Цели и задачи кредитной политики

Факторы, влияющие на кредитную политику

Кредитная политика банка определяется исходя из макроэкономических внешних и микроэкономических внутренних факторов.

Ее макроэкономические составляющие – это общая экономическая ситуация в стране; политическая стабильность; стадия экономического цикла, которую проходит государство; уровень инфляции и процентных ставок; состояние национальной валюты; конкуренция в банковской сфере. В целом это те факторы, на которые кредитная организация самостоятельно повлиять не может.

Особое место занимают юридические вопросы. Так, регулирующие органы могут оказывать существенное влияние на кредитную политику банковской системы путем направления директив, изменения процентных ставок, размеров обязательных резервов и т. д.

К микроэкономическим факторам, влияющим на кредитную политику, относятся, прежде всего, ресурсная база, стоимость привлечения денежных ресурсов, клиентская база; специализация банка; ликвидность кредитного учреждения. Не последнюю роль играют и квалификация персонала, его готовность работать с различными категориями заемщиков.

Цели и задачи кредитной политики

Основная цель проведения кредитной политики банка - получение максимальной прибыли при минимальном уровне риска. Исходя из возможного соотношения этих составляющих, а также имеющихся ресурсов, кредитная организация определяет текущие задачи:

§ направления кредитования;

§ технология осуществления кредитных операций;

§ контроль в процессе кредитования.

4. Операції з ЦП.

З цінними паперами проводять різні операції. Метою їх здійснення є забезпечення випуску, обігу, використання цінних паперів як застави, виплати доходів на них, установлення контролю за діяльністю емітента та ін. До основних операцій з цінними пал ерами належать: – випуск; – емісія; – розміщення; – конвертація; – нарахування і виплата доходів; – погашення.

Встановлена законодавством послідовність дій емітента з розміщення емісійних ЦП. Публічне (відкрите) РЦП - їх відчуження на підставі опублікування в ЗМІ повідомлення про продаж ЦП, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.

Проспект емісії ЦП – док-нт, який містить інф про публічне РЦП. + андерайтинг.

Приватне РЦП - безпосередньої пропозиції заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100.

Слід зауважити, що перше розміщення акцій публічного АТ є виключно закритим серед засновників.

· ухвалення рішення про розміщення емісійних цінних паперів;

· затвердження рішення про випуск емісійних цінних паперів;

· державну реєстрацію випуску емісійних цінних паперів;

· розміщення емісійних цінних паперів (тобто пере
дачу цінних паперів первинним власникам);

· державну реєстрацію звіту про підсумки випуску емісійних цінних паперів або представлення в реєструючий орган повідомлення про підсумки випуску емісійних цінних паперів.

У низці випадків процедура емісії цінних паперів може відрізнятися від стандартної. Так, наприклад, при установі акціонерного товариства або реорганізації юридичних осіб, здійснюваної у формі злиття, розділення, виділення і перетворення, процедура емісії цінних паперів виглядає таким чином:

· ухвалення рішення про розміщення емісійних цінних паперів;

· затвердження рішення про випуск емісійних цінних паперів;

· розміщення емісійних цінних паперів (тобто передача цінних паперів первинним власникам);

· одночасна державна реєстрація випуску і звіту про підсумки випуску емісійних цінних паперів.

Емісія цінних паперів здійснюється емітентами з однією з таких цілей:

· Формування первинного статутного капіталу при заснуванні акціонерного товариства;

· Зміна величини статутного капіталу акціонерного товариства;

· Консолідація або дроблення раніше випущених цінних паперів;

· Реорганізація акціонерного товариства або інших форм юридичних осіб (при перетворенні в акціонерне товариство);

· Зміна обсягу прав, що надаються раніше випущеними цінними паперами господарського товариства;

· Поповнення власного капіталу (залучення непозикових інвестицій);

· Залучення позикових інвестицій.

+ біржові операції: Акцыъ+деривативи. лістипг — включення до списку ЦП, що вже котируються на біржі. Включення ЦП до лістингу підвищує престиж корпорації та ступінь ліквідності її ЦП, допомагає корпорації зберігати на ринку достойну конкурентну позицію та сприяє встановленню справедлціноутворення в рез=ті котирування.

Котирування полягає у визначенні курсів ЦП через зосередження Д та С, зіставлення лімітів цін замовлень на купівлю і продаж ЦП та встановленні оптимальної ціни, при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг ЦП.

5. Що таке кредитоспроможність заявника кредиту та основні етапи її оцінки.

Кредитоспроможність — це наявність у заявника кредиту контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану заявника кредиту та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку.

Українські комерційні банки повинні використовувати загальну методику оцінки кредитоспроможності заявника кредиту для юридичних осіб, яка надана у положенні «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000р. № 279. Дана методика може бути адаптована з урахуванням введення додаткових критеріїв.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних заявників — юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

аналізу фінансового стану

аналізу якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап — розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного отримувача кредиту на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність ефективність; фінансова стійкість.
Для здійснення оцінки фінансового стану заявника кредиту — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:
платоспроможність коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності

фінансова стійкість коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів

обсяг реалізації

обороти за рахунками співвідношення надходжень на рахунки заявника кредиту і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці

склад та динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості за останній звітний та поточний роки

собівартість продукції у динаміці

прибутки та збитки у динаміці

рентабельність у динаміці

кредитна історія погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів.
Також можуть бути враховані субєктивні чинники, що характеризуються такими показниками:
ринкова позиція заявника кредиту та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості

наявність державних замовлень і державна підтримка заявника кредиту

ефективність управління заявника кредиту

професіоналізм керівництва та його ділова репутація

інша інформація.

Другий етап оцінки кредитоспроможності — аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1 аналіз історії заявника кредиту

2 ринкова позиція заявника кредиту та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі

3 ефективність менеджменту заявника кредиту

4 наявність забезпечення застава, гарантія, поручительство.

Кінцева загальна рейтингова оцінка потенційного заявника кредиту визначається як середнє значення від рейтингової оцінки 2-го етапу і сукупної попередньої рейтингової оцінки 1-го етапу.

6. Цінні папери банків.

Портфель цінних паперів - це сукупність придбаних (отриманих) банком сторонніх цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові.
Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" загальний балансовий портфель ЦП комерційного банку може включати такі ЦП, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України:
1. Акції дочірніх та асоційованих компаній.
2. Частки участі в господарських товариствах, що оформлені ЦП (крім акціонерних товариств).
3. Привілейовані акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.
4. Прості акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.
5. Облігації дочірніх та асоційованих компаній.
6. Облігації підприємств (суб'єктів господарської діяльності).
7. Ощадні сертифікати.
8. Облігації внутрішньої державної позики.
9. Цінні папери, що рефінансуються НБУ.
10. Векселі суб'єктів підприємницької діяльності.
11. Власні прості й привілейовані акції.
Деривативи ЦП (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза балансом і тому не включаються до складу балансового портфеля ЦП КБ.
Балансовий портфель ЦП КБ поділяється на портфель ЦП на продаж та портфель ЦП на інвестиції.
КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ДЛЯ ВІДНЕСЕННЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ДО РІЗНИХ ПОРТФЕЛІВ.
ЗДАТНІСТЬ ДОТРИМУВАТИСЬ НАМІРУ.
Здатність - це наявність в банку реальної можливості виконати свій намір. На здатність впливають фактори: наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку для ЦП.
НАМІР.
Портфель на продаж:
Групи ЦП, що придбані з метою подальшого перепродажу і отримання торгівельного доходу, як різниці між ціною продажу та його купівлі.
Портфель інвестицій:
Групи ЦП, придбані з метою їх утримання до настання строку їх погашення, та отримання дивідендів або % доходу.
При здійсненні портфельних інвестицій ЦП обліковують за групами. Група цінних паперів - це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чи більшої кількості ЦП.

7. Методики аналізу фінансового стану і надійності заявника кредиту.

Методика здійснення оцiнки фiнансового стану позичальника регламентується окремим положенням, затвердженим правлiнням комерцiйного банку.
Комерцiйний банк здiйснює оцiнку фiнансового стану позичальника і перспективи повернення кредитів та депозитів перед наданням йому кредиту чи депозиту, а в подальшому — щоквартально.
Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника — юридичної особи комерцiйний банк має враховувати такі економічні показники його дiяльностi:
- обсяг реалiзацiї;
- прибутки та збитки;
- рентабельнiсть;
- лiквiднiсть;
- грошовi потоки (рух коштiв на рахунках позичальника);
- склад та динамiка дебiторсько-кредиторської заборгованостi;
- собівартість продукції.
Також мають бути врахованi чинники суб’єктивного характеру:
- ефективнiсть управлiння позичальника;
- ринкова позицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;
- наявнiсть державних замовлень та державна пiдтримка позичальника тощо;
- погашення кредитної заборгованостi позичальником у минулому;
- професіоналізм керівництва.
Комерційний банк використовує для оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи коефіцієнти (теоретичні значення їх є орієнтовними) загальної ліквідності, абсолютної (термінової) ліквідності, автономності, маневреності власних коштів. Детально про ці показники, а також про оцінку фінансового стану позичальників ідеться у розділі 4.3.
Згiдно з оцiнкою фiнансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити класифікують за такими категорiями:
- клас “А” — фiнансова дiяльнiсть дуже добра i дає змогу погашати основну суму кредиту та вiдсоткiв за нею у встановленi строки. Одночасно можна зробити висновок, що фiнансова дiяльнiсть i надалi здiйснюватиметься на такому самому високому рiвнi;
- клас “Б” — фiнансова дiяльнiсть добра або дуже добра, але немає можливостi пiдтримувати її на цьому рiвнi протягом тривалого часу;
- клас “В” — фiнансова дiяльнiсть задовiльна, але спостерiгається чiтка тенденцiя до погiршення;
- клас “Г” — фiнансова дiяльнiсть погана i спостерiгається її чiтка циклiчнiсть протягом коротких перiодiв часу;
- клас “Д” — фiнансова дiяльнiсть свiдчить про збитки i очевидно, що нi основна сума кредиту, нi вiдсотки за нею не можуть бути сплаченi.
Погашення позичальником кредитної заборгованостi за основним боргом та процентів за нею є:
- добрим — якщо заборгованiсть за кредитом та вiдсотки за ним сплачуються у встановленi строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не бiльше 90 днів;
- слабким — якщо прострочена заборгованiсть за кредитом та вiдсотки за ним становлять не бiльше 90 днiв чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;
- недостатнiм — якщо прострочена заборгованiсть за кредитом та вiдсотки за ним становлять понад 90 днiв чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днiв та відсотки не сплачуються.

8. Як класифікуються кредити за ступенем ризику?

З ступенем ризику кредити поділяються на 5 груп: стандартні кредити, нестандартні кредити, сумнівні кредити, небезпечні кредити, безнадійні кредити.

До першої групи ризику "Стандартні кредити" належать кредити незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому
порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців. Розмір резервування за стандартними кредитами становить 2% від їх загальної суми.

До другої групи ризику "Нестандартні кредити" належать кредити, пролонговані більше ніж 2 рази, або з загальним строком пролонгації більше 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені
кредити. Розмір резервування за нестандартними кредитами становить
5% від їх загальної суми.

До третьої групи ризику "Сумнівні кредити" належать прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити. Розмір резервування за
сумнівними кредитами становить 30% від їх загальної суми.

До четвертої групи ризику "Небезпечні кредити" належать прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити. Розмір
резервування за небезпечними кредитами становить 80% від їх
загальної суми.

До п'ятої групи ризику "Безнадійні кредити" належать прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів. Розмір резервування за безнадійними кредитами становить 100% від їх
загальної суми.

9. державні цп та операції з ними

Випускаючи цінні папери, держава дбає про цілу низку цілей, головні з яких:

Державні цінні папери класифікуються:

· на ринкові, тобто ті, що вільно обертаються на ринку;

· неринкові, які не переходять від одного власника до іншого.

Державні ринкові цінні папери поділяються (за терміном обігу):

· на короткострокові, що обертаються до 1 року;

· середньострокові — до 10 років;

· довгострокові — понад 10 років.

10. Як розраховується резерв для відшкодування втрат за кредитами.

У процесі своєї діяльності комерційні банки несуть певні ризики у зв’язку з проведенням активних операцій. Тому з метою пiдвищення надiйностi та стабiльностi банкiвської системи, захисту кредиторiв i вкладникiв вони формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій.

Одним з таких резервів є резервний фонд комерційного банку. Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встановлюються загальними зборами акціонерів банку.
Резервний фонд повинні формувати всі комерційні банки в розмірі 5 % від суми отриманого прибутку. Якщо за результатами діяльності за рік банк має збитки, вони повинні відшкодовуватися за рахунок коштів цього фонду.

Наступним видом резервів комерційного банку є резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв. Порядок формування та нормативи відрахувань до нього встановлюється Національним банком України.

Комерційні банки також формують резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості. Порядок формування та використання таких резервів також регламентується Національним банком України.

Розглянемо детальніше порядок формування та використання останніх двох видів резервів.
Резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв. Комерцiйні банки формують резерв для покриття можливих збиткiв, що можуть бути завдані в результатi його кредитної дiяльностi.

Комерцiйні банки зобов’язані створювати резерви для вiдшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентiв та комiсiй) за всiма видами наданих кредитів у національній та iноземнiй валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), надані гарантіії та поручительства.

Не створюється резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку.

Резерв використовується на покриття безнадiйної заборгованостi, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмiр резерву визначається відповідно до загальної суми всiх кредитів, класифiкованих за ступенем ризику і з урахуванням коефiцiєнтів ризику.
Резерв подiляється на резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість.
Нестандартна кредитна заборгованість включає в себе кредити пiд контролем, субстандартнi, сумнiвнi, безнадiйнi кредити.

Комерцiйний банк зобов’язаний щоквартально уточнювати загальний обсяг резерву вiдповiдно до сум фактичної кредитної і депозитної заборгованостi за станом за останній робочий день звiтного кварталу за групами ризику. Бухгалтерськi проводки у зв’язку зі змiною розмiру резерву за попереднiй перiод комерцiйний банк зобов’язаний здiйснювати до кiнця кварталу, наступного за звiтним.

Кошти резерву під стандартну кредитну заборгованість враховуються комерцiйним банком при розрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установлених Національним банком України.

Визначаючи розмір резерву, комерцiйні банки здiйснюють класифiкацiю виданих кредитів і депозитів та оцiнку кредитних ризикiв з урахуванням таких чинників:
- фiнансового стану позичальника;

- погашення позичальником кредитної заборгованостi за основним боргом та процентів за нею.

Критерiї оцiнки фiнансового стану клієнтів-позичальників установлюються кожним комерцiйним банком самостiйно з урахуванням вимог Положення про резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв та рекомендацій Національного банку України. Ці критерії мають бути грунтовними i технiчно виваженими і здійснюватися на основi аналiзу балансів у часі та звiтів про фінансові результати діяльності клiєнтiв-позичальникiв.

11. Банк як розрахунковий центр на ринку цінних паперів

2.1. Банк може надавати послуги із здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів тільки з дати взяття на облік цього банку як розрахункового в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

2.2. Порядок ліцензування розрахункових банків установлює Національний банк України. Порядок взяття на облік банку як розрахункового встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

2.3. Розрахунковий банк не може безпосередньо володіти понад п'ятьма відсотками статутного фонду депозитарію чи організатора торгівлі цінними паперами або опосередковано володіти понад десятьма відсотками статутного фонду депозитарію чи організатора торгівлі цінними паперами.

2.7. Розрахунковий банк зобов'язаний вести облік операцій з грошовими коштами за операціями щодо цінних паперів у порядку, визначеному чинним законодавством.

2.8. Кошти, що надходять від учасників фондового ринку за операціями щодо цінних паперів, не повинні використовуватися розрахунковим банком для здійснення ризикових активних операцій. Вони можуть використовуватися розрахунковим банком за умови, що це не створює становища, яке загрожує забезпеченню депозитарієм виконання угод щодо цінних паперів.

12. на які цілі забороняється видача банківських кредитів?

Забороняється надання кредитів на такі цілі:

- покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

- формування статутних фондів;

- погашення раніше отриманих позик;

- придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

- для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

- без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку

13. Банк як професійний учасник ринку цінних паперів

Учасники (суб'єкти) ринку цінних паперів - це юридичні та фізичні особи, які випускають, продають, купують цінні папери, обслуговують їх обіг і здійснюють розрахунки.

Професіональними учасниками (посередниками) ринку цінних паперів є брокерські та дилерські компанії, окремі брокери, дилери, маркет-мейкери, їх ще називають торговцями цінних паперів. Вони мають доступ до ринкової інформації, тісні зв'язки з іншими учасниками, тому працюють на ринку надзвичайно активно і їх операції мають відкрито спекулятивний характер.

Банки України згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів" та іншими нормативно-правовими актами можуть виступати одночасно емітентами, інвесторами, торговцями цінних паперів, інфраструктурними учасниками.

Таким чином, банківські установи випускають цінні папери, вкладають свої кредитні ресурси в державні цінні папери, корпоративні акції, торгують цінними паперами на ринку як брокери, дилери, здійснюють депозитарно-реєстраторські функції та довірче управління цінними паперами.

14. Які основні джерела погашення кредиту

Повернення банківських кредитів означає своєчасне і повне погашення позичальниками виданих їм кредитів і відповідних сум відсотків за користування кредитними коштами.

Джерела повернення кредитів поділяються на первинні і повторні (додаткові). Первинним джерелом є прибуток позичальника (для юридичних осіб - виторг у наявній або безготівковій формі, для фізичних осіб - заробітна плата або інші надходження). Повторними є виторг від реалізації закладеного майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Погашення кредитів за рахунок прибутку позичальника регулюється кредитним договором, договором застави, дорученням на перерахування відповідних коштів. Погашення здійснюється в день настання терміну платежу або в інший визначений період при наявності коштів на рахунку клієнта. При погашенні кредитів готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в касу банку. Можливе продовження терміну погашення кредиту, якщо клієнт очікує надходження. Таким чином, механізм погашення кредиту в даному випадку являє собою добровільне виконання клієнтом своїх платіжних зобов'язань перед банком, зафіксованих у кредитному договорі.

Погашення кредиту за рахунок повторних джерел означає залучення банку в дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм також має правове забезпечення (крім кредитного договору) у вигляді договору про заставу, гарантійного листа, договору поручництва, страхового полісу.

Використання додаткових джерел навіть при наявності зазначених юридичних документів вимагає від банку особливих умов і тривалого часу.

15. Торгівельні операції банку з цінними паперами

Відповідно до ліцензії Банку на здійснення банківських операцій банк має право здійснювати випуск, купівлю, продаж, облік, зберігання та інші операції з цінними паперами, що виконують функції платіжного документа, з цінними паперами, що підтверджують залучення грошових коштів у внески і на банківські рахунки, з іншими цінними паперами, здійснення операцій з якими не вимагає отримання спеціальної ліцензії відповідно до федеральних законів, а також має право здійснювати довірче управління зазначеними цінними паперами за договором з фізичними та юридичними особами.

Кредитна організація має право здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів відповідно до законів України. Комерційні банки проводять різноманітні операції з цінними паперами, випущеними як іншими емітентами, так і самими банками. Ці операції поділяються на активні і пасивні. Пасивні операції включають в себе випуск цінних паперів (акцій, облігацій, векселів, ощадних і депозитних сертифікатів) з метою залучення грошових коштів. Активні операції передбачають придбання банком цінних паперів з метою участі в управлінні та отримання дивідендів або з метою вилучення спекулятивного доходу.

Торговые операции - юридические и иные действия банка, направленные на приобретение или продажу ценных бумаг в интересах и за счет клиента.

16. Як розрахувати оптимальну процентну ставку за кредитом?

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховують мінімальну норму дохідності:

МНД = (% В + Мпр) · (n/360) = (Д - В)/Кз,

де % В — процентні витрати за залученими ресурсами, %; Мпр — мінімальна норма прибутку від кредитних операцій, %; Д — мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів, грн; В — операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр. од.; n — строк кредитування, дні; Кз — основна сума кредиту плюс відповідна сума обов'язкового резерву на відповідних коррахунках банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом (Rо):

Rо = Д/К · 360/n,

де Д — мінімально припустимий дохід за позичкою як сума процентних і комісійних платежів; К — основна сума кредиту; n — строк кредитування.

Комерційні банки можуть використовувати різні методи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички

17. За якими показниками характеризується ефективність використання акцій?

Групи показників випуску та обігу акцій

· Узагальнюючи показники(Капіталізована вартість акції, Балансова вартість однієї акції, Співвідношення балансової і ринкової вартості акцій)

· Показники дохідност(Прибуток на акцію, Дивідендна віддача, Коефіцієнт забезпечення привілейованих акцій)

· Показники обігу(Коефіцієнт ліквідності, Коефіцієнт обігу акцій, Коефіцієнт «пропонування-попиту»)

Капіталізована вартість акцій (К_ва) визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства, тобто

К_ва = Q · А_р, (8.3)

де Q — кількість емітованих акцій;

А_р — ринкова вартість однієї акції.

Балансова вартість однієї акції (А_б) є бухгалтерським підтвердженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціонерного товариства. Вона обчислюється за допомогою формули

А_б = (К_а + Р)/Q , (8.4)

де К_а — балансова вартість акціонерного капіталу;

Р — розмір страхового (резервного) фонду.

Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій (С_а) — це узагальнюючий індикатор, що свідчить про успіх (невдачу) акціонерного товариства, тобто

С_а = А_р/А_б. (8.5)

Прибуток на акцію (П_а) уможливлює оцінку величини доходів, що спрямовуються на споживання й нагромадження і припадають на одну акцію. Для цього використовується формула

П_а = (П_ч – В_пк) / Q, (8.6)

де П_ч — сума чистого прибутку;

В_пк — абсолютна сума відсотків за користування позиковими коштами.

Дивідендна віддача акції (Д_а) характеризує розмір доходу, що спрямовується на поточне споживання акціонерів, тобто виплату дивідендів у розрахунку на одну акцію за ринковою вартістю:

Д_а = d / А_р, (8.7)

де d — розмір нарахованого дивіденду в національній валюті.

Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій (К_з) дає змогу оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими активами емітента, а відтак — розрахувати ступінь захищеності капіталу інвестора. Його величину обчислюють за формулою

К_з = Ч_ак / Q_пр, (8.8)

де Ч_ак — вартість чистих активів емітента (акціонерного товариства);

Q_пр — кількість емітованих привілейованих акцій.

Коефіцієнт ліквідності акцій (К_л) характеризує реальну можливість продажу (розміщення) акцій того чи того емітента (акціонерного товариства). Його розраховують як співвідношення загального обсягу пропонування акцій (V_проп) і реального обсягу продажу акцій (V_прод), тобто

Коефіцієнт «пропонування-попиту» (К_п.п) — це співвідношення цін пропонування і попиту стосовно акцій; обчислюється за формулою

Коефіцієнт обігу акцій (К_об) дає змогу визначити обсяг обігу акцій конкретного емітента і є різновидом показника ліквідності. Його можна розрахувати за формулою

К_об = V_прод / К_ва. (8.11)

18. У чому сутність та призначення кредитного моніторингу?

Кредити є основним джерелом доходів банку і одночасно головною причиною ризику. Тому всі комерційні банки, що відповідають сучасним вимогам або прагнуть їм відповідати, здійснюють кредитний моніторинг.

Кредитний моніторинг містить у собі систему спостереження за погашенням кредиту, а також розробку і вживання заходів з погашення кредиту.

Кредитний моніторинг — це контроль банку впродовж усього процесу кредитування. Попередній моніторинг здійснюється ще до терміну видавання кредиту, оперативний моніторинг передбачає періодичний аналіз кредитного досьє позичальника, форм забезпечення кредиту, перегляд кредитного портфеля банку (оцінку виданих кредитів), зовнішні аудиторські перевірки.

У процесі контролю за кредитними операціями особливу увагу банк повинен приділяти таким проблемам: дотримання принципів кредитування (цільової спрямованості,

забезпеченості, терміновості); виявлення проблемних кредитів і розроблення заходів із ліквідації заборгованості.

Кредитний моніторинг можна розділити також на внутрішній та зовнішній.

Внутрішньобанківський моніторинг характерний тим, що тут контроль здійснюється, переважно, за документами, які відповідають тому чи іншому етапові процесу кредитування, при цьому оцінюється ступінь кредитного ризику.

До зовнішнього моніторингу належать зустрічні перевірки руху товарів, придбаних за рахунок кредитних коштів; зустрічі та переговори з позичальниками, які допустили прострочення платежів, телефонні дзвінки, листування, інспекційні перевірки на місцях, зустрічі та переговори із поручителями позичальників.

Кредитний моніторинг за цільовим використанням кредиту розпочинається тоді, коли позичальник подає платіжне доручення на перерахування кредитних коштів. Усі реквізити платіжного доручення звіряють з умовами кредитного договору - це попередній контроль за цільовим призначенням кредиту.

19. Які основні критерії рейтингу облігацій?

Якість облігацій з погляду кредитного ризику оцінюється спеціальними агенціями (фірмами) шляхом віднесення облігацій до визначеної категорії цінних паперів за ступенем надійності виплати відсотків і викупної ціни. Така операція називається рейтинг. У США рейтинг національних та іноземних облігацій здійснюється в основному двома агенціями — «Стандард енд Пурз» і «Мудиз». Зазначені агенції відносять облігації, які випускаються корпораціями, до однієї із дев’яти категорій: ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С.

Потрійні і подвійні А-облігації є надзвичайно надійними. Облігації рейтингу А і потрійне В також досить сильні, і лише їх можна згідно законодавства більшості країн утримувати банкам та іншим інституційним інвесторам. Облігації нижчих категорій є спекулятивними, тобто свідчать про імовірність невиконання боргових зобов’язань; більшості фінансових установ світу заборонено їх купляти.

20. Цінний папір як економічна категорія

Цінні папери як економічна категорія - це права на ресурси, що відокремилися від своєї основи, що й навіть мають власну матеріальну форму (наприклад, у вигляді паперового сертифіката, записи по рахунках і т.п.), а також мають наступні фундаментальні властивості: обіговість; доступність для цивільного обігу; стандартність і серійність; документальність; регульованість і визнання державою; ринковість; ліквідність; ризик. У узагальненому вигляді цінних паперів це документи, що посвідчують виражені у яких й швидко реалізовувані у вигляді пред'явлення передача майнові і немайнові права власника стосовно видало їх особі..

: цінний папір — це такий форма фіксації ринкових відносин між учасниками ринку, які самі є цих відносин, т. е. укладання угоди чи якогось угоди між учасниками ринку полягає у передачі чи купівлі-продажу цінних паперів за гроші товар.

21. Засоби управління кредитним ризиком.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.
Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.
Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.
Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.
Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:
- лімітування кредитів;
- диверсифікації портфеля позичок банку;
- контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;
- страхування кредитних операцій;
- достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;
- аналізу кредитоспроможності позичальника.
Встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.
Диверсифікація кредитних вкладень - означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.
Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро- рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

22. Які види цінних паперів можуть обертатися на фондовому ринку України?

Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що є засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції та облігації.

Капітальні цінні папери, у свою чергу, поділяються на дольові, що виражають частку у власності та валовому капіталі, та боргові, що виражають відносини позики.

Дольові цінні папери: акції, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери.

Боргові цінні папери: облігації, казначейські зобов'язання та ін., за якими емітент несе зобов'язання повернути у відповідний строк кошти, інвестовані в його діяльність, виплатити дохід у вигляді фіксованого процента.

До грошових цінних паперів належать різні векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні), депозитні сертифікати, комерційні папери та ін. Грошові цінні папери активно використовують в обороті між фірмами, банками, між банками та казначейством.

Також цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються через повний індосамент (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), або в них спеціально вказано, що вони не підлягають передаванню. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Відповідно до закону "Про цінні папери і фондову біржу" можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів:

• акції;

• облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов'язанні держави;

• ощадні сертифікати;

• векселі;

• приватизаційні папери.

Крім цінних паперів першого порядку існують похідні цінні папери, до яких належать опціони, ф'ючерси, бони, варанти, депозитні свідоцтва тощо.

До фіктивного капіталу другого порядку належать також інвестиційні сертифікати.

23. Види кредитів банку та їх характеристика.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками:

— терміном використання;

— забезпеченням;

— ступенем ризику;

— методом надання;

— способом повернення;

— строком повернення;

— характером визначення процента;

— способом сплати процента;

— кількістю кредиторів;

— призначенням.

Існують також банківські послуги кредитного характеру.

За терміном використання розрізняють кредити:

— короткострокові - до одного року;

— середньострокові - 1-3роки;

— довгострокові – поад 3 роки.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника. Незабезпечені (бланкові) кредити можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника.

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів — стандартні (надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними) і з підвищеним ризиком (надаються банками без забезпечення, а також клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними).

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

— поступово (в розстрочку);

— водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

— відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

— за вимогою кредитора;

— з регресією платежів.

За строком повернення банківські позички поділяються на:

— строкові;

— до запитання;

— прострочені;

— відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позичку за першою вимогою банку.

Відстрочені, або пролонговані, — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

За характером визначення процента банківські позички бувають:

— з фіксованою процентною ставкою;

— з плаваючою процентною ставкою.

За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

— з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

— з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

— надаються одним банком;

— є синдикованими (або консорціальними) - надаються банківським консорціумом;

— є паралельними - передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Розрізняють також кредити за критеріями суб’єктного й об’єктного призначення.

До кредитів суб’єктного призначення належать позички:

— торговельно-промисловим підприємцям;

— сільськогосподарським підприємцям;

— міжбанківські;

— небанківським фінансово-кредитним установам;

— органам влади.

Серед позичок об’єктного призначення розрізняють кредити:

— іпотечний;

— споживчий;

— контокорентний;

— під цінні папери;

— пов’язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

— акцептний кредит;

— авальний кредит;

— обліковий кредит;

— факторинг;

— форфейтинг.

Докладніше особливості видачі і погашення окремих видів кредитів об’єктного характеру і застосування послуг кредитного характеру розглядаються у наступних розділах.

24. Поясніть зміст професійної діяльності банків на ринку цінних паперів.

Банки — активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів — пайовими, борговими, похідними (фінансовими інструментами) і в різних сегментах ринку — первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, ринку державних і корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.

Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку, займаються непрофесійною і професійною діяльністю з цінними паперами.

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності.

Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Метою інвестиційної діяльності є передусім отримання прибутку. Банки, як правило, — активні інвестори на ринку державних цінних паперів, що стосується ролі банків на ринку корпоративних цінних паперів, то є істотні розбіжності в законодавстві різних країн.

Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов’язана з їх кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО.

Значне місце в діяльності банків на ринку цінних паперів посідає посередницька діяльність, пов’язана з наданням послуг своїм клієнтам, тобто клієнтські операції. Банки за дорученням клієнтів купують та продають цінні папери, формують портфелі цінних паперів для клієнтів, управляють цими портфелями на підставі відповідного довірчого договору, займаються розміщенням (андеррайтингом) цінних паперів на первинному ринку, надають консультаційні послуги.

Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність) тощо.

Важливим моментом у діяльності банків на ринку цінних паперів є контроль (зовнішній і внутрішній) за використанням конфіденційної інформації співробітниками банків, тому що виникає конфлікт інтересів між банком, який має власний портфель цінних паперів, і його клієнтами, яким він надає послуги на фондовому ринку, та між окремими підрозділами банку (наприклад, інвестиційним і кредитним). З метою гарантування безпеки банку і додержання інтересів клієнтів, необхідно дотримуватися “концепції китайської стіни”, суть якої полягає у розмежуванні потоків конфіденційної інформації всередині банку, в організаційному відособленні окремих підрозділів, що забезпечують діяльність банків на фінансовому ринку.

25. Тенденції банківського споживчого кредитування.

Споживче кредитування починає активно розвиватися в нашій країні. Так, 30–50% усіх купівель у торгівельних мережах здійснюють у кредит, лідирує серед них побутова та аудіо- і відеотехніка. Найбільш розповсюджена сума купівель у кредит – 300–400 дол. США. Близько 80% усього ринку споживчого кредитування сконцентровано в великих торгівельних мережах «Фокстрот», «Ельдорадо» та ін. [4].

За даними Національного банку України, на жовтень 2010 року темпи приросту споживчих кредитів становили 11,1% на рік, із них у національній валюті – 3,2% на рік, у доларах США – 16% на рік [3]. Надання споживчих позик населенню підвищує їхній платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому та прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів [4].

Водночас середня сума позики на одну людину в Україні становить приблизно 105 євро, що значно менше від аналогічних показників країн Східної Європи – 790 євро в Польщі, а тим більше Західної Європи – 6 058 євро в Німеччині та 9 603 євро у Великобританії [2].

Недостатня увага українських комерційних банків до роботи з населенням має об’єктивні і суб’єктивні причини. Основні з них, безумовно, пов’язані з економічною нестабільністю і законодавчою неврегульованістю. Банкам України доцільно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн для здійснення споживчого кредитування. Банки мають великі перспективи роботи з населенням в Україні.

Сьогодні споживчі кредити – це найбільш масові кредити. Вони, в основному, перераховуються в безготівковій формі. Відсотки, які повинен сплатити клієнт, на 2–4 пункти нижчі, порівняно з нецільовими кредитами готівкою. Незважаючи на загальну тенденцію здешевлення кредитних програм, за словами банкірів, споживчі позики дешевшати не будуть. Позики розраховані на прошарок населення з доходом від 100 дол. США [10].

Додатковими прибутками банку в рамках реалізації програм споживчого кредитування є комісії (дисконт) із торгівельних організацій. На першому етапі розвитку ринку споживчих кредитів дисконт становив 7–10%. У сучасних умовах він зменшився до 1,5–2,5%, оскільки для залучення клієнтів банки починають демпінгувати в рамках конкурентної боротьби між собою [8].

Сучасний кредитний ринок України характеризується нестандартними схемами споживчого кредитування.

26. Що таке інвестиційний портфель банку.

Інвестиційний портфель банку — це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків.

Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:

— агресивний (ризиковий) — націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному, акцій), які входять до портфеля цінних паперів. Власник такого портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери;

— поміркований (ринковий) — дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією як основний пріоритет вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестування;

— консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.

27. Розвиток банківського кредитування у кризових умовах.

На сьогоднішній день у зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в скрутному становищі. Банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств – не повернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит, а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою.

Такі проблеми вважалися головними в роботі банку протягом останніх десятиліть, а що можна говорити на сьогоднішній день. Нині, коли фінансова криза істотно змінює нашу економіку і її розвиток, банківське кредитування є великою проблемою взагалі.
Із виникненням фінансової кризи одне з перших пояснень її розростання стало те, що відбулося різке наповнення грошовою масою українського фінансового ринку. Це і призвело до того, що ми сьогодні маємо – неповернення споживчого кредиту.

Більшість українських банків, які вагомо нарощували свої кредитні портфелі, робили це за рахунок залучення іноземних кредитів. Необхідність повертати залучені за кордоном кошти, які вже роздані як довгострокові кредити, примушує банки й саму державу вживати заходів для забезпечення платоспроможності фінансової системи. Вчасно не скоригувавши свою політику й не вживши ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за рахунок держави й власних клієнтів.

Проблеми з якими зіткнулися банки також пов’язані з відсутністю реальної довгострокової стратегії розвитку банківської діяльності як у держави загалом так і особисто у кожного банку. Помилковим є і безпосереднє позиціонування цілі та мети банків, а саме, прагнення до якомога ширшого розвитку споживчого кредитування тим самим отримання швидких прибутків. Кредитуючи населення, банки тим самим створювали ілюзію великих купівельних можливостей і провокували безпідставний ріст цін. Населенню була запропонована можливість купувати в кредит будь-що на досить простих умовах, а банкам отримувати надприбутки.
Така система кредитування не могла діяти ефективно на протязі тривалого часу і додатковою перепоною стає нестабільність національної валюти.

28. як здійснюється структуризація інвестиційного портфелю

Структура портфеля визначається видами цінних паперів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають очікувана дохідність портфеля та його ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику та очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності.

Портфель цінних паперів формується з різних видів цінних паперів, дохідність яких змінюється з часом. Для того, щоб краще зрозуміти, чому формування портфеля з різних видів цінних паперів поліпшує його характеристики, необхідно розглянути залежність між змінами в доході за окремими цінними паперами.

Очікувана дохідність різних цінних паперів залежить від багатьох чинників і, звичайно, неперервно змінюється.

29. Технологія укладання кредитної угоди.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. .На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні. Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність). Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

30. Які основні завдання постають перед банками у процесі формування і управління портфелем цінних паперів?

Основним завданням управління портфелем цінних паперів є оцінка та визначення напрямків підвищення його ефективності на підставі удосконалення структури цінних паперів, покращання якості інвестицій та активізації брокерської діяльності на фондовому ринку.

Головна мета в формуванні портфеля та визначенні його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфе­ля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі вірогідні невисокі дохо­ди за одними цінними паперами будуть компенсуватися за рахунок прибутку за іншими. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів різних галузей, не пов’язаних тісно між со­бою, щоб уникнути синхронності коливань ділової активності.

Завдвння формування портфеля цінних паперів:
· прибутковість (прибуток у вигляді курсової різниці, процентів і дивідендів);
· безпека;
· зростання вкладень;
· забезпечення реалізації інвестиційної політики;
· взаємозв'язок сформованого портфеля цінних паперів і стратегії банку в сфері операцій з цінними паперами;
· забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам;
· оптимізація співвідношення прибутковості і ризику виходячи з конкретних пріоритетних цілей формування портфеля;

· оптимізація співвідношення прибутковості і ліквідності;
· забезпечення керованості портфеля.

31.Кредитування як форма фінансового посередництва

Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка складається з виявлення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і надання їх у вигляді кредитів особам, що мають потребу в позикових коштах, приносить реальну користь усьому суспільству.
Пунктом 10 Положення НБУ «Про кредитування» передбачено, що основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи кредити лише тим, хто може заплатити найбільшу процентну ставку за виданим кредитом, узгоджуючись із загальними умовами ринкової кон’юнктури, банкіри направляють потік грошових коштів у русло інвестицій у реальний капітал, який забезпечує високу віддачу. Кредитування має дві різновидності: кредитування діяльності господарчого суб’єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) i кредитування як різновидність розрахунків із розстрочкою платежів.
Видача кредитів відноситься до найбільш великої групи статей банківських активів кредитних операцій. В основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії: види позичальників, цілі, характер та строк кредиту, наявність забезпечення позички та ін.

32. Розкрийте поняття «позабалансові операції банків з цінними паперами»

К внебалансовым операциям банков с ценными бумагами относятся комиссионные и посреднические операции. ^ Комиссионные операции с векселями банки проводят наряду с учетными. При этом векселя предъявляются держателем в банк не с целью получения денежных средств до наступления срока платежа (как при учете векселей), а из соображений удобства совершения платежа по векселю в срок и по месту выдачи. Роль банка в данном случае сводится лишь к осуществлению функции комиссионера, исполняющего поручения клиента провести платеж по векселю. Такие операции, как правило, являются внебалансовыми, так как учитывается не само движение ценных бумаг, а лишь комиссионное вознаграждение банка за их осуществление
Банки также выполняют брокерские операции по вложениям средств клиентов в корпоративные ценные бумаги, осуществляют депозитарную деятельность. Депозитарий ведет внебалансовые счета, называемые счетами депо. В “клиентском депо” посредством бухгалтерских проводок учитываются операции с ценными бумагами: купля-продажа, дарение, наследование, перепоручение прав, залог. При наличии соответствующего договора депозитарий перечисляет проценты и дивиденды владельцам ценных бумаг. Перспективой развития хранилищ финансовых активов является создание сети технологически взаимосвязанных депозитариев, использующих компьютерные каналы для обмена информацией и осуществления взаимных расчетов

33.Кредитний портфель банку як сукупність виданих кредитів

КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ<