Легенды. История жанра легенды

История жанра легенды

Самый распространенный жанр европейского средневекового литературы (начиная с 6 века), сформировавшийся в католической письменности преимущественно как житие святого, написанное в день его памяти, или как сборник поучительных рассказов о жизни святых мучеников, исповедников, святителей, преподобных, пустынников, столпников, называемый «Патерик». В западноевропейских странах особую популярность имел сборник христианских легенд в 13-14 вв. под названием «Золотая легенда» ( «Legenda aurea»), переведенный на многие языки.

Легенда в украинской литературе

В украинском писательстве княжеских суток одним из переводов таких сборников легендявляется «Пролог». Тогда же возник сборник оригинальных легенд - «Киево-Печерский патерик». Позже легендами стали называть разнообразные сказания религиозного содержания с набожным и поучительным наставлением о святых местах, притчи о происхождении животных и растений. Из таких произведений упорядочили многочисленные сборники, которые переводили на разные языки, их сюжеты передавали стихами, использовали в школьных религиозных представлениях (мистериях, Мираклях, моралите). В Украине известные Патерик - Синайский, Скитский, Афонский, Иерусалимский и др. Сюжеты легенд имели многочисленные отражение в иконописи, рыцарских романах и повестях. На них выросла такая жемчужина европейской классики, как «Божественная комедия» Данте Алигьери

Легенда в фольклоре

Устные народные рассказы о чудесном событии, которые воспринимаются как достоверные. Легенды очень близки к переводам, отличаются от них больше всего тем, что в основе их - библейские сюжеты. В отличие от сказок, легенды не имеют традиционных начальных и заключительных формул, устоявшегося чередования событий. Лишь иногда у них есть общее со сказками: начальные формулы - «это было давно», «когда-то давным-давно»; фантастический содержание, но такой, которая трактуется как чудо, создаваемое необычными людьми.

Примеры:

«Легенда про створення світу»

Старі люди розказують, що колись у повітрі колихалося щось таке, ніби шар-м'яч. Хтось його штовхнув і він розірвався; полетіли куски цього шару в різні сторони й утворилися земля, сонце, місяць, зорі. З одного куска утворилася земля, що ми на ній живемо. Завдяки китові, який підмостив свого хвоста, затрималася наша земля, а то була б полетіла в бездну. Цьому китові довго лежать обрида і починає ковилять хвостом, а земля починає ворушитись.

«Легенда про вогонь та воду»

Колись спорив вогонь з водою, хто сильніший? То, що підніме вогонь полум'я, то вода й заллє; де покажеться вогонь, то вода і лине на нього. Вогонь бачить, що не подужає, та й утік в камінь — там уже йому нічого вода не зробить. Нема в світі мудрішого й хитрішого, як вогонь: він все чисто переробить. Потоне чоловік, то хоть тіло витягнеш; а вже як згорить, то хіба попелецю згребеш в купку, та й то — вітер дуне, то й розлетиться.

«Легенда про створення гір і каміння на землі»

Якось-то лукавий заспорився з богом, що вип'є всю воду і поїсть увесь пісок на землі. Ото й почав пити воду та жерти пісок. Коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив чудову божу землю горами та проваллями. І оті скелі та гори, які понаблював сатана, росли б бог-зна доки, та вже святі Петро та Павло, як ходили вони по землі, закляли їх. Ото з тієї пори вони й перестали рости. Ото ж після того господь посвятив землю і почав одпочивать після своїх трудів.

Байки

История байки

Байка имеет давно сложившуюся структуру (еще от прозаических «притчей» легендарного древнегреческого баснописца Эзопа - 6 век до н.э.), традиционный круг образов, мотивов, сюжетов. Эзопов язык иногда называют подтекстом художественного произведения. Басня - это рассказы, действующими лицами которого, наряду с людьми (точнее - схематическими фигурами людей), выступают животные, растения, неодушевленные предметы, представляющие определенные идеи и человеческие характеры. Рассказ, как правило, сопровождается в начале или в конце произведения прямо сформулированным афористичным моралистическим выводом, что придает повествованию аллегорическое звучание. Комизм и сатира - неотъемлемые особенности басни. Известными авторами басен являются Эзоп, Барбиус, Федр, Авиано, Лафонтен, Иван Крылов. Кроме античных источников, байка испытала влияние индийской «Панчататры» («Пять книг», 3 век до н.э.).

Байка в украинской литературе 18-19 века

Байковый жанр имеет давнюю и богатую традицию в мировой и, в частности, в украинской литературе. Образцы басен встречаются в школьных риториках Митрофана Довгалевского, Феофана Прокоповича, Георгия Конисского. Байки использовали в своих «проповедях» Иоаникий Галятовский и Антоний Радивиловский. Новой литературной байке в Украине положил начало Григорий Сковорода «Басни харьковские» (1753-1785). В первые десятилетия 19 в. во времена формирования новой национальной литературы байка была одним из господствующих жанров, который заметно способствовал демократизации литературного процесса. Петр Гулак-Артемовский, Левко Боровиковский и Евгений Гребинка обогатили жанр басни структурно и тематически, наполнили новыми жизненными реалиями, народным колоритом. Расцвет жанра в украинской литературе связывают с именем Леонида Глебова. К байке также обращались Иван Франко, Борис Гринченко.

Байка в украинской литературе 20 века

Байка испытывала определенную эволюцию. Кроме сюжетных басен, появляются байки-присказки ( «лилипуты»), а также басни-эпиграммы, басни-шутки, байки-пародии и т.д.

Примеры баек:

«Хвалькувата муха»

Раз тягнули чотири волики тяженький плуг вечором з поля додому. Тягнуть вони, тягнуть; аж надлітає уперта муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і їде з ним помаленьку. Надлітає тим часом друга муха і питає тую, що сидить на розі вола:

— А ти звідки їдеш, сестро?

— 3 поля,— відповідає вона,— цілий день орала-м з волами, аби люди мали хліба досить!

Що вартий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?

«Свиня і кібець»

Свиня восени забрела в ліс. Там вона натрапила на жолуді й почала трощити. Налопалась по саме нікуди, іще б жерла, та вже в пельку не лізло. Вона тоді звалилась на бік і заснула там же під дубом. Як тільки виспалася, знічев'я почала рилом рити землю біля дуба, попідривала всі корінці. На дубі на той час сидів кібець; побачивши невчтивість свині, сказав їй:

- Безтолкова ти тварино, що ти робиш, навіщо псуєш корінці дуба? Він же може захиріти і засохне.

- А що мені до того, нехай сохне, я не жалію, мені потрібні тільки жолуді, бо од них я жирію.

- Дурна ти скотина, не дарма тебе свинею величають: ти роззуй очі, підніми вгору пику і побачиш, що жолуді на дубі ростуть. Як він засохне, так і жолудів тобі не буде. Пам'ятай, що дуб тебе годує, а не ти його. Ти того й не тямиш, що без дуба з голоду здохнеш.

Свиня засоромилася, потинялась додому.

Притчи

Притча - поучительный аллегорический рассказ в фабуле подчинена морализаторской части произведения. В отличие от многозначности толкования басни, в притче сосредоточена определенная дидактическая идея. Притча широко применяется в Евангелии, выражая в аллегорической форме духовные наставления, как, например, «притчи Соломона», которые вслед за псалтырем получили широкое распространение во времена Киевской Руси. Особую популярность несет «Повесть о Варлааме и Йосафе», ставшей предметом научной студии И. Франко. Этот жанр имел большое влияние на его творчество, недаром оригинальные притчи составляют композиционную основу его сборника «Мой Измарагд» (1898). Обращаются к притче и современные поэты (Д. Павличко, Лина Костенко и др.). Жанр притчи отразился и на украинском живописи, в частности на серии рисунков Т. Шевченко. В новейшей европейской литературе притча стала одним из средств выражения морально-философских размышлений писателя, нередко противоположных с общепринятыми, и господствующих в обществе представлений. Здесь притча не изображает, а сообщает определенную идею, заложив в свою основу принцип параболы: повествование как бы отдаляется от данного временного пространства и, двигаясь по кривой, возвращается назад, освещая явление художественного осмысления в философско-эстетическом аспекте (Б. Брехт, Ж.П. Сартр, А. Камю и др.) Пример этому- Кафка и его «Произведения для хрестоматии». В таком новом качестве наблюдается притча и в творчестве современных украинских писателей, в частности В. Шевчука («Дом на горе», «На поле смиренном» и другие).

Примеры:

«Притча про сіяча»

Ось вийшов сіяч, щоб посіяти своє зерно. І як сіяв, упало одне край дороги. Там воно було витоптане, а птахи небесні його повидзьобували. Інше ж упало на ґрунт кам'янистий і, зійшовши, засохло без вологи. Ще інше упало під терен, який виріс і заглушив паросток. Одне ж упало на добру землю, а зійшовши, вродило стократно. Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати,— нехай слухає!» Запитали ж учні Господа, що значить ця притча. А він відказав своїм учням, що їм дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим ці таємниці розкриваються у притчах, щоб «дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли». А притча ця означає ось що. Зерно — Боже Слово. Аті, хто край дороги,— люди, які слухають, а потім приходить диявол і забирає слова з їхнього серця, щоб не вірили вони й не спасалися. А що на кам'янистому грунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; а кореня не мають вони, вірують дочасно,— і за час випробування відпадають. А що впало між терен,— це ті, хто слухає слово, але, перебуваючи в постійних клопотах за багатство, життєві розкоші,— і плоду вони не дають. Те ж, що на добрій землі,— це люди, що почули слово й бережуть його в щирому й доброму серці,— і плід приносять вони в терпеливості.