Гострота зору

Під гостротою зору прийнято розуміти здатність ока сприймати окремо дві точки, які розташовані одна від одної на мінімальній відстані. Кут, утворений лініями, які йдуть з двох точок і перетинаються у вузловій точці ока, називається кутом зору. Мінімальний кут зору, що дозволяє роздільно сприймати дві точки, характеризує гостроту зору досліджуваного ока.

У 1674 р. Гук за допомогою телескопа встановив, що мінімальна відстань між двома зірками, доступна для їх окремого сприйняття неозброєним оком, дорівнює зоровому куту в одну хвилину (1¢).

У 1862 р. Снеллен використав цю величину при побудові таблиць для визначення гостроти зору, прийнявши кут зору в 1¢ за фізіологічну норму.

Нині гостроту зору вимірюють не в кутових, а у відносних одиницях. Під нормальною гостротою зору, рівною 1,0, ми розуміємо здатність ока розрізняти дві точки під кутом зору в 1¢. Гострота зору 1,0 характеризує нижню межу норми. Зустрічаються люди з гостротою зору 1,5; 2; 3 одиниці і більше.

Гумбольдт описав мешканця Бреслау з гостротою зору 60 одиниць, який неозброєним оком розрізняв супутники Юпітера, видимі з Землі під кутом зору в 1².

Межа розрізнювальної здатності ока багато в чому зумовлена анатомічними розмірами фоторецепторів жовтої плями. Так, кут зору в 1¢ відповідає на сітківці лінійній величині 0,004 мм, що дорівнює діаметру однієї колбочки.

Для дослідження гостроти зору застосовують таблиці, що містять декілька рядів оптотипів. Ще Снеллен в 1862 р. запропонував викреслювати оптотипи таким чином, щоб весь знак було видно під кутом зору 5¢, а його деталі - під кутом зору в 1¢. Гостроту зору розраховуємо за формулою Снеллена:

_d

V = ¾¾¾

D

де V - гострота зору; d - відстань, з якої досліджений фактично бачить оптотип, D - відстань, з якої цей оптотип бачить людина з гостротою зору 1,0.

У нас в країні застосовують таблиці Головіна-Сивцева, Шевальова, для дітей - таблицю Орлової.

Досліджуваний знаходиться на відстані 5 м від таблиці. Праворуч від кожного рядка вказана гострота зору, якій відповідає розпізнавання букв в цьому рядку, а ліворуч – та відстань, з якої деталі цих букв розпізнаються під кутом зору 1¢, а вся буква - під кутом зору 5¢. Визначають, який рядок бачить досліджуваний, спочатку правим, потім лівим оком.

Якщо пацієнт на відстані 5 м не читає верхній ряд таблиці, гострота зору у нього менше 0,1. У таких випадках дослідження проводять за допомогою оптотипів (кільця Ландольта, палички), визначаючи відстань, з якої хворий може їх правильно назвати. Кожний метр відстані відповідає гостроті зору 0,02, півметра – 0,01. Якщо гострота зору менше 0,01, але обстежений може рахувати пальці на відстані 10 см, чи 20 см, чи 30 см, тоді гострота зору дорівнює рахуванню пальців на відстані, відповідно 10, 20 чи 30 см. Якщо хворий не може рахувати пальці, але помічає рух руки у обличчя, гострота зору так і визначається: рух руки у обличчя.

При помутнінні оптичних середовищ ока (катаракта, більмо рогівки, помутніння склистого тіла) формений зір відсутній, у хворого нескінченно малий зір (1/¥). У такому випадку визначають світловідчуття, яке може бути з правильною чи неправильною світлопроекцією (1/¥ pr. certa, 1/¥ pr. incerta). Якщо хворий не відрізняє світло від пітьми, око абсолютно сліпе, гострота зору дорівнює 0.

Описані методи дослідження ока є суб'єктивними, тому при підозрі на симуляцію, агравацію або дисимуляцію застосовують контрольні методи, наприклад, метод Поляка за таблицями, в яких оптотипами є кільця Ландольта, розташовані не в тому порядку, що на стандартних таблицях.

Сьогодні розроблено метод об'єктивного визначення гостроти зору, заснований на появі оптокінетичного ністагму при розгляданні рухомих об'єктів на ністагмоапараті.