Висновки. державно-правових дисциплін

Затверджую

Начальник кафедри

державно-правових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент

підполковник міліції

А.В. Мілашевич

“____”_________________2004р.

ЛЕКЦІЯ

По темі №3 “Сучасна держава” з навчальної дисципліни “Теорія держави і права”

для слухачів факультетів № 4,5 (заочне відділення) за спеціальністю

“Правознавство”, „Правоохоронна діяльність”.

Розглянуто і схвалено

на засіданні кафедри

“____”___________2004р.

Протокол №__________

Одеса

Р.

Тема. Сучасна держава.

План.

Вступ.

Питання 1. Поняття і елементи форми держави.

1.1.Форма правління держави.

Форми державного устрою.

1.3 Політичний режим.

Питання 2. Механізм держави.

2.1. Поняття і сутність механізму держави.

2.2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи та їх види.

Питання 3. Держава в політичній системі суспільства.

Висновки.

Питання 1. Поняття і елементи форми держави.

1.1.Форма правління держави.

Категорія форми держави дає загальне уявлення про особли­вості організації державної влади, порядок утворення державних органів і специфіку їх відносин між собою і населенням, про особ­ливості методів, прийомів, що використовуються державною вла­дою у відносинах з суспільством та його різноманітними інститута­ми (інститут суспільства – державне чи громадське об’єднання людей, які виконують певні функції). Особливості організації влади історично мінливі і залежать від багатьох чинників. Зміст поняття «форма держави» в суспільній думці змінювалися неодноразово — від Арістотеля і до наших днів. Таким чином, наукою вироблена універсальна конст­рукція, що виражена в понятті форми держави для характеристи­ки численних способів організації влади будь-якої держави. Якщо держава, з точки зору свого головного змісту, — організація публічної політичної влади, то форма держави - це спосіб організації, існування, зовнішній вираз цієї влади в суспільстві.

Аналіз тривалого процесу існування держави дає можливість вирізнити три основних аспекти її організації: юридично визна­чений порядок створення державних органів і їх відносини між собою та з населенням країни; правове закріплення устрою дер­жавної влади, її територіальної організації; характер прийня­тих у даній державі методів і прийомів здійснення влади.

Категорія “форма держави” виступає своєрідним “паспортом держави”, що відображає основні її особливості серед держав світу. Слід також мати на увазі, що держава — складно організована сис­тема, тому кожен з аспектів її форми можна розглядати ізольо­вано лише на теоретичному рівні: в реальному житті держави во­ни характеризуються єдністю і взаємовпливом.

На форму держави можуть впливати внутрішньополітичні фактори: конкретні співвідношення класових сил, соціальних груп, національних взаємовідносин, рівень і особли­вості політичної свідомості та культури населення, традиції.

Крім того, форма держави, зазнає впливу з боку зовнішньополітичних факторів. На основі впливу цих факторів держава має робити вибір способів здійснення державної влади — різних за змістом видів політичного режиму.

Аспекти організації державної влади, які становлять поняття «форма держави», розкриваються через способи та порядок утво­рення і організації вищих органів державної влади, правовий (пе­редусім — конституційний) порядок відносин між ними і насе­ленням. Ці моменти відображені у понятті «форма правління дер­жави». Способи територіального устрою державної влади і організація системи державних органів, що відповідає цьому уст­рою, їх правове закріплення відбиті в понятті «форма державного устрою». Сукупність способів здійснення державної влади, ре­альна оцінка взаємодіючих і поєднаних нею правових та неправових методів розкривається через поняття «політичний (держав­ний) режим».

Отже, форма держави — це взяті в єдності способи органі­зації державної влади, її устрою та методів її здійснення.

Категорія форма держави складається з трьох елементів: форми правління держави, форми державного устрою, державного (політичного режиму).

Форма правління держави – організація, порядок утворення і взаємодії вищих органів державної влади.

Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і повноваження вищих органів державної влади; порядок їх утво­рення і характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; відносини між вищими органами влади і населенням і ступінь впливу насе­лення на прийняття державних рішень; тривалість повноважень і характер змінюваності вищих органів влади; Традиційно в науці розрізняють дві форми правління — монархію і республіку.

Монархія — це форма державного правління, при якій систе­му вищих органів влади очолює одна особа, що одержує і передає свою посаду і титул, як правило, у спадщину і довічно.

Ознаки монархії:

а) безстроковість влади монарха;

б) посідання влади за правом крові (спорідненості) й отриман­ня її у спадок;

в) монарх є головою держави і здійснює від її імені представ­ництво;

г) офіційна непідлеглість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав їх виникнення і взаємовідносин влади з населенням усі мо­нархії поділяються на необмежені і обмежені.

Необмежена монархія — така форма правління, де влада мо­нарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя, її різновидом є деспо­тична монархія. Мо­нархії типу східної деспотії характерні для стародавніх держав рабовласницького типу. Головна підстава влади в таких монархіях — обожнювання лідера-монарха, наділення його особливими рисами, непоруш­ний авторитет його сили.

Абсолютна монархіяхарактерна для останнього етапу існу­вання феодальних держав, де відбувається політична і еко­номічна централізація влади, яка концентрується в руках монар­ха. Його влада є необмеженою, поділ влади не здійснено, а стано­во-представницькі установи є фактично безправними.

В обмежених монархіях влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, що може закріплюватися в конституціях.

Виділяють два види обмежених монархій: дуалістична та парламентська.

Дуалістична монархія(перехідний тип монархії) характери­зується такими ознаками:

- формальна належність законодавчої влади парламенту;

- здійснення монархом функцій глави виконав­чої влади;

- право монарха формувати уряд, відповідальний перед ним;

- право накладення абсолютного вето на закони парламенту;

- право монарха видавати укази, що мають силу закону.

Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від феодальних відносин і абсолютизму до капіталізму і є відбиттям спроби монархії примирити інтереси феодалів і буржуазії. Дуалістична монархія була в кайзерівський Німеччині в 1871-1918 рр. Вона існувала також в Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, Тонга).

Парламентська монархіямає такі ознаки:

- монарх лише фор­мально зберігає функції глави держави і має виключно представ­ницькі повноваження;

- законодавча влада належить парламенту, виконавча — урядові, який формується парламентом і повністю йому підзвітний;

- монарх позбавлений права самостійно здійсню­вати функції глави держави;

- всі акти, які видаються від імені мо­нарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалені міністрами .

Монархії парламентського типу характерні для багатьох дер­жав Європи (Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.).

Республіка — форма правління, при якій вищі органи держав­ної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) устано­вами.

Основні юридичні ознаки республіки:

- влада вищих органів обмежена строком, закріпленим у кон­ституційних законах;

- виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента);

- відповідальність глави держави перед народом;

- верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Республіканське правління в сучасному світі поділяється на парламентські, президентські та змішані республіки.

До основних ознак парламентських республік належать:

1) формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе відповідальність за свою політичну діяльність;

2) вибори до парламенту одночасно передбачають питання формування ним уряду;

3) уряд формується парламентом (головним чином з числа де­путатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);

4) виконавча влада існує окремо від президента: на нього по­кладені номінальні представницькі функції, а реальна влада нале­жить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру тощо);

5) уряд користується підтримкою парламентської більшості і відповідає перед парламентом, який може відправити уряд у відставку і сформувати новий;

6) розвинена багатопартійна система, що виключає концент­рацію влади в руках парламенту;

7) особливості виборів президента: він може обиратися пар­ламентом за правилами парламентської процедури (наприклад, у країнах Східної Європи — Албанії, Угорщині, Чехії, Словакії) і нести відповідальність згідно з конституціями перед парламен­том; крім того, у парламентських республіках президент може обиратися двома шляхами: парламентом за участю представників адміністративно-територіальних (автономних) одиниць і спеці­ально створеним органом, який складається з парламентарів та представників суб'єктів федерації.

Позитивні якості парламентських республік звичайно вбача­ють у їх здатності частіше встановлювати стабільну демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Недоліки пов'я­зуються з нестабільністю виконавчої влади, що виражається в ча­стих урядових кризах за умови відсутності стабільної правлячої більшості в парламенті.

Президентська республіка, її основні ознаки й особливості:

1) президент об'єднує повноваження глави держави і глави уряду (виконавчої влади);

2) позапарламентський метод обрання президента: він оби­рається шляхом загальних виборів;

3) позапарламентський спосіб формування уряду (його очо­лює або призначає президент);

4) відсутність інституту парламентської відповідальності уря­ду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед пар­ламентом). У зв'язку з цим парламент (наприклад, Конгрес США) не має права відкликання уряду: можливий навіть протилежний партійний склад парламенту й уряду;

5) президент не має права розпустити парламент і призначити нові вибори;

6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване (переборене) більшіс­тю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).

Однак цей тип республік має і недоліки (президент не зале­жить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності пе­ред ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом).

Республіки не завжди відповідають ознакам їх «чистих» парламентських і президент­ських форм. Можуть бути створені й інші моделі республіканського правління, що поєднують ознаки як парламентських, так і президентських республік. Головним показником при цьому стає співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту в механізмі формування уряду.

Виділяють також змішані республіки, які мають елементи парламентської та президентської республіки.

В змішаних республіках можливі такі варіанти співвідношення повноважень між гілками влади:

а) президент призначає голову уряду і за його пропозицією одночасно призначає склад уряду (наприклад, у Польщі);

б) глава держави (президент) пропонує кандидатуру глави уряду, парламент його обирає, а президент призначає на посади і звільняє членів уряду за пропозицією голови уряду (напри­клад, у ФРН);

в) глава держави призначає главу уряду і за його пропозицією — склад уряду, а парламент його схвалює (наприклад, в Італії).