Розділ 1. Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі

Вступ

Людське суспільство створює величні цінності матеріальної і духовної культури. Людина – не пасивний споглядач навколишнього світу. Вона змінює природу речей: перетворює пісок і глину в цеглу, зводить із цегли й каменю будинки, заводи, фабрики, одомашнює диких тварин, перетворює у високоврожайні культури дикоростучі злаки, дерева, кущі, пізнає таємниці каменю й металу і створює могутню техніку. У процесі олюднення природи людина пізнає красу творення, усвідомлює радість, яку несе в собі творче спілкування, і увічнює свої мрії про щасливий світ у витворах мистецтва.

Активно перетворюючи світ, пізнаючи його, люди постійно обмінюються думками. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є мислення. Людська думка народжується, існує, розвивається в мові. Мова і мислення нерозривно пов’язані між собою, але їх не можна ототожнювати. Мислення – явище загальнолюдське, а кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності). Та сама думка по-різному передається засобами численних мов, які різняться й звуковою, і граматичною будовою, і словником. Проте, хоч як багато в світі різних мов, всі вони виникли й розвиваються в зв’язку з потребами суспільної праці, з потребами спілкування людей.

Через мову, її вивчення людина пізнає нові й нові явища дійсності. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимось з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з величезним досвідом попередніх поколінь людства. Зміни в усіх сферах нашого суспільства безпосередньо впливають і на літературну освіту школярів. Інакше й бути не може, адже література – це відображене в художньому слові життя суспільства з усіма складнощами і проблемами. А тому читання книжок в системі виховання особливо гостро постало в останні роки. Соціологи, батьки, вчителі відзначають, що учні стали менше читати, частина з них вважає читання «непродуктивною витратою часу», пропонує процес читання «якось механізувати», надає перевагу екранізованим версіям творів. У дитячому читанні дорослі вбачають, перш за все, засіб духовного інтелектуального розвитку дитини, опосередкований спосіб ввести її у навколишній реальний світ, допомогти пізнати його закони.

У цьому питанні допомогу як вчителям, так і батькам слід шукати у першоджерелах культурного буття, у вивченні й опануванні духовних цінностей, які знайшли втілення у традиційній культурі та пройшли випробування часом. На сучасному етапі культурно-історичного розвитку суспільства простежується тенденція актуалізації цих цінностей, здійснення ними формуючого впливу на особистість, її самосвідомість, культурний розвиток у цілому. А шляхи розвитку національної самосвідомості пролягають нині крізь процеси усвідомлення й розуміння способу життя наших пращурів, їхніх традицій, звичаїв, обрядів, художньої культури. Без цього процес духовного відродження нації неможливий.

Сере національних духовних цінностей можна виокремити яскравий та унікальний феномен – фольклор – своєрідна художньо-філософська система, що відтворює характер зв’язків етносу з навколишнім світом на різних етапах його історичного розвитку. Він є найважливішою опорою національної самосвідомості, засобом національного виховання й соціалізації людини в народній культурі. Важливість пізнання фольклору для сучасної людини, і особливо дитини, у ціннісному ядрі національної культури, бо саме у художніх образах, у системі мови, в жанровій визначеності явищ фольклору поєднались та знайшли втілення духовні засади життя, морально – естетичний кодекс, продуктивний досвід обрядової діяльності, пов’язаної з працею, родинним побутом народу. В цьому великий потенціал фольклору, відмова від якого руйнує і культуру, і суспільство, і особистість.

Фольклор – невичерпне джерело тем, ідей, образів для письменників, вчених усіх часів та епох. Найкращі твори великих поетів усіх країн взяті зі скарбниці творчості народу, незмірно глибокої, різноманітної, чистої і мудрої. Як справедливо підкреслював М.Т. Рильський: «Народна творчість – це той грунт, на якому виростають література, театр, музика і образотворче мистецтво – без якого вони б засохли». [12]

Перші записи зразків народної творчості, як вважають вчені, зробив Аристотель;крім того , прислів’я та приказки трапляються у біблійних оповідях, а в слов’янських літературах – на полях хронік та житейських описів. Народ так зафіксував їх значення: «Мудре слово глибше безодні, прислів’я гостріше голки», «Приказка у мові, як сіль у страві». [6]

Г. Сковорода радив учням обов’язково вивчати усну народну творчість, яка найповніше зберігає скарби народної мудрості. Немає жодного сумніву в тому, що вся педагогічна система видатного просвітителя свого часу була пройнята ідеєю народності. В цьому Г. Сковорода, безумовно, був предтечею таких педагогів, як О. Духнович, К. Ушинський, та багатьох інших, які також відстоювали ідею народності школи і виховання.[60]

В «Українській граматиці» І. Огієнка заслуговує на увагу дидактичний матеріал для читання й письмових вправ. Тут переважають зразки народної мудрості, особливо приказки та прислів’я, які мають морально – етичне спрямування і уособлювали багатовіковий досвід народу. Тексти підручника Огієнка переважно фольклорних жанрів: народні пісні, приказки, загадки, байки. За допомогою фольклору діти пізнають навколишній світ, вчаться бути уважними, швидко і правильно розв’язувати певні завдання, логічно міркувати. Вміле використання усної народної творчості формувало у дітей філософське світосприймання та національний менталітет.[28]

Особливу роль мови, усної народної творчості, літератури К.Д. Ушинський вбачав у справі виховання у дітей почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, його традицій, звичаїв, його мистецтва, культури, історії. У своїх працях він приділяв увагу роботі над прислів’ями і писав, що «прислів’я тим саме хороше, що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно коротше пташиного носа, є те, що дитині належить збагнути: становить маленьку розумову задачу, цілком по дитячих силах». І справді, яке б прислів’я чи приказку ми не аналізували, школярі вчаться пояснювати, чому саме так говорить народ, тобто розвивають своє уявлення; так формується усне мовлення, яке потребує логічності у викладі думок, а отже, розвиваються розумові здібності школярів. Особливо ця робота набирає глибокого змісту, коли вчитель не обмежується простим тлумаченням, а запрошує поміркувати над тим, для чого в поданих прислів’ях використано слова, протилежні за змістом.

Саме у фольклорних формах К.Д. Ушинський бачив «кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови». У фольклорі він вбачав велике значення не лише з погляду дидактики, а ще більшою мірою – з виховного, бо кожний малий жанр творчості відображає життя народу в його історичному розвитку. [59]

М. Драгоманов надавав особливого значення усній народній творчості у процесі формування особистості. Розглядаючи у зв’язку з цим проблеми дитячого читання, зокрема змісту, вчений пише: «щодо матеріалу до читання, то, звичайно, він повинен бути взятий з якомога більш близького учневі світу, а такий матеріал дасть тепер лише народна словесність, але й те, що вже надруковано містить матеріал, з якого можна скласти чудову хрестоматію». Приділяючи велику увагу принципу народності у вихованні М. Драгоманов відстоював вивчення рідної мови в українських школах, вважаючи її засобом розвитку естетичних почуттів, моральності й національної самосвідомості.[36]

Серед наукових досліджень, що стосуються даної теми, більша частина праць присвячена проблемі реалізації педагогічного й виховного потенціалу фольклору в практиці роботи шкіл, позашкільних закладів, будинків культури та мистецтв, використання національних традицій як важливих засобів музично – художнього, морально – естетичного, творчого виховання учнів у процесі їх навчальної діяльності та дозвілля. Серед науковців можна виокремити праці М.В. Кучинського «Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів», М. Лановик «Українська усна народна творчість»,Г.В. Мільченко, Л. Осадченко, С. Савельєвої, які вивчали усну народну творчість у різних аспектах її вивчення у початковій школі. Серед збирачів фольклору: П. Чубинський, І. Манжура, Б. Грінченко, І. Франко, М. Носик, які уклали хрестоматії з усної народної творчості. [38]

Серед методистів, які займаються вивченням цієї проблеми зараз можна виділити Вікторенко І.Л., Губенко О.О., Скіпакевич О.В. Вони досліджують проблеми формування пізнавальної активності молодших школярів засобами усної народної творчості, вивчення прислів’їв, легенд і переказів на уроках української мови і читання у 1-4 класах, подають нові технології вивчення малих фольклорних жанрів і методику їх проведення.

Вивчення творів усної народної творчості у початковій школі має важливе виховне значення. Вони містять великий запас моральних принципів, якими повинна користуватися людина у своєму житті; невичерпне джерело народних традицій, звичаїв, які наповнені естетичним принципом. Твори народного фольклору розповідають про життя і побут нашого народу у різні історичні періоди. Саме це повинно формувати у дитини любов до Батьківщини, до рідної мови і виховувати бережливе ставлення до природи, до людей, сприяти розвитку розумових здібностей дітей, формуванню особистості школяра.

Об'єктом дослідження є усна народна творчість у процесі навчання і виховання школярів.

Предметом дослідження є шляхи вдосконалення вивчення малих фольклорних жанрів у початковій школі.

Проблема дослідження – підвищення продуктивності вивчення усної народної творчості у навчанні молодших школярів шляхом впровадження нових підходів до їх використання.

Мета дослідження – вивчення ефективності використання усної народної творчості на уроках у початкових класах і впровадження оптимальних методів щодо їх використання на практиці в школі.

Завдання дослідження:

1. Вивчити історичні аспекти походження фольклору та процесу його розвитку.

2. Проаналізувати та узагальнити практику передових учителів, методистів щодо використання творів усної народної творчості.

3. Висвітлити типові недоліки у діяльності вчителів та учнів під час вивчення малих літературних жанрів.

4. Експериментально перевірити вплив усної народної творчості на школярів, зробити якісний аналіз одержаних результатів.

Розділ 1. Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі