Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Вивчення норм української літературної мови, опанування майстерного володіння мовою в усіх важливих для спеціаліста сферах спілкування – це невід’ємна частина професійної підготовки майбутнього спеціаліста. За умов інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу, який постійно збагачує професійне мовлення новими поняттями й термінами, основним критерієм визначення рівня культури професійного мовлення є ступінь оволодіння професійною термінологією і виробничою лексикою.

Специфіка професійного мовлення полягає в обслуговуванні сфери виробничих відносин, потреб спілкування між представниками однієї професії. Відмінні знання мови фаху „підвищують ефективність праці, допомагають краще орієнтуватися в складній професійній ситуації” [5, 74].

Під час обміну інформацією виникає прямий обмін думками, поглядами, ідеями, з'являються різні форми взаємних стосунків. Отже, слово − це робочий інструмент фахівця, мовлення − компонент його професійної майстерності. Від правильності, точності, логічності, зв’язності, переконливості, емоційності, доступності висловлювань залежать ефективність роботи в будь-якій галузі.

Процес формування професійної культури фахового мовлення складається з таких основних компонентів:

· засвоєння професійної лексики і термінології свого фаху;

· формування навичок роботи зі словниками, довідниками;

· сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

· моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

· боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі.

Інформаційно-мовна культура сучасного суспільства полягає у здатності мови забезпечувати повноцінне спілкування людей у різних сферах життя, серед яких особливої ваги в останні десятиліття набуває науково-технічна сфера. Із середини минулого століття, коли розпочалася інформаційна революція і виробництво почало потребувати впровадження наукових досліджень, технічна наука стала масовою регульованою діяльністю, набула рис виробництва, злилася з ним в одну систему, що її обслуговує термінологічний ярус сучасної мови – самостійна, багаторівнева система когнітивно пов’язаних елементів.

Сфера науки, техніки, виробництва, обслуговування становить одну з форм суспільної свідомості з відповідним видом діяльності і формою думки. У наш час науково-технічна сфера впливає не лише на розвиток техніки і технології, а й на характер і спрямованість фундаментальних досліджень, на матеріальні умови суспільного та індивідуального буття, стиль мислення (не тільки професійного). Вивчення норм сучасної української літературної мови з урахуванням екстралінгвальних чинників сприятиме підвищенню загально-мовної культури в сучасному суспільстві. З’ясування когнітивно-номінативних характеристик мовних процесів дає змогу задовольнити численні потреби фахівців, які працюють у різних сферах, накреслити напрями оптимізації пізнавально-комунікативної і професійно-виробничої діяльності.

Екстралінгвальною основою наукового стилю є сукупність теоретичних уявлень про предмети і явища навколишньої дійсності, тобто наукове знання. Хоч пізнання не є простим і прямим, оскільки не всі уявлення і гіпотези витримують перевірку часом, а все ж таки на кожному етапі формується сукупність знань, організована у відносно завершену систему. Нові дослідження вносять до цієї системи певні зміни чи навіть руйнують її, однак систематизація на основі встановлення логічних зв’язків між окремими фактами і явищами залишається основним шляхом створення наукової картини світу. Наукове знання закріплюється у системі мовних одиниць спеціального призначення – термінів відповідної галузі. Отже, участь мови в організації наукового знання на різних етапах пізнання неоднакова.

Процес пізнання навколишнього світу проявляється в його осмисленні й інтерпретації. Цей процес можна умовно поділити на дві частини:

1) етап індивідуальної інтелектуальної роботи (спостерігаючи певне явище й залучаючи нагромаджене попередниками знання в певній галузі, окремий науковець робить власні висновки й вносить зміни в наявну в його свідомості систему понять);

2) етап колективного освоєння нового знання (дослідник знайомить колег про результат своєї пізнавальної діяльності з метою переконати їх у слушності своїх поглядів і в необхідності змінити наукову картину світу).

На кожному з цих етапів мова відіграє специфічну роль: на першому етапі вона має суб’єктивно-особистісний характер, на другому – соціально-комунікативний [58, 70-75].

Коли професіонал починає спілкування професійною мовою, відбувається ніби зміна мовного регістру. Загалом мова (інструмент) залишається тією ж національною літературною мовою, але в конкретних (професійних) умовах вона дещо редукується, стає монотематичною, насичується спеціальними словами й висловами, використання яких передбачає той самий необхідний професіоналізм, тобто компетентність. Усе це можливе лише при переході суб’єктів спілкування на професійний рівень свідомості [244, http].

Перехід на професійну мову відбувається, як правило, автоматично. При цьому важливим компонентом професійного мовленнєвого акту виступає адресат, партнер у комунікації. Психологічні та соціальні особливості мовця й адресата дали дослідникам змогу виділити два самостійні різновиди професійної комунікації – інтерпрофесійну й інтрапрофесійну. В інтерпрофесійній комунікації професійні ролі комунікаторів не збігаються, тобто спілкуються представники різних професійних груп. Інтрапрофесійна комунікація відбувається всередині певної соціально-професійної спільноти [244, http].

Специфіка наукового стилю зумовлена своєрідною функцією наукової сфери і, відповідно, наукового мислення, яке є пізнанням навколишнього світу за допомогою створення логічних категорій. У свою чергу теоретичне мислення, здійснене в логічно оформлених поняттях і систематизоване за допомогою слів-термінів, є складником суспільної свідомості – науки, філософії, етики, політичної і правової теорії. Оскільки та чи інша сфера людської діяльності детермінує відбір мовних засобів відповідного стилю мови, то, з одного боку, специфіка діяльності певної сфери дає змогу встановити функціональні завдання стилю, а з другого – лінгвістичний аналіз творів уможливлює дослідження їх у світлі нового, спеціально-наукового бачення.

Спілкування в межах спеціального середовища (науки, техніки, виробництва) потребує доцільного використання професійної мови. Специфічна комунікативна мета вимагає щоразу нових форм використання спеціальної лексики. Основною необхідною рисою носія (споживача) мови стає високий фаховий рівень, який потребує володіння поняттєво-категорійним апаратом певної сфери діяльності і відповідної терміносистеми. Поняттєва компетентність є складником високого рівня професійної свідомості.

Ускладнення наукових знань і одночасне збільшення їхньої кількості викликало потребу систематизації і зберігання цих знань. Розвинулися нові тенденції в сучасній науці, пов’язані з мовною організацією інформації на основі структурованості знання. Офіційне мовлення є основним для фахівців у різних галузях, оскільки саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного ділового мовлення є текст різного характеру. Це може бути: стаття, книжковий чи газетний текст, лист чи будь-який документ.