Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові Й матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які виплачуються понад встановлені законодавством норми в силу ст. 91 КЗпП України.

Закон України "Про оплату праці" передбачає дві сфери регулювання заробітної платні: на державному і договірному рівнях. Держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності через встановлення мінімальної зарплатні, а також інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати пращ керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи мають дотацію з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також через встановлення податків на доходи працівників.

Компенсаційні виплати — це суми, які виплачують працівникам понад оплату за працю для компенсації витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх трудових обов'язків, а також витрат у зв'яжу з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість. Вони також не входять до заробітної платні. До основних видів компенсаційних виплат належать:

— виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 255 "Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість");

— витрати на відрядження при скеруванні в службове відрядження (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон");

— компенсація за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП);

— виплати при призові на військову службу або проходженні військових зборів (ст. 21, 29 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу");

— при скеруванні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва");



— компенсація витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок (Норми витрат на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджені наказом Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 р. № 88);

— компенсація окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (Порядок відшкодування витрат на проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1997 р. № 922).

35) Використання тієї чи іншої форми, чи системи оплати залежить від сфери діяльності працівників, характеру трудових операцій, технологічних процесів. Вибір форми заробітної плати потребує дотримання певних умов, за яких її застосування є доцільним. Умовами, що визначають доцільність застосування відрядної форми оплати праці, є такі:



—необхідність стимулювання до збільшення виробітку продукції і скорочення чисельності працівників за рахунок інтенсифікації їхньої праці;

—реальна можливість застосування технічно обґрунтованих норм;

наявність у працівників реальної можливості збільшувати виробіток понад встановлену норму за існуючих організаційно-технічних умов виробництва;

—можливість і економічна доцільність розроблення норм праці та обліку виробітку працівників, тобто витрати на нормування робіт і їхній облік мають перекриватися економічною ефективністю збільшення виробітку;

—відсутність негативного впливу цієї форми оплати на якість продукції, рівень дотримання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність використання матеріальних ресурсів.

Якщо зазначені умови відсутні, потрібно застосовувати погодинну форму заробітної плати. В умовах ринкової економіки вибір форми оплати праці має засновуватися на врахуванні названих чинників і диктуватися вимогами економічної доцільності.

36) З нарахованої заробітної плати проводяться утримання. Вони можуть бути :

1.Обов"язковими,передбачені законодавчими актами :

а) прибутковий податок;

б)відрахування в пенсійний фонд;

в)збір,по страхуванню на випадок безробіття;

г)по виконавчих листах.

2.Необов"язкові,які проводяться тільки за письмовою згодою робітника:

а)профсоюзні внески;

б)страхові вклади по особистому страхуванню;

в)плата за комунальні послуги;

г)погашення недостачі.

Основний вид утримань-прибутковий податок.Підставою для утримання являються слідуючі нормативні акти:

1.Закон України "Про оплату праці"

2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"

3. Інструкція про прибутковий податок з громадян. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи,отриманні як в натуральній формі,так і в грошовій.Доходи отриманні в натуральній формі,зараховуються в загальний оподатковуваний дохід за календарний рік по ринкових цінах.В сукупний оподатковуванний дохід,отриманний громадянами в пеоіод,за який здійснюється опдаткування не включаються:допоги по державному соціальному страхуванню (допомога по вагітності і пологах,одноразова допомога при народженні дитини,допомога по догляду за дитиною-інвалідом,допомога на дітей до 16 років,допомога на поховання,

суми отриманих аліментів,компенсаційні випати в грошовій і натуральній формі і т . і . ) Сукупний оподатковуваний дохід зменшується на суму,яка не перевищує за кожний повний місяць,протягом якого він отриман,розміра мінімальної заробітної плати.Сукупний оподатковуваний дохід додатково зменшується на суму,яка не перевищує за кожний місяць встановленого розміру мінімальної місячної заробітної плати на кожного робітника віком до 16 років,якщо місячний совокупний оподатковуваний дохід не перевищує розміру десяти мінімальних заробітних плат.

Сукупний оподатковуваний дохід зменшується до десяти неоподатковуваних мінімумів для громадян ,які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї та 2-ї категорії;зменшується до п"яти неоподатковуваних мінімумів громадянам,які постраждали від Чорнобильської катастрофи до 3-ї та 4-ї категорії та ін. Діючи ставки прибуткового податку слідуючи:

Фізичним особам,працюючих на умовах трудового договіру,і фізичним особам,які виконують роботи відповідно до цивільно-правових договорів,встановлені такі ставки збору до Пенсійного фонду:

1%-від об"єкта оподаткування-сукупного оподатковуваного доходу,що обчислюється відповідно до законодавства України,якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150грн.

2%-від об"єкта оподаткування,якщо сукупний оподатковуваний доход перевищуе 150грн.

Від нарахування збору до Пенсійного фонду звільняються виплати,які входять до фонду оплати праці,але виключені із сукупного оподатковуваного доходу.До таких виплат відносяться :

-суми матеріальної допомоги в межах 12-ти неоподаткованих мінімумівдоходів громадян на рік;

-суми плати за утримання і навчання дітей у виховних закладах навчальної загальної професійної освіти,а також у державних вищих навчальних закладах,розміщених на території України,за рахунок фізичних і юридичних осіб;

-вартість путівок на лікування,відпочинок і в дитячі оздоровчі табори,крім туристичних і міжнародних. По страхуванню на випадок безробіття проводяться утримання від нарахованої заробітної плати в розмірі-0,5%.

Утримання по виконавчих листах здійснюються в розмірах і порядку,встановленому законом чи по рішенню судових органів.

Отже, між підприємством і його працівниками постійно здійснюються розрахунки, більшість з яких пов’язані з оплатою праці. Як і будь-які інші господарські операції, ці розрахунки повинні бути відображені в бухгалтерському обліку.

Бухгалтерський облік операцій, пов’язаних з оплатою праці, досить простий. Їх нарахування відповідно до Інструкції №291 відображають за кредитом рахунку 66 “Розрахунки з оплати праці”, який має лише два субрахунки:

субрахунок 661 “Розрахунки за заробітною платою”;

субрахунок 662 “Розрахунки з депонентами”.

Невелика кількість субрахунків дає можливість зацікавленим підприємствам відкривати субрахунки (а не рахунки третього порядку), що відповідають окремим видам виплат. Така зацікавленість може виникнути в підприємств, які мають складні системи оплати праці, або керівників (власників), для яких інформація про виплати в розрізі їх окремих видів становить постійний інтерес. У підприємств, які для обліку витрат використовують одночасно рахунки класів 8 і 9, потреби “дробити” рахунок 66 немає, оскільки відповідну диференціацію за видами виплат здійснюватимуть на субрахунках рахунку 81 “Витрати на оплату праці”:

субрахунок 811 “Виплати за окладами й тарифами”;

субрахунок 812 “Премії та заохочення”;

субрахунок 813 “Компенсаційні виплати”;

субрахунок 814 “Оплата відпусток”

субрахунок 815 “Оплата іншого невідпрацьованого часу”;

субрахунок 816 “Інші витрати на оплату праці”.

Для обліку розрахунків з працівниками можна використати й деякі інші рахунки та субрахунки (зокрема, субрахунки 372 “Розрахунки з підзвітними особами”, 375 “Розрахунки за відшкодування завданих збитків”, 377 “Розрахунки з іншими дебіторами” тощо). Визнаючи, який конкретно рахунок чи субрахунок використати в тому чи іншому випадку, потрібно пам’ятати про “прив’язку” рахунку 66 саме до “зарплатних” виплат. Інакше кажучи, якщо здійснюють виплату, передбачену Інструкцією зі статистики заробітної плати (затверджена наказом Міністерства статистики України від 11.12.95р. №323), значить, для відображення такої виплати потрібно використати рахунок 66.

* Енциклопедія бухгалтерських проводок Бухгалтерія №43 (458) 22 жовтня 2001 року стор. 147-148.

37) Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-П (далі - Закон про ЄСВ) встановлено, що з 1 січня 2011 року Україна перейшла на систему єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний соціальний внесок, ЄСВ). Це означає, що замість звичної сплати соціальних внесків до чотирьох фондів соцстрахування платіж буде один - до Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України (далі - ПФУ) - орган, уповноважений відповідно до Закону про ЄСВ вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.

Податкове законодавство не регулюватиме порядок нарахування, обчислення та сплати ЄСВ, оскільки він не входить до системи оподаткування (ч. 2 ст. 8 Закону про ЄСВ). Основні правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку, умови і порядок нарахування та сплати ЄСВ і повноваження органу, який здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом про ЄСВ.

Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками ЄСВ є страхувальники (названі в п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ) та застраховані особи (названі в пп. 2 - 14 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ).

Страхувальники- роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону про ЄСВ зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок.

Застрахована особа- фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Страхові кошти- кошти, які формуються за рахунок сплати єдиного внеску та надходжень від фінансових санкцій (штрафів та пені), що застосовуються відповідно до закону.

Єдиний соціальний внесок нараховується на:

o заробітну плату найманих працівників, яка включає основну, додаткову зарплату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, утому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом про оплату праці;

o винагороду фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовим договором (далі - ЦПД);

o оплату перших днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

o допомогу по тимчасовій непрацездатності;

o допомоги або компенсації згідно із законодавством;

o грошове забезпечення.

Єдиний соціальний внесок обчислюється в межах максимальної величини бази, яка дорівнює п'ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб для працездатних осіб (ч. 3 ст. 7 і п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ). При цьому для внеску передбачено і мінімальний розмір, обчислений виходячи з мінімальної зарплати, що діє в місяці, за який нараховують зарплату, дохід (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ).

Розміри ставок ЄСВ стосовно бази за категоріями платників наведено у ст. 8 Закону про ЄСВ.

Правила сплати ЄСВ наведено у ст. 9 Закону про ЄСВ. Основні з них такі:

o ЄСВ сплачується в безготівковій формі на рахунки, спеціально відкриті ПФУ в органах Держказначейства;

o днем сплати є день, коли ЄСВ списано з рахунка платника незалежно від строку зарахування коштів на рахунок ПФУ (ч. 10 ст. 9 Закону про ЄСВ);

o зобов'язання зі сплати ЄСВ повинні виконуватися в першу чергу, крім зобов'язань із зарплати (доходу), у тому числі і перед зобов'язаннями зі сплати податків (ч. 12 ст. 9 Закону про ЄСВ);

o платники ЄСВ зобов'язані сплачувати ЄСВ не пізніше числа місяця, наступного за базовим звітним періодом (абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону про ЄСВ).

При цьому базовим періодом для ЄСВ є календарний місяць (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону про ЄСВ).

Сплачений ЄСВ розподілятиметься за видами соціального страхування (до бюджету ПФУ, ФНВ, ФССТВП та ФБ) пропорційно сумам ЄСВ у відсотках. Для бюджетних установ порядок розподілу визначено ч. 16 ст. 8 Закону про ЄСВ.

Перелік страхувальників га застрахованих осіб, базу та ставки єдиного соціального внеску відображено в табл. 22.1.

Для обліку розрахунків зі страхування призначено активно-пасивний рахунок 65 "Розрахунки з оплати праці", характеристику субрахунків якого відображено в табл. 22.2.

Таблиця 22.2. ХАРАКТЕРИСТИКА СУБРАХУНКІВ ДО РАХУНКУ 65 "РОЗРАХУНКИ З ОПЛАТИ ПРАЦІ"

з/п Субрахунок Характеристика субрахунку
номер назва
Розрахунки з пенсійного забезпечення Обліковуються розрахунки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з Пенсійним фондом України
Розрахунки із соціального страхування Обліковуються розрахунки збору на обов'язкове соціальне страхування з органами соціального страхування. Нарахування зазначених зборів проводиться у встановлених відсотках згідно з чинним законодавством
Розрахунки із страхування на випадок безробіття Обліковуються розрахунки збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття
Розрахунки з інших видів страхування Обліковуються розрахунки з інших видів страхування

Суми відрахувань на соціальне страхування відображається за кодом економічної класифікації видатків - КЕКВ 1120 "Нарахування на заробітну плату".

Облік розрахунків з фондами соціального страхування ведеться у меморіальному ордері 5 "Зведенні розрахункових відомостей із заробітної плати та стипендій" - т. ф. 405 (бюджет).

38) Забезпечення - зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат:

- на виплату відпусток працівникам;

- додаткове пенсійне забезпечення;

- виконання гарантійних зобов'язань;

- реструктуризацію;

- виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок майбутніх подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства. Суми створених забезпечень визнаються витратами.

Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу, у разі потреби коригується (збільшується або зменшується). Якщо немає ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов'язань, то сума такого забезпечення підлягає сторнуванню.

Рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів та включення їх до витрат поточного періоду, обліковується на рахунку 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів". Це пасивний рахунок, за кредитом якого відображається нарахування забезпечень, за дебетом - їх використання.

Рахунок 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" має сім субрахунків:

- 471 "Забезпечення виплат відпусток";

- 472 "Додаткове пенсійне забезпечення";

- 473 "Забезпечення гарантійних зобов'язань";

- 474 "Забезпечення інших витрат і платежів";

- 475 "Забезпечення призового фонду (резерв виплат)";

- 476 "Резерв на виплату джек-поту, не забезпеченого сплатою участі у лотереї";

- 477 "Забезпечення матеріального заохочення".

На субрахунку 471 обліковують рух та залишки коштів на оплату чергових відпусток працівникам.

При створенні забезпечення виплат на відпустки роблять запис за дебетом тих рахунків, на які віднесена оплата праці (рахунки 23, 91, 92, 93, 94 та ін.), і за кредитом рахунку 47. Фактично нараховані працівникам відпускні суми списують на зменшення створеного забезпечення: дебет рахунку 47 і кредит рахунку 66 "Розрахунки за виплатами працівникам".

39) Всі податки можуть бути розділені на види за різними ознаками.
Залежно від характеру платника розрізняють:
а.) податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість тощо); б) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо).
За формою обкладення податки поділяються на прямі та непрямі.
До прямих, або прибутково-майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до піни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки своєю чергою поділяються на:
а) особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності;
б) реальні податки, що сплачуються з окремих видів майна (земля, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.
До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними є податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Непрямі податки (податки на споживання) стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем. До них належать акцизний збір, податок на додану вартість, мито, державне мито.
Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" всі податки, залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який їх установлює, поділяються на: а) загальнодержавні; б) місцеві.
До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове соціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою республіки в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.
До місцевих податків віднесені податок із реклами та комунальний.
До місцевих зборів (обов'язкових платежів) віднесені:
1) готельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезнімань; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей; 12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір із власників собак.

40) Податок на додану вартість – це податок, який сплачується до бюджету із створеної суб’єктом господарської діяльності доданої вартості. За даними податкової декларації додану вартість можна визначити:

де ДВ – додана вартість; В – виручка суб’єкта господарювання без ПДВ та інші доходи; ПВЗ (Р, П, Т) – вартість без ПДВ придбаних виробничих запасів, робіт, послуг, товарів; ВКА – вартість без ПДВ придбаних виробничих капітальних активів.

За структурою додана вартість представлена в табл. 12.1 і може бути розрахована за формулою:

де ОП – оплата праці працівників за здійснення господарської діяльності; ОПП – обов’язкові платежі підприємства, пов’язані з оплатою праці працівників; П – прибуток; Аз – акцизний збір.

Об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичаль-нику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Об’єктом оподаткування є:

обороти з реалізації підакцизних товарів;

митна вартість ввезених в Україну товарів;

натуральні показники продажу підакцизних товарів (л, кг, шт, см3 тощо).

Акцизний збір на алкогольні вироби та тютюнові вироби здійснюється через придбання марок акцизного збору.

Акцизний збір, крім надходжень до бюджету, дає змогу:

а) обмежувати споживання деяких товарів, зокрема алкогольних та тютюнових виробів;

б) залучити до оподаткування кошти заможніших верств населення при придбанні ними предметів розкоші;

в) захистити вітчизняних виробників відповідної продукції від конкуренції з імпортними товарами;

г) збільшити податкові надходження за рахунок доходів високо рентабельних суб’єктів господарювання;

д) регулювати споживчий ринок.

Акцизний збір оплачується покупцями, а сплачується до бюджету продавцями товарів.

41) ля обліку податку на прибуток від звичайної діяльності та від надзвичайних подій Планом рахунків передбачено рахунок 98 "Податок на прибуток".

На рахунку 98 ведеться облік належної заданими бухгалтерського обліку суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

За дебетом рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, за кредитом - включення до фінансових результатів на рахунок 79 "Фінансові результати".

Рахунок 98 "Податок на прибуток" має такі субрахунки:

981 "Податок на прибуток від звичайної діяльності";

982 "Податок на прибуток від надзвичайних подій".

На субрахунку 981 "Податок на прибуток від звичайної діяльності" ведеться облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, що визначається від прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподаткування) і у Звіті про фінансовий результат за звітний період.

На субрахунку 982 "Податок на прибуток від надзвичайних подій" ведеться обпік нарахованої суми податку на прибуток від надзвичайних подій.

Як уже зазначалось, згідно з податковим законодавством об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Достовірність розрахунку податкового прибутку характеризується трьома чинниками:

- дотримання податкового законодавства щодо складу доходів і витрат суб'єктів господарювання;

- дотримання податкового законодавства при розрахунку податкової бази, доходів, витрат, активів і зобов'язань суб'єкта господарювання;

- об'єктивністю інформаційної бази, за даними якої складається декларація з податку на прибуток.

Перелік доходів і витрат, що враховуються при обчисленні податку на прибуток та особливості їх визначення наведені в підрозділі підручника.

Доходи, визнані в бухгалтерському обліку, як правило, визнаються доходами і витратами в податковому обліку, але відмінність може бути в результаті того, що вони не збігаються по звітних періодах, оскільки момент визнання доходу в бухгалтерському і податковому обліку можуть бути різні. Крім того, встановлені різні підходи до визнання доходів і витрат за окремими операціями, які визнаються в бухгалтерському обліку і не є такими в податковому обліку. Перелік таких доходів і витрат наведено в підрозділах підручника 5.7.1.1. та 5.7.1.2.

Саме тому, що існують постійні і тимчасові податкові різниці, податковий прибуток відрізняється від облікового прибутку.

42) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 “Податок на прибуток”, введений в дію з 1 січня 2001 року, визначає методичні засади

формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи та зобов’язання з податку на прибуток та розкриття її в

фінансовій звітності.
Згідно з вказаним Положенням прибуток підприємства визначається в двох показниках: обліковий прибуток (збиток) і податковий прибуток

(збиток).
У річній фінансовій звітності підприємство повинно визначити розбіжності між оцінкою статей активів і зобов’язань підприємства за даними

фінансового обліку та податковим законодавством (податковим обліком), а також розрахувати відстрочені податкові активи та відстрочені

податкові зобов’язання на дату складання річної фінансової звітності.
Обліковий прибуток (збиток) – це сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена в Звіті про

фінансові результати за звітний період.
Податковий прибуток (збиток) – це сума прибутку (збитку), визначена за податковим законодавством об’єктом оподаткування за звітний

період.
ПСБО 17 “Податок на прибуток" встановлює необхідність визначення та відображення в бухгалтерському обліку на кінець звітного року

відстрочених податкових зобов’язань підприємства та відстрочених податкових активів.
Відображення в бухгалтерському обліку на кінець звітного року відстрочених податкових зобов’язань з податку на прибуток має важливе

значення для збереження оборотних коштів підприємства через внесення грошових коштів до бюджету з фактично отриманого підприємством

прибутку.
Застосування ПСБО 17 “Податок на прибуток” при складанні поточної фінансової звітності не є обов’язковим. У зв’язку з цим при складанні

звіту за квартал, півріччя та 9 місяців податок на прибуток доцільно відображати в бухгалтерському обліку за даними податкового обліку.
Відстрочене податкове зобов’язання – це сума податку на прибуток, який сплачуватиметься в наступних періодах з тимчасових різниць, що

підлягають оподаткуванню.
Відстрочений податковий актив – це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах.
В додатку до ПСБО 17 “Податок на прибуток” наведені приклади відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства

тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню.
Тимчасова різниця – це різниця між оцінкою активу або зобов’язання за даними фінансової звітності та податковою базою цього активу або

зобов’язання відповідно.
Добуток тимчасової різниці, що підлягає оподаткуванню, на кінець звітного періоду і ставки податку на прибуток є відстроченим податковим

зобов’язанням на кінець звітного періоду.
Добуток тимчасової різниці, що підлягає вирахуванню, на кінець звітного періоду і ставки податку на прибуток визнається відстроченим

податковим активом на кінець звітного періоду.
На дату складання квартальної звітності підприємства не розраховують суму відстрочених податків і відповідно не відображають їх у Балансі.

На дату складання річної фінансової звітності підприємство має визначити розбіжності між оцінкою статей активів та зобов’язань підприємства

за даними фінансового обліку та податкового законодавства і відповідно податкового обліку та звітності.
Сальдо відстроченого податкового зобов’язання відображається в рядку 460 Балансу “Відстрочені податкові зобов’язання”. Сальдо

відстроченого податкового активу наводиться в рядку 060 Балансу “Відстрочені податкові активи”.
Тимчасові різниці поділяються на тимчасові різниці, що підлягають оподаткуванню, та тимчасові різниці, що підлягають вирахуванню.
Сума нарахованого поточного податку на прибуток за звітний період відображається в бухгалтерському обліку записом на бухгалтерських

рахунках:
Дт 981 “Податки на прибуток від звичайної діяльності”
Кт 641 “Розрахунки за податками”, аналітичний рахунок “Податок на прибуток”.
Записи на відображення в бухгалтерському обліку на підставі окремих розрахунків відстрочених податкових зобов’язань проводяться на суму

з урахуванням сальдо на рахунку 54 “Відстрочені податкові зобов’язання” на початок звітного року. При цьому необхідно скласти контировку:
Дт 981 “Податки на прибуток від звичайної діяльності”
Кт 54 “Відстрочені податкові зобов’язання”Основними податковими платежами підприємств є: податок на додану вартість, податок з прибутку, акцизний збір, прибутковий податок з доходів громадян, податок на землю, з власників транспортних засобів, комунальний податок та деякі інші. Основ­не місце в податковій системі належить податку на додану вартість (ПДВ), по якому виникає необхідність вести облік податкового кредиту (зобов’язання бюджету перед підприємством) і податкового зобов’язання (зобов’язання підприємства перед бюджетом). Податковий кредит оплачується постачальникам матеріалів, послуг та іншим кредиторам і зменшує величину зобов’язання перед бюджетом. Податкове зобов’язання — це загаль­на сума податку, що нараховується до бюджету і сплачується підприємству покупцями за відвантажену готову продукцію і замовниками за виконані роботи. Таким чином до бюджету сплачується різниця в сумі податкового зобов’язання та податково го кредиту.

Синтетичний облік розрахунків підприємства з бюджетом за всіма видами платежів, а також санкцій за порушення податкового законодавства, які також вносяться в дохід бюджету ведеться на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами». За кредитом цього рахунка відображається зобов’язання перед бюджетом при нарахуванні платежів, а за дебетом — погашення зобов’язань та зменшення на суму податкового кредиту.

Суми сплати до бюджету податку на додану вартість формуються таким чином.

Під час одержання матеріалів від постачальників разом із договірними цінами їм нараховується 20% податкового кредиту. Ці операції відображаються на рахунках:

Д-т 20 «Виробничі запаси»

Д-т 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети»

Д-т 64 «Розрахунки за податками і платежами» (на суму ПДВ)

К-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками».

Під час погашення зобов’язань перед постачальниками разом сплачується і податковий кредит:

Д-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»

К-т 31 «Рахунки в банках».

Відвантажена готова продукція відображається в бухгалтерському обліку як дохід підприємства і заборгованість покупців і замовників, яка включає і суму податкового зобов’язання за ПДВ.

Д-т 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

К-т 70 «Доходи від реалізації».

Оплата заборгованості покупцями і замовниками відображається на рахунках:

Д-т 31 «Рахунки в банках»

Кредит 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

Із сумою сплати надходить підприємству і податкове зобов’язання за ПДВ. На суму ПДВ зменшується дохід підприємства і виникає зобов’язання перед бюджетом:

Д-т 70 «Доходи від реалізації»

К-т 64 «Розрахунки за податками і платежами».

Бюджету при цьому сплачується різниця в сумі податкового кредиту і податкового зобов’язання:

Д-т 64 «Розрахунки за податками і платежами»

К-т 31 «Рахунки в банках».

Податок з прибутку згідно із Законом України про цей податок нараховується всіма підприємствами в розмірі 30 процентів від прибутку, а малі підприємства за своїм бажанням — у розмірі 10 чи 6 процентів, але з суми надходжень коштів від реалізації чи інших доходів.

У більшості підприємств виникає різниця в сумі податку, визначеного згідно з податковим і бухгалтерським обліком.

Бухгалтерський облік податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податки на прибуток», а визначається за даними рахунку 79 «Фінансові результати».

Сума податку з прибутку відображається на рахунках:

Д-т 79 «Фінансові результати»

К-т 98 «Податки на прибуток».

На суму прибуткового податку, що належить сплатити до бюджету:

Д-т 98 «Податки на прибуток»

К-т 64 «Розрахунки за податками і платежами», а при погашенні заборгованості перед бюджетом за податком з прибутку:

Д-т 64 «Розрахунки за податками і платежами»

К-т «Рахунки в банках».

44)

Для обліку доходів від реалізації призначений рахунок 70 "Доходи від реалізації"". Рахунок 70 "Доходи від реалізації" призначено для узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції, товарів, робіт і послуг, а також про суму знижок, наданих покупцям та про інші вирахування з доходу. Рахунок 70 "Доходи від реалізації99 має такі субрахунки:

701 "Дохід від реалізації готової продукції"";

702 "Дохід від реалізації товарів";

703 "Дохід від реалізації робіт і послуг";

704 "Вирахування з доходу";

705 "Перестрахування'4.

За кредитом субрахунків 701-703 відображується збільшення (одержання) доходу, за дебетом - належна сума непрямих податків (акцизного збору, податку на додану вартість та інших, передбачених законодавством) та списання у порядку закриття на рахунок 79 "Фінансові результати".

На субрахунку 701 "Дохід від реалізації готової продукції" узагальнюється інформація про доходи від реалізації готової продукції.

На субрахунку 702 "Дохід від реалізації товарів" узагальнюється інформація про доходи від реалізації товарів.

На субрахунку 703 "Дохід від реалізації робіт і послуг" підприємства і організації, що виконують і надають послуги, узагальнюють інформацію про доходи від реалізації робіт і послуг.

На субрахунку 704 "Вирахування з доходу" за дебетом відображується сума надходжень за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами на користь комітентів, принципалів: сума наданих після дати реалізації знижок покупцям, вартість повернених покупцем продукції та товарів на інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу. За кредитом субрахунка 704 відображується списання дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати".

45) Оренда — угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

За видами оренду поділяють на операційну і фінансову.

Фінансова оренда — оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов’язаних із правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак:

1) орендар набуває права власності на орендовані активи після закінчення строку оренди.

2) орендар має можливість та намір придбати об’єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;

3) строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об’єкта оренди;

4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів від початку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди.

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат) – у складі сум за рядками 060 «Інші операційні доходи» та 090 «Інші операційні витрати» Звіту про фінансові результати (форма № 2).

Курсові різниці від перерахунку монетарних статей про інвестиційну і фінансову діяльність відображаються у складі інших доходів (витрат) – у складі сум за рядками 130 «Інші доходи» та 160 «Інші витрати» Звіту про фінансові результати (форма № 2). Винятком є курсові різниці, які виникають щодо фінансових інвестицій в господарські одиниці за межами України.

Для обліку курсових різниць Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 р. (далі – План рахунків), призначені окремі субрахунки.

Позитивні курсові різниці відображаються:

- операційні – за кредитом субрахунку 714 «Дохід від операційної курсової різниці»;

- неопераційні – за кредитом субрахунку 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці».

У свою чергу негативні курсові різниці відображаються таким чином:

- операційні – за дебетом субрахунку 945 «Втрати від операційної курсової різниці» (або рахунку 84 «Інші операційні витрати»);

- неопераційні – за дебетом субрахунку 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць» [3].

Таким чином, терміни «позитивна» та «негативна» курсова різниця безпосередньо відображають характер їх впливу на фінансові результати діяльності підприємства: позитивні різниці включаються до складу доходів, негативні – у складі витрат звітного періоду. Поряд з цим варто зазначити, що П(С)БО 21 не містить безпосереднього визначення таких термінів, як і визначень «операційної» та «неопераційної» курсової різниці. Пояснення щодо останніх двох видів курсових різниць (операційної та неопераційної) наведені лише в Інструкції про застосування Плану рахунків, затвердженій наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 р.

Окремий порядок відображення в обліку встановлено для тих курсових різниць, які виникають щодо фінансових інвестицій в господарські одиниці за межами України. П(С)БО 21 передбачено, що відображаються у складі іншого додаткового капіталу (субрахунок 425 «Інший додатковий капітал» в кореспонденції з рахунком 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»). Від'ємна сума курсової різниці вираховується із суми іншого додаткового капіталу, залишок наводиться зі знаком «мінус» [2].

При обліку операцій в іноземній валюті необхідно пам’ятати, що об’єктами визначення курсових різниць є лише монетарні статті балансу.

47) Доходи від фінансових операцій включають: дохід від участі в капіталі та інші фінансові доходи.

Дохід від участі в капіталі – це дохід від фінансових інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі.

Метод участі в капіталі –це метод обліку інвестицій , згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Згідно з П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції” метод участі в капіталі застосовується для обліку інвестицій в асоційовані, спільні та дочірні підприємства,які звичайно є пов'язаними сторонами для інвестора.

Для обліку доходів від участі в капіталі застосовується рахунок 72 “Дохід від участі в капіталі”,який має такі субрахунки:

721 “Дохід від інвестицій в асоційовані підприємства”;

722“Дохід від спільної діяльності”;

723 “Дохід від інвестицій у дочірні підприємства”

На суму доходу, одержаного за інвестиціями пов'язаним сторонам і визначеного за методом участі в капіталі, складається такий запис:

Дебет 141 “Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі”

Кредит 721“Дохід від інвестицій в асоційовані підприємства”

Кредит 722“Дохід від спільної діяльності”;

Кредит 723 “Дохід від інвестицій у дочірні підприємства”

Треба пам'ятати, що за методом участі в капіталі, отримані підприємством дивіденди зменшують балансову вартість інвестицій:

Дебет 373 “Розрахунки за нарахованими доходами”

Кредит 141 “Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі”

Якщо результатом діяльності підприємства, інвестиції в яке обліковуються за методом участі в капіталі, є збиток, то свою долю збитків інвестор відображає на рахунку 96 “Втрати від участі в капіталі” таким записом:

Дебет 96 “Втрати від участі в капіталі”

Кредит 141 “Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі”

До інших фінансових доходів відносяться доходи, одержані від фінансових інвестицій (крім доходів, які відображаються за методом участі в капіталі), дивіденди,відсотки, амортизація дисконту за інвестиціями в боргові цінні папери.

До фінансових витрат відносяться витрати підприємства, що пов'язані із залученням позикового капіталу:

Відсотки за кредитами,облігаціями,амортизація дисконту за випущеними облігаціями,витрати на фінансову оренду тощо.

Облік фінансових витрат ведеться на рахунку 95 "Фінансові витрати" в розрізі субрахунків

951“Відсотки за кредит”

952“Інші фінансові витрати”

За дебетом рахунка 95 відображається сума визнаних витрат, а за кредитом – їх списання на субрахунок 792 “Результат фінансових операцій”.

Дохід, який виникає в результаті використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді процентів, роялті та дивідендів, якщо:

1) імовірне надходження економічних вигод, пов'язаних з такою операцією;

2) дохід може бути достовірно оцінений.

Проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами;

Роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди;

Дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.

Для відображення фінансових доходів у бухгалтерському обліку використовуються такі субрахунки:

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Для відображення фінансових витрат у бухгалтерському обліку використовуються такі субрахунки:


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 21; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Кореспонденції рахунків по розрахунках з постачальниками | Поточні фінансові інвестиції”.
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.076 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты