ТСЗЗ при переході напруги на металеві нормально неструмопровідні частини електроустановок

Захисне заземлення

Застосовують у мережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення.

Захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання із землею або з її еквівалентом металевих частин електроустановки, які нормально не перебувають під напругою, але можуть опинитись під нею в аварійних режимах.

Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих конструктивних частинах електроустановки (наприклад, внаслідок замикання на корпус фази при пошкодженні її ізоляції) забезпечити захист людини від ураження електричним струмом у разі її доторкання до таких частин. Це досягається шляхом зниження до безпечних значень напруг дотику та кроку.

Так як при розрахунку приймають опір людини 1000 Ом, а опір заземлення має бути 4 Ом, то струм, який пройде через людину, що доторкнулася до заземленого корпуса, котрий опинився під напругою, буде в 250 разів менший, ніж у випадку, коли таке захисне заземлення відсутнє.

Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно з'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача.

Заземлювач - провідник або сукупність електричноз'єднаних провідників, які перебувають у контакті із землею або її еквівалентом.

Заземлювачі бувають природні та штучні.

Як природні заземлювачі використовують електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій, а також комунікацій, які мають надійний контакт із землею (водогінні та каналізаційні трубопроводи, фундаменти будівель і т. ін.).

Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35-50 мм (товщина стінок - не менше 3.5 мм) та кутники (40 х 40 та 60 х 60 мм) довжиною 2.5-3.0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до 10 м. У більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі забивають у землю на глибину 0.5 – 0.8 м. Вертикальні заземлювачі з'єднують між собою заземлювальним провідником

Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування, що підлягає заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення. Перевага виносного заземлення полягає в тому, що можна обрати місце розташування заземлювачів з найменшим опором ґрунту (землі). Заземлювачі контурного заземлення розташовують безпосередньо біля периметра (контуру) дільниці, на якій знаходиться заземлюване устаткування. Це дозволяє вирівняти потенціали всередині контуру, а відтак знизити напругу дотику та кроку. Тому більш ефективним з точки зору електробезпеки є контурне заземлення.

Опір захисного заземлення в електроустановках напругою до 1000 В і потужністю понад 100 кВА не повинен перевищувати 4 Ом.

Захисне занулення

Застосовується в чотирьохпровідних мережах напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустановок використовується в тих випадках, що й захисне заземлення.

Занулення - це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним проводом металевих частин електроустановки, які нормально не перебувають під напругою, але можуть опинитися під нею в аварійних режимах роботи.

Нульовий захисний провід - це провід, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.

При зануленні у випадку замикання фазного проводу мережі на корпус електроустановки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим проводами. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту від струмів короткого замикання (перегорає плавка вставка запобіжника замкненої фази чи спрацьовує автоматичний вимикач).

Таким чином, забезпечується захист людей від ураження електричним струмом.

Захисне вимикання

Захисне вимикання - це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (до 0,2 с) у разі виникнення в ній небезпеки ураження струмом.