Легенди, міфи і байки у народній творчості

Друга частина «Читанки» для 4 класу розпочинається новим розділом « Міфи народів світу». Його зміст розширює і збагачує уявлення і знання молодших школярів про жанри усної народної творчості, розкриває світ фантазії і вірувань наших пращурів. У кожного народу з прадавніх часів збереглися оповіді, у яких віддзеркалилася первісна уява людини про світ, які згодом назвали міфами( від грецького - «слово», «переказ»). Розповідають вони про те, як було створено Всесвіт, Землю, пояснюють різні явища природи, а головне - стверджують, що все на світі залежить від волі богів, які не тільки дбають про людей, але й вимагають від них за це доброї поведінки. [43]

У багатьох міфах ідеться про героїв, котрі нарівні з богами боролися зі злом. Один і той самий міф - про якогось бога чи героя - виникав у різних народів. І не тільки тому, що одне плем'я могло запозичити його в іншого. Річ у тім, що різні народи жили в схожих умовах тривалий час, майже однаково розвивалися. Минали століття. І міфи поступово перетворювалися на казки, у які охоче вірили тільки діти. Проте, для нас, попри усну неправдоподібність цих історій, міфи - це ще й твори, у яких нереальне, вигадане переплітається з дійсним, історично правдивим.

Отже, для міфологічних сюжетів характерним е інтернаціоналізм, бо створення міфів - неминуча сходинка розвитку кожного народу, який в емоційній формі відображає досвід пізнання природи, людей, минулого. Вчені вважають міфи історичними коренями розвитку фольклору і літератури.

Міф (з грецької - слово, розмова, переказ, розповідь) стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події або фантастичне оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Він передає уявлення давніх народів про світ, явища природи чи людську долю, [34]

Ще одним із жанрів усної народної творчості, що вивчається у школі, є легенди. Вони відрізняються від казок насамперед посиланням на імовірність зображуваного. Основу легенд становлять вигадка і фантастика. На відміну від казкової фантастики, у легендарну вигадку вірили як у можливу.

Легенда - народний переказ про життя якоїсь особи чи надзвичайну подію, оповитий фантастикою, казковістю. У давнину легендами називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги із житія святих. Ці книги призначалися для обов'язкового читання ченцями, служителями культу.

Легенди записані у численних фольклорних збірниках, використовуються письменниками, художниками, кіномитцями. І сьогодні люди продовжують створювати нові легенди, оскільки й на даному етапі розвитку науки людину оточує чимало дивовижного, недостатньо аргументованого. Із сучасних легенд найвідоміші численні розповіді про літальні тарілки, випадки із людьми, які важко пояснити науково. Легенди посідають почесне місце у вселюдській скарбниці духовної культури. [48]

Байки , як і казки, входять у наше життя ще в ранньому віці, ще задовго до того, як ми вперше переступимо поріг школи. І чим раніше дитина відкриє для себе чарівний світ казок ( а байку вона в цей час сприймає як казку), тим багатшою вона зростатиме, впевненіше й могутніше розкриватиметься її талант, поглиблюватиметься пізнання навколишнього світу, збагачуватиметься пам'ять, повноцінним стане її суспільне буття. Щедрішою стане в житті і на добро, і на правду, і на красу.

Діти залюбки читають твори Л. Глібова та Є. Гребінки, класиків української байки, з великим захопленням вивчають байки І. Крилова, крім цього, жанрові особливості байки дають можливість дітям глибше усвідомлювати суть та своєрідність прийомів літературного аналізу твору. Учні початкових класів поступово засвоять поняття алегорії, звернуть увагу на повчання в байці, її дидактичний характер. Під час аналізу байки легше вивчати такі складні поняття, як узагальнення, типовість характеру. [21]

Первісна байка була видом усної народної творчості. Її створював народ, вона переходила з уст в уста, змінювалась, удосконалювалась, як і кожний вид фольклору. Уже у VIII-VII ст. до н. е. жила певна байкарська традиція в грецькій літературі. Байку зустрічаємо в літературних творах окремих письменників, правда спочатку не як самостійний твір, а як майстерно вплетену розповідь в основну канву твору.

Зародження долітературної байки вчені відносили до VI ст. до н. е., тобто до часів Езопа. Але зараз відомо, що байка існувала задовго до Езопа, більше як на тисячоліття раніше. Коли у наш час, у перші роки XX ст., вчені прочитали клинописні шумерські дошки, то виявилося, що частина сюжетів байок, які приписують Езопу, були відомі ще шумерійцям в III – IІ ст. до н. е. Зароджувалася байка на твердих підвалинах фольклору кожного народу, міцно переплітаючись з казками про тварин, щедро вбираючи в себе прислів’я і приказки, аполог і притчу, багату і яскраву мудрість народу. З фольклору бере свій початок літературна байка, звідти постійно черпає свою життєдайну силу і наснагу.[36]

Байка – невеликий віршований твір алегоричного змісту, в якому люди зображуються в образах тварин, комах, рослин, речей і птахів. Вона складається з двох частин: моралі і фабули. У фабулі міститься зміст байки – короткий, динамічний та драматичний. Зміст наштовхує читача до повчального висновку. Тож автор і закінчує байку таким виховним висновком, здебільшого афористичним. Цю частину байки називають мораллю. У байці «Чиж та Голуб» мораль містить слова: Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся.!

Свій довгий шлях розвитку пройшла і українська байка. Вона тісно пов’язана з прислів’ями і приказками, які народжувались, відштовхуючись від влучного висловлювання народного творця, або самі ставали джерелом, з якого виростала байка.

На Україні у XVII-XVIIIст. виходить збірка Г. Сковороди «Басни харьковские», до якої увійшли тридцять прозових творів. Байка Сковороди, як і байка Езопа, прозова, але має дещо іншу форму. На відміну від старогрецького байкаря, він подає першою фабульну частину – розповідь, досить таки коротку, а мораль порівняно велику, інколи в кілька разів більшою за фабулу. Теми для байок Г. Сковорода черпав із життя, яке знав глибоко і досконало у своїх творах він викривав паразитичне життя поміщиків, чиновників, всіх тих, хто був охоплений жадобою наживи і збагачення. [60]

Українська байка піднялася на вищий ступінь з виходом у світ збірки Є. Гребінки «Малороссийские приказки» 1834 року. Найвищого свого розвитку у XIX ст. вона досягла у творчості Л.І. Глібов.

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них.