Методичне забезпечення вивчення казки, байки, легенди та малих жанрів у школі

Підручники з читання для всіх початкових класів будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори (сезони) року. Провідними темами програм і підручників з читання для всіх класів є: усна народна творчість, твори письменників-класиків та сучасних письменників, в яких зображено ставлення людини до Вітчизни, народу, праці, природи, рідної мови і літератури; картини природи і інші теми. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками і нарисами.

Робота над легендою, переказом

Серед етнічних жанрів фольклору, в яких ідейно-художніми засобами особливо яскраво відображена історія нашого народу, його світогляд і поетична культура, значне місце належить легендам і переказам. І тепер в Україні, мабуть, не знайти такого міста чи села, де б в людській пам'ятні не зберігалися чудові фантастичні історії про конкретних героїчних осіб, які там діяли, або реалістичні художні оповідання про них. З покоління в покоління передаються міфологічні розповіді про певні місцини, ріки, озера, ліси, гори, долини та історичні згадки про визначні події, що тут відбувалися.

З драматичністю людської долі пов'язані у фольклорних оповіданнях поява багатьох тварин, птиць, рослин. Побутували і досі побутують в Україні творчо переосмислені народом біблійні оповідання. Усі ці оповіді, що є правдивими, але містять елементи фантастики, і є легендами і переказами. [49]

Легенда - народне сказання або оповідання про якісь події чи життя

людей, оповите казковістю, фантастикою.

Переказ - це невелике усне оповідання про визначні історичні події та їх героїв.

Звідси випливає, що легенди і перекази доступні для сприймання учнів 3 і 4 класів. У підручниках з читання пропонуються легенди і перекази про героїчне минуле нашого народу, про походження назв міст, птахів, рослин, а також біблійні легенди. У них міститься значний пізнавальний і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе і нещастя людей, дізнаються про традиції української народу, про рослинний і тваринний світ.

Легенди за змістом подібні до фантастичних казок; у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент. Але сюжети легенд більше, ніж казкові, зорієнтовані на достовірність зображуваного. Багато легенд ґрунтується на біблійних сюжетах (про створення світу, перших людей, про Ісуса Христа, Божу Матір, пророків, апостолів, святих). Тому перед вивченням легенди дітей треба ознайомити з тими чи іншими біблійними іменами, сюжетами, подіями. Наприклад, перед вивченням легенди "Суд Соломона" дітям потрібно розповісти, що Соломон був найрозумнішим царем, сказати дещо про його правительство.

Значна частина сюжетів легенд походить від давніх міфологічних вірувань і уявлень. Це можуть бути легенди про перетворення людини на різні предмети чи тварини, про переселення душ у тварини і рослини. Це легенди про походження калини, верби, папороті. Такі легенди легше сприймаються дітьми, бо вони дуже схожі до казок. Дитяча уява не повинна загострюватися на розвінчанні фантастичності у таких легендах. Діти повинні провести паралель, що, наприклад, калина така ж красива, як і молода дівчина. За допомогою таких легенд про перевтілення людей у рослини діти повинні навчитися поважати і любити красу природи. Доцільно перед вивченням таких легенд розповісти учням про ту чи іншу рослину. [19]

Також уже в давньоруських літописах зафіксовані легенди, пов'язані з історичним минулим нашого народу. У них відображена боротьба наших предків зі степовими кочівниками, татаро-монгольськими ордами, подвиги козацтва та інші моменти з історії визвольних змагань українського народу. Ці легенди є найправдоподібніші. Дечим вони схожі до оповідань. Наприклад, у легенді "Панщина" розповідається про конкретний період життя українського народу, про знущання, які перенесли українські селяни.

Перед вивченням історичних легенд і переказів дітей слід ознайомити з тими чи іншими історичними фактами. Чимало цих творів пов'язано з назвами різних місцевостей, які можна вивчати після розповіді про цю місцевість. Такі легенди і перекази містять народне тлумачення їх незвичайного походження назв.

Установкою на достовірність і одно сюжетністю, нестійкою, довільною формою легенда відрізняється від казки, в якій так чи інакше підкреслюється нарочитість, вигаданість зображеного. Значним фантастичним, іноді міфологічним елементом легенди відрізняються від переказів, що характеризуються більшою реалістичною, фактичною правдивістю, позбавлені алегоризму.

Структура уроків читання легенд і переказів така, як і казок. Учитель близько до тексту розказує або читає легенду (переказ). Після ознайомлення з текстом і тлумаченням слів та висловів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання, складання плану, різноманітні форми переказування. Зміст, мета й завдання кожного з цих етапів залежить від тексту.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб школярі свідомо розуміли текст легенди, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви поведінки персонажів. Із відповідей на питання до змісту класовод визначає, чи опанували діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

Працюючи над легендою чи переказом, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту.

Отримані відомості з прочитаних легенд учні зможуть використати на уроках природознавства, народознавства та інших. [14]

Перед ознайомленням учнів з легендою слід проводити ґрунтовну словникову роботу перед читанням і під час читання легенди. Також вчителеві пропонується зробити структурний аналіз прочитаного.

Такі методи роботи над легендою дають змогу учням зрозуміти її суть і визначити, яке саме виховне значення цих легенд.

Методика опрацювання змісту міфів, як правило, передбачає: короткі історичні відомості про народи, які створили міф; ознайомлення зі змістом міфу; відтворення його сюжету, словникова робота, порівняння близьких сюжетів, вчинків персонажів різних міфів; пошук і запам'ятовування усталених виразів, міфологічних образів. [48]

Наприклад: гра «Перевір твердження» (відповідати «так» , « не так» ):

1) Спочатку у всесвіті були земля і небо (не так);

2) Нун - батько богів (так);

3) У пелюстках лотоса ховалося сонце (не так);

4) Ра - бог сонця (так);

5) Великий Гоготун - творець світу(не так);

6) У єгиптян творець світу - бог сонця (так).

Ця гра дає змогу вчителеві закріпити знання учнів про вивчені міфи і одночасно пам'ять школярів.

Особливості роботи над байкою.

Жанр байки у читанках представлений кількома зразками. Уперше з цим жанром діти знайомляться у 2 класі. Наймолодші школярі байок не читають. Цьому є пояснення: байці властива алегоричність (мистецький прийом втілення абстрактного поняття в художньому образі; наприклад безладдя в зображенні дій Лебедя, Щуки і Рака, що представлені в байці Л. Глібова "Лебідь, Щука і Рак"). Дітям наймолодшого шкільного віку властиве конкретне мислення. Тому при опрацюванні байок у вчителя можуть виникнути складності, їх подоланню сприятиме, по-перше, використання на уроці привабливих для дітей сторін байки як літературного жанру і, по-друге, усвідомлення вимог до вивчення байки у початковій школі. [31]

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У байці "Чиж та Голуб" чижик зображений привабливо: "молоденький, такий співучий, проворненький". А хіба не виразно змальований пихатий Голуб, який дозволяє собі такі слова: "А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна..." Діти позитивно реагують на влучну й емоційну лексику описуваних у байці епізодів. Завдання вчителя - донести їх до учнів і виразним читанням

тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для змалювання своїх героїв. [43]

У роботі над байкою методисти рекомендують дотримуватися певних вимог, що зумовлено особливостями байки як жанру:

- байка твір художньої літератури, це алегорична розповідь навчального характеру;

- персонажі байок - тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;

- байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них іповчання (мораль).

У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді вчитель назве одну з характерних рис байок - їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки "Чиж та Голуб" діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

- Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно стосується?

- Голуба.

- Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?

- Ні.

- А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому числі й нам з вами. Хіба у нас не буває-таке, що ми чужій невдачі не співчуваємо, а сміємося?

- Буває.

- Чим же цінна нам байка?

Узагальнюючи відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка це художній твір, який малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує вчинки, що трапляються у людей.

У початкових класах зайве інформувати дітей про те, що в байках можуть діяти також люди і речі. Це їм стане відомим з байки Л. Глібова "Вовк і Кіт".

Як і в роботі над казкою, в процесі вивчення байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Глібов писав: "Моя байка, добрі люди, у пригоді, може, буде". [21]

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись із викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування повчання, ні під час розбору змісту подій. Мораль читається на завершення розмови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це - байки Л. Глібова "Коник-стрибунець" і "Вовк і Кіт".

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зважати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати невиразний малюнок до байки "Чиж і Голуб", представлений у діючій читанці. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допоможе вчителеві уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука - у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація до байки "Вовк і Кіт". [19]

Для першого ознайомлення з тестом припустимо запропонувати дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка "Чиж та Голуб") або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка "Лебідь, Щука і Рак").

Мовчазне читання не виключає необхідності головного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події і героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і під час опрацювання оповідань і казок, такі:

а) вибіркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння.Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте слова "катма ходу"? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо "татільки й хура досі там"?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку учитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок "Чиж та Голуб", "Вовк і Кіт" дають змогу застосовувати читання з особах. Обидві байки - дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам'ять байки Л. Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам'ять.

Рекомендується різні варіанти заучування напам'ять і байки, і вірша. Один з них - кількаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тесту напам'ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після запам'ятання однієї з частин перехід до нової після повторення попередньої, далі - і всіх попередніх. [15]

У результаті учні не забувають того, що стало надбанням їх пам'яті.

Робота над казкою.

У казках поряд із людьми діють тварини. Нерідко вони є носіями морально-етичного змісту твору(«Дрізд і голуб», «Мудра дівчина»). Зауважимо, що в казках немає відвертої моралі, вона випливає із вчинків героїв. Оскільки казки передавались із вуст в уста, то поступово визначались і особливості їх розповіді. На це слід звертати увагу учнів під час читання. У деяких випадках учителю доцільно розпочати розповідати казку або частину її прочитати, а частину - розповісти. У читанні казки методисти рекомендують дотримуватись розповідного тону. Казка має зачин і кінцівку, які є своєрідним зверненням до слухачів. Ці частини слід читати уповільнено, виділяючи голосом тавтологічні повтори («Жили - були собі...»). Дія в казці, як правило, з самого початку розгортається динамічно. Для образних засобів багатьох казок характерним є вживання усталених епітетів, пестливих слів, повторів, римованих зворотів. Учитель звертає увагу на те, що наростання дії, напруження у психологічному стані героїв посилюється з кожним повтором, а тому слід виділяти голосом новий відтінок розповіді. Щоб захопити дітей казкою, надаємо голосу своєрідного казкового тембрового забарвлення. Вчитель озвучує твір наче живий свідок того, про що читає (розповідає), і немов переказує діалог, уявляючи поведінку персонажів, їхні наміри. Емоційно-образна інтонація реплік у такому разі збігатиметься з емоціями героїв. [57]

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Кожна казка побудована по-своєму. Однак у казках як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться виклад. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: "Жив-був" чи "Жили-були", "Жив собі" або "Давно, давно це було". Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх автор казки досягає послідового розгортання подій. У казці-загадці "Старик-роковик" В.Даля таким повторам є вираз "Махнув Старик-роковик". Таку дію він зробив і раз, і два, і три, і чотири. З повтором пов'язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки. [43]

Не всі казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки . Кінцівка більшості народних казок, як і їх зачин, є своєрідна: "Ось і казці кінець, а хто слухав - молодець", "Казці кінець, а мені - меду корець", "І стали вони жити-поживати та добра наживати" і інші¹³. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів - поставити запитання: "Чим же закінчилась казка?".

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів. Для його їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах. [31]

У М. Горького є таке цікаве спостереження: "У світі немає нічого, ще не може бути повчальним, - немає і казок, які не утримували б у собі матеріал "дидактичний", "повчання". Справді, хто б у казках не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці "Лисичка і Журавель", наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам'ятовується, наприклад, висновок болгарської казки "Хто ж був працьовитий?" "Один нічого не робить, а другий йому допомагає". Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам'ятають діти як дотепний вираз. [22]

Або ще один приклад. Ось українська казка "Нехайло". Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка - Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: "нехай потім, а не зараз". Далі: оцінку діям Нехаяла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур'ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур'яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур'ян, вона серйозно сприйняла його намір. Не утрудняючи себе нероба спроможиться підпалити бур'ян. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: "Це він зробить!" Тому й пропонує тікати з виноградинка. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози, собаки в казці "Самому вовка не побороти", їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брат, подруги. У цьому випаду слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк. [49]

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи - пізнавальну. Зокрема, бурятська народна казка "Сніг і заєць" в образах розповідає дітям про те, що заєць змінює шерсть, пристосовуючись до умов зими і літа. Пізнавальний зміст має також українська народна казка "Найближчий родич", яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита. [19]

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів -- малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація - це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок "Дружні звірі", "Лисичка і Журавель". У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок. [30]

Жанр казки – це багатоплановий і різномонітний матеріал для розвитку мовленя дітей. Це побут і звичаї народу, образне слово й морально-етичні почуття та уявлення певного етносу. Завдання для опрацювання казки:

1. Впізнай казку.

Учитель називає групу слів і пропонує учням пригадати казки:

· Дід, баба, Івасик, змія, гусенятко

· Дід, мишка, жабка, зайчик, вовчик, лисичка, кабан.

2. Який народ розповідав ці казки.

Хижина, свитка, піч, цар, царівна, князь, пан, змій, Баба Яга, лісовик.

3. Я знаю, що це.

- ілюстрації з дитячих книжок, де зображені предмети побуту, люди в одежі давніх часів, пейзажі

- пан, наймит, свитка, плахта, булава, кужілочка, веретенце, піч, і т.д.

4. Слухаю, уявляю, відчуваю. (учитель вивішує на дошці зображення одного героя і пропонує визначити його настрій)

5. Слухаю, уявляю, відчуваю, показую.

Діти за допомогою міміки, жестів, рухів передають свої почуття до даної казки.

6. Слухаю, уявляю, визначаю, зіставляю.

Зображення героїв одної казки у різних ситуаціях, зіставлення їхніх виразів обличчя, емоцій.

7. Жива картинка

Жива картинка – своєрідний театр міміки і жестів. Тому під час її постановки всі учасники – актори і глядачі набувають камерного досвіду спілкування в театральній атмосфері, що збагачує їх комунікативні можливості. Цільове призначення прийому гри – допомогти дітям через відтворення міміки, жестів персонажів казки на чуттєвому рівні усвідомити твір. Це дасть змогу розвинути емоційну грамотність, бачити й розуміти емоційні рухи співбесідника і правильно на них відгукнутися. [24]

Особливості роботи над малими фольклорними жанрами

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років, їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.[36]

"Прислів'я, - за словами К. Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу". Зміст кожного прислів'я відображає погляди народу на природу,

людей, значення всіх явищ життя . Учням визначення прислів'я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів'я - це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: "Друзі пізнаються в біді", "Під лежачий камінь вода не тече". [59]. Розкрити таку властивість прислів'я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці "Сім лозин" йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв'язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: "Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин".

- Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. - Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: "Щасливо там жити, де вміють дружити". Такий вислів називають прислів'ям. Прислів'я - це народна мудрість. [26]

Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос - для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко - це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.

Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Загадка - це мальовничий опис предметів, який треба впізнати, відгадати.

Для першокласників читання загадок і прислів'їв не тільки засіб розвитку мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку "Що за диво прилетіло - поле зразу почорніло? Не живий, а помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад" можна використати для вироблення правильної вимови, а також для вироблення навички "читати" розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимоги звука [дж] доцільно застосовувати прислів'я "Раді люди літу, бджола - цвіту".

Над загадками і прислів'ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів'я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів'їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів. [Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д.Павличка "Нічний гість" із загадки "Влітку сіренький, взимку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає". Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятий, педагогічне виправданий.] У ньому - елемент гри, зацікавленості і тематичної підготовки до слухання тексту поезії. [33]

Загадкою "Язика не має, а розуму навчає" і прислів'ям "Книжка мовчки все розкаже" можна розпочати читання вірша Я. Щоголіва "Вчіться, діти!". А ось аналіз художнього твору О.Клубкова "Мій перший хліб" логічно завершити приказкою "Хочеш їсти калачі, не сиди на печі".

І все ж вивчення прислів'їв цим не обмежується. Важливо проводити роботу так, що переконати і навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів'я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам'ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам'яті і спонукати до введення в усне мовлення. Заучуючи прислів'я напам'ять, учні тим самим збагачують свій словник влучними висловами Загадки, як і прислів'я та приказки, можна використовувати щоуроку, особливо на тому етапі, коли діти втомились і потрібний невеличкий відпочинок, зміна видів діяльності. [35]

Одне із завдань сучасної початкової школи - формувати в учнів уміння і навички вільно володіти мовою. Тобто навчити учнів чітко і послідовно логічно будувати речення, вміти відстоювати власну думку, вміло вести діалог та монолог. Крім того, слід навчити дітей пробуджувати, висловлювати свою уяву та фантазію. Цьому сприятиме складання загадок, скоромовок та інших жанрів народнопоетичної творчості.

Такі види завдань можуть бути використані і на уроці під час виконання вправ, складання підписів до ілюстрацій,

закріплення матеріалу та як окремий вид творчих робіт, як творче домашнє завдання. Складання загадок:

- за описом, розглядаючи сам предмет чи його ілюстрацію та складаючи опис згідно з планом.

- За аналогією: розглянувши і проаналізувавши подану загадку, скласти аналогічну вже про інше.

Робота над складанням загадок за описом поділяються на три етапи: формувальний( формуються навички складати загадку), основний( учні вправляються у складанні загадок, прискорюється темп роботи над загадкою), практичний( загадки складаються швидко, без попереднього аналізу предмета, суттєві ознаки підбираються миттєво).

Найкраще роботу над складанням загадок розпочати ще у 1 класі. Вона проходить у 3 етапи:

I етап

1. Уважно розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

2. Опишіть його за планом:

а) предмет( форма, колір, смак, розмір)

б) явище( для чого воно, коли відбувається)

в) рослина( тварина) - назва, розмір, колір)

3. Зробіть висновок про суттєві особливості предмета.

4. За висновком складіть загадку.

II етап

1. Розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

2. Який він? (підібрати влучні вислови)

3. Висновок про суттєві ознаки предмета.

III етап

1. Розгляньте предмет

2. Складіть про нього загадку.

Червоне коромисло, через річку повисло( веселка).

Не вогонь, а обпікає (кропива).

Влітку наїдається, взимку висипляється( ведмідь).

Методика складання скоромовок має 3 види:

1) За поданою темою

2) За аналогічною скоромовкою

3) Із словом

Перед складанням скоромовок слід проаналізувати декілька скоромовок та з'ясувати, чим вона відрізняється від римованих рядків.

Як складають скоромовки?

I. Добором рими до слова

II. Добором спільнокореневих слів( за допомогою префіксів і суфіксів)

III. Добором слів із повторюваними звуками

IV. Добором слів із звуковими парами: дзвінкий -глухий, твердий м'який, для ускладнення вимови.

V. Добором важковживаних слів.

Сів шпак на шпаківню,

Заспівав шпак півню:

- Ти не вмієш так, як я

Так, як ти, не вмію я !

Складаючи скоромовки чи загадки, учні повинні уявляти той предмет, про який вони складають загадку, знати всі властивості цього предмета, вміти охарактеризувати його. Ці знання і вміння потрібні учням для розвитку мовлення, пам'яті, уваги і мислення.

Методика роботи над скоромовками розвиває дикцію, зміцнює голос, вчить регулювати дихання, бо найчастіше саме цим гальмується оволодіння технікою читання. [35]

Методика роботи з загадками передбачає, що навчати дітей відгадувати загадки слід починати не з загадування, а з виховання уміння сприймати предмети і явища з різних боків, бачити світ у різноманітних зв’язках і залежностях, у кольорах, звуках, русі, змінах. Ці знання висловлюються влучним, образним словом. Під час спостереження дітей спонукають до пошуку потрібних слів, які б точно відбивали побачене.

Тематичний принцип подання загадок полегшує відгадування. Не слід під час одного заняття пропонувати учням загадки різної тематики. Головною умовою, що забезпечить правильне розуміння загадок і їх відгадування, попереднє ознайомлення дітей з тими предметами і явищами, про які йдеться у загадках. [31]

У роботі над прислів'ями та приказками слід розвивати усне зв'язне мовлення за допомогою евристичної бесіди, яка формує усне мовлення, розвиває уяву, логічне мислення, спостережливість учнів.

Роботу над опрацюванням змісту прислів'їв починаємо з 1 класу. Тут доцільно використовувати прислів'я та приказки про пори року, явища природи, про взаємини між людьми. У 2 класі ця робота ускладнюється . Учні вже самостійно добирають, вивчають напам'ять прислів'я на задану тему із додаткової літератури. Іншим видом роботи над прислів'ями та приказками є добір їх до твору. Можна запропонувати учням декілька прислів'їв і визначити, котре з них підходить найкраще. В опрацюванні прислів'їв основними методичними вимогами є:

1) розуміння учнями прямого і переносного значення смислу прислів'я;

2) вміння зіставляти зміст прислів'я з конкретним змістом прочитаного або із своїм досвідом;

3) добирати прислів'я відповідно до головної думки твору;

4) виховувати бажання і вміння застосовувати прислів'я у своєму мовленні;

5) розвивати вміння придумувати коротку розповідь за прислів'ям.

У 3 класі вчитель може ускладнити роботу над прислів'ями та приказками. Крім вивчення напам'ять і витлумачення їх змісту, акцентується увага на будові прислів'їв. Стилістичну побудову урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу, звертання, запитання, що потребує заперечення або саме заперечення. Для прислів'їв характерне римування - від співзвучності до послідовного витриманого ритму. Розгорнуті римовані прислів'я можуть ставати пісенними строфами.

«Одна, тисячі, навчає, книга, людей».

«Мудре, добрий, слово - у, біді друг.»

У 4 класі можна запропонувати учням самостійно підбирати прислів'я до казки чи оповідання. На уроках розвитку зв'язного мовлення вчитися складати твори на основі прислів'їв, це дасть змогу учневі розвивати свої розумові здібності, вчитися логічно мислити і розвивати усне мовлення. За допомогою прислів'їв учні вивчають і поглиблюють свої знання про частини мови, про речення, будову слова. Це дає змогу вчителеві робити цікавішими і насиченішими уроки рідної мови і читання. [30]

Слід пам'ятати , що робота з прислів'ями та приказками дасть певні результати тоді, коли проводити її постійно на уроках не лише читання, але й письма, використовуючи вивчені прислів'я як дидактичний матеріал до вправ. Коли учитель систематично, творчо, послідовно ускладнюючи завдання, використовуватиме твори народного фольклору в зв'язку з іншими навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини у школі, то в підсумку його вихованці вмітимуть чітко, логічно передавати думки, і мовлення їхнє буде виразне, багате стилістично, орфографічне правильне. [57]

Види роботи з прислів’ями на уроках читання.

1. дібрати прислів’я – заголовок до твору;

2. переказати твір використавши прислів’я;

3. скласти план з використанням прислів’їв;

4. вибірковий переказ (опис природи) з включенням прислів’я;.

5. прочитати уривок до певного прислів’я;

6. дібрати прислів’я, що характеризують певного героя;

7. дібрати прислів’я на задану тему;

8. дібрати прислів’я до певної ілюстрації;

9. дібрати прислів’я до епізоду, що ілюструє головну думку твору;

10. інсценізація прислів’я.

Види роботи з прислів’ями на уроках української мови.

1. скласти прислів’я зі слів;

2. пояснити написання слів у першому прислів’ї;

3. написати твір за прислів’ями;

4. дібрати прислів’я зі словниковим словом;

5. дібрати прислів’я зі синонімами (антонімами);

6. дібрати прислів’я – заголовок до тексту;

7. дібрати прислів’я з певною частиною мови;

8. дібрати прислів’я на певну тему;

Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість - у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Звичайно, від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах йдеться лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінностей від інших творів.

Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка у доступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життя українського народу. Це оспівані у казках українські герої Кармелюк (однойменна казка Марка Вовчка), Іван Голик (у переспіві І.Мажури та Л.Первомайського), Котигорошко (А.Шиян), і т. ін. Існує багато різних варіантів казок про одну і ту саму історичну подію, проте суть їх залишається незмінною.

Наприклад, оповідь про казкового героя Кирила Кожум'яку відома ще з Давньоруського Початкового літопису. За текстом 992 року Кожум'яка переміг не змія, а печенізького богатиря. Протягом тисячоліття народ опоетизовував історію, але ім'я та славу героя залишив незмінною [23]. Цю славу у новому літературному обрамленні переспівали сучасні письменники-казкарі.

У казках акумулюється, зберігається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності і вимислу, який вчить дітей і є скарбом дидактики.

Із казкою молодший школяр ознайомлюється ще у дошкільному віці, у ранньому дитинстві. У 1-4 класах казка для учнів відкривається як жанр народної, а пізніше й літературної творчості, відмінний за певними специфічними ознаками від інших творів [22]. Діти охоче читають казкові пригоди, тому вчитель має використати це бажання для розвитку їхніх пізнавальних інтересів та формування народознавчих понять, для подачі знань про побут, звичаї народу, його морально-етичні та естетичні якості, почуття та уявлення українського етносу.

Велике значення казок як засобу розвитку мовлення учнів. Текст казок - прекрасний матеріал для формування навичок зв'язного мовлення. Молодші школярі із задоволенням розповідають казки, зберігаючи народні образні вислови та зображувальні засоби (порівняння, епітети), а також прийнятий у казках своєрідний синтаксичний стрій, мовлення, структуру речень, емоційні особливості твору [63; С. 54].

У методичних посібниках засуджується намагання окремих класоводів зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв, казкові події видумані. Для цього є підстави, оскільки практика переконує, що умовність казки діти самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв, і це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: таким чином учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду літературної і народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка -- це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі -- видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать а в казці вони -- нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів - фантастичні Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. Це фантастика, але вони все ж не дивуються цьому, сприймають як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування -- створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя -- всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчений вважав, що створення казок -- не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей [62].

Говорячи про сприймання казки дітьми, варто вказати на те, що діти молодшого віку (навіть дошкільного) свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Фантазування у них має ігрове значення. Таким же воно залишається в молодшому шкільному віці.

Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це -- наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність.

Немає потреби ці дані одразу подавати учням початкових класів. Їм достатньо того, що фантастичність цього жанру вони зрозуміють на казках про звірів,, явищах природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей, учитель зверне увагу дітей на те, що героями казки можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. З часом педагог назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем.

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей структурної побудови казки. Безперечно, кожна казка побудована по-своєму. Однак у казці як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться виклад. На них треба вказати. Навіть учні 2 класу легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: «Жив-був» чи «Жили-були», «Жив собі» або «Давно, давно це було». Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок -- повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій. У казці-загадці «Старик-роковик» таким повтором є вираз «Махнув Старик-роковик». Таку дію він зробив і раз, і два, і три, і чотири. З повтором пов'язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки.

Не всі казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки. Його використовують й письменники, створюючи казки. Так, В.Литвиненко у казці «Про що розповів струмок» для послідовного розгортання подій кілька разів звертається до прийому повтору: «І побігли рядком», «Біжать вони далі».

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній - результат здійсненого казковими героями. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів -- поставити запитання: «Чим же закінчилась казка?».

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроках читання текстів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові -- не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах.

У М.Горького є таке цікаве спостереження: «У світі немає нічого, що не може бути повчальним» -- немає і казок, які не утримували б у собі матеріал «дидактичний», «повчання» [34, 29]. З ним не можна не погодитись. Справді, хто б у казці не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Істотна особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам'ятовується, наприклад, висновок казки Лесі Українки «Біда навчить?». Неробство горобця досить влучно сформульоване. Його легко запам'ятають діти як дотепний вираз. Не позбавлена дотепності й «Казочка про край царя Гороха».

Емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Радість дітей слід усіляко підтримувати. Вияв радості -- виховний момент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підопічних до знаходження причин радості.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання переспіваної С.Черкасенком казки «Колосок» звертаються із запитаннями: «Як назвали мишенят? А як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб. У процесі розгляду казки «Біда навчить» можна запропонувати учням запитання: «Як ви гадаєте, чи було б весело горобцю, якби він попав у наш час? Чому?» Можна сказати, що в судженні дітей виявиться їх осудливе ставлення до нероб і прихильне до працьовитих людей.

Помічено, що учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо. При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень і роздумів, зокрема, такого типу: «Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?».

Як свідчить практика проведення уроків читання, учні дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Як діяти в цьому випадку, підкаже ситуація. Але одне можна рекомендувати напевно: гідність дітей не можна принижувати. Не слід категорично відкидати їхні думки (якщо це не нісенітниця). Найкраще показати, що одне із суджень найбільш вдале, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами.

З освітнього погляду цінними є не тільки народні українські казки, а й казки інших народів світу. На прикладах таких казок можна переконатися в тому, що в них висміюється неробство й заздрість і славиться розум, кмітливість, розсудливість простого люду.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домагатися усвідомлення змісту та на основі цього - реалізації виховного потенціалу народної казки.

Першим підручником, з яким ознайомлюються молодші школярі, є, безперечно, “Буквар”. Для декого з них це перша у житті книга, з якої вони черпають знання й вчаться читати. Дитина прийшла у школу із “світу гри та казки”, тому саме гра і казка повинні супроводжувати її у перші роки навчання, як найбільш знайомі і звичні їй речі. При вступі до школи багато дітей знають значну кількість казок напам'ять. Тому вони досить легко виконують завдання вчителя: впізнати чи розповісти казку.

У букварі казки є у досить значній кількості, як і ілюстрації до них. Не вміючи читати, дитина легко за ілюстрацією впізнає казку, виконуючи таке завдання охоче і без труднощів.

Аналізуючи ілюстрацію до казки, вчитель прочитує текст твору дітям, щоб активізувати їхню пам'ять, а декого, можливо, вперше з нею ознайомити.

Проаналізуємо виховну цінність казок, вміщених у букварі:

· “Вовк і семеро козенят” - для складання речень за поданою схемою;

· “Лікар Айболить” - для вивчення буква “А”;

· “Колобок” - вивчення букви “О” та складання речення за поданою схемою;

· “Лисичка і Журавель” - читання початку казки і творче завдання - закінчити її;

· “Івасик-Телесик” - уривок з казки для читання і запитання для дітей з метою впізнати твір, а також творче завдання;

· “Букви Аа” - для самостійного читання; завдання на кмітливість;

· “Про двох цапків”, “Дві кізочки” - формування у дітей перших оцінних суджень щодо моральних норм поведінки та ін.

Ілюстрації до казок у букварі естетичні, виконані яскравими кольорами, тому дуже подобаються дітям.

Переважно казки належать до циклу казок про тварин. Діти люблять звірів, розуміють їх, розмовляють з ними, тому дані твори їм цікаві. Це один з найпоширеніших літературних жанрів, з яким діти ознайомлюються з раннього віку.

Таким чином, можна свідчити про адекватне віковим та психологічним особливостям першокласників наповнення букваря казковим матеріалом та ілюстраціями до нього.

“Читанка для 2 класу” (автори Н.Ф. Скрипченко, О.Я. Савченко) розпочинається розділом “У світі казки чарівної”. У плані походження тут розміщена ціла низка українських народних казок з циклу про тварин. Казки невеликі за обсягом, але цікаві. Їхні герої добре знайомі дітям: це і дикі тварини, і свійські. В кінці кожної казки розміщений методичний матеріал у вигляді запитань та завдань для учнів. Розділ закінчується підсумковим циклом запитань, пов'язаних із казковим матеріалом, і цікавих завдань під назвою “Ти прочитав розділ...”.

Розділ “Осінь щедра, осінь золотава” завершує українська народна казка “Батьківські поради”. Вона виховного змісту, вчить людину бути ввічливою та працьовитою.

Наступний розділ має назву “Шкільними стежками”. Він містить дві казки: “Дрізд і голуб” (українська народна казка) та “Найдорожчий плід” (болгарська народна казка). Діти можуть порівняти ці казки і прийти до висновку, що всі народи прагнуть до одних і тих же моральних цінностей, тобто усвідомити універсальність етичних категорій.

Казкам народів близького зарубіжжя присвячений цілий розділ “Джерела народної мудрості”. Він містить 13 казок різного тематичного і виховного спрямування та запитання і завдання до них. Зустрічаємося з казками і у розділі “Зима-білосніжка”. Наступні розділи теж містять народні казки, зміст яких відповідає назвам творів.

Цікавим для дітей є передостанній розділ підручника, який має назву “Казки народів світу”. Тут є казкові твори різних видів: про тварин, чарівні, соціально-побутові. Казки надзвичайно захоплюючі, мова їх проста і водночас барвиста. Опрацювавши дані твори, молодші школярі з допомогою вчителя зможуть зробити висновок, що в казках різних часів і народів утверджується віра в добро, розум, мир і красу людей, тобто загальні моральні цінності та ідеали.

У підручнику для учнів 3 класу (“Читанка для 3 класу”, автор О.Я.Савченко) з казкою учні зустрічаються у вже знайомому їм з попереднього класу розділі “З чистого джерела народної мудрості”. Тут вміщено чотири українських народних казки, які вчать дітей бути дружніми, допомагати один одному, привчають любити працю. До змісту кожної народної казки відповідно підібране прислів'я

Ці казки найрізноманітніших жанрів є цікавими, вчать людяності, доброти, утверджують красу людських взаємин. Дітей захоплюють пригодницькі казки, в яких діють хоробрі люди, діти, справедливі норми, казкові істоти, лагідні принцеси, мудрі тварини і птахи.

У підручнику для 4 класу (“Читанка для 4 класу” Н. Скрипченко, О.Савченко та ін.) вміст казкового матеріалу також значний. Казки є майже у кожному його розділі. Це казкові твори на різні мотиви та теми. Народним казкам відведений цілий розділ “Усна народна творчість”. Тут і чарівні казки (“Кирило Кожум'яка”, “Кобиляча голова”), і про тварин (“Бик та заєць”, “Кривенька качечка”, “Хитрий півень”), і соціально-побутові твори (“Калиточка”, “Казка про липку та зажерливу бабу”), є казки, що виховують любов до рідної землі (“Казка про рідний край”), виховують хоробрість, відвагу, чесність, скромність, доброту, привчають любити працю.

Казки підібрані цікаві, прості за композиційно-структурною побудовою, з цікавим сюжетом, великим моральним та естетичним змістом. Методичний матеріал до казок складають завдання і запитання - невеликі, але цікаві; більшість із них - творчого характеру, що дає змогу учням добре зрозуміти казку, визначити головну думку, запам'ятати зміст прочитаного, переказати текст, відповісти на запитання вчителя.

Таким чином, підручники з читання для початкових класів містять достатню для класних занять кількість казкового матеріалу різноманітного змісту і характеру, щоб виступати ефективним засобом формування особистості молодшого школяра.

Опрацювання народної казки на уроках вимагає від вчителя знання її специфічних особливостей та самобутніх рис. На уроці вивчення казки дітям найперше слід пояснити, чому казка називається “казкою” і, зокрема, “народною”, походження цього терміну. Розповідь про виникнення казки повинна бути цікавою, змістовною, але короткою.

У початкових класах школи, згідно з програмою, учні лише практично ознайомлюються з особливостями казки як епічного жанру фольклору. Відмічаються дві істотні особливості казки: наявність вимислу і композиційна своєрідність (зачин, повтори, кінцівки) [32; С. 5-6]. В казці звичайно повторюється один основний епізод. При цьому в останній раз після повторюваного епізоду, як правило, відбувається контрастна подія і наступає розв'язка. Повтори найчастіше відбуваються тому, що у казці з'являються нові дійові особи чи вносяться нові деталі.

У кожної казки є й своя композиційна особливість. Тому лише за повтором учням не можна робити висновок, що перед ними казка. Важливо вчити школярів при розпізнаванні жанру твору враховувати сукупність ознак.

Реальне й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи школяра красою українського слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. У казках споконвіку народ передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, щастя. Це й відтворювали і передавали письменники-казкарі. В авторських казках, як у дзеркалі, відбито психологію та світогляд народу, морально-етичні й естетичні його принципи [42, 29].

Народні казки легко сприймаються дітьми завдяки своєрідним художнім засобам. Це алегоричність, гіперболізація, ретардація, магіч-ність, зачини, кінцівки, повтори. Алегоричність (перенесення) виступає в олюдненні звірів, птахів, явищ природи. Вітер, сонце, мороз розмовляють по-людськи. Гіперболізація (перебільшення) виявляється наступним чином: Кирило Кожум'яка розриває одночасно дванадцять шкур, а в дідову рукавичку вміщується семеро тварин, від палиці Івана - мужичого сина нагнулися усі дерева і затремтів царський палац.

Ретардація (уповільнення) проявляється у такому факті: лисиця тричі вмовляє півня відчинити віконце (“Котик і півник”), баран тричі дістає одну й ту саму вовчу голову (“Цап та баран”), коза-дереза тричі обманює діда. Це допомагає дітям краще запам'ятати казку.

У казках діють магічні числа 3, 7, 9, 12 (вовк та семеро козенят, дівчинка-семилітка, дванадцять голів).

Народні казки мають доречні зачини: “жили-були; де-не-де; колись-то давно; не за нашої пам'яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі; це було давно-предавно; був-не був, та кажуть люди, що був”. Вони одразу налаштовують школяра на казковий лад, зосереджують його увагу.

Закінчуються казки своєрідними кінцівками. Ось деякі з них: “хто не вірить, хай перевірить; от вам казочка, а мені бубликів в'язочка; на вербі дзвінчик, нашій казці кінчик; і я там був, мед-вино пив, хоч в роті не було, а по бороді текло - тим вона в мене і побіліла”.

З виховною метою можна використовувати такі основні види емоційного розповідання народної казки:

1) театралізація - розігрування та показ казки учнями (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри);

2) декламування - своєрідна гра інтонацій, спів повторів, пісень, віршиків;

3) ритмізування - ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією [22, 167-168].

Під час читання казок рекомендується роботу над казкою проводити як над реалістичним оповіданням. Не потрібно знижувати зацікавленість дітей, пояснюючи, що “так в житті не буває” [45, 13], що це вимисел. Дитячій уяві властиве яскраве, неординарне бачення світу, показаного в казці, і це приносить їм радість, вчить мріяти.

Доцільно використовувати казки для складання елементарних характеристик і оцінок, тому що персонажі казок переважно є носіями однієї-двох якостей, рис, які яскраво розкриваються у їхніх вчинках. Недоцільно переводити мораль в область людських характерів і взаємовідносин. Дидактизм казки настільки сильний, яскравий, що діти самі роблять етичні висновки.

Специфіка казки у тому, що вона створювалася для розповідання. Композиція і мова твору розраховані на розповідну манеру передачі. Тому прозаїчні казки переказуються якнайближче до тексту. Корисним є використання фонохрестоматії, де казки подані в артистичному виконанні. Розповідання повинно бути виразним. Хорошим прийомом підготовки до виразного розповідання є читання казки в особах [25, 38-40]. Інсценізування казки у позакласній роботі допомагає виражати казкові характери, розвиває мовлення і творчі здібності дітей.

Казка використовується і для навчальних робіт, пов'язаних із складанням плану, оскільки вона чітко членується на сцени - частини плану, а заголовки легко відшуковуються у тексті казки. Учні 2 класу легко малюють картинний план.

Переважно читання казок не потребує підготовки, але іноді у бесіді слід нагадати про характер і звички певних тварин. Якщо читається казка про природу, близьку дітям, то використовується матеріал екскурсій, записи в календарях природи, тобто спостереження і досвід дітей.

У зв'язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, силуетів звірів та людей для тіньового театру (на уроках художньої праці чи гурткових заняттях). У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація -- це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонувати учням інсценізувати певну казку: створити мізансцени для уявлюваної вистави чи кадри для можливого фільму (що буде на першому кадрі, що на другому і т. д.). У захоплюючому створенні сценарію вчитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв літературних казок.

Необхідно проводити елементарні спостереження над особливостями композиції казок, оскільки ці спостереження підвищують усвідомленість сприйняття казки дітьми. Вже у 2 класі діти зустрічаються із казковими прийомами триразового повтору і помічають, що це допомагає запам'ятовувати казку. У 3-4 класах можлива поглиблена робота над композицією казки.

На першому етапі (2006-2007 навчальний рік) була визначена сфера дослідження і проблема, вивчалася педагогічна і методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формувалася гіпотеза і завдання дослідження. На другому етапі (2007-2008 навчальний рік) розроблялися шляхи реалізації гіпотези на основі впровадження і використання матеріалів експериментального дослідження, проводився експеримент з метою перевірки гіпотези, продовжувалося вивчення наукової літератури з даного питання. Основна увага була звернута на аналіз та узагальнення даних експерименту, оформлення дипломної роботи, з'ясування подальших перспектив розробленого експериментального навчання і виховання учнів.

Усвідомлення особливостей народної казки саме по собі не здійснювалося. А якщо воно було відсутнє, то молодший школяр сприймав лише основні вчинки героїв, слідкував за розвитком сюжетної лінії і пропускав у творі те, що йому не цікаво. Тому ми вчили дітей вдумливому сприйняттю казок, вмінню думати над твором, а значить, думати до, в процесі та після читання тексту. Аналіз твору був спільним (учителя і учнів) міркуванням-роздумом вголос, що з часом приводило до розвитку в дитини природної потреби самій розібратися в прочитаному.

У процесі формування системи експериментальних завдань ми враховували, що існує декілька підходів до аналізу народної казки як епічного жанру: 1) стилістичний аналіз; 2) проблемний аналіз; 3) аналіз розвитку дії; 4) аналіз художніх образів засобами слова.

Стилістичний аналіз (мовний) показує, як у доборі слів-образів проявляється ставлення до того, що описано в тексті. Це перш за все аналіз мовних засобів у художньо організованому мовленні. Тлумачитися повинні не слова, а образи, які створені з цих слів. Тому для мовного аналізу вибираються ті слова і вирази, які допомагають краще усвідомити образний смисл твору (малюють картини природи, з'ясовують почуття) і в той же час є найбільш виразними і точними.

Іншим варіантом стилістичного аналізу в початкових класах можна вважати спробу виявити стилістичні родові і жанрові особливості твору на доступному молодшим школярам рівні. З цією метою ми рекомендували виконувати такі завдання:

порівнювати народну і літературну казку, з'ясовувати особливості організації їх мови та поведінки героїв;

порівнювати казки на одну тему, але різних видів;

порівнювати казки одного виду, але різної тематики.

Проблемний аналіз - це аналіз проблемних запитань і ситуацій. Беручи до уваги вік учнів, проблемну ситуацію ми формулювали з опорою на фактично-подійну основу твору, на моральні колізії. Характерними рисами проблемних запитань були:

1) наявність протиріччя і можливість альтернативних відповідей;

2) захопленість;

3) відповідність природі твору;

4) ємність, тобто здатність охопити не лише одиничний факт, але й широке коло матеріалу, що допомагало виявити загальне в конкретному.

Постановка проблемних запитань було доцільною при читанні тих народних казок, у яких траплялися ситуації, що припускали різне розуміння героїв, їх дій.

Аналіз розвитку дії передбачав роботу над сюжетом народної казки та її елементами (епізод, частина і т. д.). При цьому завдання вчителя було - знайти разом з дітьми риси цілісності в кожній частині твору та органічний зв'язок частини з цілим.

Аналіз подій в їх послідовності не викликав труднощів у молодших школярів, оскільки твори невеликі за обсягом і прості за композицією. Найефективнішим був аналіз, який починався з кульмінаційної сцени, де концентрувалися основні питання, змальовані в казці. Великого значення для розуміння змісту тексту набував також зачин (експозиція і зав'язка) та кінцівка (розв'язка), тому що вони найповніше виражають тему та ідею художнього твору. Саме над цими епізодами ми проводили роботу на уроках в рамках цілісного аналізу розвитку дії.

В рамках нашого дослідження найвагомішим видом аналізу народної казки був аналіз художніх образів, оскільки, на нашу думку, це один з факторів, що здійснює вплив на усвідомлення сприйняття казки учнями засобами слова та образу в їх взаємодії. В процесі аналізу діти повинні були зрозуміти і характеристику образу (героя, пейзажу і т. д.), і смисл цього образу, тобто навантаження, яке він несе в загальній структурі твору. Аналіз художніх образів мав таку послідовність.

В першу чергу проводилася робота над характером героя з опорою на сюжет, оскільки характер проявляється тільки в дії. Окрім цього, героя характеризує його мовлення і ремарки в казці (пояс