ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Держава – особлива політико-територіальна організація класового суспільства, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкової сили.

Державна влада – здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншим суб’єктам у сфері управління справами держави і суспільства шляхом використання можливостей державного апарату.

Державний(державно-правовий) режим – сукупність форм і методів здійснення державної влади, обсяг та рівень реальності прав і свобод громадян та рівень їх участі в управлінні справами держави і суспільства.

Дієздатність– обумовлена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Галузь права – складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю предмета і метода правового регулювання.

Закон– нормативно-правовий акт, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається колегіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом) і має вищу силу порівняно з іншими нормативно-правовими актами.

Законність – правовий режим суспільних відносин при якому забезпечується точне і неухильне здійснення законів та інших нормативно-правових актів; створено і функціонує ефективний контроль за неухильною реалізацією правових приписів, а винні у здійсненні правопорушень притягаються до юридичної відповідальності.

Застосування норм права – спрямована на реалізацію норм права і здійснювана у спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою інших суб’єктів з метою вирішення конкретної справи шляхом видання індивідуальних правових приписів (правозастосовчих актів).

Зміст права – закріплені в нормах права приписи, що встановлюють права і обов’язки певних суб’єктів і правові наслідки невиконання або неналежного їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обов’язків (функціональний аспект).

Інститут права– сукупність норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин.

Історичний типдержави і права – обумовлена пануючими у країні на певних етапах її розвитку виробничими відносинами сукупність рис та ознак держави і права, що зумовлюють їх соціальну сутність, тобто спрямованість на задоволення інтересів та потреб тієї або іншої соціальної групи (класу).

Кодекс –закон, у якому об’єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин.

Метод правового регулювання – обумовлений особливостями предмету правового регулювання засіб дії права на суспільні відносини.

Механізм правового регулювання – сукупність правових засобів, з допомогою яких поведінка суб’єктів суспільних відносин приводиться у відповідність з правовими приписами.

Нормативно-правовий акт – прийнятий в установленому порядку компетентним суб’єктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативний припис – положення нормативно-правового акта, яке містить конкретне правило поведінки.

Норма права– обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами в межах їх компетенції.

Орган держави– особа чи структурована група осіб, які виступають від імені держави й наділені владно-державними повноваженнями, в тому числі правом застосовувати засоби державного примусу і здійснювати державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції.

Політична влада –здатність окремих суб’єктів підпорядковувати своїй волі поведінку інших суб’єктів у сфері управління справами суспільства і, таким чином спрямовувати його розвиток у відповідності зі своїми потребами та інтересами.

Право(об’єктивне право) – система сформульованих або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил поведінки загального характеру, реалізація яких забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу.

Правоутворення – різні форми та способи виникнення і буття права, його упорядкування і розвитку.

Правопорушення -це суспільно-небезпечне, протиправне, винне, карне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке настає юридична відповідальність.

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність –закріплений у законі обов’язок правопорушника зазнати з боку держави певних негативних наслідків (санкцій) за скоєне ним правопорушення.

Система права – обумовлена економічним і соціальним устроєм суспільства структура права, що виражає його внутрішню узгодженість та єдність норм права і одночасно їх поділ на галузі та інститути.

Соціальні норми– правила поведінки людей та їх об’єднань, що мають загальний характер і забезпечуються особистими переконаннями та засобами громадського або державного впливу з метою забезпечення порядку і стабільності у суспільстві.

Форма держави – сукупність існуючих у ній форми правління, державного устрою та державного (політичного) режиму.

Юридичні факти –конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення правових відносин.