Державний лад, суд, збройні сили. Основні риси афінського права

За формою державного правління Стародавні Афіни бу-ли демократичною республікою.

Державний апарат Афінської демократії складався із та-ких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, ко-легії стратегів і колегії архонтів.

Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять.

Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На на-родних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, заслуховувались звіти магістратів після закінчення строку повноважень, обговорювався та затверджувався державний бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків, приймалось рішення у випадку остракізму. Специфічне значення мали права народних зборів щодо охорони основних законів. Була створена спеціальна колегія для охорони законів, яка одержувала свої повноваження від народних зборів.

У народних зборах був встановлений доволі демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватися певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи.

Народні збори збирались, як правило, через 8–9 днів.

Головою народних зборів був голова пританів. Голосу-вання було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Але при цьому він ніс кримінальну відповідальність (аж до смертної кари), коли з’ясовувалось, що його пропозиція про-тирічить діючим законам і про це не було оголошено заздале-гідь. Крім того, будь-який законопроект підлягав попередньому розгляду в раді п’ятисот. Остаточне рішення належало геліеї. Обговорення законопроекту, який пройшов усі попе-редні стадії, велось у геліеї у формі судового процесу: автор законопроекту виступав обвинувачем старих законів, а їх за-хисників призначали народні збори. Рішення приймалось бі-льшістю присяжних при таємному голосування.

Певна кількість учасників народних зборів вимагалась тільки при вирішенні питання про остракізм (6 тисяч). В ін-ших випадках присутніх могло бути і менше.

Рада п’ятисот, що була одним з найважливіших державних інститутів афінської демократії, не підміняла народних зборів, а була їх робочим органом. Члени Ради п’ятисот вибирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку по 50 чоловік від кож-ної з 10 філ. До неї могли входити представники всіх розрядів населення.

Рада була розбита на 10 чергових частин (пританій). 50 членів ради – представники однієї філи були черговими про-тягом одної десятої частини року. Притани щоденно вибирали зі свого складу шляхом жеребкування голову, який головував і в народних зборах.

Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість: розв’язувала питання благоустрою міста, його базарів, стану флоту, арсеналу, організовувала доставку продовольства. У її віданні перебувала скарбниця і державна печатка. Рада здійс-нювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і по-передньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів.

Рада проводила докимасію (перевірку) дев’яти архонтів і кандидатів у члени Ради на майбутній рік. Вона мала право притягувати до суду посадових осіб, а особливо осіб, винних в неправильному використанні державних коштів. Приговори Ради могли оскаржувалися в геліеї.

У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архон-ти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливі-ших органів державної влади, що контролював діяльність по-садових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено, головним чином, функції судової установи.

Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів.

Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян.

Основні функції колегії стратегів – верховне керівницт-во і командування всіма військовими силами афінської дер-жави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоря-джень.

За афінськими законами всі десять стратегів користувались однаковими правами і мали однакові обов’язки. Але на практиці встановився неписаний звичай, що один із стратегів займав перше місце не тільки в самій колегії стратегів, але й у всій державі.

У віданні колегії архонтів знаходились релігійні, сімейні і справи, що стосувались моралі.

Дев’ять архонтів і секретар вибирались за жеребом – по одному від кожної філи. Потім архонти, крім секретаря, піддавались докимасії в раді п’ятисот. Другу перевірку архонти проходили в геліеї.

Архонти – енонім, базилевс і полемарх – мали рівну владу і кожен з них вибирав собі два товариша.

Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства.

Геліея складалася з 6000 чоловік, щороку вибиралась шляхом жеребкування архонтами з числа повноправних громадян не молодших 30-ти років по 600 чоловік від кожної філи. Увесь склад суду був поділений на десять частин по 500 чоловік у кожній. 1000 суддів були запасними. Суд був відкри-тим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати.

Кримінальне судочинство мало кілька стадій: оголошення обвинувачувальної скарги, виступ обвинувача і підсудного, допит свідків, таємне голосування про винність чи невинність підсудного (вердикт), таємне голосування про міру покарання, оголошення вироку, останнє слово підсудного. Рішення суду оскарженню не підлягало.

Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права.

Крім геліеї, в Афінах було ще декілька судових колегій, які розглядали коло певних справ: ареопаг, чотирі колегії ефетів, колегія сорока. Військо Афін складалось з ополчення, в якому служили всі громадяни від 18 до 60 років.

Система афінської демократії в V – ІV ст. до н.е. була добре продуманою і старанно розробленою політичною системою. Заміщення державних посад будувалось на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності. Усі посадові особи вибирались на один рік без права переобрання на наступний строк. Але це не стосувалося стратегів.

Для свого часу афінська демократія мала найбільш пере-довий державний устрій, в умовах якого всі повноправні гро-мадяни мали можливість управляти державою, а держава пік-лувалась про матеріальний добробут своїх громадян і ство-рювала умови для розвитку культури.

Але надмірні соціальні гарантії для бідних стали важким тягарем для держави і заможних осіб. Такі гарантії сприяли розквіту античної культури, але згубили античну економіку.

Громадяни Афін, прирівнявши права громадянина до права кормління, не допускали в країну чужоземців, а тому ця держава, невелика за розміром і чисельністю населення, врешті-решт, у 338 році до н.е. була завойована військами Олександра Македонського.

Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигля-ді Законів Драконта. Це було великою перемогою народних мас. Тлумачення звичаєвого права за традицією належало аристократії і призводило до частого зловживання. Запис дія-чих норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил.

При цьому Драконт включив до законів ряд нових суттєвих положень, які відображали нову соціально-економічну ситуацію. Так, наприклад, скасовувалась кровна помста, вво-дились нові правила судочинства. Закони закріплювали права приватної власності, встановлюючи при цьому суворі пока-рання за посягання на приватну власність. Чітке виконання законів вважалось неодмінним елементом демократії.

У громадській присязі молодого афінянина говорилось: “І я буду слухатись владу…, і підкорятися встановленим за-конам… і якщо хто-небудь буде скасовувати закони або не підкорятись їм, я не допущу цього, але буду захищати їх один або разом з усіма”.

“Коли Драконта запитали, – пише Плутарх, – чому він за більшу частину злочинів призначив смертну кару, він, як ка-жуть, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуго-вують цього покарання, а для тяжких він не знайшов більшого.”

На початку VІ ст. до н.е. в Афінах Солоном була проведена велика законодавча робота: Закони Драконта були скасовані за винятком деяких постанов про вбивство. У V – ІV ст. до н.е. закони стають головним джерелом права.

Майнові відносини. Афінське право не знало чіткої різниці між речами, але правовий статус нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на видиме і не-видиме. До першого належали: земля, раби, худоба, до друго-го – гроші, дорогоцінності. Серед речових прав відомі були володіння і власність.

Зобов’язання виникали з договорів або деліктів. Договори в більшості укладались у письмовій формі, хоч ніякої обов’язкової форми не існувало. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи засобом забезпечення договірних зобов’язань залишаються завдаток, застава, порука. Афінському праву були відомі різні види договорів: ку-півлі-продажу, найму, позики, підряду, схову, товариства, до-ручення, комісії.

Зобов’язання із деліктів виникають у випадку заподіяння майну будь-якої шкоди.

Шлюбно-сімейне право. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Але якщо громадянин не вступав у шлюб, то це не спричиняло покарання. Шлюб розглядався як різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди.

Розлучення для чоловіків було вільним, але для жінок це була складна справа. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки не мали ні політичних, ні громадянських прав.

Батьківська влада спочатку була дуже широкою, але з часом слабне.

Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом в першу чергу були сини, але коли синів не було, то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син.

Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і вико-навцем злочину.

Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним.

Судовий процес. Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар.

Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування, судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували.

Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в такому вигляді направлялись до суду.

Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були остаточними і оскарженню не підлягали.