Передумови

Ірландський республіканізм має довгу історію, починаючи з «Товариства об'єднаних ірландців» (англ), влаштовує повстання у 1798-му і 1803-му роках, продовжуючи «Ірландським республіканським братством» (ІРБ) (англ), «Захисниками» (англ), « Ріббоністамі »(англ),« Ірландською земельною лігою »(англ) та іншими таємними організаціями. Скорочення ІРА вперше застосувала американська організація «Феніанское братство» (англ), що влаштовувала набіги на Канаду.

До початку Першої світової війни боротьба між прихильниками гомруля і юніоністам (англ) досягли апогею, і британський парламент прийняв закон про автономію Ірландії, який повинен був вступити в силу після закінчення війни з-за побоювань про виникнення громадянської війни. «Ірландські добровольці» розкололися: велика частина на чолі з лідером «Ірландської парламентської партії» (ІПП) (англ) Джоном Редмонд (англ) була готова погодиться з самоврядуванням і відправити на фронт світової війни 20,000 своїх членів, але 12,000 людей, які залишили назву « Добровольці », разом з лідерами ІРБ були згодні тільки на повну незалежність. Їх керівник, Еін Макніл, (англ) оголосив про протиборство призову ірландців на фронт і допустимості збройного повстання заради незалежності. До «добровольців» долучилася невелика, але більш бойовитої «Ірландської цивільної армії», лідер якої, Джеймс Коннолі, увійшов до керівництва ІРБ.

Навесні 1916-го ІРБ готувало повстання в Дубліні, воно домовилося з німцями про постачання 20,000 рушниць та 10 кулеметів. Але за 3 дні до повстання судно «Aud», що перевозило зброю, було виявлено британським флотом і затоплено екіпажем. Еін Макніл дізнався про майбутнє повстання в останню хвилину і заборонив «добровольцям» брати участь в ньому, в результаті лише 2 з 12 тисяч бійців вийшли на вулиці. 24 квітня змовники зайняли центр Дубліна і тиждень протистояли британським військам, учасники стали називати себе Ірландською республіканською армією. У ході битви загинуло більше 500 мирних жителів. Повстанці вивісили свій прапор і оголосили про незалежність Ірландії. Однак, спочатку більшість ірландців вважало бунтівників зрадниками, дублінці кидали в колону полонених повстанців камені та горщики з випорожненнями.

Тим не менше, думка ірландського суспільства про повстанців різко змінилося протягом наступних двох років. Спочатку це було викликано обуренням з приводу страти 16-ти керівників, деяких з яких вважали тільки співучасниками заколоту. У 1918-му британський парламент прийняв закон про військову повинність ірландців, що викликало обурення і нову кризу (англ). Радикал Імон де Валера проникнув в націоналістичну партію Шинн Фейн та став її лідером, вимоги партії змінилися з домініону до повного відділення та незалежності країни. Шинн Фейн боролася з ІПП на виборах до британського парламенту і здобула переконливу перемогу. Депутати вийшли з британського парламенту і створили національний ірландський парламент (Дойл Ерен), який оголосив про незалежність нової держави - Ірландської республіки. 100-тисячний контингент ірландських добровольців був реорганізований парламентом у національне військо, яке отримало назву «Ірландська республіканська армія».