Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах

Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов’ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам’ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів.

Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні у вигаданих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається читанню за особами. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка – це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі – видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не товаришують, а в казці вони – нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – чарівні. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це також дива. Діти сприймають це захоплено [41], тому досить часто вдаються до власного фантазування – створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В.О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчитель вважав, що створення казок – не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.

Діти молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри.

Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. Іще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на чарівній основі казки. Це – наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на якісь дива, незвичність. Наприклад, болгарська казка «Хто ж був працьовитий?» або ескімоська казка «Мудре рішення» розповідають про реальні речі, а називаються казками. До речі, в них діють люди. Крім казок про звірів і явища природи, є й казки з участю людей. У казці «Кирило Кожум’яка» розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній казкові. Про казковість описаного в ній свідчить, хоч би те, що одним з її персонажів чудовисько-змій.

Багатий матеріал для розвитку дитячої уяви й творчості представляють українські народні казки, недарма вони становлять значну частину текстів, на яких діти осягають багатство рідної мови. З нею дитина знайомиться ще у ранньому дитинстві. «Колобок», «Курочка Ряба», «Рукавичка» стають першими казками, які мами й бабусі читають дитині. В дитячому садку вони також знайомляться з казками. Але казка в цьому віці захоплює дитину тільки своєю яскравою образністю і часто гумором. Вони ще не замислюються над вчинками персонажів. Школа, на жаль, робить те ж. У жодному підручнику для читання учням не пояснюють такі, на наш погляд, важливі питання, як: коли виникла казка? Навіщо вона потрібна була людям у стародавності? Навіщо вона потрібна нам сьогодні, у час телебачення й комп’ютерів? Хто і як створював народні казки? Чому казки «Колобок», «Рукавичка», «Дідова дочка і бабина дочка», «Яйце-Райце», «Лисичка і Журавель», «Солом’яний бичок» називаються народними й чим вони відрізняються від казок І. Франка, Н. Забіли, О. Іваненко?

Поверхнево розглядаються питання, пов’язані з композицією й особливостями казки, немає детальної рекомендації для того, як сам учень міг би скласти свою казку.

Зрозуміло, що навчання творчості – процес тривалий, потребує багаторазового й різноманітного повторення, але його необов’язково проводити відразу ж до кінця. Процес навчання складання казок можна включити елементом не лише в уроки читання, але й української мови, застосовувати більше наочності, елементи драматизації казкою.

Процес розвитку уяви і на його основі самостійної дитячої творчості поділяється на два етапи. Перший – в II класі, де проводиться робота над українськими народними казками про тварин. Ці казки найдавніші, невеликі за розміром й більш прості за своєю композицією. Саме тут ставиться завдання – відповісти на багаточисельні запитання, що виникають в дітей [36].

Для цього в ряді шкіл провели усне опитування з метою з’ясувати, що ж знають діти про казки взагалі і казки, присвячені тваринам зокрема, чи усвідомлюють чим казка відрізняється від оповідання і чому вона зветься народною. На запитання чи люблять другокласники казки, всі відповіли ствердно, але чому казки називаються казками, та ще й народними, точних і повних відповідей не дали.

Першим має бути ознайомлення з поняттям казка й ознаками, що відрізняють казку від оповідання, повісті. Оповідання – це твір, у якому повідомляються справжні, дійсно колишні події. Оповідання або повість мають одного автора, і міняти що-небудь у них строго заборонено. А що таке казка? Казка – це літературний твір, де завжди розповідається про щось незвичайне, чарівне. У казці завжди йде боротьба добра й зла; чесне, добре завжди перемагає. Вона несе в собі елемент моралі. Казка одержала свою назву від слова розповідь. Розповідь – це усне оповідання, оповідання-повідомлення, що передається з вуст у вуста. Людей, які вміють дуже добре розповідати казки, називають казкарями.

Чим же цікаві були казки для наших далеких предків? Вони у них передавали своє уявлення про світ. Предки не вміли пояснити, чому змінюються пори року, чому влітку дні довгі, а взимку короткі. Не могли вони пояснити, звідки з’явилися люди, тварини, чому виникають грози, сонячні затемнення. Здогадуючись, що тварини з’явилися раніше людей, вони приписували їм людські якості [36].

Казка була цікава древнім людям своєю незвичайністю. Слабкій людині хотілося хоробрих захисників, розумних порадників. Так у казках з’явилися тварини, птахи й навіть риби, які допомагають людям. Казка не тільки цікава своєю захопливістю, вона допомагала в довгі зимові вечори, коли вся сім’я при світлі скіпки трудилася, знімали утому. Якщо вам щось цікаво, то навіть важка й нецікава робота виконується швидше й легше. Крім того, у казці багато смішного й веселого, а веселощі завжди дають бадьорість.

Казки виникли багато тисячоліть назад, коли люди жили ще в основному за рахунок полювання й рибного лову, а деяких тварин тільки приручали: коня, корову, вівцю, свиню. А в будинок взяли собі служити лише кішку й собаку. Наші предки складали казки тільки про знайомих тварин і тих, на яких вони полювали. Але зброя для полювання в них було слабкою, і тому потрібно було довго сидіти в засідці, щоб підчатували звіра. Свій досвід наші предки й передали в казках про тварин.

Казка – це літературний твір, де обов’язково присутнє щось незвичайне, вигадане, те, чого не буває на світі. Народна казка – це результат уяви, вигадки, фантазії не однієї людини, а багатьох протягом цілих століть.

«Казка – животворне джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем», – писав В.О. Сухомлинський [84]

Казка – найбільш важливий помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом починається з уваги, яку К.Д. Ушинський назвав дверима, «через які проходить все, що входить у душу людини із зовнішнього світу» [88].

Ось чому матеріал який вивчається у початкових класах, має охоплювати яскраві образи. Ними можуть бути казки: розповідь з інсценізацією чи розглядом ілюстрації до неї.

Поступово перший етап переходить у другий етап розумової роботи – уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, «наповнити його додатковою інформацією», «ввійти в нього». Це неповний перелік методів ейдетики, що згодом допоможуть учням запам’ятати інформацію. Ейнштейн писав, що уява – важливіша ніж знання. Вона залишає великій слід у дитячій пам’яті, викликає певні емоції, почуття» [88]

Дослідження В.О. Сухомлинського показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій – запам’ятовування (пам’ять). Ми створили умови для запам’ятовування через казку. Саме вона привабила дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавила маленького учня, зумовила виникнення асоціацій. Під час запам’ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вміщує у собі і четвертій – мислення. Виходячи із завдань сучасної школи – навчаючи, розвивати – казку можна неповністю розповідати, не розкривати її таємниці. Створення проблемної ситуації а потім її розв’язання – це вже робота логічного мислення таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу увагу, уяву, пам’ять, мислення, які допомагають учневі в оволодінні необхідним матеріалом.

Казка відіграє важливу роль у шкільному житті дитини. С. Русова писала: «для учнів школа повинна стати чимось рідним, що задовольняє усі потреби. Дає їм не тільки знання, а й розваги, дає радість власної творчості і щастя спільного товариського життя» [63].

Складною є робота щодо з’ясування ідейно-тематичного змісту й художньої своєрідності казок.

Орієнтовна тематика завдань може бути такою:

1. Виготовте рекламне оголошення про книжку, використовуючи як мінімум чотири художні техніки. Чи можна ввести сюди тривимірний компонент? Чи можна якось озвучити оголошення?

2. Уявіть, що ви є одним з персонажів книги. Розкажіть, яку роль ви виконуєте. Розповідь ведіть від першої особи. Розкажіть, чи задоволені ви собою як персонажем. Що ви думаєте про інших героїв книги?

3. Уявіть, що ви автор книги. Проведіть певне біографічне дослідження і скажіть, які життєві ситуації спонукали вас до написання твору. Розкажіть вашим прихильникам про свої творчі плани.

4. Використовуючи камеру, зніміть фрагмент вибраної з книжки сцени. Напишіть сценарій, вказавши елементи, на який повинен звернути увагу оператор.

5. Напишіть різні закінчення прочитаної історії. Познайомте з ними клас. Спробуйте використати під час читання музичний супровід.

6. Використовуючи почерпнуту з книжки інформацію, виготовте альбом з наклейками, вирізками речей, про які йдеться.

7. Придумайте монолог чи діалог на основі прочитаної історії, підготуйте пантоміму і запропонуйте, як відгадати назву книжки.

8. Виготовте мініатюрну сцену для інсценізації казки, розмістіть ляльки-персонажі, розв’яжіть проблему озвучування ляльок.

9. Виготовте уявну карту описаної в книжці фантастичної країни, відобразіть на ній події, які відбулися, з’єднайте малюнки лініями і розкажіть історію подорожі цією країною. Подумайте, як цю країну можна використати для дитячих ігор.

10. Візьміть дві добре відомі народні казки, напишіть на цій основі казку, розширюючи її зміст.

11. Візьміть відому книжку, дочитайте до середини, а далі запитайте: Що було б, якби головний герой не зробив певного вчинку (рушниця не вистрелила, друг не прийшов на допомогу тощо)?

12. Обговоріть негарні вчинки, драматичні чи трагічні події в книжці. Що сталося б, якби їх не було?

13. Уявіть, як зміниться ваше життя вдома, якщо членом сім’ї стане Пеппі Довга Панчоха, Чарівний Павук чи якийсь інший герой улюбленої книжки.

14. Перенесіть персонаж з минулого в теперішній світ, покажіть його реакцію шляхом інсценізації, дискусії, оповіді.

15. Приготуйтеся до балу книжкових персонажів; перевдягніться в якогось героя, відгадайте, кого зображають ваші друзі, з якої вони книжки, хто її автор.

16. Виберіть абзац з улюбленої книжки і спробуйте записати його як вірш, спочатку розбийте речення на частини, а потім експериментуйте з римою, можливо, вийде щось цікаве.

Безперечно, надзвичайно важливі виховні ідеї несуть у собі народні казки, бо саме в них наші предки передавали наступним поколінням свій досвід, концентрат життєвої мудрості, своє розуміння добра і зла, прекрасного і потворного.

Головне в казці може бути осмислено молодшими школярами в тому випадку, якщо вчитель при керівництві читанням казок спиратиметься на їх літературознавчу специфіку і буде послідовно формувати необхідні уміння, важливі в плані літературного розвитку учнів. Про ці уміння і піде мова нижче.

Спочатку визначимо, що ж входить в поняття «літературознавчі основи» казки? Казка, народна і літературна, у всіх її жанрових різновидах створює свій особливий «казковий світ» завдяки цілеспрямованому використанню казкової вигадки. «Казковий світ» об’ємний, змістовний і специфічно оформлений.

У поняття «об’єм» ми включаємо кількість знаків і частин, в поняття «форма» – ускладнену і неускладнену, зв’язану і не пов’язану з фольклорною традицією композицію, оповідну (епічну) віршовану (ліро-епічну) і драматургічну мовну структуру цього світу. Поняття «зміст» «казкового світу» включає такі ознаки: специфіка фантастики; характеристика персонажів; характеристика життєвого простору і часу цього світу; предмет сюжету [3].

Названі ознаки важливі не тільки з погляду художніх особливостей цього світу, але і в психолого-педагогічному плані. Вони допомагають глибше зрозуміти і описати інваріанти «казкового світу» – чарівний, умовний, змішаний, урахування специфіки яких дає можливість педагогічно осмислити казку як жанр, скоректувати відомі прийоми і методи навчання читанню казок з опорою на оптимальний об’єм умінь молодших школярів при роботі над текстом казок.

Як показує досвід, при читанні казки «Гуси-лебеді» учні здатні практично усвідомити предмет сюжету «людина і чарівні предмети, помічники», але за умови комплексного підходу до характеристики змістовної сторони «чарівного світу». Адже предмет сюжету лише умовно схематизувався до вищеназваного визначення, насправді він вміщає в себе всю тканину «чарівного світу», живими нитками зв’язується зі всіма елементами його змісту [3].

Щоб допомогти учням розібратися у казці, треба допомогти учням практично осмислити всі елементи сюжету і те, як змінюються взаємостосунки персонажів з «чарівним світом».

При читанні казки «Гуси-лебеді» подібні спостереження можна організувати як самостійний пошук учнів, зрозуміло, що проводиться під керівництвом вчителя. В процесі читання-пошуку школярі повинні узагальнити і поглибити практичні уявлення про казку як жанр, про «чарівний світ», тобто їм необхідно закласти основу для поступового оволодіння таким оптимальним об’ємом умінь, як:

· уміння бачити специфічний початок казки – зачин і кінцівку для позитивних героїв (це уміння і подальші три уміння формуються і при роботі з іншими видами казок);

· уміння визначати казкове місце і час дії;

· уміння при роботі з текстом знаходити переломний момент в розвитку дії, що дає можливість прослідкувати зміну героя;

· уміння давати елементарну оцінну характеристику поведінці персонажів;

· уміння знаходити і називати чарівні (чудові) предмети і чарівні істоти, визначати їх місце та роль в розвитку сюжету, функцію добра або зла по відношенню до персонажів.

З метою організації читання-пошуку вчитель ставить перед учнями таке завдання: уважно вчитатися в текст, виділити в ньому слова і вирази, які часто трапляються в казках, а також чарівні (чудові) предмети, чарівних героїв; поспостерігати за розвитком сюжету. Завдання це виконується поступово під керівництвом вчителя в процесі читання казки з коментарями. Саме вчитель узагальнює спостереження учнів над специфікою «чарівного світу» [4].

Важливо звернути увагу на особливості чарівних або героїко-фантастичних казок, їх відмінності від «звіриного епосу». Так, наприклад, чарівні казки мають складнішу будову, вони довші, складаються з багатьох епізодів, пригод, відзначаються особливою вигадливістю, мають потужний фантастичний елемент [4].

Головними позитивними персонажами цих казок часто виступають герої – богатирі, добротворці, подвиги яких мають визвольно-патріотичний характер; вони наділені незвичайними якостями: надприродною силою, кмітливим розумом, чуйною вдачею («Кирило Кожум’яка», «Котигорошко», «Іван – мужичий син»).

На відміну від казок про тварин, у чарівних казках наявні чудесні перетворення: вони наповнені дивовижними речами та істотами. Носії добра і справедливості в цих казках виходять переможцями над будь-якими (реальними чи міфічними) силами («Кирило Кожум’яка»). Уважне і доброзичливе ставлення людини до природи оплачується сторицею і навпаки («Казка про липку», «Кривенька качечка»). Працюючи над змістом цих казок, учитель залучає цю привабливу казкову екологічну істину з метою виховання школярів у дусі бережливого ставлення до всього живого.

Під час ознайомлення учнів з соціально-побутовими казками учителю варто наголосити на відсутності у змісті дивовижних істот, надприродних сил, чудесних перетворень, на тому, що у таких казках, порівняно з попередніми, значно більше елементів дійсності, реальних життєвих подій [4].

Немає потреби усі дані одразу подавати учням початкових класів. Їм достатньо того, що чарівність цього жанру (чарівні казки) вони зрозуміють на казках про звірів, явища природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей (соціально-побутові казки), учитель зверне увагу дітей на те, що героями казок можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається чарівність оповіді. З часом вчитель назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем.

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Кожна казка побудована по-своєму. Однак у казках як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться викдал. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: «Жив-був» чи «Жили-були», «Жив собі» або «Давно, давно це було». Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок – повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх автор казки досягає послідового розгортання подій. У казці-загадці «Старик-роковик» В. Даля таким повторам є вираз «Махнув Старик-роковик». Таку дію він зробив і раз, і два, і три, і чотири. З повтором пов’язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки [4].

Не всі казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки. Кінцівка більшості народних казок, як і їх зачин, є своєрідна: «Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець», «Казці кінець, а мені – меду корець», «І стали вони жити-поживати та добра наживати» і інші. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів – поставити запитання: «Чим же закінчилась казка?».

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: чарівність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові – не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах.

У Максима Горького є таке цікаве спостереження: «У світі немає нічого, що не може бути повчальним, – немає і казок, які не утримували б у собі матеріал «дидактичний», «повчання». Справді, хто б у казках не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці «Лисичка і Журавель», наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам’ятовується, наприклад, висновок болгарської казки «Хто ж був працьовитий?» – «Один нічого не робить, а другий йому допомагає». Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам’ятають діти як дотепний вираз.

Ось ще один приклад. Українська народна казка «Нехайло». Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка – Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: «нехай потім, а не зараз». Далі: оцінку діям Нехайла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур’ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур’яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур’ян, вона серйозно сприйняла його намір. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: «Це він зробить!» Тому й пропонує тікати з виноградника. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози, собаки в казці «Самому вовка не побороти». Їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брата, подруги. У цьому випаду слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк.

Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казок полягає в тому, що в них перемагає справедливість. Радість дітей слід всіляко підтримувати. Вияв радості – виховний момент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підопічних до знаходження причин радості. Так, сюжет казки «Дружні звірі» складний. Спочатку всіх домашніх тварин і птахів об’єднувало спільне горе: вони тікали від холоду. Потім їх роз’єднала особиста пихатість: кожен сподівався, що його врятує власний одяг – бараняча шуба, гусячий пух тощо. Нарешті вони знову разом. Тепер живуть у теплій хаті і спільно завдали прочухана ведмедеві, вовкові й лисиці. Перемогу друзів над зажерливими звірами діти сприймають схвально. Однак для вчителя цього недостатньо: необхідно довести причини цієї перемоги.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки «Колосок» звертаються із запитанням: «Як назвали мишенят? Як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб.

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи – пізнавальну. Наприклад, пізнавальний зміст має українська народна казка «Найближчий родич», яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів – малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки [4].

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація – це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Лисичка і Журавель» та ін. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.

Отже в цьому пункті ми намагались розкрити змістові ознаки казок трьох типів: чарівні, соціально-побутові та про тварин, показати прийоми, засоби та форми роботи з ними для кращого сприймання та аналізу творів учнями початкових класів.

2.2 Методика вивчення українських народних казок змішаного (перехідного) типу

В основі казок «змішаного» (перехідного) типу лежить так званий змішаний світ, тобто в них поєднуються, «змішуються» ознаки, властиві як казкам з умовним світом, так і казкам з чарівним світом. Іншими словами, змішані казки – це казки перехідного типу. Місце дії в них, як і в умовному світі, звичайне. Але в змішаних казках є елемент чудового. Він або присутній у вигляді чарівних предметів, навколо яких звичайно концентрується основна дія, або виявляється в процесі «звернень» чарівних сил, що здійснюються не по волі, як в чудовому світі, а самостійно, по казковій логіці добра і зла.

При роботі над казками зі змішаним світом треба ретельно проаналізувати момент: і причину появи в ньому чарівного; виділити й у деталях осмислити епізоди, що характеризують диво, що обрисовують його зовнішній вигляд у статиці або динаміці. Поглиблений аналіз характеристики дива загострить увагу учнів до мовної деталі, до специфіки художнього вимислу саме цей тип казки, буде сприяти розвитку мовлення, спостережливості, образного бачення дітей і допоможе їм зрозуміти, чому саме так, а не інакше склалися долі казкових персонажів, чому в такий послідовності, у такому напрямку розвивались події в змішаному світі.

Вся робота з казкою будується на виявленні і осмисленні оцінки казкових подій. Втім, казковими вони можуть бути названі достатньо умовно, в усякому разі на перший погляд. Спочатку слід запропонувати дітям вдуматися, що ж в заголовку переконує читачів в тому, що перед ними саме казка, а потім дати можливість учням уважно прочитати і осмислити її.

При роботі над українськими народними казками змішаного типу, перед читанням учням необхідно ставити різноманітні проблемні ситуації, питання, на які вони зможуть відповісти після читання казки, проводити змістовний і структурний аналіз. Тим самим школярі отримають персональні уявлення про героїв і про подію.

У результаті всієї роботи учні відповідатимуть на такі питання: яке диво здійснилося у казці? Хто головний герой в цій казці? Чому казка має таку назву? тощо.

До українських народних казок перехідного типу належать «Яйце-райце», «Гадюка», «Повітруля і вівчар», «Казка про гоніння мачухи» та ін.

Проаналізуємо ці казки. Відьмина дочка рятує героя, допомагаючи йому виконати материні завдання, і тікає разом з ним із того світу. Але просить не цілувати малих дітей, коли парубок повернеться в рідну хату («Яйце-райце»). Це дуже цікавий момент: чому, поцілувавши мале дитя, хлопець забуває все, що з ним діялось? Може, тому, що дитина до семи років – невинна душа, при ній, кажуть старі люди, ангели стоять. Поцілувавши її, парубок ніби очищається від впливу того іншого, потойбічного світу, і забуває про свою наречену. А двоє голубів, які оживають і перемовляються між собою, – вічний символ чистоти, вірності і Божого Духа в українському світогляді, – єднають душі хлопця і дівчини, котра прожила певний час межи людьми, очистилась і стала «своєю» у білому світі [95].

Перед читанням казки учнів потрібно націлити на її глибинні народні витоки. Потрібно досягти розуміння учнями не лише чудесного, а й духовного змісту казки. Адже саме через нього розкривається її внутрішня сутність.

В українській міфології і демонології дуже часто зустрічаються образи перевтілених жінок, як, скажімо, в казці «Гадюка». При роботі з казкою варто звернути увагу дітей на наступних моментах.

Колись люди вміли шанувати найвищий Божий дар – слово. Вони розуміли, що кожне слово має свій матеріальний, енергетичний образ. Називаючи те чи інше слово, ми закликаємо до себе його образ, тобто матеріалізуємо його. На Гуцульщині донині повсюдно зберігається звичай задобрювати злі сили, даючи їм пестливі назви, аби не накликати на себе біду. Не годиться називати тяжкі хвороби, згадувати при дитині нечистого. Жінка, що вийшла з гадючого царства, – скинула з себе його оболонку, але зв’язок з тим, іншим світом, повністю не переривається.

У казці «Гадюка» медіатором стає слово – навіть не мовлене, а подумане. Жінка не просто знову стає гадюкою: її перевтілення – це смерть, повернення до своєї земноводної сутності. На пам’ять про себе залишає чоловікові дар: вміння розуміти мову звірів і птахів, всього живого, – свою зміїну мудрість [95].

У «Читанках» інших країн є казки змішаного типу: «Айога» і «Зозуля». Вони близькі між собою тим, що етичний сенс казкових подій найглибше розкривається саме в сценах, де розповідається про «звернення» героїнь.

«Айога» – це нанайська народна казка, тому вчителька, готуючи дітей до її сприйняття, влаштувала спільно з учнями виставку збірок казок народів світу, у тому числі і казок північних народностей.

При розгляді малюнків в збірці «Казки Півночі», де вміщені і нанайські народні казки, вчитель пояснив: «Нанайці – це північна народність. Живуть вони в басейні річки Амура в чумах, що мають вид шатра. У цьому суворому краю для збереження тепла нанайці покривають чуми взимку шкурами, а влітку корою і повстю. Селяться вони в так званих стійбищах, тобто в спеціально обладнаних для життя місцях».

Після первинного знайомства з казкою «Айога» другокласники одержали завдання: читаючи казку про себе, підкресліть в тексті олівцем слова, які допомагають зрозуміти, що це саме нанайська народна казка.

Виконуючи завдання, учні звертають увагу на те, що в казці незвичайні імена, місце дії не село, як в українських народних казках, а стійбище. Помічають вони, що нанайці харчуються коржиками, які печуть на розжареному вогнищі, а не у печі.

Далі казка аналізувалася так, що центральне місце приділялося образу головної героїні, зокрема з’ясовувалося, чому Айога не хотіла трудитися. Діти намагалися уявити собі і описати зовнішність цієї красивої дівчинки (адже в казці не розкривається її краса) і зіставляли зовнішність Айоги із зовнішністю сусідської дівчинки. А дійсно, чи була красивою сусідська дівчинка? Як текст казки допомагає нам розібратися, якою ж вона була зовні і по своїх рисах вдачі? Адже надзвичайно важливо примусити дітей задуматися над справжнім сенсом людської краси. З цією метою вчитель запропонував дітям розглянути приготовані наперед два малюнки, на яких зображені дві красиві нанайські дівчинки, і подумати, хто з них Айога, а хто сусідська дівчинка. Свою точку зору необхідно було обґрунтувати. При цьому слід було перш за все спиратися на текст казки, а також включати і роботу уяви.

Подібні уроки – результат дбайливого й уважного ставлення до творів казкового жанру. Учитель тільки тоді може жваво й цікаво провести роботу з текстом казки, коли він усвідомлено враховує особливості даного типу казки й вибирає у зв’язку із цим необхідні форми, методи й прийоми аналізу, продумує зміст бесіди. Головне – проникнути в глибину казкового світу, а не сковзати по його поверхні.

Значне місце у шкільній програмі з літератури відводиться вивченню усної народної творчості, ознайомленню з її різновидами. Вона представлена багатьма жанрами: 5 клас – народні казки, оповідання, народні перекази та легенди, прислів,я та приказки, загадки; 6 клас – народні пісні, байки; 7 – народні думи, балади; 8 клас – народна лірика; 9 – народна драма; 10 клас – народний епос; 11 клас – повторення і узагальнення [ 15, с.7-158].

Але годин на вивчення цих творів відведено мало. Та справа не тільки в цьому: в Україні до цього часу хронічно бракує нових підручників і посібників, які б по-новому, об,єктивно висвітлювали проблему викладання усної народної творчості у школі, давали повне, не обмежене ідеологічними рамками уявлення з цієї проблеми.

В останні роки проблемою вивчення і викладання усної народної творчості досить плідно займаються М. і З. Лановик [7, с.9-94 ]. У підручнику “Українська усна народна творчість” на основі першоджерел дослідження українського фольклору, зокрема, праць М.Костомарова, О.Потебні, М.Грушевського, І.Франка та ін., по-новому трактується культурний спадок українського народу. Значна увага приділяється загальнотеоретичним проблемам, дослідженням джерел виникнення та розвитку найвідоміших шкіл і напрямків вітчизняної та світової фольклористики, піднімається низка нових питань. Велика увага приділяється сучасним проблемам збереження культурної традиції та її вивчення.

Досить плідно проблемою викладання усної народної творчості у школі займається Б.Степанишин [23]. Методично-літературознавчий посібник дає аналіз родового, видового й жанрового багатства прадавньої і давньої української літератури. Уперше в історії нашої культури фольклор трактується як художня словесність [ 23, с. 125 ].

Допомогою вчителю у підготовці до уроків вивчення усної народної творчості у середній школі слугує посібник Ф.Поліщука “Вивчення усної народної творчості”, в якому розглядаються основні особливості фольклору, його місце і роль у житті народу, характеризуються фольклорні жанри і окремі твори, визначені для вивчення шкільною програмою, даються методичні поради щодо проведення уроків та збирання народної творчості. У наш час проблеми вивчення фольклору стають дедалі актуальнішими. Жодна гуманітарна наука – ні етнографія, ні історія, ні лінгвістика, ні літературознавство – не можуть обходитись без фольклорних матеріалів. Дослідники поступово усвідомлюють, що розгадки та пояснення багатьох явищ духовної культури криються у поетичній творчості народу [5; 10; 11; 18].

При всій своїй розмаїтості фольклорні твори мають багато спільного. Ця спільність, насамперед, виявляється в їх правдивості, життєстверджуючому характері, в художньо-образній системі. Визначальною рисою фольклору є колективний характер його творення. Звідси – варіантність його жанрів, відсутність певної усталеності текстів. Саме це й дає можливість у процесі вивчення усної народної творчості спиратися на фольклорні твори, які побутують у даній місцевості, зіставляти їх варіанти. Наприклад, знайомлячи п,ятикласників з тим, що таке прислів,я, даємо учням завдання записати від старших кілька зразків приказок та прислів,їв на певні теми, скажімо, про працю, досвід, знання, розум, явища природи чи про певні вади людини – підступність, зазнайство, безпринципність, упертість, неохайність та ін.

Поняття про усну творчість учні набувають і збагачують протягом усіх років навчання у школі. Усна народна творчість і література тісно пов,язані між собою. Всі великі письменники виросли на грунті фольклору, а тому в їхніх творах можна часто зустріти спільні з фольклором образи, теми, сюжети, образотворчі засоби.

Плідно займається вивченням фольклору Г.Токмань; вона подає структуру аналізу епічного твору: історія написання твору; історична основа; рід, жанр, жанровий різновид; тематика і проблематика; композиція (зовнішня; сюжет – конфлікт у його основі, художня послідовність компонентів (зав,язка, розвиток дії, кульмінація, розв,язка); позасюжетні елементи та їхня художня роль; персонажі (головні, другорядні, епізодичні; групування їх навколо конфлікту)); характеристика дійових осіб; ідейний зміст твору, емоційні оцінки народних авторів; мовностилістичні особливості [24, с.15].

Найслабшим місцем шкільного вивчення твору залишається дослідження його мови . На це просто не вистачає часу, та й учням це не так цікаво, як стежити за поворотами сюжету. Вихід – в увазі до мовленнєвої деталі, образного висловлювання, прислів,я.

Переважна кількість оповідань, казок, легенд, переказів, які вивчаються за програмою, виразно читаються перед тлумаченням. Робота з твором повинна проводитися у двох аспектах – докладний аналіз фрагмента і широке узагальнення художнього багатства всього твору.

Кожний прийом роботи з твором у школі застосовується за принципом від простого до складнішого у зв,язку з віковими та індивідуально-інтелектуальними особливостями розвитку учнів. Важливим прийомом роботи з твором є складання плану. План може бути: за формулюванням – звичайний, цитатний, комбінований; за побудовою – простий і складний; за змістом – план переказу усього сюжету або його елемента. Додамо ще такі типи планів за змістом, як: план опису, план роздуму, план історичного екскурсу, план прологу чи епілогу, тобто план певного позасюжетного компонента твору. Широко застосовується також план характеристики персонажа. У 5-му класі складається простий план (звичайний і цитатний), з 6-го – складний.

Є. Пасічник пропонує такі види роботи з планом: поділити текст на частини відповідно до запропонованого плану; замінити цитатний план звичайним; деталізувати певний пункт плану; замінити простий план на складний [11, с.293-294].

Треба уникати типових для учнів помилок: плутання родових і видових понять; пропуск важливих моментів і надмірна деталізація одного факту; невміння розрізняти головне і другорядне; стилістичних та правописних огріхів. Складання плану допомагає учневі запам,ятати перебіг подій у творі, з,ясувати логіку народної думки, дисциплінує власні роздуми дитини.

Наступний етап – переказування. Переказ – це близька до тексту розповідь. Завдяки йому учень не тільки запам,ятовує зміст твору, а й переймається його емоціями. Підготовча робота складається з таких моментів: вибір тексту або фрагмента для переказування, складання плану, творче опрацювання матеріалу, усне переказування. Є такі види переказу твору: переказ близько до тексту, розповідь-витяг, стислий переказ. Розповідь-витяг привчає учнів давати точну відповідь на поставлене питання, стислий переказ – відокремлювати головне від другорядного [22, с.95].

Прийом усного малювання методисти рекомендують для роботи з підлітками, особливо молодшими [6; 16; 23; 28]. Він розвиває відтворюючу уяву. Учитель добирає уривки з описом конкретного простору. Завдання спочатку обмежується малюванням – словесним – однієї картини, згодом воно ускладнюється: необхідно намалювати в уяві й описати побачене як серію картин. Простіше обмежуватися зоровими образами, пов,язані з іншими органами чуття – слуху, нюху, смаку, дотику. Слово “малювання” обмежує завдання і не використовує усіх можливостей художнього слова [2].

Б.Степанишин рекомендує аналіз твору розпочинати з мікрообразу. Потім перейти до порівняння, символів, але не будь-яких, а саме ключових, знакових у творі. Проводити усне малювання, щоб зримо уявити описане. І, врешті, шукати підтекст фрази або цілого твору, бо саме в ньому ховається ідейна оцінка [23, с.81].

Підвищення читацької культури дитини, поглиблення безпосереднього сприйняття твору, моральний та естетичний вплив художнього тексту на дитину – завдання уроку. Учитель повинен уміло скеровувати діяльність учня, узагальнювати результати його творчої, самостійної роботи, ставити проблемні питання, які допомагають виділити в матеріалі головне. Використання карток-завдань дає змогу реалізувати індивідуальний підхід до учня, поглибити особисте розуміння тексту великого за обсягом твору.

Прийом інсценізації твору є традиційним в українській школі. Вчитель разом із школярами, як правило, інсценізують улюблені казки. Для цього слід скласти перелік дійових осіб, написати репліки персонажів, можливо, зробити декорації та костюми.

Є.Ільїн пропонує нетрадиційний, оригінальний підхід до прочитання творів у школі:

- деталь – від неї йти до цілого; другорядні персонажі інколи

відкривають глибину задуму, допомагають побачити головних героїв на весь зріст;

- прийом: гарний учень той, котрий виправить учителя;

- мистецьке читання і коментування лише найяскравіших сцен;

- додому питання одне, а не кілька дрібних;

- не “розбирати ”героїв, а спілкуватися з ними;

- гра – це пошук художніх деталей, без котрих не працює “механізм” твору; потрібна історія, яка “розкручується.”

- вступ до вивчення твору – через обкладинку книжки, її

оформлення [6, с.113].

Навчальні ситуації, з яких складатиметься урок, необхідно спланувати таким чином, щоб їхній зміст та перебіг передавав неповторність твору.

Звертаємося до жанру казки. Жоден із жанрів літератури не користується такою популярністю серед дітей, як народна казка. Це чудовий засіб розвитку в них фантазії, засвоєння суспільного досвіду. Вивчення казки переважно включає такі етапи:

- підготовка учнів до сприймання казки;

- читання чи розповідь казки вчителем або прослуховування твору у виконанні майстрів художнього слова;

- робота над текстом казки;

- повторне читання казки (можливе і з елементами інсценування);

- виготовлення ілюстрацій до окремих епізодів казки [23, с.95].

Казка як специфічний жанр фольклору обов’язково передбачає слухача. Варто зауважити, що далеко не кожна розповідь казки залишає незабутнє враження у дітей. Якщо оповідач не подбає, щоб зберегти художньо-стильові особливості казки, якщо розповідь сюжету буде зводитись до простого відтворення загальної канви подій без збереження повного художнього колориту, казка втратить свою естетичну силу і привабливість. А тому вчитель, розповідаючи казку, повинен обов,язково використати традиційні зачини, казкові образи й прийоми. Казку не можна уявити без фантастики. У фантастичному змалюванні подій учні повинні побачити ту реальну основу, заради чого складена казка і що надає їй життєвого характеру.

Під час аналізу казок необхідно досліджувати логіку тих життєвих подій, які змальовані в них, психологічно вмотивувати поведінку героїв, ставити питання, які спонукають дітей помислити, поміркувати: “Чого вчить той чи інший казковий персонаж? Які думки і почуття народу висловлені у казці? Що схвалюється, а що засуджується у ній?”

Слід практикувати такі види роботи, які б допомогли учням збагнути поетичні узагальнення, що втілені у народних казках.

Щоб успішно керувати процесом осмислення і конструювання учнями казкових образів, учитель-словесник повинен враховувати особливості казки як специфічного жанру фольклору.

Учні засвоюють казкові прийоми тільки тоді, коли безпосередньо працюють над текстом твору, спостерігаючи за його художньою структурою. Без цього в них навіть і після вивчення розділу “Казки” так і не складеться уявлення про специфічні особливості відображення життя у народних казках, про роль казкової вигадки.

Психологи вказують, що існують так звані алгоритми казкових образів[10; 18; 19]. Найважливіші з них такі: аглютинація – поєднання ознак, властивостей предметів, які природно не поєднуються, зближення тих явищ, які не зближуються, перенесення предметів і явищ у нові часові та просторові відношення; гіперболізація – різке перебільшення з відповідною художньою метою властивостей людей, явищ; персоніфікація і метаморфози.

Казка не знає статичних моментів. У народних казках немає описів природи як певного фону, на якому розгортається дія. Природа виступає в ній активною життєвою силою, здатною втрутитися в події і відповідно змінити їх.

У народних казках здебільшого час є замкнутим сам по собі, не зв,язаним з часом, що виражає хід історії. Казковий час не виходить за межі казки. Він цілком замкнутий у сюжеті. Його нібито й немає до початку казки і немає після її закінчення. Він не визначений у загальному потоці історичного часу. Казка починається нібито з небуття [5, с.200]. І лише окремі деталі, опис обставин життя, побуту часом дає підставу твердити про відображення у казках тієї чи іншої історичної доби. Для казкового сюжету є нехарактерним забігання вперед чи повернення назад, як це буває в інших епічних жанрах.

Щоб зрозуміти специфіку жанру, необхідно усвідомити його генезис, ті історичні, соціальні й інші причини, що покликали його до життя і закріпили за ним певні художні прийоми зображення. Під час розгляду певної казки необхідно звертатися до інших взірців, що й дасть можливість учням зробити потрібні наукові узагальнення.

Ніщо так ефективно не сприяє розумінню природи казки, як самостійна творчість дітей. Скласти казку – це значить свідомо осмислити ідею, якій підпорядковується і система образів, і її композиційна побудова, і її художньо-зображувальні засоби. Робота над складанням казкового сюжету – могутній засіб розвитку уяви. Здатність фантазувати – необхідна якість, яку слід виховувати у дітей.

Щоб навчити учнів логічно розвивати дію, можна практикувати створення казок на основі запропонованого початку. Наприклад: “Колись давно жив-був на світі вовк. І такий лютий-прелютий, що нікому від нього життя не було. От зібралися звірі на раду та й почали думати, як провчити вовка … ”.

Складені казки потрібно колективно проаналізувати з погляду їх змісту і особливостей форми. Учні визначають, до якого виду казок їх можна зарахувати і чому. Слід з,ясувати, що хоче сказати учень своєю казкою, що ріднить її з народними казками, які місця казки учням сподобалися, що вони хотіли б порадити автору.

Розрізнені знання учнів про народну казку та її різновиди словесник приводить у певну систему на уроках з позакласного читання. Адже діти читають казки різні за ідейним спрямуванням і жанровими особливостями.

Успішне формування в учнів теоретико-літературного поняття про народну казку можливе лише тоді, коли здійснюється тісний взаємозв,язок у викладанні літератур.

Формування понять про народну казку поглиблюється і під час вивчення учнями казок літературного походження, хоч зрозуміло, що літературна казка і народна казка мають свої особливості. Зіставляючи їх, учні знаходять ряд спільних моментів, яскравіше виділяють те характерне, що властиве народним і літературним казкам.

Тему “Прислів,я” учні вивчають у п,ятому класі. У молодших класах вони вже знайомилися з народними афоризмами, в яких розкривається мудрість народу, його спостережливість, життєвий досвід. Та і в повсякденному житті діти часто зустрічаються з прислів,ями, які побутують у розмовній мові.

Учнів не важко підвести до висновку, що прислів,я – це коротенькі, влучні народні вислови повчального змісту. Складність виникає в тому, що далеко не всі діти розуміють зміст багатьох народних прислів,їв.

Прислів,я, що вживаються у прямому значенні, наприклад: “Пильнуй кордон як зіницю ока”, “Розум – скарб людини”, здебільшого зрозумілі учням. Значно важче усвідомлюють вони вислови, які вживаються і в прямому і в переносному значеннях. Не всі учні можуть збагнути широту того художнього узагальнення, яке містять у собі приказки і прислів,я. П,ятикласники схильні до конкретного мислення. Звідси напрошується висновок: у процесі вивчення прислів,їв необхідно зосереджувати увагу на тих висловах, розуміння яких може викликати у них певні труднощі.

Оскільки в п,ятикласників ще слабо розвинене абстрактне мислення, вчителю необхідно практикувати такі види роботи, які дадуть можливість зіставляти зміст окремих прислів,їв з конкретними життєвими епізодами. Можна, наприклад, запропонувати учням дібрати народні афоризми до певних життєвих ситуацій. Саме шляхом зіставлень змісту народних прислів,їв з конкретними життєвими епізодами розкривається перед учнями їх велика узагальнююча сила.

Слід загальними рисами охарактеризувати учням, що таке приказка. Практично п,ятикласники ще не вміють розрізняти приказку від прислів,я, а тому легко ототожнюють їх. Прислів,я - розгорнуте судження, висновок, приказка – лише образний вираз. Важливо, щоб учні усвідомили, що приказки й прислів,я узагальнюють соціально-історичний досвід. З цією метою вчитель повинен на уроці використовувати народні вислови, створені в різний історичний час.

Іноді вчителі дають завдання учням складати приказки й прислів,я. На наш погляд, така робота не може бути виправданою. П,ятикласникам не під силу створювати афористичні, гранично стислі, влучні вислови, сповнені глибокої думки і почуття. Корисно для учнів писати твори на тему прислів,я. Діти охоче розкривають зміст народних прислів,їв, придумують епізоди, пов,язані з життям класу, школи.

Уроки, на яких вивчають загадки, викликають інтерес у дітей. Для учнів це своєрідна інтелектуальна гра. Певні уявлення про загадку як поетичний жанр фольклору учні вже мають. Вчитель поглиблює знання дітей на новому матеріалі, не дублюючи знайомі вже їм види роботи.

По-різному можна розпочати вивчення теми “Загадки”. Одним із способів є активізація попередніх знань дітей. Інший – запропонувати п,ятикласникам відгадати ряд загадок, на основі чого робиться певний висновок і узагальнення. Важливим засобом активізації учнів є конкурси. Їм можна запропонувати гру: хто знає найбільше загадок на певну тему.

Які форми роботи не практикував би вчитель на уроці, вони повинні бути спрямовані на те, щоб п,ятикласники зрозуміли естетичну функцію загадок. Вона полягає у тому, аби відкрити у звичайних, буденних явищах багато цікавого, поетичного, збагачувати уяву, розвивати у людей кмітливість, тренувати пам,ять. На уроці слід ознайомити учнів з такими різновидами загадок , як шаради, головоломки.

Велике значення для засвоєння жанру загадки мають творчі роботи учнів. Письмові вправи на самостійне складання загадок успішно виконують тоді, коли діти знають, які особливості змісту й форми загадок, мають чітке уявлення про загадку. Це можливо лише при умові теоретичного вивчення теми, а також вміння дітей виділити найхарактерніші ознаки предметів чи явища, які необхідно підкреслити в загадці.

Одним з ефективних прийомів є складання загадок за аналогією. Робота за певним зразком полегшує виконання творчого завдання. Учні успішно складають загадки, використовуючи при цьому протиставлення. Тут потрібна певна послідовність дій.

Отже, успішне свідоме виконання практичної роботи – самостійне складання загадок – включає такі етапи: вибір предмета зображення і засвоєння учнями відповідної інформації про цей предмет; виділення його найхарактерніших ознак; вибір форми вислову; передача думки в поетичній формі. Таким чином, вивчення малих фольклорних жанрів вимагає своєрідного підходу, який зумовлюється їх жанровою і родовою специфікою.

Народні пісні учні вивчають у шостому класі, думи – у сьомому. Їхні знання про народну пісню і думу поглиблюються і в наступних класах, адже творчість багатьох письменників тісно пов,язана з фольклором. Вивчення художньої літератури розкриває перед учнями значення пісні і думи в житті народу, в розвитку культури.

Учням важко аналізувати народні пісні і думи в єдності форми і змісту, збагнути своєрідність їх образів і композиції. Тому ці твори нерідко постають у дитячій уяві сухими логічними схемами, позбавленими барв життя. Отже, втрачається їхня чарівність, художня неповторність. Потрібна велика робота над цими творами. Пісня і дума вимагають своєрідного підходу до їх вивчення. Жанрова своєрідність народної пісні зумовлена не тільки особливостями змісту, а й ритмомелодійною будовою, засобами художньої виразності. Тонкий ліризм і особлива поетичність народної пісні безпосередньо виявляється в її мелодії; тому й важливо, щоб, вивчаючи пісні, учні почули їх у грамзапису чи у безпосередньому виконанні.

Без мелодії, музики важко донести до учнів неповторний колорит різноманітних пісенних жанрів, розкрити емоційне забарвлення твору. Жодне читання, яким би майстерним воно не було, не може замінити пісні в її природному виконанні. Діти недостатньо усвідомлюють взаємозв,язок між мелодією, ритмом і загальним характером звучання пісні, що призводить до поверхневого сприймання її. Тому необхідно відповідно спрямувати увагу учнів: або провести розповідь про історичні умови життя, а потім прослухати пісню у грамзапису, або спочатку ознайомитися з текстом пісні, зробити аналіз його, а потім прослухати грамзапис.

МЕТОДИЧНА СИСТЕМА РОБОТИ НАД УСНОЮ НАРОДНОЮ ТВОРЧІСТЮ У 5 – 6 КЛАСАХ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

Вивчення усної народної творчості у 5-му класі

Упродовж багатьох віків мистецтво слова служило вихованню людини. Тепер, коли матеріальні цінності волею складного життя витісняють духовні, коли більшість людей хвилює думка про те, щоб вижити у цей скрутний для незалежної України час, важче учителю-словесникові. Він мусить нести місію художнього слова сіяти в душах дітей добро, правду, милосердя, очищати їх від скверни. Робота ця важка, але в майбутньому вона принесе свої плоди. Моральний ідеал народу розкриваємо у процесі вивчення казок “Мудра дівчина”, “Названий батько”, “Про правду і кривду”, п,єси-казки “Котигорошко”. У них утверджується мудрість народу, духовна краса людини, перемога добра над злом, прекрасного над потворним.

У процесі читання і аналізу літературних творів даємо учням уявлення про специфіку літератури як мистецтва слова, елементарні відомості з теорії літератури. Так, вони засвоюють початкові поняття про усну народну творчість, мову художнього твору (прозову і віршовану), про епітет, порівняння, діалог, монолог [2, с.7-19] .

Під час вивчення українських народних казок учні вчаться стежити за розвитком дії і вчинками героїв, дістають перше уявлення про народну казку як особливий жанр фольклору, про своєрідність мови уснопоетичної творчості.

Порівняно з початковою школою у 5-му класі вчитель піднімає літературну освіту учнів на вищий рівень, повідомляючи їм нові знання, формує інші уміння та навички. Тому на цьому перехідному етапі від початкової школи до середньої потрібно вчити дітей активно включатись у бесіду, ставити запитання до тексту твору й готувати на них відповідь, працювати з текстом художнього твору. Поступово ускладнюванні прийоми цієї роботи готують учнів до аналізу епічного твору в старших класах. Так, під час вивчення усної народної творчості доцільно практикувати переказ легенд, казок, окремих епізодів з них. Перед цим приклад такого переказу повинен подати сам учитель. Застосовується усний переказ і під час вивчення прозових та драматичних творів. С.Русова зазначає: “Треба так переказати твір художній, щоб він став перед дітьми в усій своїй силі й красі, щоб захопити їх й зробити моральне й естетичне враження” [16, с.6]

Бесіда за прочитаним дає можливість учителеві перевірити, як учні сприйняли і зрозуміли твір, як ставляться до зображених у ньому подій, героїв. Під час бесіди вони дискутують, діляться своїми враженнями, висловлюють оцінні судження. Використовуються такі форми роботи, як складання плану, розглядання і виконання ілюстрацій до тексту, підготовка відповідей на запитання, придумування заголовків до окремих частин чи розділів твору, усне малювання тощо.

Відповідно до кожного твору розробляємо різні типи запитань і завдань. Їх можна поділити на такі групи:

а) запитання і завдання, що вимагають вибіркового переказу тексту;

б) запитання вибіркового характеру, що вимагають добирати факти з прочитаного під певним кутом зору;

в) запитання і завдання, які передбачають спостереження над художнім словом, художніми засобами, осмислення нових понять;

г) запитання і завдання, спрямовані на розвиток творчої уяви.

Водночас з нагромадженням учнями читацького досвіду запитання і завдання поступово ускладнюються.

Дуже важливо, щоб у процесі всієї навчальної роботи аналіз твору розвивав творчу уяву школярів, допомагав їм краще уявити собі опис природи, зовнішність персонажів тощо. Вчитель досягає цього різними шляхами. Під час вивчення казок пропонуємо учням намалювати ілюстрації до них. Під час читання легенд і переказів про запорожців школярі можуть скласти уявний діафільм, кадри якого відтворюватимуть найяскравіші епізоди твору. Все це буде доповненням до поданих ілюстрацій у підручнику.

Учнівські роботи пов,язані із спостереженням над малюнками художників. Під час бесіди за ілюстраціями, репродукціями картин, фотографіями вчитель розкриває специфіку роботи художника, порівнює ілюстрації, твори живопису, архітектури, скульптури з творами художнього слова, вчить дітей розуміти мову інших мистецтв, з якими учням доведеться зустрічатися.

Розглядаючи ілюстрації, учні добирають рядки, що відповідають змісту твору, пояснюють, чому художник вибрав для своїх малюнків ті чи інші події, епізоди, розповідають, які почуття і переживання героя прагнув відтворити автор ілюстрації. Мета кожного такого завдання – допомогти дітям зрозуміти прочитаний твір, уявити собі героїв, а також активізувати творчу роботу школярів, самостійну думку, їхнє емоційне спрямування.

Для розвитку творчості та письмової мови учнів використовуємо систему письмових робіт. Це твори за картинкою, твори-мініатюри і твори на вільну тему. До них учнів потрібно готувати. Скажімо, учитель пропонує дітям після вивчення статті про літературну казку написати твори на тему прислів,я, приказки чи казки . Діти можуть фантазувати, домислювати, але не відхилятися від теми твору. Особливим видом письмових робіт є розгорнуті відповіді на запитання, що є своєрідною підготовкою до майбутніх творів на літературні теми. Наприклад, “Чому автором казок, пісень, прислів,їв, загадок вважають народ? ”.

Учителів постійно хвилює питання, яким має бути сучасний урок літератури. Повноцінним урок буде лише тоді, коли на ньому пануватиме атмосфера співдружності, творчості. На уроці мають бути художня розповідь і виразне читання, усне малювання і виконання творчих робіт тощо.

Учитель тільки тоді досягне високого рівня засвоєння учнями навчального матеріалу, коли залучить до творчої діяльності всіх дітей класу. Залучення до творчої діяльності не лише обдарованих дітей, а й усіх учнів корисне як для художнього, так і для загального їх розвитку. Завдання вчителя – формувати творчу, активну особистість, її високу культуру й естетичні потреби. Шляхи формування уявлень і уяви, повноцінного, всебічного і самостійного осмислення художнього твору є різноманітними. Але, як свідчить передовий педагогічний досвід, велику роль тут відіграють завдання, покликані пробуджувати творчість школярів. Такі завдання допомагають розв,язувати цілий комплекс проблем: пробуджують думку, уяву, збільшують силу почуттєвого пізнання, повніше передають відбите у звуках, фарбах, запахах, рельєфних окресленнях [28, с.92-93].

Учені виділяють три види літературно-творчої діяльності учнів: сприймання твору; засвоєння історико-літературних і теоретико-літературних знань; власна літературна творчість школярів[6, с. 94].

Потрібно надати творчого характеру основним видам діяльності на уроках, а не в позакласній роботі. Це дасть змогу зменшити навантаження на пам,ять наших школярів. Адже не творчий, а відтворюючий характер засвоєння знань у школі став основною причиною перевантаження учнів.

З метою розвитку поетичного чуття мови і розуміння зображальних засобів учням можна пропонувати спеціальні вправи. Особливе місце відводиться поетичним диктантам, у яких, уважно прислухаючись до ритму й рими, школярі відновлюють попередній вигляд поезії, до цього перетворений у прозу. Корисними у творчій діяльності будуть вправи на добір пар, що римуються, з цілого ряду нових слів і виразів. Показуємо учням, як добирати ці пари. Вони ознайомлюються і з технікою віршування. Для розвитку образного мислення можна використовувати вправи, де замість пропущених поетичних епітетів і народних метафор учні вписують свої, мотивуючи свій вибір. Потім вони зіставляють їх з фольклорним твором. У процесі цієї діяльності учні осмислено сприймають метафоричні вирази. Все це збуджує образну уяву школярів, дає можливість спробувати свої сили у творчій діяльності.

Активізуємо творчу діяльність учнів і під час виразного читання художнього твору. Так, у 5-му класі учні повинні вміти визначити темп читання (швидкий, середній, повільний), паузи (короткі, довгі), інтонацію (розповідна, питальна, оклична), правильно розставляти логічні наголоси, виразно читати твори, передавати красу пейзажів, емоційну забарвленість мови тощо [3, с.43].

Як доводить дослідно-експериментальна робота, повноцінне вивчення фольклорного твору залежить від творчої активності учнів на уроці, що якісно впливає на розвиток поетичного сприймання твору, образної пам,яті і мислення, естетичного почуття і творчої уяви, які є важливими компонентами літературних здібностей.

Успішне проведення уроку літератури залежить від рівня розвитку здібностей учнів-читачів створювати живі образи і картини образного бачення (здатність уявляти дійсність в образах і картинах) і образного мислення (здатність викликати і співвідносити образи для виявлення певної ситуації чи характеру). Однак для певного осягнення п,ятикласниками фольклорного твору необхідний і логічний аналіз уявлюваних читачем картин, образів. Такий аналіз спрямовує, коректує уяву учнів, не дозволяє їм відходити від народного трактування образу, розвиває образне і понятійне мислення школярів.

Важливим компонентом творчої діяльності учнів на уроці є розвиток усного і писемного мовлення, що допомагає заглиблюватися у тканину фольклорного твору, осягати красу образної системи, сприяє розвитку уяви.

П,ятикласники вчаться складного мистецтва – бути читачами, слухачами, глибоко сприймати фольклорний твір, оцінювати героїв, їхні вчинки, оцінювати історичні події. На цьому етапі дуже важливо розвивати їхні думки і почуття, здійснювати моральне, етичне і естетичне виховання під час вивчення усної народної творчості на уроках літератури, формувати вміння розуміти й оцінювати фольклорний твір.

Підсумовуючи вище зазначене, подаємо план-конспект уроку у 5-му класі (див. у додатках).

У 5 класі вивчаються народні казки. За програмою на вивчення казок орієнтовно можна відвести 6 год. Крім того, 2 години виділяють на уроки з позакласного читання. Ці години можна розподілити так:

“Названий батько” — про дійових осіб казки,

про виразне мовлення і читання - 2 год.

“Мудра дівчина” — виразне читання казок,

поняття про народну казку - 2 год.

“Про правду і кривду” — пауза, мовленнєвий такт - 2 год.

“Названий батько”. Казка вчить дітей не лише “за правду не забувати”, а й шанувати батька, матір, старших людей.

Під час роботи над текстом варто запропонувати учням висловити своє враження від прочитаного, розповісти про кожного з братів, зокрема , про те, як мали жити брати, ставитися до людей, до майна. Діти повинні пояснити, чому, на їхню думку, шкідливі зажерливість, прагнення до надмірного особистого збагачення за рахунок з