в СРСР переносились у ці країни. Практично в кожній із них склалися культи власних вождів — Б. Берута (Польща), К. Готвальда (Чехо-Словаччина), М. Ракоші(Угорщина) та ін.
Отож, у більшості країн Центральної та Південно-Східної Європи наприкінці 40-х рр. запанував державний устрій тоталітарного типу, влаштований на радянський копил. Цей устрій одразу ж був приречений на перманентні соціально-політичні кризи.
ІІ. Основні тенденції розвитку.
1. РЕВ.
Свій вплив у країнах Східної Європи СРСР намагався закріпити укладенням серії міжнародних політичних угод.

25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехо-Словаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв'язання економічних проблем у зв'язку з розколом Європи, координації народногосподарських планів, реалізації спільних проектів (завод "Ікарус", газо-ї нафтопроводи і т. ін.). У лютому до РЕВ приєдналась Албанія, а потім і Монголія. РЕВ у різні часи співробітничала з Кубою, В'єтнамом, Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мозамбіком, Ефіопією, Афганістаном, НДРЙ на основі окремих угод.

Одначе створення РЕВ не виправдовувало надій її учасників з розвитку інтеграції та економічного співробітництва. У відносинах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Східної Європи отримували вельми пільгові умови на торгові відносини з СРСР. Радянський Союз постачав до Східної Європи насамперед природні ресурси. РЕВ припинила діяльність 1991 р.

2. Наростання внутрішньої нестабільності у 50—70-х рр.
У 50-ті рр. у країнах Східної Європи почала наростати внутрішня нестабільність, зумовлена кількома причинами. По-перше, смерть Сталіна 1953 р. і початок "відлиги" в СРСР привели до деякої лібералізації політичного курсу керівництва країн регіону. По-друге, індустріалізація за радянським взірцем, що здійснювалась у країнах Східної Європи, призвела до значного погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість. А втім, становище робітників І службовців, як засвідчили події у Польщі та НДР, було не набагато кращим. По-третє, економічні реформи у 50-ті рр. практично зводилися нанівець догматичним втручанням вищого партійного керівництва, що призводило до авантюристичної політики у сфері економіки. По-четверте, на вияв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки в післявоєнний період.

Про зміни, що відбувались у ФРН, Італії, Франції, добре знали у Східній Європі, і ця обставина значно посилювала невдоволення комуністичними режимами. Найяскравішими проявами цього невдоволення були події 1956 р. в Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до антитоталітарної революції, яку було придушено за допомогою військової сили.

Після подій у Польщі та Угорщині керівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини невдоволення. Було припинено масові репресії та проведено часткову реабілітацію їхніх жертв.

Відбувалася лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти; поширювалися контакти Із західними країнами.

На початку 60-х рр. у більшості країн регіону було зроблено спроби провести економічні реформи. Не відмовляючись від наріжних принципів економічної системи соціалізму (пріоритет держави в економіці, планово-адміністративна система управління і розподілу матеріальних благ тощо), передбачалося надати підприємствам відносну економічну самостійність. Проте, зберігаючи державну власність, партійно-бюрократична номенклатура забезпечувала можливість повного підкорення всіх сфер життя своїм інтересам.

У другій половині 60-х рр. (а інколи й дещо раніше) резерви, що забезпечує можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, виявилися значною мірою вичерпаними, що мало наслідком падіння прибутку та уповільнення темпів розвитку економіки.

Криза у Чехо-Словаччині (1968—1969 рр.), або "'Празька весна", стала одним із найважливіших і доленосних періодів для народів Східної Європи у повоєнні часи.
Загальна криза тоталітарного режиму проявилась і в Польщі в подіях 1968 і 1970 рр.

У Югославії на тлі загострення економічних проблем на початку 70-х рр. посилилися диспропорції в розвитку Словенії та Хорватії, з одного боку, та інших югославських республік — з іншого. Поглибилися національні протиріччя. Учасники заворушень у Хорватії в листопаді 1971 р. виступали з вимогами відокремлення республіки від СФРЮ.

Після поразки "Празької весни", подій у Польщі, Югославії почалося посилення тоталітарних режимів у Східній Європі. Економічні реформи практично зупинилися, ринкові відносини, що зароджувались, або ліквідовувались, або вкрай обмежувались. Активізувався дисидентський рук. Відставання Від розвинених країн Заходу зростало. Дня придушення невдоволення правлячі компартії зміцнювали армії, органи внутрішніх справ, держбезпеки.

3. Революції кінця 80 — початку 90-х рр. їхній характер, спільні риси та особливості.
Назріваюча протягом довгого часу криза наприкінці 80-х рр. охопила всі країни Центральної та Південио-Східної Європи. Вона проявилася в економічній, політичній, ідеологічній і моральній сферах. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, невправність адміністративно-командних методів управління і небажання більшості населення жити в умовах тоталітарного режиму — все цс зумовило виникнення своєрідної революційної ситуації в цих країнах. У різних державах вона складалась і розвивалася неоднаково. Але загальним для всіх країн було прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих партій, встановити демократичну форму правління і на основі широкої демократії обновити соціально-економічне й політичне життя суспільства.

Могутнім каталізатором революційних процесів у регіоні став національний фактор. Його виявлення були дуже відмінні у різних країнах і залежали від національних традицій, характеру політичного режиму, що передував тоталітарному, рівня розвитку національно-визвольного руху проти нацизму в роки другої світової війни, обставин приходу до влади комуністичних партій. Особливо великий вплив справляли національні проблеми на розвиток подій у Югославії, Чехо-Словаччині, Румунії, Болгарії.
Кардинально вплинули на перебіг історичних подій у регіоні перебудовні процеси в СРСР після приходу до влади 1985 р. М. Горбачова. Новий генеральний секретар ЦК КПРС здогадувався, що Радянський Союз уже не може всіх повчати, як їм жити далі. Відносини СРСР з іншими соціалістичними країнами тепер будувалися на принципах реального рівноправ'я, невтручання у внутрішні справи інших країн, взаємовигідних економічних відносин. Зміни в СРСР із піднесенням сприйняли в Угорщині, Польщі, Югославії, де розпочалося реформування політичної системи. Однак у Румунії, НДР, Болгарії консервативно-бюрократичні сили й насамперед лідери цих країн гостро негативно поставилися до реформ у СРСР, хоча зовні це ставлення не завжди виявлялося.

Події 1989—1990 рр. за своїм характером були революційними, оскільки кардинально змінювали характер суспільно-політичних і соціально-економічних відносин у регіоні.
Форми й методи демократичних революцій були різними — від "ніжної", або "оксамитової"', революції в Чехо-Словаччині до кривавих зіткнень у Румунії, що призвели до численних жертв.

Революції розгорталися майже одночасно. Це пояснювалося, по-перше, зрілістю передумов і високим ступенем соціальної напруженості в усіх цих країнах і, по-друге, розумінням того, що СРСР не втручатиметься у справи своїх західних сусідів: не надаватиме підтримки консервативним силам, які намагалися загальмувати демократичний процес.

Демократичні революції в Центральній та Східній Європі в 1989—1991 рр. стали однією з найважливіших подій другої половини XX ст. Вони зумовили недільки кардинальні внутрішні зміни, в країнах східноєвропейського регіону, а й викликали нове спІввідношення сил у Європі, нову структуру економічних і політичних відносин між великими державами. Настав край конфронтації між Сходом і Заходом, між СРСР і США. Закінчилася довга виснажлива "холодна війна".

Після революцій у країнах Східної Європи створено дієву багатопартійну структуру. Часом хаотична в деяких країнах, вона стала, однак, беззаперечною реальністю, незважаючи на те, що демократична традиція тут була обмежена або не існувала зовсім. Дуже важливо, шо після краху тоталітарного соціалізму затвердився конституційно-парламентський механізм зміни влади. За роки, що минули, така зміна відбулася в ряді країн уже декілька разів. Таким чином у країнах регіону створені демократичні правові державні установи.

У соціально-економічній сфері останнім часом відбувається масовий перерозподіл власності, створено необхідні умови для розвитку приватного сектора, що навіть зовні змінив вигляд східноєвропейських країн, їхніх столиць і міст. Темпи приватизації набагато вищі у Польщі, Словенії, Угорщині, вищі й економічні показники цих країн, реформи набули тут більш послідовного та радикального характеру, багато позитивних наслідків.

Темпи переходу до ринкової економіки у Румунії, Болгарії, СРЮ, Македонії, Боснії та Герцеговині значно відстають. Управлінська некомпетентність, реформістська та економічна неспроможність колишніх комуністів у новій подобі, їхні політичні прорахунки призвели до різкого зростання безробіття, посилення інфляції, падіння життєвого рівня населення у цих країнах. Такою с ціна непоквапливості, нерішучості, небажання і невміння провести радикальні реформи.

Одначе народи Східної Європи тепер усвідомили, що їхні доля і майбутнє повністю знаходяться в їхніх власних руках.

Перевірте себе.
1. Назвіть реформи, проведені урядами Національних фронтів у країнах Східної та Південно-Східної Європи у 1945—1947 рр.
2. За яких умов у цих країнах було встановлено комуністичні режими?
3. З якою метою було створено РЕВ?
4. Проаналізуйте причини наростання внутрішньої нестабільності в країнах Центральної та Східної Європи.
5. Назвіть характер революції кінця 80—початку 90-х рр.
6. Як вплинула "перебудова" в СРСР на розгортання революційних процесів у Східній Європі?
7. Якими були наслідки демократичних революцій?

Питання для обговорення у групі.
1. Яку роль відігравали компартії у зміні суспільно-політичного ладу в країнах Східної Європи?
2. У чому виявилася відмінність суспільно-політичного ладу в країнах Східної Європи від західних країн?
3. Чому не увінчались успіхом спроби реформ у 60-ті рр.?

Робота з джерелами.
Виконайте лабораторно-практичну роботу.
Ознайомтеся з висловлюваннями вчених-істориків і дайте відповідь на питання: які причини краху тоталітарних режимів у країнах Східної Європи еони вважають головними?
Розділіть їх по групах: економічні, політичні, ідеологічні, правові.

Жан-Батіст Дюрозель "історія дипломатії від 1919 року до наших днів"

"Історія викрила фальш Марксизму-ленінізм у в більшості істотних пунктів:

1. Класова боротьба не с основною рушійною силою історії. Цією силою є радше національне почуття.

2. Дрібна і середня буржуазія не "пролетаризувалися". Навпаки, пролетаріат потроху наздоганяє дрібну буржуазію. Не можна, звичайно, стверджувати, що бідних більше нема. Але це вже не "класове" питання...

4. Нарешті: свобода е загальнолюдським прагненням, якого не можна вгамувати протилежністю — політичними тюрмами і концентраційними таборами".

К. Ясперс "Витоки історії та її мета"

"Страшно дивитись на те, як обманна віра в тотальне планування, яка нерідко виникає на Грунті істинного ідеалізму, заставляє людину через її діяльність все глибше крок за кроком занурюватися саме в те, що вона намагалася подолати — злидні, несвободу та беззаконня".

В. Газін, С. Копилов "Новітня Історія країн Європи та Америки"

"Причини краху лежали в самій системі. Знищення приватної власності, економічної свободи, вільного підприємництва, тобто ринкової економіки, відмова
від природного розвитку виробництва і пріоритет надуманої скеми призвели країни Східної Європи до постійного дефіциту най необхіднішого і, нарешті, до економічної катастрофи... Позбавлений власності громадянин перестав бути повноцінною незалежною особою і попав у повну залежність від партійно-державної номенклатури.

Порушення прав людини, переслідування свободи та інакомислення стали буденною справою чисельних секретних служб. Ідеологія комунізму, зіткнувшись із сферою реальної політики, виявила свою повну протилежність

Запам'ятайте дати:
1949 р. — Створення Ради економічної взаємодопомог» (РЕВ).

Самостійна робота студента №10 .

Тема: Загальна характеристика загальних проблем людства. Термінологія:демографія, демографічний вибух, урбанізація, демографічна політика, розсілення, дисперсне розселення, демократія, екологічна криза, індустріальні технології, антропогенний вплив, глобальні проблеми, ядерна зброя, ЮНЕСКО, ООН, СНД, міжнародний конфлікт, науково-технічний прогрес, ринкові відносини, інтеграція, макроекономічні процеси.

План

1. Демографічна політика.

2.Екографічна криза і демографічний вибух.

3.іжнародні соціальні проблеми.

4.Проблема збереження миру на Землі.

5.Забеспечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу.