Майнові ризики.

Нанесення прямих збитків майну - втрата обладнання, втрата матеріалів, втрата майна підрядників, транспортні спори.

Нанесення непрямих збитків майну;

Демонтаж ушкодженого майна, перестановка обладнання, неотримання орендної плати, порушення ритмічності роботи, збільшення обсягів фінансування.

Нанесення пошкоджень майну, персоналу.

Ризики можуть класифікуватись за сферами прояву: економічні, політичні, соціальні, екологічні. За формами інвестування розрізняють ризики реального інвестування, ризики фінансового інвестування. За джерелами виникнення ризики поділяють на системні і несистемні.

Економічна теорія надає різні методи визначення розмірів ризиків та їх впливу на економічну безпеку підприємства, які використовуються в ході діагностики ризиків.

1. Статистичний метод.

2. Метод доцільності затрат

3. Метод експертних оцінок

4. Аналітичний метод

5. Метод аналогів

Виявлення можливих варіантів розв’язку проблеми

1. Статистичний метод передбачає, що розмір ризику може визначатись двома загальними показниками:

частотою втрат пов’язаних із видом діяльності

середнім очікуваним значенням розміру ризику ( дисперсією);

коливаннями можливого результату від наявності ризику (коефіцієнт варіації).

Частота втрат, пов’язаних із здійсненням певного виду діяльності (І) розраховується як відношення кількості випадків настання втрат в статистичній виборці (n ₁) до загальної кількості випадків, що розглядались у статистичній виборці (N заг).

І = n ₁ / N _заг.

Дисперсія розраховується як середньозважена з квадратів величин відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

δ= ∑(Х – Х_і)²/n,

де: Хі – очікуване значення для кожного випадку ризику; Х – середнє очікуване або нормативне значення ризику; n – кількість випадків або ризиків, що аналізуються.

Коефіцієнт варіації розраховується як відношення дисперсії до середнього очікуваного або нормативного значення ризику.

V = (δ /Х) * 100 %.

Чим вище коефіцієнт варіації, тим більше коливання ризиків. Вважається, що якщо коефіцієнт варіації складає 10 відсотків мають місце слабкі коливання ризику. При коефіцієнті варіації на рівні 10-25 відсотків існують середні коливання ризиків, більше 25 відсотків великі коливання ризиків, а це означає їх значну невизначеність.

2. Метод доцільності затратбазується на ідентифікації зон ризику при управління фінансовим капіталом. Узагальненим індикатором ризику є перевитрата фінансових коштів порівняно із запланованим, яка виникає, якщо відбувається:

первісна недооцінка вартості фінансового потенціалу;

зміна меж проектування фінансового потенціалу;

зміна продуктивності управління фінансовим потенціалом;

збільшення первісної вартості фінансового потенціалу.

Для застосування цього підходу фінансовий потенціал підприємства розділяється на окремі складові за структурою і часом, що дозволяє визначити зону ризику, в яку потрапляє потенціал на кожній стадії і захистити підприємство від критичного і катастрофічного ризику, оскільки на кожній стадії можна відмовитись від реалізації проекту.

При застосуванні цього підходу виділяються 4 зони ризику:

1) область абсолютної стійкості з нульовим ризиком, коли підприємство перебуває в абсолютній безпеці в без ризиковій зоні;

2) область нормальної стійкості відповідає області мінімального ризику, коли досягнута нормальна величина затрат;

3) область нестійкого фінансового стану відповідає зоні підвищеного ризику, коли існують наднормативні запаси, надлишкові затрати;

4) область критичного фінансового стану відповідає зоні критичного ризику коли на підприємстві має місце затовареність продукцією, а на товари підприємства проявляється низький попит;

5) область кризового стану, що відповідає катастрофічному ризику, коли має місце надмірна затовареність готовою продукцією, великі запаси матеріалів, інші витрати.

3. Метод експертного оцінюванняпроводиться в такій послідовності:

1)формування мети оцінювання;

2)постановка завдання;

3)створення групи управління процесом оцінювання;

4)підготовка форми отримання необхідних результатів;

5)розробка оціночної шкали і опитувальників;

6)підбір експертів та визначення їх компетентності;

7)проведення експертного опитування;

8)обробка і підсумовування результатів;

9)підготовка звіту про результати опитування.

В ході обробки результатів розраховуються зважені характеристики для кожного елемента:

n s n

Кj = ∑ К ij / ∑∑Кij,

i=1 j=1 i=1

де Кj - середня оцінка j-го показника, надана всіма експертами;

К ij - оцінкаj-го показника, наданого i-им експертом,

n- кількість експертів; s – кількість елементів, що розглядаються.

Експертне оцінювання визначення ризиків, має широке застосування. Але цей метод заснований на використанні суб’єктивних критеріїв, які базуються на припущеннях експерта. Це прийом оцінки який залежить від здатностей фахівіів знаходити найбільш ефективне рішення.

4. Метод рангів застосовується із залученням експертів, кожний із яких оцінює важливість кожного елемента ризику за шкалою відносної значимості в наперед обумовленому діапазоні: 0-1; 0-10; 0-100.

5. Аналітичний метод: В основу тлумачення результатів покладене правило про те, що чим більший ризик, то тим більшим є дохід, який буде отриманий у разі несправдження ризику.

Розрізняють два методи:

5.1. Метод оцінки абсолютних і відносних показників;

5.2. Метод аналізу чутливості

Метод аналізу абсолютних і відносних показників

Метод аналізу чутливості:

1) вибір основного ключового показника, відносно якого здійснюється оцінка чутливості;

2) вибір факторів ризику (вхідних параметрів), які можуть вплинути етапах здійснення проекту і пр ризних значеннях обраних факторів ризику на ключовий показник, відхиляючи його від очикуваного;

3) розрахунок конкретних значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту і при різних значеннях обраних факторів ризику

6. Метод аналогів: потребує створення спеціальної бази даних, в якій фіксуються випадки і обставини, за яких наставав відповідний ризик або набір ризиків. Але при діагностиці слід враховувати, що один і той же фактор ризику з часом може змінити свій вплив, значення і наслідки.

При здійсненні аналізу ризиків все частіше на практиці застосовуються складні економічні методи: факторний аналіз, моделювання, комплексний аналіз фінансового стану. Для об’єктивної оцінки фінансових ризиків використовують мультиплікативний метод, сценарний метод, метод соціально-економічного експерименту, нормативний метод та інші.

Фахівцями розроблені ознаки можливості ризиків. Так, про вірогідний фінансовий ризик свідчать невиконання підприємством постачальником, суміжником, підрядником, боржником зобов’язань, припинення платежів по рахунках, несвоєчасна сплата податків, порушення традиційних зв’язків з постачальниками та покупцями, несвоєчасна сплата заробітної плати працівникам, скорочення обсягів продажу тощо.

Одним із підходів є використання коефіцієнтів ризику, які розробляються органами державної влади і управління. Наприклад, Фондом державного майна України на підставі Інструкції розрахунку прогнозної вартості об'єктів приватизації, затвердженої наказом ФДМУ та Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України № 2110/354 від 29.11.02, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.12.02 за № 950/7238, і подаються до органів виконавчої влади, уповноважених управляти державним майном.

Поширення також набули оцінки економічної безпеки через визначення ступеня неплатоспроможності підприємства або оцінки вірогідності банкрутства.