Ведуча.

Всі малята спритні, дужі

І до спорту не байдужі.

Тож дружіть зі спортом далі

І отримуйте медалі. (Роздає медалі).

Ведуча.Ви бачите, як весело живуть діти у нашому дитячому садочку, як вони граються, фізкультурою займаються. Тому вони здорові, сміливі, спритні.

— Що для життя потрібно?

— Сонце.

— Що для здоров'я потрібно?

— Спорт.

— Що для щастя потрібно?

— Мир. (Танець дівчаток).

Якщо хочеш довго жити,

Треба дуже спорт любити.

Тож здоров'я бережіть,

З фізкультурою дружіть.

Чемпіоном стать не просто...

Тож нехай малі ви зростом,

Небагато літ пройде,

Ваша черга підійде.

Хай летить в усі кінці:

Ви, малята, молодці!

Безпека життєдіяльності Додаток 3

А ДЕНЬ ТАК ВЕСЕЛО ПОЧИНАВСЯ... \

Щойно вранішні промені блиснули у вікнах будинків, як Тарасик заворушився в теплій постелі. Солодко позіхнувши, він позирнув у бік сестриччиного ліжечка.

— Даринко, ти ще спиш? — покликав тихенько.

— Ні, — почулося з кутка.

— І чого, коли не треба йти до садочка, завжди не спиться? Сьогодні ж субота.

— Умгу, — підтакнула Даринка, висуваючи з-під ковдри ніжки.

— Слухай! — раптом згадала вона, — сьогодні ж мама пиріжки пектиме!

— Чудово! Може, вдасться випросити трішки тіста, щоб поласувати. Не розумію, чому печене їдять, а сирого не дозволяють. І сир, і вишні, і тісто такі смачні! — розмірковував хлопчина, сидячи в ліжку.

— Доброго ранку! — привіталася матуся, зазирнувши на дитячі голоси до кімнати.

— Ви, як завжди, у вихідні разом з півнями вже на ногах, — засміялася вона.

— Ма , а ти не забула про пиріжки? — відразу ж поцікавився Тарасик.

— Не забула, ласунчику, І тістом посмакуєш!

— А що, пиріжки вже готові?

— Ще ні. Зараз поснідаєте, і будемо ліпити.

— Ура!!!

Швиденько впоравшись із манною кашею, підв'язані фартушками помічники вже

старанно розкладали

начинку по плескачиках, а мама слідом швиденько защипувала краї.

— Тепер нехай трішки підійдуть, — мовила вона, квапливо накидаючи кофтину. Я тільки вибіжу купити молока.

Не встигли зачинитися за мамою двері, як мала господиня спохопилася:

— Мама ж духовку забула запалити, щоб нагрівалася!

— Не біда, — заспокоїв сестричку Тарасик. — У шафі є сірники і татова запальничка. Треба тільки стільчика підсунути, щоб дістати.

За хвилину помагайчики вже крутилися біля газової плити, що стояла коло вікна.

— Вмикай, — командував Тарас Даринці, — тернувши сірником. Тієї ж миті

іскорка, що відскочила від голівки сірника, припекла малому пальчика.

— Ой! — скрикнув Тарасик, кидаючи на підлогу запалений сірник.

Полум'я враз накинулося на віконну штору, потім на скатертину, що лежала на столі.

А далі... Далі діти побачили крізь клуби їдкого диму бліде, перелякане мамине обличчя. А ще, коли люди в білому забирали їх до лікарні, бачили багато червоних машин, які струменями води намагалися загасити полум'я, що вирувало в будинку. ... Щоразу, розплющуючи очі, діти бачили схилені над ними заплакані й стомлені обличчя мами і тата. Навіть опіки, отримані при пожежі, хоч і дуже боліли, але не так дошкуляли, як провина перед батьками. Але жодного разу вони не прохопилися й словом докору.

За час перебування дітей у лікарні батьки спромоглися сяк-так привести до ладу зруйноване пожежею помешкання. Але стійкий запах горілого вперто не хотів вивітрюватися.

— А де ?.. — почав було Тарасик, не побачивши в кімнаті полиці з улюбленими машинами, і замовк. Не зустріла й Даринку улюблена лялька Орися. Лише новенький одяг чекав на них у новенькій шафі. Та й ліжечка сяяли новизною.

Утішені обновками діти, дякуючи, почали обнімати батьків. Та раптом носик хлопчика відчув запах їдкого диму — на мамі була старенька похідна кофтина. Та сама, яку вона встигла накинути, вибігаючи по молоко...

— Добрий день, герої, — привітався лікар, заходячи до палати. — Чи не довго ви тут вилежуєтеся? Ходімо знімемо останні пов'язочки й кроком руш додому! Сподіваюся, за подібних обставин ми вже не зустрінемося, — додав ущипливо. Присоромлені "герої" лише похнюпилися у відповідь. Запитання

Якої шкоди завдала пожежа родині?

Як ти гадаєш, чи зрозуміли діти свою провин у?

А ти ніколи не пустуєш з вогнем?

Розумієш, як це небезпечно?

Лідія Дяченко.

Лики і хімічні речовини — не для гри, дитино

Самі вдома залишились

Ніна ,Вітя й Саша.

Пляшками, пігулками

Стали забавлятись

Ці бабусині пігулки,

І червоні, й сині,

Будуть наче, як цукерки

І як вітаміни.

Ось цієї рідини

«Наллємо із пляшки,

Ще насиплем порошку —

Буде манна кашка».

Лише тільки скуштувала

«Кашу» й «вітаміни»,

Запекло у животі

У дівчинки Ніни.

Вітя й Саша лиш «варили»,

А не куштували.

На руках червоні плями

Враз повиступали.

Полякались дуже діти,

Плакали й кричали:

«Мамо, мамо, порятуй,

Нам погано стало!»

Лікувались довго діти,

Потім жалкували.

Що ті пляшки і пігулки

Без дозволу брали.

Хоч красиві етикетки

І яскраві пляшки,

Небезпечний їхній вміст

У вигляді «кашки».

А якщо таблетки ви

З'їсте, як цукерки,

Небезпечно також це —

Можна навіть вмерти.

Тож домовимось, малята,

Коли гратись будете,

Все, що трапилось з дітьми,

Ви вже не забудете.

І пакети, и різні пляшки,

Баночки і тюбики

Порошки, пігулки, мазі

Брати ви не будете.

Запитання до дітей.

1. Чим стали забавлятись діти, які залишились самі вдома?

2. З чого вони придумали зробити цукерки, вітаміни і манну кашу?

3. Що потім сталося з Ніною?

4. Що з'явилося на руках у Віті й Саші?

5. Чи весело було дітям після такої гри?

6. Про що потім жалкували діти?

7. Чи захочете ви їсти такі цукерки і «кашку»?

8. Що не слід брати до гри?