Освітлення

Око людини сприймає електромагнітні хвилі 380...780 нм завдовжки як світлове відчуття. Біле світло — це суміш кольорів:

фіолетового — 380...450 нм, синього — 450...510, зеленого — 510...575, жовтого — 575...620, червоного — 620...750 нм. Фіолетовий межує з ультрафіолетовою частиною спектра, червоний — з інфрачервоною.

Освітлення виконує корисну загальнофізичну функцію, що сприяє появі приємного психічного стану людини. З поліпшенням освітлення підвищуються працездатність, якість і продуктивність праці, знижуються стомленість, імовірність помилкових дій, травматизму та аварійності.

Світло діє на очі, а через них — на центральну нервову систему, кору мозку і на весь організм людини, посилюючи діяльність дихальних органів, поліпшує здоров'я і стимулює діяльність всього організму.

При поганому освітленні зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків: до 5 % травм можна пояснити недостатнім освітленням. Погане освітлення може призвести до професійних захворювань, робочої міопатії (короткозорість), виникнення світлового голодування.

Освітлення, що задовольняє гігієнічні та економічні вимоги, називають раціональним. Освітлення має бути достатнім, рівномірним, економічним, не осліплювати, мати сприятливий спектральний склад. Значимість раціонального освітлення визначається ще й тим, що людина отримує найбільший обсяг інформації через органи зору (до 90 %).

На зір людини впливають умови роботи, які характеризуються кількісними і якісними показниками.

До кількісних показників належать світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість і коефіцієнт відбивання поверхні.

До якісних показників належать: фон, контраст об'єкта з фоном, видимість, циліндрична освітленість, показники освітлення, дискомфорту і коефіцієнт пульсації освітленості.

Світловий потік Ф — це потужність променистої енергії, що оцінюється за зоровим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм). Світловий потік, віднесений до величини тілесного кута со, в якому він поширюється, називають силою світла І. Одиницею сили світла є кандела (кд): І = Ф/ .

Освітленість Е — це густина світлового потоку Р на поверхні площею S. За одиницю освітленості взято люкс (лк): Е = Ф/S.

Яскравість L — відношення сили світла I, що випромінюється поверхнею, до площі цієї поверхні S. Яскравість виражають у канделах на квадратний метр (кд/м²): L = І/(S соs а). Яскравість освітлених поверхонь залежить від їхніх світлових властивостей, від ступеня освітленості, а здебільшого також від кута, під яким поверхня розглядається.

Світлові властивості поверхонь характеризуються коефіцієнтамивідбивання р, проникнення т і поглинання B. Ці коефіцієнти безрозмірнісні й виражаються в частках одиниці: р + т + В = 1.

Раціональна організація освітлення — це не тільки достатня освітленість робочих поверхонь, а й відповідні якісні показники освітлення.

Фон — це поверхня, що безпосередньо прилягає до того об'єкта, який розрізняється. Фон вважається світлим, коли коефіцієнт відбивання р більший ніж 0,4, а при р < 0,2 фон темний. Коефіцієнт відбивання — це відношення відбитого від поверхні світлового потоку до світлового потоку, що падає на неї:

Р = ^ф_відб/Ф_пад , (4.23)

Контраст К об'єкта з фоном визначається відношенням абсолютної різниці між яскравістю об'єкта і фоном до яскравості фона:

, (4.24)

Контраст вважається великим при К > 0,5, середнім — при К= 0,2...0,5 і мінімальним при К < 0,2.

Освітленість має відповідати певним умовам:

на робочому місці — гігієнічним нормам. Збільшення освітленості робочої поверхні до певної межі поліпшує видимість об'єкта, збільшує швидкість розрізнення предметів і підвищує продуктивність праці;

яскравість на робочій поверхні й у межах навколишнього простору має розподілятися рівномірно, тому що при переведенні погляду з яскраво освітленої поверхні на слабо освітлену і навпаки очі мають адаптуватися, а це спричинює їх утому. Рівномірному розподілу яскравості сприяє забарвлення стелі, стін, обладнання;

на робочій поверхні не повинно бути різних тіней, оскільки вони зумовлюють нерівномірний розподіл яскравості, спотворюють

форму і розміри об'єктів і спричинюють втому зору, а наявність рухомих тіней, крім того, призводить до виникнення травм;

у полі зору не повинно бути відблиску (прямого або відбитого). Прямий відбиток створюється поверхнями джерела світла. Він зменшується із зниженням яскравості джерела світла, із зміненням кута світильника і збільшенням висоти розміщення світильників. Щоб ослабити відблиск, добирають раціональний напрямок світлового потоку на поверхню, блискучі поверхні заміняють матовими;

освітлення має створювати спектральний склад світла, близький до природного, що забезпечує правильне передавання і сприйняття світла.

Щоб підвищити рівномірність і розподіл яскравості в полі зору, стелю і стіни слід фарбувати у світлі тони: салатовий, світло-жовтий, кремовий, світло-зелений або бірюзовий.

Виробниче обладнання рекомендується фарбувати у світло-зелений колір, рухомі деталі — у світло-жовтий, а відкриті механізми — в яскраво-червоний колір.

Слід зважати на те, що не завжди зорові відчуття відповідають реальній дійсності. Наприклад, рух автомобіля темного (чорного або темно-зеленого) кольору здається повільнішим, а відстань до нього більшою, ніж насправді. Якраз цим і пояснюється, що автомобілі темних кольорів значно частіше потрап­ляють в аварії. Автомобілі світлих кольорів добре виділяються на навколишньому фоні, сприймаються як такі, що перебувають ближче і рухаються з більшою швидкістю, ніж насправді. Це змушує водіїв зустрічних автомобілів бути обережнішими.

Відомо, що найрідше потрапляють в аварію жовті автомобілі. Можливо, однією з причин є той факт, що чутливість зору максимальна до електромагнітного випромінювання з довжиною хвилі 555 нм. А це є діапазон жовто-зеленого кольору. Крім того, жовтий колір в тумані сприймається як червоний (небезпечний) і його видно на значній відстані.

Вимірювання і контроль освітленості здійснюють люксметрами Ю-16, Ю-17, Ю-116 і Ю-117, принцип дії яких базується на фотоелектричному ефекті. При освітленні фотоелемента виникає електричний струм, пропорційний світловому потоку, що падає на поверхню фотоелементів. Фотострум вимірюється

гальванометром, що відградуйований у люксах. Найчастіше застосовують об'єктивний люксметр Ю-116. Він має шкали вимірювання: 0...25 лк, 0...100 і 0...500 лк. Щоб розширити діапазон вимірювання, використовують поглинач з матового скла (коефіцієнт поглинання 100). Він розширює діапазон вимірювання до 50 000 лк. Яскравість вимірюють за допомогою фотометрів, в яких яскравість поля приладу порівнюється з яскравістю поверхні, що досліджується.

Виробничі, службові, побутові приміщення освітлюють природним і штучним світлом.

Природне світло — сонячна радіація — найгігієнічніше. В його спектрі є велика кількість ультрафіолетових променів, потрібних для людини. Сонячне світло створює біологічно оздоровчу і тонізуючу дію на людину. Величина природної зовнішньої освітленості має значні коливання залежно від пори року, години доби, стану погоди. У зв'язку з цим для приміщень регламентують не абсолютні значення природної освітленості, а відповідні показники, що не змінюються від цих коливань. Таким показником є коефіцієнт природної освітленості (КПО) — відношення освітленості вданій точці приміщення Е_вн до освітленості, що спостерігається одночасно в тій же площині під відкритим небом Е_зов, %:

КПО = (Е_він /Е_зов )*100. (4.25)

За цим показником нормують природне освітлення. Нормативні рівні освітленості наведено у відповідних будівельних нормах і правилах.

Штучне освітлення передбачається в приміщеннях, Вяких недостатньо природного світла, або для освітлення приміщень в години, коли природного освітлення уже немає. Освітлення створюється штучними джерелами світла і поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне. У разі потреби частина світильників того чи іншого виду освітлення може використовуватись на чергове освітлення.

Штучне освітлення поділяють на загальне і комбіноване.

При загальному освітленні світильники розміщують у верхній зоні приміщення рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування обладнання і робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення — це освітлення, при якому до загального освітлення додається і місцеве. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочі місця (поверхні). Застосувати лише місцеве освітлення у виробничих приміщеннях не допускається.

Робоче освітлення застосовують при виконанні технологічного процесу або руху людей і транспорту в темний період доби. Його слід передбачити в усіх приміщеннях, а також на відкритих ділянках, призначених для роботи, проходу людей і руху транспорту.

Аварійне освітлення застосовують при раптовому відключенні робочого освітлення; воно дає змогу продовжити роботу, а також безпечну евакуацію людей з приміщень. Найменша освітленість робочих поверхонь всередині приміщень має бути не менше ніж 2 лк і не менше ніж 1 лк на відкритих ділянках.

Охоронне (чергове) освітлення — це освітлення в неробочий час.

Для штучного освітлення приміщень використовують газорозрядні лампи і лампи розжарювання.

Найсприятливішими з погляду гігієни та економічними є газорозрядні люмінесцентні лампи низького тиску. До інших переваг люмінесцентних ламп належать великий термін служби (10 000 год) і висока світлова віддача (вони в 2,5-3 рази економічніші за лампи розжарювання). Світло виходить з усієї поверхні трубки, яскравість і засліплювальна дія люмінесцентних ламп значно нижчі, ніж ламп розжарювання. Низька температура поверхні колби робить лампу відносно безпечною. До недоліків належать пульсація світлового потоку; стробоскопічний ефект, внаслідок чого одночасно видно зображення декількох предметів; рухомі частини машин можуть здаватися нерухомими; дорога і відносно складна схема підключення.

Залежно від складу люмінофору та особливостей конструкції розрізняють кілька типів люмінесцентних ламп: ЛБ — лампи білого кольору, ЛД — лампи денного світла, ЛТБ — лампи тепло-білого світла, ЛХБ — лампи холодно-білого світла.

Для освітлення високих виробничих приміщень (понад 6 м), відкритих просторів використовують газорозрядні лампи високого тиску: дугові ртутні ДРЛ, металогалогенні ДРІ, дугові ксенонові ДКсТ і натрієві ДНаТ. Ці лампи в невеликому об'ємі

зосереджують значну електричну і світлову потужність. Лампи ДРЛ випускають потужністю від 80 до 1000 Вт. Вони працюють при будь-якій температурі зовнішнього середовища.

До недоліків належать тривале (5...7 хв) розігрівання при ввімкненні. Потужність ламп ДКсТ, ДРІ, ДНаТ становить 1...2 кВт; їх можна використовувати для освітлення виробничих приміщень понад 10 м заввишки.

Лампи розжарювання (ЛР) прості у виготовленні, зручні в експлуатації, не потребують додаткових пристроїв для підключення до мережі, але мають ряд недоліків — малу світлову віддачу (7...20 лм/Вт), низький ККД (10...13 %), малий термін експлуатації (800... 1000 год). Крім того, спектр випромінювання відрізняється від денного світла — переважають жовті й червоні промені, що спотворює кольори навколишніх предметів.

Джерела світла мають обов'язково розміщуватися в освітлювальній арматурі. їх називають світильниками. Світильники забезпечують потрібний напрямок світлового потоку на робочі поверхні, захищають очі від засліплювальної дії ламп. Арматура запобігає забрудненню, механічним пошкодженням.

Залежно від розподілу світлового потоку в просторі світильники бувають прямого, розсіяного і відбитого світла. Перші спрямовують додолу не менше ніж 90 % всього світлового потоку, другі — 40...60 % в обидва боки, а треті — не менш як 90 % угору.

Параметр, що нормується для штучного освітлення, — освітленість. Встановлюють мінімальні рівні освітленості робочих поверхонь залежно від точності зорової роботи, контрасту об'єкта і фону, яскравості фону, системи освітлення і типу джерела світла (ламп).

Існує кілька методів розрахунків освітленості, найпростіший і найменш точний — метод питомої потужності. Ним користуються при попередніх (орієнтовних) розрахунках освітленості за формулою

Р = пР_л /S, (4.26)

де р — питома потужність джерела світла, Вт/м²; п — кількість світильників; Р — потужність лампи, Вт; 5 — площа, що освітлюється, м².

Значення р наведено в довідниках із світлотехніки залеж­но від типу світильника, висоти його розміщення, площі підлоги

і потрібної освітленості. При розрахунку задають усі парамет­ри установки і кількість світильників n, за довідником знахо­дять pі вибирають потужність лампи, близької до визначеної за формулою (4.26).

Пожежа

За стандартним визначенням, пожежа — це неконтрольоване горіння за межами спеціального осередку, яке завдає матеріальну шкоду і створює небезпеку для здоров'я і життя людей. Причинами пожеж є: необережне поводження з вогнем; недотримання правил експлуатації приладів, установок різного призначення; аварії, катастрофи на підприємствах; самозапалювання речовин і матеріалів; розряди статичної електрики, блискавки; підпали.

За масштабами та інтенсивністю пожежі поділяють так:

окремі пожежі, що виникають в окремих будівлях (спорудах) або у невеликих ізольованих групах будівель;

суцільні пожежі, під час яких одночасно горить більшість будівель і споруд на певній ділянці забудови (понад 50 %);

вогневий шторм — особлива форма суцільної пожежі. Вертикальний потік нагрітих продуктів горіння, в який з великою швидкістю (до 50 км/год) надходить (втягується) значна кількість свіжого повітря;

масові пожежі, що утворюються з окремих і суцільних пожеж.

Залежно від місця виникнення розрізняють пожежі на транспортних засобах, степові й польові, пожежі у населених пунктах, підземні пожежі в шахтах, рудниках, торф'яні та лісові, а також пожежі в будинках, спорудах (зовнішні й внутрішні).

Здебільшого пожежі стають стихійним лихом і створюють надзвичайну ситуацію на об'єкті, в селищі, місті, регіоні. Кожний рік в Україні від пожеж гинуть люди, знищуються матеріальні цінності. Так, у невиробничій сфері в Україні від вогню та полум'я щорічно гине понад 1600 людей.

Закон України "Про пожежну безпеку" вимагає від керівників або уповноважених ними осіб гарантувати пожежну безпеку. Вони повинні розробляти заходи щодо гарантування

пожежної безпеки, розробляти і затверджувати положення, інструкції та інші нормативні акти для своїх підприємств, установ, здійснювати контроль за їх виконанням, а також організовувати навчання працівників з пожежної безпеки, утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар.

Головна небезпека, від якої гинуть люди на пожежі, — це дим і гаряче повітря. Температура повітря, що розвивається всередині приміщення, досягає 800...900 °С. Найвищі температури виникають під час зовнішніх пожеж і становлять 1200... 1300 °С.

У задимленому приміщенні треба дихати тільки через вологу щільну тканину, при переміщенні плазувати. Залишаючи приміщення, де виникла пожежа, треба щільно зачинити двері, щоб призупинити доступ кисню до вогню.

Під час появи диму в коридорі, кімнаті слід передусім з'ясувати, що трапилось, викликати пожежників, а потім, якщо це можливо, якнайшвидше залишити приміщення через основні та запасні виходи.

Коли сходи і коридори заповнені густим димом, треба залишатись у своїй квартирі. Зачинені ізольовані двері захищають тривалий час. Триматися біля вікна, щоб пожежники знали про місце знаходження.

Відпрацювати і розглянути всі можливі застереження щодо дії та поведінки під час пожежі й протипожежні заходи в побуті складно, оскільки виникає багато можливих життєвих ситуацій. Але слід мати на увазі та виконувати такі поради.

1. Треба знати ймовірні джерела займання в квартирі, службовому приміщенні. Бути переконаним у справності опалювальної системи, електричної мережі та приладів для обігрівання. Знати можливі шляхи евакуації і способи боротьби з вогнем, вміти користуватися вогнегасниками. У квартирі на балконі не слід зберігати старі речі, захаращувати приміщення. Чистота і порядок зменшують імовірність виникнення і поширення пожежі. Такої вимоги слід дотримуватися і під час зберігання речей на горищах, у підвалах, гаражах, підсобних приміщеннях. Якщо немає старих непотрібних речей, просоченого мастилами ганчір'я, старих газет, то це зменшить імовірність поширення вогню. Не слід порушувати заборону щодо зберігання займистих рідин

(бензину, гасу, ефірних масел). У житлових приміщеннях об'єми цих рідин не повинні перевищувати 20 л.

Пожежа в будинках з пічним опаленням може виникнути через займання сажі. Крізь тріщини вогонь може вийти з димоходів і підпалити все приміщення. Тому слід 1-2 рази на рік прочищати димоходи.

2. Причиною пожежі дуже часто стають несправні електричні прилади, провідники, вмикачі, перемикачі та інші елементи електричної мережі. Небезпечними є: вмикання в одну розетку кількох електроприладів, заміна плавкого запобіжника на потужніший, користування несправними електроприладами, саморобними електронагрівниками. Ніколи не залишайте без догляду ввімкнуті в електричну мережу будь-які прилади і не допускайте їх перегрівання.

Часті випадки загоряння телевізорів. Потріскування і поява синього диму свідчать про неминучий розрив оболонки електронно-променевої трубки. Треба негайно вимкнути телевізор з мережі. Якщо це неможливо, то накрити його зволоженою ковдрою, закрити двері та вікна кімнати, викликати пожежників. Ні в якому разі не слід лити воду на електроприлад, електропроводку, що горить і перебуває під напругою.

3. Обладнання квартири газовим опаленням є потенційним джерелом пожежі та вибуху. Встановлення газового апарата (плити, горілок тощо) має бути засвідчене відповідним документом щодо дотримання технічних норм і правил безпеки під час монтажних робіт. Користувач має вивчити інструкцію з користування газовим приладом і виконувати її. Під час встановлення газових балонів треба простежити, щоб гнучкі шланги були недовгими (до 2 м), переконатися, що вони вільно і щільно, без перекосів насаджені на кран, редуктор. Гнучкий кран підлягає заміні через 2-4 роки. В приміщенні, де розміщено газові балони і спалюють газ, має бути постійна природна вентиляція. Наявність просочування газу можна виявити за запахом, на слух, за допомогою мильної піни. Якщо є витікання газу, треба перекрити його подачу, забезпечити провітрювання приміщення і викликати майстра. Якщо газ витікає і горить, то полум'я збивати не слід. Балон, з якого витікає газ і горить, не можна переставляти, бо при найменшому поштовху він вибухне.

Найчастіше пожежа розпочинається на кухні. Тому всі прилади — газові, електричні мають бути справні, надійно вмикатися (без іскри) і вимикатися. Не слід залишати їжу, що готується на плиті без догляду. Якщо виникло загоряння жиру, то треба негайно накрити посуд мокрою ганчіркою з грубої тканини до повного його охолодження.

4. Ніколи не залишайте дітей у квартирі, у дворі без догляду. Сірники, запальнички треба ховати від дітей.

Часті пожежі від паління. Не бажано палити у квартирі в кухні, у коридорах. Якщо ці палії є, то для них мають бути приготовлені попільнички. Ніколи не слід палити в ліжку. Кожна шоста пожежа виникає через паління.

Якщо вогонь охопив людину, то треба негайно лягти на підлогу (землю), збити полум'я будь-яким способом і звільнитися від одежі, що горить.

Щоб погасити вогонь, використовують вогнегасники, воду, пісок, ковдри, лопати, сокири тощо.

В Україні виробляють і експлуатують вогнегасники різних типів. Їх розрізняють:

за способом транспортування — переносні (ручні та ранцеві) і пересувні;

за видом вогнегасної речовини — водяні, пінні (повітряно-пінні та хімічно-пінні), порошкові, газові (вуглекислотні, хладонові), комбіновані (піно-порошок);

за способом створення надлишкового тиску;

за місцем стисненого газу — у балоні високого тиску або у корпусі вогнегасника (закачані вогнегасники);

за способом утворення стисненого газу — внаслідок хімічної реакції компонентів газогенерувального пристрою або вогнегасної речовини (хімічні, пінні вогнегасники).

До водяних вогнегасників належать ОВ-9, до пінних — ОХП-9, ОВП-10.01, ОВП-100.01; до порошкових — ОП-1 "Момент", ОП-1В "Момент-2", ОП-1Б, ОПУ-2, ОП-55, ОП-10(З) та ін. (їх налічується до 30 видів); до хладонових — ОБХ-3, ОХП-7, ОС-8м та ін.; до вуглекислотних — ОУ-2, ОУ-5, ОУ-3 та ін.

На корпусі кожного вогнегасника вміщено інформацію для користувача — це вказівки до використання вогнегасника.

Щоб правильно вибрати тип і вид вогнегасника, слід озна­йомитися з вимогами стандартів, що діють у державі. В Україні

ні нині діє ГОСТ 27331-87 «Пожарная техника. Классифика-ция пожаров», що встановлює класи пожеж (табл. 4.17).

Таблиця 4.17. Класифікація пожеж

Успішне використання вогнегасників залежить від пра­вильних прийомів користування ними. Переносні вогнегасни­ки містять у собі обмежену кількість вогнегасної речовини, і без­перервне гасіння, як правило, відбувається протягом коротко­го часу.

Водяні вогнегасники застосовують при гасінні пожеж кла­су А. Струмінь води треба подавати в основу пожежі, маніпулю­ючи насадкою для охоплення зайнятої полум'ям поверхні. Піс­ля того як полум'я збито, можна наблизитись і продовжувати

маніпулювати насадкою. Подаючи воду невеликими порціями, покрити максимально можливу площу, гасячи окремі вогнища пожежі. Після закінчення гасіння за наявності вогнегасної речовини продовжити її подачу, щоб охолодити поверхні.

Пінні вогнегасники застосовують при гасінні пожеж класів А і В. Під час гасіння пожежі класу А піну треба подавати так, щоб створювався шар, який покривав би охоплені полум'ям поверхні. Під час гасіння пожежі класу В піну слід подавати акуратно на охоплену полум'ям рідину, котра при цьому не розбризкується. Під час гасіння рідини в місткості у перший момент піну подають на задній внутрішній борт, а потім — у різних напрямках, намагаючись покрити піною всю площу. Під час гасіння розлитої рідини струмінь подають на поверхню горіння і навкруги, створюючи перешкоду поширенню вогню.

Порошкові вогнегасники застосовують при гасінні пожеж класів А (крім вогнегасника з порошком ПСБ-3), В і С. Під час гасіння пожежі класу А вогнегасний порошок треба подавати до осередку пожежі, переміщуючи струмінь з боку в бік з метою збити полум'я. Після того як полум'я збито, треба наблизитись і покрити всю поверхню речовини, що горить, і особливо окремі осередки шаром порошку, подаючи його порціями. Під час гасіння пожежі класу В струмінь порошку спочатку подають на найближчий край, переміщуючи насадку з боку в бік, щоб покрити пожежу по всій ширині. Порошок слід подавати безперервно ігри повністю відкритому клапані, переміщуючись уперед і не залишаючи позаду й з боків непогашені ділянки, намагаючись постійно підтримувати у зоні горіння порошкову хмару. Під час гасіння пожежі класу С струмінь вогнегасного порошку треба спрямувати в струмінь газу майже паралельно газовому потоку. Під час гасіння електроустаткування струмінь вогнегасного порошку слід спрямовувати безпосередньо у джерело полум'я. До початку гасіння слід знеструмити електроустаткування.

Вуглекислотні вогнегасники застосовують при гасінні пожеж класу В та електроустаткування. Під час гасіння пожежі класу В розтруб має бути спрямований в основу вогнища поже­жі, найближче до оператора. Далі оператор має виконувати рухи розтрубом з боку в бік, просуваючись уперед. Під час гасіння електроустаткування діяти слід так, як і при застосуванні порошкових

вогнегасників. Якщо електроустаткування перебуває під напругою, то треба, щоб відстань від електрообладнання до насадки (розтруба) вогнегасника була не менше ніж 1 м.

Хладонові вогнегасники застосовують при гасінні пожеж класу В й електроустаткування. Хладоновими вогнегасниками користуються так, як і порошковими.

Застосувуючи вогнегасники будь-якого типу, слід дотримуватися таких загальних правил безпеки:

у разі виявлення пожежі подати сигнал тривоги й сповістити пожежну охорону;

не проходити повз осередок пожежі у пошуках вогнегасника, тому що тупикове приміщення може стати для вас пасткою;

гасіння пожежі здійснювати з навітряного боку;

залишити вільним шлях евакуації;

у разі невдалого гасіння відразу ж залишити приміщення й очікувати на допомогу. Ваше знання обстановки допоможе тим, хто прийде на допомогу.

Після закінчення гасіння відходити треба, залишаючись лицем до вогнища.

Вогнегасники можуть бути застосовані для гасіння загорянь у сільськогосподарських машинах, автомобілях, нафтопродуктів невеликих об'ємів, електричних установок під напругою до 1000 В. Такими вогнегасниками комплектують вантажівки, автобуси та інші транспортні засоби.