Поняття про ораторську ( риторичну) компетенцію

За всіх часів найактуальнішою і найбажанішою метою освіченої людини була тріада практичних навичок та вмінь: красиво говорити і легко спілкуватись, активно слухати, реально й вагомо впливати мовленим словом. Саме цими аспектами мовленнєвого акту (вплив мовлення на думки й почуття і внаслідок цього на справи та вчинки співрозмовника/опонента), названими перлокуцією, здавна займалася риторика. І це є зрозумілим, бо давно експериментально доведено, що, найбільше, після проблеми збереження здоров’я, людина занепокоєна тим, як навчитися краще і легше думати, точно і правильно висловлювати думки, ефективно спілкуватися, розуміти співрозмовників, активно впливати на слухачів і схиляти їх на користь своєї думки, впевнено виступати публічно, коректно дискутувати, переконливо спростовувати. Цього і навчає риторика, знанням якої визначається найвищий ступінь освіченості людини.

Всезагальний інтерес до риторики як до обов’язкової, важливої та специфічної сфери людської культури прогресує на початку третього тисячоліття: в суспільстві в умовах активної й масштабної його інформатизації зростає кількість і популярність професій із посиленою комунікативною відповідальністю. Повноцінну і відповідну до вимог часу риторичну освіченість вимагають управлінська та дипломатична, юридична та політична, міжнародна та адміністративна, торговельна та медична, наукова, освітянська й інші сфери. Важко назвати професії, де б майстерне володіння словом як універсальним інструментом думки і переконання було непотрібним, проте в багатьох галузях інтелектуальної діяльності (насамперед в юстиції, журналістиці педагогіці, політиці, філології, культурології, менеджменті і т.д.) це стає визначальною умовою професійного успіху та обов’язковим атрибутом іміджу інтелігентного, кваліфікованого і компетентного фахівця.

Риторика (від грецького ρητορική) – наука про ораторське мистецтво. Класична риторика виникла у Стародавній Греції у V ст. до н. е. Її засновником вважається давньогрецький софіст Горгій із Леонтин (приблизно 488 – 375 рр. до н. е.). Відомий філософ Сократ ( 469 – 399 рр. до н. е.) є батьком діалектики. Саме він склав першу систему дискусійної аргументації, мета якої – змусити супротивника прийняти точку зору опонента. Значний внесок у мистецтво риторики зробив Аристотель (384 – 322 рр. до н. е. ). Він виступав за використання в полеміці раціонального мислення – формальної логіки. Йому належить вчення про силогізм (дедуктивний умовивід, у якому з двох суджень одержують зумовлене ними третє ).

В античній Греції риторику поділяли на такі галузі: судову, політичну та урочисту.