Засоби для лікування середнього отиту

При г. середньому отиті у дітей найчастіше етіологічне значення мають пневмококи, гемофільна паличка, моракселла, у дорослих – також β-гемолітичні стрептококи, стафілококи, змішана флора. Під час епідемічного спалаху грипу можлива вірусна етіологія захворювання.

Основу лікування становлятьАБЗ, які значно знижують ризик порушення слуху та ймовірність переходу процесу в хр. форму. Засоби лікування г. середнього отиту бактеріального походження залежать від стадії захворювання, віку хворого, інших чинників та застосовуються місцево, системно або місцево і системно одночасно. На стадії ексудації застосовують хірургічне лікування – парацентез. При захворюванні середньої тяжкості у дітей протягом перших діб призначають симптоматичне лікування (неопіоїдні анальгетики та топічні деконгестанти, якщо порушене носове дихання). За відсутності позитивної динаміки протягом 24 год необхідне призначення АБЗ. Діти до 2 років практично завжди потребують їх призначення. Препарати місцевої дії (краплі в вухо) чинять виражену знеболюючу дію при отитах.

Вибір АБЗ відбувається з урахуванням даних про поширеність клінічно значимих збудників та їх резистентність (див. розділ «Протимікробні та антигельмінтні засоби»). Для системної терапії зазвичай застосовують амоксицилін, амоксицилін/клавуланат, рокситроміцин, азитроміцин, цефуроксим, цефтриаксон, діоксидин та метронідазол. Якщо з’явилась перфорація барабанної перетинки, місцево застосовують 20% р-н сульфацетаміду, 0,5% р-н діоксидину, рифампіцин. Застосування ототоксичних а/б категорично протипоказане. З метою відновлення або покращення функцій слухової труби застосовують судинозвужуючі засоби (нафазолін, ксилометазолін та ін.) у вигляді крап. в ніс 3-4 р/добу. При вірусній етіології є доцільним призначення грипферону у вигляді крап. в ніс та при катетеризації слухової труби. Хворого слід попередити, щоб він сякався з відкритим ротом, не сильно й не одночасно через обидві ніздрі. Нормалізації функції слухової труби сприяє також її продування за Політцером (можливе лише після купірування запалення в носі та носоглотці) або за допомогою вушного катетера з введенням через просвіт катетера лікарської суміші, яка містить р-н а/б та ГК (наприклад, гідрокортизону або дексаметазону).

З протизапальних засобів, які зменшують набряк і секрецію в просвіт барабанної порожнини та слухової труби застосовують фенспірид

Для місцевого лікування при г. середньому отиті застосовують вушні крап. або вводять в зовнішній слуховий прохід марлеві турунди, просочені р-н ЛЗ.

Вибір ЛЗ залежить від форми та стадії захворювання: при катаральному середньому отиті та на початковій (неперфоративній) стадії г. гнійного середнього отиту показаний ендауральний мікрокомпрес з р-ном, який містить суміш рівних частин 96% етилового спирту та гліцерину. У перфоративній стадії з метою видалення гною із слухового апарату та барабанної порожнини необхідно 2-3 р/добу проводити туалет вуха (краще – після закапування 2-3 крап. 3% р-ну перекису водню, який через 1-2 хв видаляють). Потім у вухо вливають р-ни, попередньо підігріті до 37 ^оС. Більш ефективним буде транстимпанальне нагнітання ЛЗ, що сприяє їх кращому проникненню у барабанну порожнину і контакту зі слизовою оболонкою середнього вуха.

Коли оторея припиняється та закривається перфорація барабанної перетинки, з метою попередження утворення спайок та рубців у барабанній порожнині починають продування слухової труби за Політцером або через катетер та пневмомасаж барабанної перетинки. З тією ж метою призначають протеолітичні ферменти (гіалуронідаза, трипсин, хімотрипсин), які застосовують місцевометодом електрофорезу або вводять у вигляді р-ну через просвіт слухової труби при її катетеризації. Ферментні препарати застосовують також при ексудативному та адгезивному середньому отиті. Їх ефект більше виражений у початковій стадії патологічного процесу.

При хр. гнійному середньому отиті провідним є хірургічний метод лікування, проведення якого є ефективнішим у ранні строки з метою попередження розвитку подальшого рубцювання звукопровідного апарату середнього вуха та, як результат, прогресуючої туговухості та тяжких внутрішньочерепних ускладнень. Медикаментозне лікування показане в період загострення з метою попередження затримки гною у середньому та зовнішньому вусі. Перед початком місцевого та системного застосування АБЗ визначають чутливість мікрофлори. Місцево можна використовувати 0,5-1% р-н діоксидину, 0,05% р-н хлоргексидину.

В разі виникнення АР підбирають інші АБЗ та ГЛ. ЛЗ вводять шляхом вливання або транстимпанального нагнітання крап. у вухо.

Для лікування застосовують АБЗ та протигрибкові засоби й препарати із в’яжучою дією (отофа, нормакс, ципромед, кандибіотик, 0,5-0,1% р-н сульфату цинку, 2-3% р-н срібла протеїнату). Протипоказане використання ототоксичних АБЗ. Для розрідження в’язкого секрету перед застосуванням ЛЗ вводять ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин, еластолітин). За наявності грануляцій та поліпів тушують їх 50% трихлороцтовою кислотою або 20-40% р-ном нітрату срібла. Великі грануляції та поліпи видаляють за допомогою вушного конхотому, кюретки або вушної петлі.

При повторному мікотичному ураженні середнього вуха місцево застосовують натаміцин у вигляді крему, анауран, нітрофунгін, діоксидин, хлоргексидин (0,05% р-н).