Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Текст у процесі комунікації виступає в єдності змістового і прагматичного планів, становлячи сукупність мотивів, цілей, завдань, які реалізуються за допомогою різноманітних мовних засобів.

Професійна сфера фахівця в різних галузях має справу з текстами – повідомленнями, письмово зафіксованими в документі. Більшість текстів документів призначені тільки для сприймання зором, а не на слух (за винятком наказів, резолюцій, актів, які можуть зачитуватися перед працівниками; у дипломатичній практиці зачитуються, але не передаються адресату "усні послання", "усні заяви").

Текст документа не пов'язаний тісно з реальним часом. Він існує у фізичному часі не як такий, а лише на матеріальному носії, який може старіти і псуватися. Тільки текст, як носій інформації, накопичує, зберігає її. Текст можна багаторазово відтворювати.

Термін текст у сучасному мовознавстві позначає кілька неоднакових мовних явищ: 1) реально висловлене (написане та ін.) речення або сукупність речень; 2) уся сума (сукупність) актів мовлення, створених колективом носіїв цієї мови; 3) текст – водночас і процес вирішення екстралінгвістичних завдань мовними засобами, і продукт цього вирішення; 4) текст – це об'єднана смисловим зв'язком послідовність одиниць мовлення: висловлень, абзаців, розділів та ін.

А. Коваль зазначає, що об'єктом для дослідження часто служать письмово зафіксовані і структурно оформлені тексти, які з'явилися в процесі спілкування. Поняття «текст» тут визначається як організований за законами певної мови завершений комунікативний акт.

«Текст (від лат. textum - зв'язок, поєднання, тканина) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формотворчо-граматичними зв'язками, а в загально композиційному, дистантному плані – спільною темою і сюжетною заданістю».

Автором службового документа виступає кількісно обмежений та чітко визначений (порівняно з масовим адресатом) "колективний суб'єкт". Саме колективний статус авторства у діловому писемному мовленні зумовив тенденцію до уніфікації мовленнєвих засобів на всіх рівнях мови: термінолексики, фразеології, словотворення, морфології, стилю, синтаксису.

Автором офіційних документів виступають, як правило, особи не фізичні, а юридичні, колективні. Тому особистісний момент при оцінюванні фактів, що констатуються в тексті документа, послаблений, а тон нейтральний, позбавлений індивідуального авторства.

Коли автором документа є юридична особа – організація, підприємство, установа, фірма, об'єднання, то суб'єкт дії ототожнюється зі збірними іменниками: дирекція, адміністрація, керівництво, загальні збори, колегія, вчена рада, комісія, рада трудового колективу та ін. Від 3-ї особи (безособовий, від імені організації, її структурного підрозділу) викладають текст в актах, трудових угодах, контрактах, договорах, інструкціях, запрошеннях, оголошеннях: Міністерство повідомляє.., АТ "Атек" встановлює.., банк надає.., університет запрошує... У автобіографіях, заявах, скаргах, службових записках, наказах вживають першу особу однини: Наказую.., Прошу.., дієслова в інфінітивній формі: зарахувати, призначити, звільнити, вжити заходів, заохотити.

Автор службового листа викладає інформацію від 1-ї особи множини, оскільки виступає як представник організації: Повідомляємо.., що..; Нагадуємо, що... Звичайно, технічний укладач та автор службового листа не завжди одна і та сама особа. Не випадково за вимогами державного стандарту слід вказувати на документі його виконавця. Більшість службових документів візуються та підписуються кількома особами.

Коли текст прийнятий адресатом як такий, що відповідає його інформаційним потребам, він проходить етап інтерпретації й осмислення. Інтерпретація означає підведення змісту тексту під систему знань та уявлень адресата, його освітньо-культурний рівень. Зазначені вище мовні засоби забезпечують точність викладу, граничну чіткість у висловлюванні й у цілому сприяють успішній комунікації та однозначній інтерпретації конкретним адресатом управлінської інформації, зафіксованій у документі. Проінтерпретований текст осмислюється у широкому фактологічному контексті та може стати підставою для прийняття ним відповідних рішень або для корекції поведінки.

Крім того, на процес створення та сприйняття тексту впливають інші чинники, вивчення яких є прерогативою теорії комунікації, прагматики: соціальна роль (соціальний статус) автора й адресата, їх ситуаційна роль (становище автора повідомлення у різних обставинах), пресупозиція – фонові знання, якими послуговується автор при творенні тексту, а читач при його сприйнятті (професійна, культурна, мовленнєва компетенція, контекстні знання).

Питання для самоконтролю