Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


АРЕШТ ПІДОЗРЮВАНОГО ВБИВЦІ




Холмс аж підскочив у своєму кріслі, наче вжалений, коли я прочитав ці заголовки.

- Отакої! - вигукнув він. - То виходить, що Бейнс упіймав його?!

- Виходить, що так, - мовив я, читаючи наступне повідомлення:

«Велике хвилювання в Ешері та його околицях викликала вчорашня звістка про арешт у зв’язку з оксшотською трагедією. Нагадаємо, що труп містера Ґарсії з садиби «Бузкова хижа» було знайдено на Оксшотському пустищі зі слідами насильницької смерті; тієї самої ночі його лакей та кухар утекли, що наводило на думку про їхню участь у злочині. Існує ймовірне, хоч і не доведене припущення, що небіжчик зберігав у домі цінні речі, викрадення яких і стало мотивом злочину. Інспектор Бейнс, якому було доручено вести цю справу, доклав усіх зусиль, щоб виявити місце, де переховуються втікачі, й небезпідставно вважав, що вони не могли виїхати кудись далеко, а відсиджуються в заздалегідь підготовленій криївці. Але з самого початку безперечним видавалося те, що втікачів усе ж таки розшукають, оскільки кухар, за свідченнями двох чи трьох рознощиків, які випадково бачили його у вікно, має надзвичайно прикметну зовнішність - це потворний велетень-мулат із глинястим обличчям негроїдного типу. Цього чоловіка бачили вже після скоєння злочину: констебль Волтерс помітив його й спробував наздогнати, коли той увечері того самого дня мав нахабство знову навідатись до «Бузкової хижі». Зміркувавши, що такі відвідини мали якусь певну мету й, цілком імовірно, можуть повторитися, інспектор Бейнс залишив будинок порожнім, але розставив у кущах засідку. Мулат потрапив до цієї пастки, і його схопили вчора вночі після боротьби, в якій цей дикун жорстоко куснув констебля Давнінґа. Після допиту в мирового судді затриманого буде передано поліції, й нам залишається сподіватись на швидке розкриття цієї таємниці».

- Нам треба негайно побачити Бейнса! - вигукнув Холмс, беручи капелюх. - Можливо, ми ще застанемо його, поки він не пішов з дому.

Ми хутко пробігли сільською вулицею й побачили інспектора, як і сподівалися, коли він саме виходив з дому.

- Бачили, містере Холмсе? - спитав він, подавши нам газету.

- Так, Бейнсе, бачив. Не ображайтесь на мене, будь ласка, але я хотів би по-дружньому застерегти вас.

- Застерегти, містере Холмсе?

- Я й сам уважно вивчав цю справу, і не певен, що ви простуєте належним шляхом. Мені не хочеться, щоб ви зайшли надто далеко, перш ніж переконаєтесь у тому самі.

- Ви вельми люб’язні, містере Холмсе.

- Слово честі, задля вашого ж добра.

Мені здалося, ніби містер Бейнс підморгнув своїм маленьким очком:

- Ми домовились іти кожен своїм шляхом, сер. Так я й чиню.

- От і гаразд, - мовив Холмс, - тільки не нарікайте на мене потім.

- Чого б це, сер? Адже я бачу, що ви бажаєте мені добра. Але кожен з нас має свій шлях, містере Холмсе. Ви йдете своїм, а я, можливо, своїм.

- То не будемо більше про це говорити.

- Я завжди радий поділитися з вами свіжою новиною. Той чолов’яга - справжнісінький дикун, дужий, як ломовик, і лютий, як чорт. Трохи пальця Давнінґові не відкусив, поки ми впоралися з ним. По-англійському ледве слово може сказати, мугикає щось - і більше нічого.

- То у вас, виходить, є докази, що саме він убив свого хазяїна?

- Я цього не сказав, містере Холмсе. Не сказав. Кожен з нас іде своїм шляхом. Ви прямуєте вашим, я - своїм. Хіба не так ми домовилися?

Коли ми разом пішли від інспектора, Холмс знизав плечима.

- Ніяк не зрозумію цього чоловіка. Сам собі торує шлях до безодні. Що ж, спробуймо, як він каже, простувати своїм шляхом і погляньмо, що з того вийде. Але все-таки в цьому інспекторі Бейнсі є щось, чого я не можу збагнути...

- Сідайте-но в крісло, Ватсоне, - мовив Шерлок Холмс, коли ми повернулися до нашого помешкання в «Бугаї». - Я хочу, щоб ви краще усвідомили наше становище, бо сьогодні ввечері, можливо, знадобиться ваша допомога. Дозвольте, я розповім вам, як розвивалася ця справа, як я зміг простежити її перебіг. У найголовніших рисах вона видається дуже простою, але водночас виникають несподівані труднощі з арештом винних. Тут є ще прогалини, які нам належить заповнити.

Повернімося до листа, якого передали Ґарсії того вечора, коли він загинув. Бейнсову думку про те, що тут винні слуги Ґарсії, ми можемо відкинути. Адже він сам намагався заманити до себе Скотта Еклса, і робилося це лише задля алібі. Отже, то був задум самого Ґарсії - і задум, напевно, злочинний, призначений саме на ту ніч, коли його спіткала смерть. Я кажу «злочинний», бо тільки людина, що замислює злочин, так піклується про своє алібі. Хто ж тоді найімовірніше позбавив його життя? Звичайно, та особа, проти якої цей злочинний задум було спрямовано. Як бачите, ми досі стоїмо на міцному ґрунті.

Тепер ми з’ясували причину того, чому челядь Ґарсії так швидко зникла. Всі вони були змовниками в тому заплутаному злочині. Якби він стався ще до того, як Ґарсія повернувся, то будь-яка підозра відпала б завдяки свідченням англійця, і все минулося б безкарно. Але замах був небезпечний, і якби Ґарсія не повернувся в призначений час, це означало б, що він сам загинув. Через те вони домовилися, що в такому разі двоє його підлеглих мають сховатись у якомусь заздалегідь облаштованому місці, щоб надалі повторити цей замах. Усі факти дістають цілковите пояснення, хіба не так?

Увесь заплутаний клубок миттю розплутався перед моїми очима. Я дивувався, як і завжди, чому не помітив цього раніше.

- Але навіщо ж тоді один зі слуг повернувся?

- Уявімо собі, що під час втечі він забув прихопити з собою якусь річ - таку дорогу для нього, що без неї він ніяк не міг обходитись. Як іще можна пояснити його повернення?

- Гаразд, і що ж далі?

- Далі - лист, який Ґарсія одержав під час обіду. Він вказує на іншого змовника. Але де ж цей інший кінець нитки? Я вже вам пояснював, що шукати його треба в якомусь великому будинку, а таких будинків тут небагато. Перші свої дні в селі я присвятив мандрівкам і завдяки своїм ботанічним дослідам встиг ознайомитись з усіма великими садибами та родинними історіями їхніх мешканців. Одна й тільки одна садиба привернула мою увагу. Це старовинний замок доби Якова Першого - «Високий шпиль», що стоїть за милю від того кінця Оксшота і менш ніж за півмилі від місця трагедії. Всі інші садиби належать буденним, поважним особам, що живуть без усякої романтики. А містер Гендерсон з «Високого шпиля» в усіх розповідях виступав химерною людиною, з якою можуть траплятись не менш химерні речі. Через те я й зосередив свою увагу на ньому та його челяді.

Дивні це люди, Ватсоне, і найдивовижніший серед них - він сам. Мені пощастило зустрітися з ним під досить поважним приводом, але, здається, я побачив у його чорних, глибоко запалих, неспокійних очах те, що він чудово розумів справжню мету мого візиту. Це п’ятдесятирічний чоловік, міцний, жвавий, зі сталевим волоссям, густими й кошлатими чорними бровами, оленячою ходою і королівською поставою, жорстокий, владний, - душа з розпеченого заліза під пергаментним обличчям. Він або іноземець, або довго жив у тропіках, бо весь жовтий, висхлий і тонкий, мов нагай. А його друг і секретар містер Лукас, - поза всяким сумнівом, іноземець, шоколадно-смаглявий, підступний, улесливий, наче кіт, із отруйною люб’язністю в голосі. Отже, Ватсоне, ви бачите, що перед нами з’явилися вже дві компанії іноземців: одна - в «Бузковій хижі», друга - у «Високому шпилі», і наші проміжки починають заповнюватись.

Ці двоє, давні й вірні друзі, складають кістяк цього дому; але є там іще одна особа, можливо, ще цікавіша для нас. Гендерсон має двох дітей - дочок одинадцяти й тринадцяти років. їхня гувернантка міс Бернет - англійка років сорока. Ще там є один відданий лакей. Ця невеличка компанія живе, мов єдина родина: іноді вони подорожують разом, а Гендерсон - відомий мандрівник, увесь час у дорозі. Лише кілька тижнів тому він повернувся до «Високого шпиля» після року мандрів. Можу також додати, що він надзвичайно багатий і легко задовольняє будь-яку свою забаганку. В домі його повно всіляких ключників, лакеїв, покоївок та інших звичних для великої сільської садиби в Англії слуг - ненажер та ледарів.

Про все це я довідався частково з сільських пліток, частково зі своїх власних спостережень. Немає кращого знаряддя для цієї мети, ніж звільнені слуги з їхніми кривдами. Мені пощастило відшукати одного такого. Я кажу «пощастило», але я не зустрів би його, якби не шукав зумисне. Як зауважив Бейнс, у кожного з нас свої шляхи... На моєму шляху трапився мені Джон Ворнер, колишній садівник із «Високого шпиля», вигнаний через хвилинну примху його владного хазяїна. Зі свого боку він має друзів серед слуг, що живуть у домі, всі до одного тремтять перед своїм хазяїном і ненавидять його. Так я знайшов ключ від таємниць тієї садиби.

Дивні це люди, Ватсоне! Не скажу, що я вже зрозумів там усе, але люди, в усякому разі, дуже дивні. Будинок має два крила, і слуги мешкають в одному з них, а родина хазяїна - в іншому. Між ними немає жодної спільної ланки, крім Гендерсонового лакея, який прислуговує родині за столом. Усе подається до якихось дверей, що з’єднують обидва крила. Гувернантка з дітьми майже не виходить нікуди, окрім садка. Гендерсон ніколи не залишає будинок сам - темношкірий секретар усюди ходить за ним, як тінь. Між слугами побутують балачки, що їхній господар страшенно чогось боїться. «Душу чортові продав за великі гроші, - каже Ворнер, - от і боїться, щоб кредитор по своє не завітав». Ніхто й гадки не має, звідки вони взялись і хто вони такі. Обидва надзвичайно жорстокі. Двічі Гендерсон відшмагав служника нагаєм, і лише тугий гаманець визволив його з-під суду.

Тепер, Ватсоне, обміркуймо наше становище, додавши до всього ці нові факти. Цілковито можна прийняти те, що лист надіслав хтось із мешканців цього химерного будинку й запросив Ґарсію вчинити якийсь замах, задуманий раніше. Хто написав лист? Хтось із мешканців цієї фортеці, й до того ж - жінка. Хто ж це тоді, як не міс Бернет - гувернантка? Всі наші міркування наводять на думку про неї. В усякому разі, можна зробити таке припущення й подивитися, до чого воно приведе. Додам лише, що вік та вдача міс Бернет свідчать, що моя попередня думка про любовний зміст нашої пригоди, безперечно, хибна.

Якщо лист написала вона, то ця жінка - друг і спільник Ґарсії. Як вона мала поводитися, почувши про його смерть? Якщо він знайшов свій кінець, коли сам чинив беззаконну справу, то вона мала держати язика на припоні. Але в серці своєму, звичайно ж, затаїла б злобу й ненависть до тих, хто його вбив, і стала б допомагати помститись за нього, чим лише могла. То, може, нам слід було б побачитися з нею й заручитися її допомогою? Така була моя перша думка. Аж тут переді мною постав один лиховісний факт. Після тієї ночі, коли було скоєно вбивство, міс Бернет не бачило жодне людське око. Саме того вечора вона зникла. Чи жива вона? Чи її спіткала смерть тієї самої ночі, разом із другом, якого вона кликала? Чи, може, її тримають під замком? Ось запитання, на яке нам слід знайти відповідь.

Ви повинні оцінити всі труднощі нашого становища, Ватсоне. Ми не маємо нічого, на що могли б міцно опертися. Вся наша схема виглядатиме вкрай химерно, якщо ми з’явимося з нею в суді. Те, що жінка зникла, не важитиме нічого, бо в цьому незвичайному будинку будь-хто може щезнути на кілька тижнів. Проте саме відтоді на її життя, здається мені, чатує небезпека. Все, що я можу, - це спостерігати за будинком і залишити свого агента, Ворнера, на варті біля воріт. Але ж ми не можемо полишити всю цю справу, як вона є. Якщо закон тут безсилий, доведеться ризикувати нам самим.

- Що ви пропонуєте?

- Я знаю, де її кімната. Туди можна потрапити з даху флігеля. Моя порада така: сьогодні ввечері вирушимо туди й погляньмо, чи не пощастить нам проникнути в самісіньке серце нашої таємниці.

Мушу визнати, що виглядала така порада не дуже переконливо. Старий будинок, просякнутий духом убивства, його дивні й лиховісні мешканці, таємнича небезпека, що чекає на кожного, до того ж те, що нас самих можуть запідозрити як злочинців, - усе це охолоджувало мій запал. Проте у виважених Холмсових міркуваннях було щось таке, що не дозволяло ухилитись від задуманої ним справи. Адже зрозуміло, що саме так і тільки так можна знайти розгадку таємниці. Я стиснув Холмсову руку - жереб було кинуто.

Але нашому розшуку не судилося скінчитись такою пригодою. Було вже близько п’ятої години по обіді й березневий вечір уже кинув на землю свої тіні, коли до нашої кімнати вбіг схвильований селянин:

- Вони втекли, містере Холмсе. Виїхали останнім потягом. Леді пощастило вирватись, я привіз її сюди в кебі.

- Чудово, Ворнере! - скочивши на ноги, вигукнув Холмс. - Ватсоне, наші прогалини швидко заповнюються.

У кебі була жінка, майже непритомна від нервового струсу. На її виснаженому обличчі з горбкуватим носом відбилися сліди якогось недавнього горя. Її голова безсило схилилась на груди, але, коли вона підвела її й немічно поглянула на нас, я побачив сірі очі з темними зіницями. Її було приспано опієм.

- Я чатував біля воріт, як ви й наказали мені, містере Холмсе, - мовив наш помічник, звільнений садівник. - Тільки-но карета виїхала, я посунув за нею до станції. Леді поводилася, наче сновида, але тільки-но її почали садовити до потяга - опам’яталася й хотіла вирватись. Та вони взялися силоміць затягати її до вагона. Вона знову стала пручатись. Тоді я підхопив їй, посадив у кеб - і ось ми тут. їй-бо, ніколи не забуду його обличчя у вагонному віконці! Недовго б мені жити на цім світі, якби була його воля, цього жовтопикого, чорноокого, вишкіреного чортяки!

Ми перенесли жінку нагору, поклали на канапу, і дві чашки міцної кави швидко перемогли отруту й повернули її до тями. Холмс викликав Бейнса і швидко пояснив, у чому річ.

- Ви надали саме ті свідчення, яких мені бракувало, сер, - із запалом мовив інспектор, потискуючи моєму другові руку. - Адже я від самого початку прямував спільним з вами шляхом.

- Як! То ви підозрювали Гендерсона?

- Авжеж, коли ви, містере Холмсе, переховувались у кущах біля «Високого шпиля», я сидів там у садку на дереві й дивився на вас згори. Ішлося лише про те, хто першим роздобуде докази.

- То навіщо ж ви заарештували мулата?

Бейнс усміхнувся.

- Я був певен, що Гендерсон, як він себе зве, зрозуміє, що його підозрюють, отже, буде насторожі й не поворухнеться доти, доки небезпека не обмине його. Тож я й заарештував іншу людину - хай собі гадає, що він нас не цікавить. Я знав, що він, напевно, спробує втекти й надасть нам змогу підібратись до міс Бернет.

Холмс поклав свою руку на плече інспекторові.

- Ви далеко підете в своєму фаху. У вас є чуття та інтуїція, - мовив він.

Бейнсове обличчя спалахнуло від задоволення:

- Зі мною був агент у цивільному, що чергував на станції цілий тиждень. Куди б хто з «Високого шпиля» не поїхав, він мав це простежити. Але коли міс Бернет пощастило вирватись, він розгубився. На щастя, ваш помічник підхопив її і все скінчилося добре. Зрозуміло, що без її свідчень ми не можемо заарештувати їх, тож чим швидше ми її допитаємо, тим буде краще.

- За хвилину вона прийде до тями, - мовив Холмс, поглянувши на гувернантку. - Але скажіть мені, Бейнсе, хто такий цей Гендерсон?

- Гендерсон, - відповів інспектор, - це дон Мурільйо, прозваний колись Тигром із Сан-Педро.

Тигр із Сан-Педро! Вся історія цієї людини блискавкою промайнула в моїй пам’яті. Він мав славу найбезчеснішого, найкровожерливішого тирана з усіх, хто коли-небудь правив країною, що претендувала на звання освіченої держави. Сильний, сміливий, енергійний, він примушував заляканий люд коритися його мерзотним звичкам цілих десять чи дванадцять років. Ім’я його навіювало жах на всю Центральну Америку. Врешті проти нього здійнялося загальне повстання. Але він був такий же хитрий, як і жорстокий, і після першої ж чутки про майбутнє заворушення таємно вивіз свої скарби на пароплаві, яким керували віддані йому люди. Палац, до якого наступного дня увірвалися повстанці, виявився порожнім. Диктатор, двоє його дітей, секретар і їхнє майно - все зникло. З тієї хвилини він щез невідомо куди, й лише чутки про те, що він переховується десь під чужим ім’ям, іноді спливали в європейських газетах.

- Так, сер, це дон Мурільйо, Тигр із Сан-Педро, - мовив Бейнс. - Загляньте в довідник і ви побачите, що кольори прапора Сан-Педро - зелений і білий, ті самі, що в листі, містере Холмсе. Він звав себе Гендерсоном, але я простежив його шлях через Париж, Рим, Мадрид - аж до Барселони, де його пароплав пристав вісімдесят шостого року. Увесь цей час за ним стежили месники, але знайти його їм пощастило тільки тепер.

- Вони розшукали його рік тому, - сказала міс Бернет, що вже сиділа й напружено стежила за розмовою. - Один замах на його життя вже був, але його неначе злий дух береже. От і зараз - шляхетний лицар Ґарсія загинув, а це чудовисько лишилося живим і здоровим. Але прийде хтось інший, а за ним - іще й іще, доки правосуддя відбудеться. Це свята правда, як і те, що завтра зійде сонце. - Вона стисла в кулаки свої тонкі руки, і її зморене обличчя зблідло від ненависті.

- Але як вас втягли в цю справу, міс Бернет? - спитав Холмс. - Як поважна англійська леді може пристати до змови вбивць?

- Я пристала до змови, бо іншого шляху до здійснення правосуддя не було. Що англійському законові до кривавих рік, пролитих кілька років тому в Сан-Педро, чи до цілого корабля скарбів, награбованих цим тираном? Для вас це все одно, що злочин, скоєний на чужій планеті. Але ми знаємо все. Знаємо правду ціною горя й страждань. Для нас немає диявола в пеклі, страшнішого за Хуана Мурільйо, й не буде спокою в нашому житті, доки його жертви благають нас про помсту.

- Немає жодного сумніву, - мовив Холмс, - що він саме такий, як ви кажете; я чув про його жорстокість. Але як він скривдив вас?

- Я розповім вам усе. Цей негідник узяв собі за звичку знищувати під тим чи іншим приводом кожного, хто міг би з часом стати для нього небезпечним суперником. Мій чоловік Віктор Дурандо, - так, моє справжнє прізвище сеньйора Дурандо, - був послом Сан-Педро в Лондоні. Там ми зустрілися й повінчалися. Шляхетнішої за нього людини не було в цілому світі. На моє лихо, Мурільйо, почувши про чесноти мого чоловіка, під першим-ліпшим приводом відкликав його додому й засудив до розстрілу. Передчуваючи свою долю, чоловік відмовився взяти мене з собою. Майно його було конфісковано, і я залишилася в злиднях і з розбитим серцем.

Нарешті тирана все-таки було повалено. Він утік саме так, як ви щойно розповіли. Але багато тих людей, чиє життя він понівечив, чиї рідні та друзі прийняли тортури й смерть із його рук, не могли полишити все так, як є. Вони об’єдналися в спілку, яка не розпадеться доти, доки не буде доведено справу до кінця. Тільки-но ми впізнали в цьому Гендерсоні скинутого тирана, як мені доручили проникнути до його дому й повідомляти інших про його переїзди. Мені поталанило це зробити, найнявшись до його родини гувернанткою. Він і не знав, що жінка, яка сидить віч-на-віч з ним під час обіду, - та самісінька, чоловіка якої він без усякої провини, через годину після його повернення додому, послав на той світ. Я всміхалася йому, чесно вчила його дітей і чекала на свій час. Один замах уже відбувся в Парижі й не вдався. Ми гарячково роз’їжджали Європою туди-сюди, щоб сховатися від гонитви, і врешті повернулися до цього будинку, який він найняв ще під час першої подорожі до Англії.

Однак тут на нього так само чекали месники. Знаючи про те, що він повернеться сюди, Ґарсія, який був сином одного з найвищих урядовців Сан-Педро, чатував на нього разом із двома товаришами - ті мали невисокі звання, проте всі троє горіли спільним бажанням помститися. Серед білого дня він не міг би вчинити нічого, бо Мурільйо був насторожі й ніколи не виходив з дому без свого посіпаки Лукаса, або Лопеса, як він звався за часів своєї колишньої величі. Ночами, однак, він спав сам, і месник міг би підкрастися до нього. Заздалегідь призначеного вечора я мала надіслати своєму другові лист із останніми настановами, бо Мурільйо з обережності щоразу міняв спальні. Я мала простежити, чи відчинено двері, й подати сигнал - зелене чи біле світло у вікні, - про те, що все гаразд, або про те, що з замахом слід зачекати.

Але все сталося не так, як треба. Мене чомусь запідозрив Лопес, секретар. Він підкрався ззаду й накинувся на мене, тільки-но я закінчила писати лист, а потім вони з господарем затягли мене до моєї кімнати і влаштували суд наді мною, як над викритою зрадницею. Були б закололи мене ножами, якби знали, як їм приховати це вбивство. Нарешті після довгої суперечки дійшли згоди, що вбити мене - занадто небезпечно, але вирішили назавжди покінчити з Ґарсією. Вони заткнули мені рота, і Мурільйо викручував мені руку, поки я не дала їм його адреси. Я краще дала б собі відірвати руку, якби знала, що загрожує Ґарсії. Лопес написав адресу на моєму листі, запечатав його своєю запонкою і відіслав зі слугою Хосе. Як вони вбили його, я не знаю, - ясно лише, що вчинив це Мурільйо, бо Лoпес залишився стерегти мене. Гадаю, що він сховався в кущах, через які пролягає стежка, і вдарив Ґарсію, коли той ішов повз нього. Спершу вони хотіли впустити Ґарсію до будинку й там убити, як спійманого на місці грабіжника, але потім передумали: адже коли вони заплутаються в цій справі й постануть перед допитом, то їхні справжні імена одразу розкриються, а далі й чекай нових замахів. А зі смертю Ґарсії гонитва може припинитися й зовсім, бо така розправа відверне інших месників від їхнього задуму...

Тепер вони могли б заспокоїтись - коли б не те, що я вже знала про їхній злочин. Немає сумніву, що моє життя тоді висіло на волосинці. Мене зачинили в кімнаті, залякували найлютішими погрозами, жорстоко мучили, щоб зламати мій дух, - погляньте на цю рану на плечі, на синці на обох руках, - а коли я спробувала закричати у вікно, мені заткнули рота. П’ять днів тривало моє ув’язнення; харчів мені давали обмаль, аби тільки душа не покинула тіла. Сьогодні вранці, щоправда, мені принесли добрий сніданок, але щойно я поїла, як одразу запідозрила, що туди щось підсипали. Крізь дрімоту я відчувала, що мене чи то вели, чи то волочили до карети, а потім так само - до потяга. Лише в ту мить, коли потяг мав уже рушити, я раптом зрозуміла, що моя воля - в моїх власних руках. Я вистрибнула з вагона - мене спробували затягти назад, і якби не та добра душа, що допомогла мені й посадила в кеб, я ніколи не втекла б від них. Але тепер, дякувати Богові, їм уже не дістати мене.

Всі ми уважно слухали цю дивовижну розповідь. Першим, хто порушив мовчанку, був Холмс.

- Наші труднощі не скінчилися, - зауважив він, хитнувши головою. - Робота поліції завершилась, починається робота суддів.

- Саме так, - мовив я. - Досвідчений адвокат зуміє подати це як вимушений захист. Хай за ними буде сотня злочинів, але судитимуть їх за цей один.

- Та що ви, - жваво відгукнувся Бейнс, - я кращої думки про наші закони. Вимушений захист - то одне, а умисний напад на людину з метою вбивства - цілком інше, хоч би яку небезпеку вона собою являла. Ні-ні, ми ні в чому не будемо винні, якщо побачимо мешканців «Високого шпиля» на найближчій сесії суду в Гілдфорді.

* * *

Історія, проте, свідчить, що перш ніж Тигр із Сан-Педро дістав по заслузі, минуло ще трохи часу. Підступний і хитрий, він разом зі своїм товаришем збив погоню зі сліду, зайшовши до якогось будинку з багатьма помешканнями на Едмонтон-стріт і вибігши через чорний хід на площу Керзон. Відтоді в Англії їх ніхто не бачив. А через півроку в Мадриді, в готелі «Ескуріял», у власному помешканні було знайдено вбитими якогось маркіза Монтальву та сеньйора Руллі, його секретаря. Злочин приписали нігілістам, але розшукати вбивць так і не вдалося. На Бейкер- стріт нас відвідав інспектор Бейнс з описом прикмет убитих - смаглявого обличчя секретаря, глибоких чорних очей та кошлатих брів його хазяїна. Ми не мали жодного сумніву, що правосуддя, хоч і запізніле, нарешті відбулося.

- Заплутана справа, любий мій Ватсоне, - мовив Холмс, докурюючи свою вечірню люльку. - Навряд чи ви зможете подати її в тому стислому викладі, який вам так до душі. Ця справа обіймає дві частини світу, охоплює дві спілки таємничих осіб, і до того ж заплутується ще й завдяки нашому шановному приятелеві Скоттові Еклсу. Адже пригода, яка сталася з ним, засвідчує, що небіжчик Ґарсія мав надзвичайно винахідливий розум і чудове почуття самозбереження. Ми з нашим помічником-інспектором поклались на свої можливості, але заплутались у їхніх нетрях. Однак найголовніше те, що ми вибралися з нетрів вузькою й звивистою стежкою. Чи є тут щось іще, незрозуміле для вас?

- Навіщо ж повертався кухар-мулат?

- Гадаю, через оту дивовижну річ, яка залишилася на кухні. Чоловік цей - справжнісінький дикун із глухих нетрів Сан-Педро, й то був його фетиш. Коли вони з товаришем сховалися в заздалегідь облаштованій криївці, - там, безперечно, вже сидів хтось із їхніх спільників, - товариш умовив його залишити таку прикметну річ на місці. Але мулатове серце не могло розлучитися з нею, тож наступного дня він повернувся, поглянув у вікно - й побачив там полісмена Волтерса. Він чекав ще три дні, і врешті його віра - чи забобонність - змусила зробити ще одну спробу. Інспектор Бейнс, хоч і вдавав, що його нітрохи не обходить ця пригода, завбачливо поставив пастку, до якої наш дикун і потрапив. Щось іще, Ватсоне?

- Роздертий птах, відро з кров’ю, обсмалені кістки - всі таємниці тієї відьомської кухні!

Холмс усміхнувся, розкриваючи свій записник:

- Я просидів цілий ранок у Британському музеї, студіюючи книжки з цього та інших питань. Ось уривок із праці Еккермана «Шаманство та вірування негрів»:

«Правдивий язичник ніколи не розпочне якоїсь важливої справи, не принісши жертви, щоб змилостивити своїх нечистих богів. В особливих випадках ці обряди набувають вигляду людського жертвоприношення, супроводжуваного людожерством. Найчастіше приносять у жертву білого півня, якого роздирають на шматки, або чорного козла, якому перерізають горлянку й спалюють тіло».

Отже, як бачите, наш друг-дикун - по-справжньому правовірний у своїх обрядах. Ось вам гротеск, Ватсоне, - додав Холмс, нишком ховаючи свій записник, - але, як я вже мав нагоду зауважити, від гротескного до моторошного - лише один крок.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 50; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты