Доменна система імен

Як показала практика, користувачам значно зручніше називати машини не за числами, а за іменами. Основним питанням при цьому стає переклад імен в ІP-адреси. Цим перекладом займаються спеціальні програми, установлені на деяких мережних вузлах, що називаються NAMESERVER чи DNS. Ці машини містять бази даних про відповідність імен машин їхнім ІP-адресам. Крім того, потрібно стежити щоб те саме ім’я не було випадково присвоєне двом комп’ютерам.

Якби для всіх машин вибиралися незалежні адреси, кожний DNS повинен був би зберігати інформацію про імена всіх машин, підключених до ІNTERNET, а така база даних мала б дуже великий обсяг. Ще більш важливим є той аспект, що після яких-небудь змін у мережі ці зміни повинні бути відображеними на всіх DNS, що незручно і трудомістко. Для рішення цих проблем уведена доменна система імен, що представляє метод призначення імен шляхом покладання на групи користувачів відповідальності за підмножини імен. У цій системі кожний рівень називається доменом і відокремлюється від інших крапками (наприклад, іnfo.kharkov.com). Перший домен в імені (іnfo) - ім’я реального комп’ютера. Другий (kharkov) - ім’я групи, що створила і курує ім’я комп’ютера, тощо. Кожна група вільна змінювати перебуваючі під її контролем імена.

Якщо всі групи будуть дотримуватися правил та забезпечувати унікальність імен, то ніякі два комп’ютери в Internet не будуть мати однакових імен.

Домени верхнього рівня, такі як com, були створені, коли була винайдена доменна система. Споконвічно існує шість організаційних доменів вищого рівня (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1.

Первинні домени верхнього рівня

Коли мережа Internet стала міжнародною, виникла необхідність надати всім країнам можливість контролю за іменами систем, що знаходяться в них. З цією метою був створений набір двобуквених доменів, що відповідають доменам вищого рівня для цих країн. Наприклад, са - код Канади.

Щоб перетворити ім’я на адресу, комп’ютер звертається до серверів DNS. починаючи з правої частини імені і рухаючись вліво. Спочатку він просить локальні сервери DNS знайти адресу. Тут існує три можливості:

· локальний сервер знає адресу, тому що ця адреса перебуває в тій частині всесвітньої бази даних, що курує даний сервер;

· локальний сервер знає адресу, тому що хтось недавно вже запитував про неї. Коли хто-небудь запитує про адресу, сервер DNS якийсь час пам’ятає її на той випадок, якщо трохи пізніше про неї запитає ще хто-небудь. Це значно підвищує ефективність роботи системи;

· локальний сервер не знає адреси, але знає, як її визначити.

Адреса визначається в такий спосіб. Програмне забезпечення локального сервера знає, як зв’язатися з кореневим сервером, який знає адреси серверів імен доменів вищого рівня (крайньої правої частини імені, наприклад, com). Сервер запитує в кореневого сервера адресу комп’ютера, що відповідає за домен com. Одержавши інформацію, він зв’язується з цим комп’ютером і запитує в нього адресу сервера kharkov тощо.

World Wide Web. Навігація в WWW за допомогою Internet Explorer. Передача файлів за допомогою FTP. Електронна пошта: програмне забезпечення електронної пошти; система адрес; протоколи пересилання пошти; створення, відправлення, отримання, перегляд повідомлень; відправлення та отримання файлів; захист повідомлень.

WWW (World Wide Web) — распределенная система, предоставляющая доступ к связанным между собой документам, расположенным на различных компьютерах, подключенных к Интернету. Всемирную паутину образуют миллионы web-серверов. Большинство ресурсов всемирной паутины представляет собой гипертекст. Гипертекстовые документы, размещаемые во всемирной паутине, называются web-страницами. Несколько web-страниц, объединенных общей темой, дизайном, а также связанных между собой ссылками и обычно находящихся на одном и том же web-сервере, называются web-сайтом.

FTP (англ. File Transfer Protocol — протокол передачи файлов) — протокол, предназначенный для передачи файлов в компьютерных сетях. FTP позволяет подключаться к серверам FTP, просматривать содержимое каталогов и загружать файлы с сервера или на сервер; кроме того, возможен режим передачи файлов между серверами (см. FXP).

FTP является одним из старейших прикладных протоколов, появившимся задолго до HTTP, в 1971 году. Он и сегодня широко используется для распространения ПО и доступа к удалённым хостам.
Протокол FTP относится к протоколам прикладного уровня и для передачи данных использует транспортный протокол TCP. Команды и данные, в отличие от большинства других протоколов, передаются по разным портам. Исходящий порт 20, открываемый на стороне сервера, используется для передачи данных, порт 21 для передачи команд. Порт для приема данных клиентом определяется в диалоге согласования. В случае, если передача файла была прервана по каким-либо причинам, протокол предусматривает средства для докачки файла, что бывает очень удобно при передаче больших файлов.

Електронна пошта - є одним із основних і найпопулярніших сервісів у комп'ютерних мережах. Програму електронної пошти первісно було створено для передавання текстових повідомлень, але завдяки зручності цього сервісу виникла потреба в розширенні його функціоналних можливостей. З повідомленнями електронної пошти можна передавати не лише текст, але й вкладення, якими можуть бути майже будь-які файли (фактично обмеження накладаються лише на розмір вкладень).
У корпоративних мережах система електронної пошти забезпечує переважно внутрішній та зовнішній обмін інформацією. Але у багатьох випадках функції цього сервісу є набагато більшими. Електронну пошту можна використовувати, як компонент системи документообігу і як транспортний протокол корпоративних застосувань або як засіб утворення інфраструктури електронної комерції.
Щоб мати змогу користуватися електронною поштою, необхідно створити на певному сервері поштову скриньку, яка здебільшого реалізується у вигляді одного великиго текстового файлу (поштового файлу). Доставлення повідомлення користувачу полягає у дописуванні цього повідомлення в кінець файлу. для того щоб прочитати повідомлення, користуачу необхідно застосувати спеціальне програмне забезпечення.
Головною проблемою в реалізації системи електронної пошти є доставлення повідомлень, яке передбачає модифікацію файлу користувача - одержувача повідомлення. Відправлення повідомлень і їх передавання мережею може бути здійснене за різними протоколами, але найчастіше використовують SMTP (Smple Mail Transfer Protocol - простий протокол передавання пошти). Цей протокол реалізують поштові SMTP-серевери. Як альтернативу можна назвати протокол UUCP.
Функціонально програма Sendmail складається з троьох відокремлених компонентів:

· агент користувача - дає змогу користувачу формувати повідомлення для відправлення і декодувати отримані повідомлення, які знаходяться у поштовій скринці;

· агент пересилання - відповідає за приймання і пересилання кореспонденції з одного поштового сервера на інший;

· агент доставляння - керує поштовою скринькою користувача, додаючи до неї повідомлення що надходять.

Найголовнішим компонентам системи електронної пошти є агент пересилання. Функції інших компонентів можуть виконувати сторонні програми. В ролі агента переселання замість Sendmail можна також використовувати інші програми всі вони мають спільну назву агенти пересилання пошти (Mail Transer Agents, MTA).
В електронній пошті є і інший підхід. Користувач застосовує спеціальну програму - поштового клієнта, що здійснює доступ до сервера за спеціальними протоколами читання електронної пошти, серед яких найпопулярніші POP3 ( Post Office Protocol) та IMAP (Internet Mail Access Protocol). У цьому випадку може бути реалізований одни з таких сценаріїв:

· користувач забирає з сервера всю пошту, а потім сортує, обробляє та зберігає її на своєму клієнтському коп'ютері;

· користувач сортує, обробляє, зберігає свою пошту на сервері, а його програма-клієнт лише здійснює керування.

Протокол POP3 призначений для реалізації першого сценарію, IMAP для другого.
В переселанні та доставлянні електронної пошти ключову роль відіграють програми-агенти, спілкування з якими (і їх спілкування між собою) здійснюється за протоколом SMTP. Даний протокол передбачає дуже просту ідентифікацію і не передбачає автентифікації. Тобто, агенти пересилання пошти фактично не перевіряють, хто цю пошту передає. На час створення протоколу це видавалося прийнятним, оскільки, протокол SMTP передбачає саме передавання пошти і тому спроби неавторизованого доступу за цим протоколом ніяк не порушують конфеденцйності та цілісності даних. Але з розвитком Інтернету почали з'являтися проблеми:

· засмічення електронної пошти некорисними і небажаними повідомленнями;

· розсилання повідомлень, що містять шкідливі програми;

· відправлення повідомлень від інших користувачів.

Захистити повідомлення можна за допомогою шифрування.

На даний момент найпопулярнішими службами Інтернету є:

§ Веб

§ Веб-форуми

Веб-форум — це клас веб-застосунків для організації спілкування відвідувачів веб-сайту.

§ Блоги

Блог — це веб-сайт, головний зміст якого — записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються. Для блогів характерні короткі записи тимчасової значущості.

§ Вікі-проекти (в тому числі й Вікіпедія)

§ Інтернет-магазини

Інтернет-магазин — місце в інтернеті, де відбувається прямий продаж товарів споживачеві, враховуючи доставку.

§ Інтернет-аукціони

§ Інтернет події

§ Інтернет-час

§ Електронна пошта та списки розсилки

Електро́нна по́шта — популярний сервіс в інтернеті, що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми).

§ Групи новин (в основному, Usenet)

§ Файлообмінні мережі

Файлообмінна мережа — сукупна назва мереж для сумісного використання файлів.

§ Електронні платіжні системи

§ Інтернет-радіо

§ Інтернет-телебачення

§ IP-телефонія

§ Системи обміну повідомленнями

§ FTP-сервери

§ IRC

Платіжна система в Інтернет - система здійснення розрахунків між фінансовими установами, бізнес-організаціями та Інтернет-користувачами в процесі купівлі-продажу товарів і послуг через Інтернет.

Електронні гроші - це черговий етап на шляху удосконалення платіжних систем, що вже пройшли значний шлях від готівкового золота, металевих монет і паперових банкнот до безготівкових розрахунків і пластикових карток.

Під терміном "електронні гроші" (цифрові гроші, цифрова готівка в електронній формі, гроші Інтернету) розуміють грошову вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і може використовуватися для здійснення платежів.

В українському секторі Інтернету, який часто називають Рунетом, є більше десятка різних систем, що дозволяють перераховувати гроші за товари в онлайновому режимі. Із списками цих систем і їх описом можна познайомитися на сайтах Money.ru і Magazin.ru. Ці системи можна розділити на декілька типів:

· для платежів по пластикових картах (ППК) міжнародних систем Visa, Eurocard/Mastercard, American Express тощо.;

· для платежів з призначених для користувача рахунків провайдерів;

· для платежів з використанням "електронного гаманця";

· для платежів по смарт-картках.

Найбільш популярною системою першого типу є Assist-CyberPlat. 1. Покупець через Інтернет підключається до Web-сервера магазина, формує корзину товарів і направляє магазину запит на виставляння рахунку.

2. Магазин у відповідь на запит покупця направляє йому завірений своїм електронним цифровим підписом (ЕЦП) рахунок, в якому указує найменування товару (послуги), код магазина, час і дату здійснення операції. З цивільно-правової точки зору цей рахунок є пропозицією укласти договір (офертом).

3. Покупець завіряє своїй ЕЦП пред’явлений йому рахунок і відправляє його назад в магазин, здійснюючи тим самим акцепт. Договір вважається укладеним з моменту підписання покупцем виставленого йому рахунку. У системі рахунок, підписаний покупцем, стає чеком.

4. Підписаний двома ЕЦП (магазина і покупця) чек прямує магазином в Банк для авторизації.

5. Банк проводить обробку підписаного чека: перевіряє наявність в системі магазина і покупця, перевіряє ЕЦП покупця і магазина, перевіряє залишок і ліміти засобів на рахунку покупця, зберігає копію чека в базі даних банку.

Діяльність систем з використанням "електронного гаманця" базується на застосуванні спеціального програмного забезпечення, що зберігає віртуальні гроші.

Іншим варіантом розрахунку є оплата за кредитною карткою.

Смарт-карта також є новим видом носія інформації, заснованим на мікропроцесорній електроніці. Для розрахунків по смарт-картах власникові карти необхідно ввести особистий код (PIN-код).

Можливості пошуку суб’єктів у Інтернет. Інтерактивні пошукові служби Інтернет. Головні концепції WWW. Області застосування WWW. Базові поняття WWW. Браузери: типи браузерів; загальна характеристика, можливості та базові команди браузерів. Інформаційний пошук, інформаційно-пошукові системи. Пошукові ресурси WWW.