Суть і основні принципи правової держави

Створення правової держави, відпрацю­вання і вдосконалення її принципів результат діяльності не одного покоління, не однієї держави, а досягнення всього людського співтовариства. Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різноманітних правових держав, можна виділити загальні ознаки. По-перше, для правової держави характерна наявність розвиненого гро­мадянського суспільства. По-друге, обмеження сфери діяльності дер жави охороною прав і свобод особистості, суспільного порядку, ство­ренням сприятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальністі кожного за власне благополуччя. По-третє, правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над правами держави. По-четверте, всезагальність права, його розповсюдження на усіх гро­мадян, організації і установи, в тому числі органи державної влади. Су­веренітет народу - конституційно-иравова регламентація державного суверенітету. Це означає, що саме народ - джерело влади, державний суверенітет носить представницький характер. По-п'яте, розподіл законодавчої, виконавчої та судової влад держави, що не виключає єдності їх дій на основі норм конституції, а також певного верховен­ства законодавчої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх. Пріоритет в державному регулюванні громадянських відносин засоба дозволу над засобом заборони. Це означає, що в правовій дер­жаві діє принцип: дозволене все те, що не заборонено законом. Засіб дозволу застосовується лише у ставленні до самої держави, що зобов'я­зана діяти в межах дозволеного, повноважень, що формально зафіксо­вані. Свобода і права інших людей - єдиний обмежувач свободи інди­віда. Правова держава не означає абсолютної свободи особи. Свобода кожного кінчається там, де порушується свобода інших.

Характеристика правової держави розкривається через взаємовід­носини з громадянським суспільством, особистістю і правом. У пра­вовій державі змінюються взаємовідносини правової держави і гро­мадянського суспільства: одне не підміняє інше, а суспільні інститути не підміняють державних, владних структур. Що ж стосується взає­мовідносин держави і особистості, то в правовій державі особистість захищена, її права і свободи гарантовані. Становище особи, ступінь її захищеності - головні критерії правової держави. Створення пра­вової держави допускає невтручання держави в соціальне життя, звільнення її від дріб'язкової регламентації, втручання державних органів у рішення тих питань, з якими повністю можуть впоратися різноманітні суспільні формування. Для забезпечення справжнього народовладдя держава повністю підпорядкована суспільству, стає ви­разником його інтересів і в законодавчій діяльності керується загаль­нонародною волею, що виражається демократично. Взаємовідноси­ни держави і права оцінюються через верховенство закону.

Отже, правова держава ~ політична організація, що створює умови для життєдіяльності індивідів, груп, інститутів грома­дянського суспільства на основі права. Зі становленням правової держави тісно зв'язане громадянське суспільство. Формуються і гро­мадянське суспільство, і правова держава водночас. У правовій дер­жаві виключається диктатура якогось класу, політичної партії, політичного руху, бюрократії, відбувається вільне змагання суспіль­но-політичних організацій в конституційних межах. У правовій дер­жаві вищим авторитетом володіє закон. Його дотримання свято, а покарання за зневагу його неминуче. Вся сила державної влади, вся могутність суспільної думки, всі можливості засобів масової інформації спрямовуються на захист закону, правопорядку. Інакше неминучі правовий нігілізм, нові варіанти свавілля владних або не­владних суспільних структур. В умовах правової держави реалізують­ся цивільні права людини на рівні міжнародно визнаних норм.

Зміст правової держави розглядається через призму її принципів.

По-перше, принцип розподілу влади. Принцип - це не просто вис­новок прикладної політичної науки, а методологічна основа. Суть в тому, що де б і як би не функціонувала державна влада, її демокра­тичності завжди протистоїть політичний монополізм в усіх його проявах. Тільки принцип розподілу влади створює гарантії проти узурпації, зосередження влади в руках однієї особи або органу вла­ди. Кожна з трьох влад: законодавча, виконавча і судова відносно са­мостійні та врівноважують одна одну.

По-друге, панування права, його пріоритет над державою. Дер­жава забезпечує торжество права, вимогам якого воно саме підко­ряється. Громадянський правовий стан ґрунтується на свободі кож­ного члена суспільства як людини, рівності його з кожним іншим як підданим, самостійності кожного члена суспільства як громадянина. Громадяни і держава взаємно відповідальні та рівні перед законом. Верховенство закону припускає вираження соціальних інтересів і волі народу.

По-третє, забезпечення гарантій і прав громадян, високий рівень захищеності особи. Ці права забезпечуються через суспільний до­говір з державною владою в формі конституції, що ставить всі без винятку державні органи в повну залежність від волі суверенного народу, тому що тільки народ і тільки народ є законним джерелом влади. Природні та невід'ємні права людини полягають в тому, що людина має право на життя і гідне існування; право на батьківщину, на національну (етнічну) самоіндентифікацію, тобто встановлення тотожності. Звідси, природність права на самовизначення. Крім того, право на свободу політичну, свободу слова, друку, зборів, демонст­рацій, вибір представників у державні органи та органи політичних партій і суспільних організацій. Людина вільна у виборі світогляду, віровизнання, культурних пріоритетів, місця проживання та ін. При­родні права людини полягають в рівності перед законом, праві на працю, на творчість, відпочинок. Особливе місце належить праву приватної власності. Без економічної свободи немає свободи пол­ітичної, немає громадянського суспільства.

По-четверте, виходячи з теорії природного права та суспільно­го договору, компетенція громадянина ~ первинна, природна, тоб­то не вимагає обґрунтування, тоді як можливість відправлення державної влади - вторинна, похідна і тому неможлива без спеціальної санкції, яку надає лише суспільний інтерес. Важливий суверенітет народу і високорозвинене громадянське почуття. Громадянське суспільство, як щось більш високе ніж просто людське суспільство, формується в процесі перетворення підданих в грома­дян, тобто таких жителів держави, що є членами співтовариства, набувають почуття власної гідності та спроможність робити політич­ний вибір. Це відбувається разом з перетворенням етнічної спільності в суверенний народ, що усвідомлює себе нацією, де правосвідомість піднімається до розуміння необхідності визнати і реалізувати при­родні та невід'ємні права людини та громадянина. Ці права забезпе­чуються через суспільний договір з державною владою в формі кон­ституції, що ставить всі без винятку державні органи в повну залежність від волі суверенного народу, тому що тільки народ є за­конне джерело влади.

По-п'яте, принцип самостійності, незалежності суду, підлег­лого тільки закону. Головну роль у вирішенні колізій, що виникають в різноманітних сферах суспільного життя, відіграє суд. Це й зрозу­міло. Адже суд будує свою діяльність згідно з такими демократич­ними принципами: незалежність, колегіальність, гласність, презумп­ція невинності, змагання і рівність сторін, право оскарження рішень тощо. В ході багатовікової історії судочинства вироблено ряд фунда­ментальних положень, що мають і в сучасних умовах важливе прак­тичне значення: не можна бути суддею у власній справі; один свідок -не свідок; відмова в правосудді недопустима; кожний громадянин має право на розгляд його справи компетентним, незалежним і неуперед-женим судом, створеним на підставі закону. Процедури судової діяль­ності тісно залежать від політичного режиму, рівня демократії в суспільстві.

Створення правової держави допускає деетатизацію соціального життя, звільнення його від дріб'язкової регламентації, втручання державних органів у рішення тих питань, з якими можуть впоратися різноманітні суспільні формування. У правовій науці за тривалий період утвердилося становище про безумовний примат держави над правом, що розглядалося лише як простий інструмент державної вла­ди. Апарат став творцем законів. Звідси і розхожі формулювання типу: держава надає громадянам широке коло прав; переконання в тому, що ці права свого роду дар держави народу. Діє тенденція ак­тивізації громадянського суспільства, його контролю над державою, розширення впливу політичних партій і рухів, груп інтересів, поси­лення діяльності деяких державних органів самоврядування. І діє тенденція підвищення ролі держави - регулятивного та інтегратив­ного органу всього суспільства. Прагнення держави активно втруча­тися в економічні, соціальріі та інформаційні процеси в Україні, з допомогою податків, інвестицій, кредитів та іншої політики стиму­лювання виробництва, усунення диспропорції в народному госпо­дарстві. Дедалі важливіше місце в діяльності держави займає роз­робка стратегії планування суспільного розвитку. Формування правової держави вимагає послідовного здійснення верховенства заІ кону в усіх сферах суспільного життя. Верховенство закону вклю­чає характеристику таких його властивостей: визнання, що саме за-I кон покликаний регулювати статус, права, свободу та обов'язки гро­мадян. І громадяни повинні знати і поважати закон як основу свого буття в суспільстві.

Для створення в Україні правової держави необхідні: по-перше, І демократичність і відкритість законодавчого процесу; повнота нор-I мотворчих функцій Рад всіх рівнів, формування їх надійної фінансо-I вої та матеріальної бази; по-друге, щорічні звіти про діяльність ви-' конавчо-розпорядчих органів перед Радами; суспільний контроль в рамках закону за діяльністю виконавчої влади; по-третє, неза­лежність суду і прокуратури, підвищення їх статусу в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, точне дотримання презумпції невинності, норм правосуддя і права на захист; дієвість виправно-трудової системи; відміна актів необгрунтованого позбав­лення громадянства; по-четверте, створення динамічного, сучасного державного апарату, що формується на конкурсній основі, підконт­рольного в межах закону представницьким органам і громадськості. В процесі формування в Україні правової держави треба повніше забезпечувати системні залежності між Конституцією і законами різних видів, не припускаючи їх неузгодженісті, доцільно розробля­ти прогнози розвитку законодавства, на основі оцінок перспектив розвитку економічної, політичної і соціальної сфер, стану навколиш­нього середовища, міжнародних відносин тощо.