Розкрити зміст і дати правову оцінку договору «Березневі статті» 1654 року

У січні 1654 р. у Переяславі було укладено попередній договір про умови переходу Війська Запорозького під владу Московського царя, а також про гарантії для Війська Запорозького. Після цього уряд Б. Хмельниць­кого розробив конкретні умови договору з Росією, що були пере­дані російському цареві. Цей документ відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Прохальні статті. Він складався з 23 пунктів (статей). 14 березня 1654 р. цей документ було передано цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто на доопрацю­вання та редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні його зміст майже не змінився. Цар і бояри розглянули статті та'супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді документ став відомий як Березневі, чи Московські статті. 27 березня 1654 р. українські посли отримали цей документ і три царських жалувані грамоти - Війську Запорозькому, козацькій старшині та про передання Чигиринського староства "на гетьманську булаву".

Сукупність цих чотирьох документів і становила власне текст договору, що фактично був конституцією козацької держави.

За ним підтверджувалися недоторканність суспільного ладу України, попередній порядок управління та судова система, права і привілеї козацтва. Оригінал цього договору не зберігся.

Березневі статті 1654 р. були сформульовані не зовсім ясно, а тому обидві сторони вкладали в них різний зміст і кожна під­ходила до нього, зважаючи лише на свої інтереси. Україна бачила в ньому лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана в наступні роки, а Москва від перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію.

Об'єктивно цей договір відповідав інтересам обох сторін. Він засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна здобула сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну й судову владу, ліквідовано переслідування православної церкви та її віруючих. Росії ж, зі свого боку, було дуже вигідно прийняти в підданство край із багатими землями, майже з тримільйонним населенням. Росія також звернула увагу на вигідне геополітичне положення України. Немале значення мало й те, що Україна в той час мала визнання багатьох країн Європи та Близького Сходу. До того ж Україна захищала Росію з півдня від нападів турецьких і татарських орд.

39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілей війську Запорозькому» 1654 року + 40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілеї шляхти» 1654 року.

В березні 1654 року українське посольство прибуває до Москви. 14 березня посли подали письмовий текст проекту договору з 23 статей , що фіксували умови, на яких уряд Української держави передбачав об’єднання з Московською державою. На цьому документі був підпис Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорозького.

Статті проекту стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Московської держави…

Але саме у першій статті йшла мова про підтвердження «прав і вольностей» Війська Запорозького, а фактично прав і вольностей всієї України, оскільки формула «Гетьман з Військом Запорозьким» репрезентували в юридичних і дипломатичних документах Українську Гетьманську державу, що склалася в роки Визвольної війни 1648-1654 років.

У статті говорилося про непорушність прав і вольностей козацького стану в управлінні, суді і приватних правових відносинах.

Друга стаття обумовлювала кількість козацького війська – збройних сил України - 60 тисяч…

А третя стаття передбачала підтвердження прав та вольностей української шляхти.

41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)

Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей. В тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парламенту), до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (ст. 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Таким чином, було закладено певну форму постійного парламентаризму, — хоча і з епізодичними сесійними зборами, на відміну від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) та дорадчих старшинських рад. Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади. Вперше було передбачено введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Запорозької Січі. Проте норми їхнього представництва у конституції не було встановлено. Через процедуру виборності генеральної та іншої старшини конституція частково успадкувала та унормувала звичаєву практику загального козацького (народного) безпосереднього парламентаризму Запорозької Січі, запровадивши парламентаризм представницький і забезпечивши при цьому незалежне становище обранців від волі гетьмана. У період між сесійними зборами Генеральної Ради її повноваження виконував гетьман разом із Радою генеральної старшини (ст. 6). Ці інститути уособлювали найвищу виконавчу владу. Проте абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження було суттєво звужено (статті 6, 7, 8). Гетьмана було позбавлено права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику, створювати адміністрацію, яка була б підпорядкована особисто йому, карати винних. На період виконання служби гетьманові для його поважного стану надавалися рангові маєтності з чітко визначеними прибутками.