Критерії та показники конкурентоспроможності підприємства

До першої групи входять показники, що характеризують ефективність управління виробничим процесом: економічність виробничих витрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організацію праці на виробництві. У другу групу об'єднані показники, що відображають ефективність управління оборотними коштами: незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватися по своїх боргах, можливість стабільного розвитку підприємства в майбутньому. У третю групу включені показники, що дозволяють отримати уявлення про ефективність управління збутом і просуванням товару на ринку засобами реклами і стимулювання, а в четвертую групу - показники конкурентоспроможності товару (якість товару і його ціна).

У зв'язку з тим, що кожний з цих показників має різний ступінь важливості для розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства , експертним шляхом були розроблені коефіцієнти ваговитості критеріїв.

Розрахунок критеріїв і коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства проводиться за формулою середньозваженої арифметичної [167].

Коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства розраховується за формулою:

(6.1)

де - значення критерію ефективності виробничої діяльності підприємства; - значення критерію фінансового стан підприємства; - значення критерію ефективності організації збуту і просування товару на ринку; - значення критерію конкурентоспроможності товару; 0,15; 0,29; 0,23; 0,33 - коефіцієнти вагомості критеріїв.

Критерії ефективності виробничої діяльності розраховується за формулою:

, (6.2)

де - відносний показник витрат виробництва на одиницю продукції; - відносний показник фондовіддачі; - відносний показник рентабельності продукції; - відносний показник продуктивності праці; 0,31; 0,19; 0,40; 0,10 - коефіцієнти вагомості показників.

Критерії фінансового стану діяльності підприємства розраховується за формулою:

, (6.3)

де - відносний показник автономії підприємства; - відносний показник платоспроможності підприємства; - відносний показник ліквідності підприємства; - відносний показник оборотності оборотних коштів; 0,29; 0,20; 0,36; 0,15 - коефіцієнти ваговитості показників.

(6.4)

де - критерій ефективності організації збуту і просування товару; РП - відносний показник рентабельності продажів; - відносний показник затовареності готовою продукцією; - відносний показник завантаження виробничих потужностей; - відносний показник ефективності реклами і засобів стимулювання збуту; 0,37; 0,29; 0,21; 0,14 - коефіцієнти ваговитості показників.

Критерій конкурентоспроможності товару розраховується як співвідношення якості товару до його ціни споживання.

У загальному вигляді алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності промислового підприємства передбачає три послідовні етапи:

1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності підприємства 1.1-4.2 (табл.) і переклад показників 1.1-3.4 у відносні величини (бали).

Для перекладу показників 1.1-3.4 у відносні величини проводиться їх порівняння з базовими показниками. Як базові показники (бази для порівняння) можуть виступати: середньогалузеві показники; показники будь-якого конкуруючого підприємства або підприємства-лідера на ринку; показники оцінюваного підприємства за минулі відрізки часу.

В цілях перекладу показників у відносні величини використовується 15-ти бальна шкала. При цьому, у 5-ть балів оцінюється показник, що має значення гірше, ніж базовий; у 10-ть балів - на рівні базового; у 15-ть - краще, ніж базовий.

2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства по представлених вище формулах.

3. Розрахунок коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.

Переваги методу. Наведена вище оцінка конкурентоспроможності підприємства охоплює всі найбільш важливі оцінки господарської діяльності промислового підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко і об'єктивно отримати картину положення підприємства на галузевому ринку. Використання в ході оцінки порівняння показників за різні проміжки часу дає можливість застосовувати цей метод як варіант оперативного контролю окремих служб. Недолік методу полягає в складності розрахунків, збору необхідної інформації.

Метод бенчмаркинга - один з нових і сучасних підходів до вивчення продукції підприємства, який успішно використовується в практиці японських, американських, західноєвропейських і скандинавських бізнесменів і учених [89].

Бенчмаркинг - це метод сучасного менеджменту, за допомогою якого компанія проводить порівняння своєї діяльності з практикою інших компаній з метою здійснення конкретних змін, що дозволяють покращити діяльність і підвищити її конкурентоспроможність. Особливості бенчмаркинга: загальносистемний характер (обхват всіх аспектів діяльності компанії, включаючи її корінні зміни як системи в цілому); чітка спрямованscnm на досягнення кращого рівня; прикладна орієнтація на досягнення конкурентних переваг (знаходження практичних рішень питання «Як здійснити необхідні поліпшення?).

Етапи бенчмаркинга [89].

1. Визначення об'єкту. На цьому етапі встановлюються потреби підприємства в змінах, покращенні; проводиться оцінка ефективності його діяльності; виділяються і вивчаються основні операції, які впливають на результат діяльності підприємства, а також спосіб кількісного вимірювання характеристик; встановлюється, наскільки глибоким повинен бути бенчмаркинг.

2. Вибір компанії для порівняння. Встановлення типу бенчмаркингу. Зовнішній бенчмаркинг припускає порівняння якості роботи даної компанії з її конкурентами на ринку. Внутрішній бенчмаркинг передбачає зіставлення характеру і якості роботи аналогічних підрозділів в межах компанії певного часу.

3. Пошук еталонних підприємств. Встановлюються контакти з цими організаціями, формулюються критерії, за якими здійснюватиметься оцінка і аналіз. Об'єктом для порівняння може виступати як реальна компанія даної галузі (підгалузі), наприклад, найближчий конкурент, так і гіпотетична компанія з середньогалузевими показниками або кращими досягненнями в галузі. Точнішу картину дає зіставлення з гіпотетичною компанією аналогічного галузевого профілю, побудованою на середньозважених даних про витрати на виробництво одиниці конкретного виду продукції. При зіставленні з реальною компанією можуть бути отримані не зовсім точні результати, оскільки абсолютно однакових компаній не існує (завжди є відмінності в номенклатурі).

4. Аналіз. Проводиться збір інформації про власну організацію та організації партнерів по бенчмаркингу. Джерела отримання інформації - результати обміну передовим досвідом між компаніями, використання даних комерційних і торгових асоціацій; обстежень, проведених незалежними організаціями. Отримана інформація класифікується і систематизувався. Вибирається метод аналізу, оцінюється ступінь досягнення мети і чинники, які визначають результат.

5. Впровадження. Розробка плану впровадження, процедури контролю. Проводиться оцінка й аналіз процесу впровадження.

6. Нова оцінка. Бенчмаркинг — це безперервний, систематичний пошук вивчення кращої практики конкурентів і організацій з суміжних галузей, а також постійне порівняння бажаних змін і результатів бізнесу із створеною еталонною моделлю. Тому на основі досягнутого здійснюється створення і підтримка системи безперервних покращень результатів бізнесу.

Бенчмаркинг є корисним інструментом у тому випадку, коли необхідно переглянути внутрішню ефективність діяльності компанії і визначити нові пріоритети діяльності. Зіставлення показників ефективності дає можливість зрозуміти уразливі і раціональні сторони діяльності компанії, порівняно з конкурентами і світовими лідерами в аналогічній області.

Проблеми застосування інтегрального показника конкурентоспроможності пов'язані з методологічними труднощами його кількісного розрахунку, що приводять до дуже широкого застосування експертних оцінок, внаслідок чого адекватність реальності самих результатів розрахунків викликає зрозумілі сумніви. Різні автори обґрунтовують різні групи чинників, які необхідно включати в сукупний (інтегральний, груповий) показник. Крім того, пропонуються різні способи здійснення експертних оцінок, а часто просто указується, що «вагові коефіцієнти визначаються експертно».

Так, широко поширеним виразом визначення інтегрального показника конкурентоспроможності:

(6.5)

де — часткові показники конкурентоспроможності окремих сторін діяльності підприємства загальним числом ; - ваговитість окремих чинників у загальній сумі.

Наприклад, І. Максимова, застосовуючи цю формулу, отримує для коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства наступний вираз [167]:

, (6.6)

де - коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства; — значення критерію ефективності виробничої діяльності підприємства; — значення критерію фінансового положення підприємства; — значення критерію ефективності організації збуту і просування товару на ринку; - значення критерію конкурентоспроможності товару.

Показники визначені за зваженими адитивними виразами. Коефіцієнти 0,15; 0,29; 0,23; 0,33 визначені експертно способом послідовних порівнянь.

Визначення інтегрального показника конкурентоспроможності методом бажаності. Шальмінова А.С. для оцінки конкурентоспроможності підприємства пропонується вибирати систему показників ефективності виробничої діяльності підприємства, фінансового стану підприємства, ефективності організації збуту і просування товару, конкурентоспроможності товару й ефективності інноваційного проекту [276]. Інтегральний показник конкурентоспроможності автор отримує методом теорії бажаності. Загальний показник конкурентоспроможності підприємства розраховується у вигляді середньої геометричної зваженої:

, (6.7)

де - коефіцієнти вагомості показників ефективності;

— частні показники ефективності діяльності підприємства.

За рівності коефіцієнтів вагомості формула набуває виду простою середньої геометричної:

(6.8)

У даній методиці враховується велике число чинників, що впливають на конкурентний статус підприємства. Проте методика не позбавлена суб'єктивізму, оскільки кількісний показник спочатку суб'єктивно переводиться в якісний, а потім за шкалою Харрінгтона знову в кількісний. Крім того, якщо підприємство має абсолютно неприйнятний критерій за будь-яким показником, то йому присвоюється нульове значення функції бажаності. В цьому випадку із-за рівності нулю частної функції бажаності рівень конкурентоспроможності також дорівнює нулю. Достовірність оцінки конкурентоспроможності за даною методикою в значній мірі залежить від кваліфікації експерта і є багато в чому субьективним процесом, оскільки інтегральний показник розраховується з використанням вагів, визначених експертами.

Оцінка конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості. Даний метод припускає оцінку не продукту або послуги, а сукупності маркетингових, управлінських і організаційних рішень, тобто економічної технології компанії. Розрахунок проводиться на основі алгоритму оцінки конкурентоспроможності економічних технологій, що використовує показник конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості [176].

Даний метод дозволяє достатньо точно виявити і оцінити реальні потреби потенційних споживачів і властивості продукції і послуг. У загальному вигляді формула споживної вартості - це співвідношення суми вимог до товару (суми властивостей товару) до суми потреб в цих властивостях товару.

Норма споживчої вартості - величина безрозмірна. Показник (норма споживчої вартості) лежить в межах від 0 до 1. Якщо , то це говорить про повну неконкурентоспроможність продукції. Якщо , то це говорить про повну конкурентоспроможність продукції на даному етапі часу.

Цей підхід можна застосувати і до загальної оцінки конкурентоспроможності фірми. До кожної групи застосуємо алгоритм розрахунку показника конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості. Він складається з наступних етапів:

1. Вивчення ринку, конкурентів, потреб потенційних споживачів.

2. Визначення цільових сегментів за напрямами.

3. Визначення стратегічної і маркетингової концепції діяльності-фірми.

4. Визначення значущих блоків, властивостей і коефіцієнтів значущості по ним.

5. Розрахунок норми споживної вартості по економічному блоку властивостей.

6. Розрахунок норми споживної вартості по технічному блоку властивостей

7. Розрахунок норми споживної вартості по екологічному блоку властивостей

8. Розрахунок норми споживної вартості по соціально-психологічному блоку властивостей.

9. Розрахунок норми споживчої вартості по юридичному блоку властивостей

10. Визначення загальної норми споживної вартості фірми.

11. Аналіз результатів і ухвалення рішення щодо поліпшення конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, загальний показник конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості можна представити як:

, (6.9)

. (6.10)

де - частний показник конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості за -им блоком значущих властивостей; — вагові коефіцієнти, що встановлюються залежно від вибраної концепції маркетингу; - кількість значущих властивостей і потреб в -ому блоці.

При визначенні показника конкурентоспроможності необхідно враховувати, що він є величина безрозмірна і характеризує конкурентноздатність за однорідним блоком властивостей. Цей показник лежить в межах від 0 до 1. Якщо , то це говорить про повну неконкурентоспроможність по даній групі однорідних властивостей. Якщо - про повну конкурентоспроможність по даній групі однорідних властивостей.

Позитивною стороною даного методу є те, що оцінка конкурентоспроможності підприємства ґрунтується на оцінці сукупності маркетингових, управлінських і організаційних рішень фірми. Це дає можливість точніше оцінити реальні потреби потенційних споживачів і рівень компанії.

Недолік методу. Для збору всієї необхідної для аналізу інформації (вивчення зовнішнього середовища, оцінка чинників) використовуються тільки експертні методи, що не дає можливості отримати максимально об'єктивні показники конкурентоспроможності, а відповідно, і об'єктивно визначити рівень конкурентоспроможності підприємства.

Оцінка конкурентоспроможності на основі розрахунку ринкової частки [24] На споживчому ринку регіону ринкова частка - це основний економіко-статистичний показник, що характеризує конкурентоспроможність суб'єктів господарювання у зв'язку з тим, що багато з них є неспівставними з галузевої точки зору, але співставними з позиції ефективності господарювання через ринкову частку.

Частка ринку визначається як питома вага роздрібного товарообігу суб'єкта у загальному його обсязі на ринку :

(6.11)

Збільшення або зменшення в інтервалі від 0 до 100% свідчить про рівень конкурентоспроможності.

Методика оцінки конкурентоспроможності за ринковій частці дозволяє за характером розподілу часток ринку виділити ряд стандартних положень його суб'єктів: аутсайдери; зі слабкою, середньою і сильною конкурентною позицією; лідери. Величина зміни ринкової частки дозволяє визначити групи господарюючих одиниць: з позицією, що швидко поліпшується; з позицією, що поліпшується; з позицією, що погіршується; з позицією, що швидко погіршується конкурентними позиціями. Перехресна класифікація розміру долий і їх динаміки дає можливість побудувати конкурентну карту ринку, на підставі якої легко встановити місце досліджуваного суб'єкта в структурі ринку, ступінь домінування на ринку, особливості розвитку конкурентної ситуації.

Недолік методу полягає в тому, що не можна визначити причини визначеного стану фірми, розробити необхідну стратегію фірми на ринку.

Інструментарієм для вирішення стратегічних завдань підвищення конкурентоспроможності може служити комплексний підхід з розробки та побудови моделі конкурентоспроможності промислового підприємства [185].

Метою розробки і побудови моделі конкурентоспроможності підприємства є правильне визначення конкурентної стратегії, узгодженої з умовами конкретної галузі промисловості, навичками і капіталом, якими володіє конкретне підприємство.

Інструментарієм для розробки і побудови моделі може служити застосування математичного моделювання, що дозволяє виявити особливості функціонування економічного об'єкту, і на основі цього передбачати майбутню поведінку об'єкту при зміні яких-небудь параметрів. Для будь-якого економічного суб'єкта можливість прогнозування ситуації означає, перш за все, отримання кращих результатів або уникнення втрат. У моделі всі взаємозв'язки змінних можуть бути оцінені кількісно, що дозволяє отримати якісніший і надійніший прогноз.

При побудові економічної моделі виділяються структурні елементи - категорія конкурентоспроможності фірми і конкурентоспроможності товару, виявляються найбільш важливі якісні характеристики цих елементів. Категорії конкурентоспроможності фірми і конкурентоспроможності товару взаємопов'язані. Як основні критерії конкурентоспроможності підприємства можна в узагальненому вигляді запропонувати дві оцінні категорії: «цінність вироблюваних підприємством товарів (послуг)» і «цінність підприємства як господарюючого суб'єкта».

Швидкі зміни зовнішнього середовища вітчизняних підприємств стимулюють появу нових методів, систем і підходів до управління конкурентоспроможністю. Найбільш поширеними є методи оцінки можливостей конкурентів за допомогою спеціальних експертних досліджень і непрямих розрахунків на основі відомих даних. Широко використовується на практиці для аналізу конкурентів і “метод віддзеркалення”, що полягає у виявленні інформації про фірму, що цікавить, у клієнтів або посередників даної фірми. Дослідження конкурентів повинне бути направлене на ті ж сфери, які були предметом аналізу потенціалу власного підприємства. Це може забезпечити порівнянність результатів. Зручним інструментом порівняння можливостей підприємства і основних конкурентів є побудова багатокутників конкурентоспроможності, що є графічним відображенням оцінок положення підприємства і конкурентів по найбільш значущих напрямах діяльності, зображених у вигляді векторів-осей (рис.7.1).

На першому етапі побудови моделі, пропонується побудова багатокутника конкурентоспроможності внутрішніх конкурентних переваг порівнюваних підприємств. Як оцінювані напрями діяльності підприємства і основних конкурентів може бути вибране визначене чітко обмежене число параметрів. Перелік використовуваних параметрів і ступінь їх конкретизації визначалися наступними методичними передумовами: кількість оцінюваних характеристик повинна бути достатня обмеженою з метою забезпечення оперативності управлінських рішень, які приймаються; через складність і багатогранність проблеми та відсутності загальновизнаних підходів до оцінки конкурентоспроможності, яка вимагає обширних самостійних наукових досліджень, в пропонованій моделі використані результати, отримані раніше вітчизняними і зарубіжними авторами.

Групування параметрів спирається на аналіз широкого комплексу проблем технічного, економічного і соціального характеру, внаслідок чого виявляються перемінні, що забезпечують конкурентоспроможність. Початковою точкою такого аналізу є визначення переліку техніко-економічних чинників конкурентоспроможності, які трактуються як сукупність критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства.

Внутрішні конкурентні переваги, що визначають ринкові позиції господарюючого суб'єкта, пропонується згрупувати по шести найбільш значущих аспектах.

1. Конкурентоспроможність виробу. Сукупність якісних і вартісних характеристик товару сприяє створенню переваги даного товару перед товарами-конкурентами в задоволенні конкретної потреби покупця і, тим самим, дозволяє кількісно оцінити конкурентоспроможність товару.

Оскільки справедливо вважається, що покупця, перш за все цікавить ефективність споживання , що розуміється як відношення корисного ефекту до повних витрат на придбання товару , умова конкурентоспроможності товару з погляду споживача приймає вигляд:

(6.12)

Таким чином, інтегральний показник конкурентоспроможності товару буде мати наступний вигляд:

, (6.13)

де – загальний показник якості виробу; – оцінка конкурентоспроможності товару за ціною споживання.

В цілому, загальний показник якості виробу може бути визначений за допомогою зведеного параметричного індексу , який розраховується за формулою:

(6.14)

де – ваговий коефіцієнт ‑ гопоказника якості; – параметричний індекс - гопоказника якості.

Визначення вагових коефіцієнтів як окремих характеристик у складі комплексних показників, так і для одиничних показників якості доцільно здійснювати на основі експертних оцінок, які уточнюються в процесі моніторингу купівельної поведінки.

Невідповідність характеристик товару значенням, визначеними стандартами, нормами, правилами і іншими нормативно-технічними документами, що мають юридичну силу, свідчить про неможливість використання товару, тобто про його абсолютну не конкурентоспроможність. Тому для оцінки цих параметрів слід використовувати окремий комплексний показник , який розраховується за формулою:

, (6.15)

де – число регламентованих показників якості; – значення горегламентованого показника якості.

При цьому фахівці рекомендують застосовувати для даних показників тільки два значення: «1» і «0». У разі відповідності параметра обов'язковим вимогам його значення приймається рівним 1, інакше – рівним 0. Проте, як показує практика оцінки товарів найбільш прогресивних виробників, часто стандарти підприємства виявляються «жорсткішими» ніж наказані нормами, що діють. Крім того, при спрощеному підході – «1» (так) або «0» (немає) – відсутня можливість диференціації рівня якості по параметрах, що регламентуються, тому область допустимих значень для цієї групи повинна бути розширена до .

У загальному вигляді ціна споживання матиме наступний вигляд:

, (6.16)

де – види витрат споживача, пов'язані з придбанням і використанням товару; – величина відповідних витрат споживача у зв'язку з придбанням і використанням товару на оплату: покупки товару; зберігання товару; транспортування товару до місця призначення (використання); монтажу і установки; пусконалагоджувальних робіт; навчання персоналу, зайнятого експлуатацією; заробітну плату персоналу; електроенергії і палива; післягарантійного сервісу і запасних частин; витрат по модернізації; податкових платежів; витрат по страхуванню виробу; витрат по утилізації відходів, що утворюються в процесі експлуатації виробу; витрат по утилізації самого виробу після закінчення терміну його служби; інші непередбачені витрати.

Оцінка конкурентоспроможності товару за ціною споживання розраховується аналогічно оцінці якісних параметрів і виражається за допомогою індексу конкурентоспроможності товару за ціною споживання :

(6.17)

де - сума витрат споживача, пов'язаних з придбанням і використанням товару конкурента (товару-еталона, аналога)

З урахуванням асортименту вироблюваних товарів комплексний показник конкурентоспроможності продукції підприємства ) можна розрахувати як:

, (6.18)

де – кількість найменувань товарів в номенклатурі випускної продукції; – частка -гонайменування в номенклатурі продукції, що випускається.

2. Фінансовий стан підприємства. Разом з абсолютними показниками, фінансову стійкість організації характеризує коефіцієнт забезпеченості власними засобами :

(6.19)

де – власні оборотні кошти; ОА – загальна величина оборотних активів.

Якщо коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1, то структура балансу організації вважається незадовільною, а сама організація – неплатоспроможною.

3. Ефективність маркетингової діяльності.Ефективність маркетингової діяльності - це ступінь використання інструментів маркетингу в сукупності із засобами і можливостями підприємства. У вартісній формі ця характеристика може бути оцінена відношенням комерційних результатів і витрат на маркетингову діяльність.

Формула для визначення ефективності маркетингової діяльності підприємства, з використанням параметрів маркетингового потенціалу і результуючих параметрів комерційної діяльності (валовий дохід, витрати на маркетинг, валові витрати) матиме наступний вигляд:

(6. 20)

де - оцінка ефективності маркетингової діяльності; - потенціал маркетингу; Дв – валовий дохід; – витрати на маркетинг; – валові витрати.

У свою чергу, потенціал маркетингу можливо розраховувати за формулою:

, (6.21)

де – потенціал маркетингових досліджень; – потенціал маркетингової інформаційної системи; -потенціал сегментації (вибору) цільового ринку; – потенціал товарної політики підприємства; – потенціал процесу ціноутворення; – потенціал збутової політики підприємства; – потенціал персональних (особистих) продажів; – потенціалрекламної діяльності підприємства; – потенціал стимулювання збуту продукції (наприклад, купонних продажів); – потенціал формування громадської думки.

Остаточний вираз для розрахунку оцінки ефективності маркетингової діяльності промислового підприємства :

(6.22)

В процесі апробації всі підкритерії оцінювалися за наступною шкалою: 0 – підприємство в своїй маркетинговій діяльності не використовує інструмент маркетингу, описаний даним підкритерієм; 1 – підприємство в своїй маркетинговій діяльності не повною мірою використовує інструмент маркетингу, описаний даним підкритерієм; 2 – підприємство в своїй маркетинговій діяльності повною мірою використовує інструмент маркетингу, описаний даним підкритерієм. Щоб об'єктивно оцінити кожен підкритерій сформульовані характеристики, розроблені для визначення ефективності маркетингової діяльності підприємств, залежно від галузі господарювання вони можуть бути скоректовані або змінені.

4. Рентабельність продажів.Рентабельність продажів є комплексною характеристикою питомої прибутковості на одну гривню виручки від реалізації продукції.

5. Імідж (марочний капітал) підприємства. Зручною процедурою, що забезпечує достатню об'єктивність кількісної оцінки іміджу організації, є аналіз заявок на придбання продукції, на основі якого встановлюється частка повторних звернень клієнтів до товаровиробника.

У загальному вигляді іміджева складова конкурентоспроможності підприємства розраховується за формулою:

, (6.23)

де - обсяг повторних заявок у вартісному виразі; - загальний обсяг реалізації.

6. Ефективність менеджменту.Ефективністю менеджменту - його якість, що забезпечує організації досягнення наміченої мети. Кількісно ефективність менеджменту визначається як відношення результату до необхідних витрат. Критерій ефективності менеджменту – це кількісні показники, що характеризують його результативність і економічність, які дозволяють розкривати суть вирішуваною організацією завдання, визначати головні, вирішальні зв'язки і шляхи вдосконалення менеджменту.

У найзагальнішому вигляді вибір якнайкращого варіанту рішення задачі досягнення мети організацією можна представити математично як відшукання максимуму цільової функції :

(6.24)

де – задані параметри (показники) рішення задачі, наприклад, кількість виділених ресурсів; – керовані (змінювані) параметри рішення задачі (ціни, терміни); – невідомі параметри рішення задачі (ринкова кон'юнктура, курс гривні, індекс інфляції тощо).

Завдання вибору якнайкращого варіанту рішення при цьому може бути сформульоване таким чином: знайти такі значення керованих параметрів , які при заданих параметрах , з урахуванням невідомих параметрів , забезпечують максимум цільової функції – критерію ефективності.

Суть менеджменту трактується як наукова основа для ухвалення управлінських рішень в умовах обмежених ресурсів. З цієї точки зору результативність управління може бути кількісно оцінена, як відношення отриманого в ході здійснення господарської діяльності комерційного результату до вартості ресурсів, що залучаються до виробничого обороту. Отже, як показник оцінки ділової активності, що відображає ефективність менеджменту на підприємстві, можна використовувати показник фондовіддачі його активів (ФО), визначуваний відношенням:

, (6.25)

де – виручка від реалізації продукції (робіт, послуг); - середньорічна вартість основних виробничих фондів; - середньорічний залишок оборотних коштів.

Кількісною мірою ефективності управління ( ) підприємством є показник, що розраховується за формулою:

, (6.26)

де, – прибуток від реалізації продукції;

- власний капітал

Для забезпечення кількісної порівнюваності показників слід використовувати понижуючі коефіцієнти розрахункових значень: для ефективності маркетингової діяльності – 0,05; для рентабельності продажів – 0,1; для фінансового стану підприємства – 10.

Наведений перелік показників конкурентоспроможності не є незмінним і вичерпним. Кількість складових конкурентоспроможності підприємства залежить від вигляду і складності виробу у технічному й експлуатаційному відношенні, необхідної точності оцінки, мети дослідження і інших чинників. Так, сукупність параметрів може бути доповнена за рахунок деталізації вище перелічених компонентів або укрупнення у разі об'єднання окремих характеристик в агреговані показники. Наприклад, якщо аналізоване підприємство відноситься до галузі, що відрізняється високими темпами оновлення асортименту продукції, то як самостійна компоненти доцільно розглядати рівень інноваційного потенціалу господарюючого суб'єкта. Подібна конкретизація не має принципового характеру і в даній моделі виступає як умова, що впливає на точність і об'єктивність оцінки.

Багатокутник конкурентоспроможності може служити підставою для побудови імітаційної моделі ринкової рівноваги в умовах конкурентного суперництва товаровиробників. Ця підстава, що складається з векторів-променів, і визначатиме ступінь потенційної конкурентоспроможності підприємства. Кожен вектор в своєму граничному значенні є радіусом круга, відповідним максимальному потенціалу внутрішніх можливостей господарюючого суб'єкта (ідеальний варіант). Обчислення об'єму отримуваної піраміди визначатиме кінцеву оцінку реальної конкурентоспроможності підприємства.

При визначенні, що вважати за висоту піраміди, необхідно підійти зі всією ретельністю. Адже на конкурентоспроможність підприємства в реальному житті впливають безліч чинників і на роль висоти піраміди можуть претендувати безліч критеріїв – займана частка ринку, темпи зростання галузі, інтенсивність конкурентного суперництва і багато інших. Ступінь стабільності конкурентного положення підприємства на ринку загальноприйняте характеризувати за допомогою частки ринку.

Частка ринку як відношення обсягу продажів певного товару даного підприємства до сумарного обсягу продажу даного товару, здійсненого всіма суб'єктами, що діють на даному ринку є важливим показником, величину якого необхідно визначати і прогнозувати. Цей показник є ключовим при оцінці конкурентної позиції підприємства. Оскільки суб'єкт господарювання з високим показником ринкової частки більше проводить і реалізує продукту, то собівартість одиниці продукту цього підприємства нижче в порівнянні з конкурентами. Позиції підприємства з більшою часткою ринку в конкурентній боротьбі переважні. Отже, кількісна міра, що характеризує реальне положення підприємства в конкурентному середовищі, – частка ринку – виступає як висота піраміди, як оптимальний кількісний параметр.

Обчислення об'єму піраміди характеризує реальний результат оцінки конкурентоспроможності підприємства, тобто величина цього параметра визначає кількісну оцінку конкурентоспроможності. Оскільки підставу піраміди формують шість векторів-променів, що визначають внутрішню конкурентоспроможність підприємства, то її величину можна визначити за формулою:

, (6.27)

де – площа підстави піраміди (багатокутника конкурентоспроможності продукції); – кут між векторами в багатокутнику (підставі), оскільки векторів в моделі шість, то кут буде рівний .

Кожен вектор в своєму граничному значенні є радіусом круга, відповідним максимальному значенню (ідеальний варіант) оцінного показника (рис.6.3).

Використовуючи параметри внутрішньої конкурентоспроможності підприємства і результуючого параметра , перетворимо запропонований вираз, тоді кінцева формула оцінки конкурентоспроможності підприємства матиме наступний вигляд:

, (6.28)

Де – оцінка конкурентоспроможності промислового підприємства.

Рис.6.3.Графічна інтерпретація моделі оцінки конкурентоспроможності промислового підприємства

Універсальний характер даної моделі дозволяє варіювати номенклатуру оцінюваних параметрів, виходячи з інформаційних можливостей, рівня кваліфікації експертів, ступеня спеціалізації виробництва. Такий методичний підхід дає можливість аналізувати вплив окремих чинників, що забезпечують конкурентне положення підприємства на ринку, а також оцінювати можливі наслідки їх зміни в майбутньому.

Ринок є саморегулюючою та збалансованою системою, що відображає взаємини споживачів і товаровиробників, з позицій об'єктивної оцінки відповідності характеристик платоспроможного попиту і виробничих можливостей, коли за допомогою комерційних операцій досягається компромісне рішення, що задовольняє всіх учасників процесу ринкового обміну. Ідеальне уявлення про ринкову рівновагу графічно можна інтерпретувати як сферу, яка характеризується як геометрична фігура, що володіє незмінним центром тяжіння. Порівняння положення господарюючого суб'єкта в загальній моделі ринкової рівноваги дає можливість кількісної оцінки його конкурентних позицій і обґрунтування стратегічних перспектив його функціонування. Питома вага конкретного товаровиробника на ринку дає можливість інтерпретувати його реальні позиції в порівнянні з конкурентами на товарному ринку. Такий підхід є методичною основою для обґрунтування прийнятного сценарію ринкової поведінки підприємства.

Модель дозволяє оцінити не тільки внутрішні можливості підприємства, але і дійсну реакцію ринку на можливий (передбачуваний) сценарій його поведінки в конкретній ситуації. Використання даної моделі в практичних цілях забезпечує зниження ризиків управлінських рішень і може служити основою для оцінки їх ефективності. Запропонована методика прийнятна для обґрунтування рішень щодо управління поточною діяльністю підприємства, а також виступати аргументом, підтверджуючим доцільність інвестиційних рішень.

Ідеальний варіант моделі для ринку монополії має наступний вигляд: всі шість значень внутрішніх конкурентних переваг дорівнюють максимальному значенню. У моделі значення висоти дорівнює 0,65, оскільки чинним законодавством держава в рамках антимонопольного регулювання встановлює граничні значення концентрації виробництва в руках окремого товаровиробника (65%) (рис.6.4).

Рис.6.4.Ідеальний варіант моделі монопольного ринку

Модель досконалої конкуренції може бути представлена як сфера, що складається з рівних між собою секторів. Як приклад використання методики оцінки конкурентоспроможності господарюючого суб'єкта пропонується розглянути ситуацію, коли на площині сфери відкладаються дві «піраміди» з -ї кількості учасників (рис.6.5).

Рис.6.5. Ідеальний варіант моделі ринку досконалої конкуренції

Модель розроблена за допомогою комп'ютерної програми «MATHCAD Professional 2001».

Розглянемо основні етапи побудови моделі. Перший етап – введення даних тих, що характеризують внутрішні конкурентні переваги (табл.7.2). Як об'єкт дослідження пропонується оцінити конкурентоспроможність «підприємства», його основного «конкурента» і як базовий варіант «ідеальний варіант».

Другий етап – побудова багатокутника внутрішніх конкурентних переваг для «підприємства», «конкурента» і «ідеального варіанту». Багатокутник будується за наступними правилами:

ü коло ділиться радіальними оцінними шкалами на рівні сектори, кількість яких дорівнює кількості критеріїв (у нашому випадку шість секторів);

ü по мірі видалення від центру кола значення критерію поліпшується;

ü шкали усередині оцінного кола градуюють ся так, щоб всі значення лежали усередині оцінного круга (у нашому випадку максимальне значення – 1).

Таблиця 6.5

Показники конкурентоспроможності «підприємства», «конкурента», «ідеального варіанта»

Примітка: у таблиці не повинно бути "абсолютних" нулів, проте допускається використання значень близьких до нуля (напр. 0,0000001), що обумовлене особливостями, пов'язаними, з розрахунком об'ємів геометричних тіл. «SUBJECT» привласнюється «0», якщо ми будуємо багатокутник внутрішніх конкурентних переваг для «підприємства» і «1» – для «конкурента».

Даний метод дозволяє визначити узагальнений критерій внутрішньої конкурентоспроможності підприємства:

, (6.29)

де площа багатокутника певного господарюючого суб'єкта (площа багатокутника дорівнює сумі площ шести його секторів); площа одиничного круга (у нашому випадку радіус оцінного круга рівний 1, отже ).

Порівнюємо площі і отримуємо наступні результати (табл.6.6).

Третій етап – побудова імітаційної моделі ринкової рівноваги в умовах конкурентного суперництва товаровиробників (сфери) на основі оцінки конкурентоспроможності конкретного господарюючого суб'єкта: завдання координат точок для побудови сфери; градуювання; розробка матриці даних; розробка формул для обчислення об'ємів; визначення значення радіусу сфери; інтерпретація моделі «Ринкова оцінка конкурентних позицій підприємства»; обчислення об'єму сфери; обчислення об'єму вписаної в сферу геометричної фігури, що характеризує конкурентоспроможність господарюючого суб'єкта; визначення відношення об'єму вписаної фігури до об'єму сфери.

Таблиця 6.6