Принципи розміщення підземних комунікацій.

Міські вулиці, які функціонально призначені для організованого руху транспортних засобів і пішоходів, використовують також для розміщення різних комунікацій. Із естетичних і технічних міркувань значну більшість комунікацій прокладають під землею, по можли­вості використовуючи для цього вільні від дорожнього покриття зони.

Під час проектування міських вулиць у поперечному профілі зав­жди треба виділяти спеціальні технічні зони для розміщення підзем­них комунікацій. Комунікації, які прокладають на міських вулицях, поділяють на кабельні й трубопровідні. До першої групи належать кабелі слабкого струму, телефонного зв'язку, електрокабелі тощо; до другої — теплопроводи, водопроводи, каналізація, водостоки.

Залежно від загальної ширини вулиці та її забудови підземні кому­нікації можна прокладати по обидва боки проїзної частини або з одного боку, тобто дубльовані й одиничні. Доцільність того чи іншого варіанта може бути визначена на підставі порівняння вартості спо­рудження комунікацій.

На вузьких вулицях, якщо неможливо виділити технічні смуги, комунікації можна прокладати під тротуарами, а в окремих випадках і під проїзною частиною. Під проїзною частиною допускають прокладення комунікацій, які не потребують частого розриття їх у період експлуатації (водопровід, га­зопровід, каналізація тощо).

Під трамвайними коліями і зеленими насадженнями підземні комунікації не прокладають. Ширину технічних смуг для прокладення підземних комунікацій призначають залежно від кількості їх і від­стані між ними (табл.18.1 ) з урахуванням перспективного розвитку підземного господарства міста.

Таблиця 18.1

Глибина прокладення комунікацій залежить від природних та тех­нологічних умов. Трубопровідні комунікації завжди прокладають нижче глибини максимального промерзання ґрунту. В пересіченій місцевості безнапірні трубопроводи (водостоки, каналізація) з умов збереження похилу для транспортування рідини самопливом можуть заглиблюватись значно нижче рівня промерзання ґрунту.

Кабельні комунікації прокладають завжди на невеликій глибині, паралельно поверхні землі.

Існує певна закономірність прокладення підземних комунікацій у поперечному профілі вулиці. Вона полягає в тому, що з віддаленням від лінії забудови глибина прокладення комунікацій збільшується. Таке розміщення дає змогу проводити розриття при ремонтах магіст­ральних комунікацій без пересічення поперечних вводів. У практиці будівництва є кілька способів прокладення підземних комунікацій. Це роздільна та сумісна прокладка кабелів і трубопро­водів, а також прокладення їх у загальних колекторах. Роздільне прокладення окремих комунікацій (рис.18.1а ) характерне для старих районів міста. Таке прокладення, як правило, потребує більших відстаней між комунікаціями і збільшує обсяг земляних робіт. Су­місне прокладення комунікацій в одній траншеї (рис.18.1б) перед­бачають в районах новобудов, колиє можливість прокласти всі ко­мунікації одночасно. Вартість сумісного прокладення підземних ко­мунікацій в одній траншеї порівняно з роздільним зменшується на 15...30%.

Як роздільне, так і сумісне прокладення в траншеях дещо скоро­чує термін служби комунікацій через стикування їх з ґрунтом, Вели­ким недоліком такого прокладення є необхідність розриття траншей у разі ремонту комунікацій. Тому більш прогресивним способом вва­жається прокладення їх у загальних колекторах (рис.18.2 ). У колек­торах розміщують водопровід і теплопровід, електрокабелі різного призначення та кабелізв'язку. Прокладення підземних комунікацій у колекторах подовжує термін їх служби, створює кращі умови для експлуатації.

Рис. 18.1. Розміщення підземних комунікацій у поперечному профілі:

а — роздільне;

б — сумісне;

в — у непрохідних каналах;

1 - слабкострумові кабелі;

2- те саме, силові;

3 – те саме, телефонні;

4- тепломережа;

5 – каналізація;

6 – водостік;

7 – газопровід;

8 – водопровід;

9 – проїзди;

10 – тротуар.

Рис. 18.2. Колектор для прокладання комунікацій

Широко застосовують також сумісне прокладення холодного і га­рячого водопроводу, а також трубопроводів теплопостачання в не­прохідних каналах (рис 18.1 в).

Колектори і канали бувають односекційними і двосекційними. Магістральні комунікації побутової і дощової каналізації, які мають великі діаметри труб і потребують поздовжніх похилів, у загальних колекторах не прокладають. Якщо є газопровід, то колектори облад­нують примусовою вентиляцією. Крім того, колектори оснащують освітленням та сигналізацією.

У колекторів має бути поздовжній похил для відведення аварійної та ґрунтової води самопливом у понижені місця, де встановлюють устаткування для відкачування води.

Глибину прокладення колекторів призначають з урахуванням тем­пературного режиму в ньому та глибини підземних комунікацій, що перетинають колектор на перехрестях вулиць.

Внутрішні розміри колектора залежать від кількості комунікацій у ньому, а також від відстані між трубопроводами і кабелями, що забезпечують монтаж, огляд та ремонт їх без значного утруднення.

У практиці містобудування склалися такі загальні принципи розміщення підземних комунікацій на вулицях:

траси каналів, трубопроводів і кабелів прокладають паралельно осі вулиці;

відстані між комунікаціями і від них до будівель і споруд призна­чають відповідно до норм (табл.18.2 ).

Відстані між комунікаціями і від них до будівель.

Таблиця 18.2

ВЕРТИКАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ І ВОДОВІДВІД НА МІСЬКИХ ВУЛИЦЯХ

Методи вертикального планування.

На планове положення вулиці чи дороги значно впливає рельєф місцевості. Тому горизонтальна орієнтація вулиць має провадитись на етапі розробки транспортної схеми або генерального плану міста з аналізом можливих ускладнень у разі вертикального планування.

Оптимальне розміщення вулично-дорожньої мережі на відведеній території може бути успішно виконане тільки при сумісному її проектуванні у горизон­тальній і вертикальній площинах. Вертикальне положення вулично-дорожньої мережі, з одного боку, має бути підпорядковане рельєфу місцевості, з іншо­го — задовольняти вимоги транспорту й пішоходів. Рішення про висот­ну прив'язку ВДМ визначають у проекті вертикального планування, яке є одним з етапів інженерної підготовки міської території для її забудови і благоустрою. Вертикальне планування — це штучне перетво­рення існуючого рельєфу місцевості для: забезпечення надійного водовідводу з території, що планується; забезпечення умов руху транс­портних засобів з точки зору подолання ними підйомів і додержання безпеки руху; надання рельєфу території, що планується, архітек­турної виразності.

Вертикальне планування вулично-дорожньої мережі виконують на стадії розробки схе­ми вертикального планування міста або окремого району. Схему розробляють на основі генерального плану міста в масштабі 1 : 5000, а для великих міст — 1 : 10 000. Крім генерального плану використо­вують топографічний план у горизонталях, матеріали інженерно-геологічних розвідувань, зйомку інженерних комунікацій, матеріали інженерної підготовки територій існуючих або запроектованих жи­лих масивів та підприємств, характеристику забудови й окремих інженерних споруд (дамб, шляхопроводів, мостів тощо).

На основі матеріалів розвідування і їхнього аналізу складають схему вертикального планування міста чи його окремих районів.

Залежно від стадії розробки проекту, складності рельєфу й конст­рукції споруди вертикальне планування можна виконувати такими методами: числових відміток, профілів, проектних горизонталей і змі­шаним.

І

Рис.19.1. Фрагмент схеми вертикального планування вулично-дорожньої мережі міста

Метод числових відміток в основному викорис­товують на першій стадії проектування — при розробці схем вер­тикального планування вулично-дорожньої мережі міста чи району, жилих кварталів або територій великих промислових підприємств. Сутність його полягає в тому, що на плані вулиць чи проїздів на території жилого масиву в характерних точках наносять проектні відмітки, напрямок та значен­ня поздовжніх похилів. Відмітки наносять по осі вулиць чи проїздів в точках перетинання їх з іншими вулицями, в точках змін похилів, на мостах і шляхопроводах, у місцях значних підсипок або зрізан­ня ґрунту. Методом числових відміток можна виконати вертикаль­не планування й на наступних стадіях проектування, якщо території, що плануються, незабудовані (парки, сквери, аеродроми тощо). У цьому випадку на плані території, що планується, викреслюють квад­ратну сітку з розмірами сторін 20 х 20 чи ЗО х ЗО м і біля кожної вершини квадратів проставляють проектні відмітки.

Рельєф території, запроектований методом числових відміток, важко сприймається при аналізі проектних рішень й тому вважається не досить ефективним.

Методом профілів найдоцільніше користуватись під час проектування лінійних споруд: автомобільних доріг і залізниць, трамвайних колій, підземних комунікацій тощо. Наявність поздовжньо­го і поперечних профілів лінійної споруди досить повно характе­ризує конструкцію споруди і дає змогу точно відтворити її в натурі. Користуються методом профілів і в разі проектування вертикаль­ного планування площадкових об'єктів.

Проектування поздовжнього профілю вулиць починають з нане­сення проектних відміток на перехрестях вулиць, на розі кварталів, біля входів у будівлі, в точках примикання до проїзної частини вули­ці внутрішньоквартальних проїздів тощо. Ці контрольні точки профілю можуть обмежувати варіантне проектування проектної лінії. Як не­долік проектування вертикального планування методом профілів слід відзначити неможливість наочного уявлення проектного рельєфу поза межами профілів-розрізів.

Метод проектних горизонталей використовують під час детального проектування вертикального планування. Запроек­товану поверхню на плані вулиці зображують за тим самим прин­ципом, що й рельєф на картах: проектні горизонталі є проекціями ліній, створених перетинанням запроектованої поверхні з горизон­тальними площинами, розміщеними одна над другою на однаковій висоті.

Вигляд проектних горизонталей залежить від форми запроектова­ної поверхні (рис. 2). Відстані між горизонталями характеризують похил, а злам указує на те, що поверхня має кілька схилів. Розриви й зміщення горизонталей біля конструктивних елементів указують на наявність вертикальних перепон — стінок, бортів, огорож тощо, ви­сота яких обчислюється різницею відміток двох горизонталей, розмі­щених з обох боків перепони. Відстань між горизонталями залежить від поздовжнього похилу і висоти січення горизонталей, тобто l=h_r / i, де l — відстань між горизонталями, м; h_r — висота січення, м; i — похил, частки одиниці.

Якщо планувальний елемент має однаковий похил, відстані між горизонталями будуть також однаковими й паралельними одна одній у межах однієї площини.

Рис.19.2. Зображення проектними горизонталями поверхні, що планується.