Презентація як різновид публічного мовлення

Однією з поширених форм публічного мовлення є презентація. В Україні презентація є однією з «наймолодших» форм ділового життя. Презентація (від лат. praesento – передаю, вручаю) використовується для представлення нових товарів, послуг, брендів, політичних, інвестиційних, культурних, соціальних програм. За допомогою презентації реалізується комунікативне завдання: переконання і спонукання слухацької аудиторії до дій, вигідних оратору чи тим, кого він представляє.

Існує декілька класифікацій презентацій.

Залежно від кількості слухачів та специфіки проведення Введенська Л. виділяє три типи презентацій:

* публічні (групові від 15 до 50 осіб та масові від 50до 200осіб);

* камерні (до 15 осіб);

* приватні (1 – 2 особи).

Публічна презентація – заздалегідь спланований захід з використанням наочності (схеми, графіки, таблиці, плакати, фільми ).Після презентації проводиться фуршет чи коктейль з врученням невеличких рекламних подарунків. Проводячи публічну презентацію, потрібно враховувати особливості поведінки людей у великій аудиторії, які стають « однорідною масою».

Під час проведення публічної презентації необхідно дотримуватись регламенту та послідовності презентаційних дій. Демонструючи предмет презентації, важливо наголосити на актуальності, новизні, перспективах розвитку, комерційній ефективності.

Камерна презентація, на відміну від публічної, проводиться у невеликих приміщеннях, установ, офісів, і навіть у домашній обстановці. Камерна презентація проводиться для невеликої кількості слухачів, тому важливим є вміння презентатора створити неформальну обстановку, залучати всіх присутніх до діалогу.

Приватна презентація вимагає належної обізнаності та глибокої психологічної підготовки від презентатора, оскільки від вміння вибору потенціального клієнта (покупця) та спонукання його до виконання певних дій залежить успіх презентації.

Вільне спілкування з клієнтом (покупцем) вимагає від презентатора вміння швидко реагувати на слова і вчинки клієнта, змінювати миттєво свою стратегію а тактику.

Спеціалісти з проведення презентацій за цілями та масштабами проведення виділяють:

1) презентацію-брифінг (мета: представлення інформації про зміни у роботі середніх і великих компаній);

2) презентацію-ексклюзив (мета: залучення нових клієнтів; для цього демонструються можливості фірми, переваги співробітництва з нею);

3) презентацію-конференцію (мета: привернення уваги до нових компаній, товарів і послуг);

4) презентацію-шоу (мета: підвищення престижу і підтримка іміджу компанії; до проведення презентації залучаються артисти, представники мас-медіа);

Е.Джей пропонує таку структуру презентації:

− сказати декілька приємних фраз з метою привернення уваги присутніх, встановити психологічний контакт з аудиторією;

− розповісти про власний досвід, пов’язаний з предметом презентації;

− з’ясувати рівень обізнаності слухачів з предметом презентації;

− зазначити, чому саме цих людей запрошено;

− накреслити хід проведення презентації і визначити регламент;

− викласти в дохідливій формі проблему;

− за допомогою запитань з’ясувати, як аудиторія зрозуміла сказане;

− використати наочність;

− сформулювати пропозиції до присутніх;

− показати, що саме кожен із присутніх може втратити, якщо не підтримає запропоновану ідею;

− роздати запрошеним підготовлені матеріали (буклети, проспекти, схеми тощо) та маленькі сувеніри;

− з’ясувати, чи мають присутні якість запитання і дати відповідь на них;

− подякувати присутнім за те, що вони надали можливість представити їм нову ідею, а також сподівання на подальше спілкування і взаємодію.

Питання для самоконтролю

1) Що таке риторика?

2) Назвіть галузі античної риторики.

3) Які є види публічного мовлення?

4) Охарактеризуйте жанри публічного мовлення.

5) В чому полягає мистецтво аргументації?

6) Які є методи аргументування?

7) Що таке презентація?

8) Яка структура презентації?

ТЕМА 6. КУЛЬТУРА УСНОГО ФАХОВОГО СПІЛКУВАННЯ

1. Культура ділового спілкування.

2. Способи впливу на людей під час спілкування.

3. Індивідуальна бесіда як форма ділового спілкування

4. Етикет телефонної розмови

1. Культура ділового спілкування

Культура поведінки, культура мовлення, культура мови, культура спілкування в житті найчастіше постають у єдності. Проте людина, ввічливо та доброзичливо звертаючись до інших, може вживати слова, порушуючи граматичні прави­ла. Іноді її дії начебто відповідають нормам поведінки, прийнятим у цьому суспільстві, однак успішно спілкуватися вона не може, тому що не розбирається у психології, психічному стані людей, особливостях їх темпераменту, характеру тощо. Тому вона і не може знайти такі способи і засоби спілкування, які б найбільшою мірою відповідали ситуації. Культуру спілкування найчастіше плутають з культурою мовлення. Дослідження генезису спілкування показали, що воно передує мовленню, тобто з наукового погляду це, безсумнівно, різні феномени. Культура мовлення — це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, яка вживається з метою встановлення контакту та підтримки доброзичливої тональності спілкування, становить мовленнєвий етикет. Водночас етикет — це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній вияв людських взаємин, поведінку в громадських місцях, манери та стиль одягу. У словниках він ототожнюється з культурою поведінки. Слово "етикет" (як порядок і форма ввічливості при дворах монархів) увійшло до лексикону за часів правління французького короля Людовика XIV.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини загалом. Вона, як і будь-яка інша культура, містить у собі певну суму знань, у цьому контексті — про спілкування.

Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації. Зазвичай норми визначаються станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для кожної епохи розвитку людства характерна певна куль­тура спілкування, що відповідає загальнолюдським цінностям. Тому саме тепер важливо закласти засади такої культу­ри спілкування в нашому суспільстві, яка відповідала б ча­сові, нашій історії та духовно-творчому потенціалу українського народу.

Безумовно, лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ними не скористатися. Для того, щоб спілкування було успішним, потрібні вміння, а їх набувають з досвідом, психологічними засобами, за допомогою певних вправ. Отже, культура спілкування у вузькому розумінні — це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Чи достатньо лише знань та вмінь, щоб одна людина зрозуміла іншу і спілкування стало успішним? Багато в чому культура спілкування залежить від особистості та її якостей. Один поводить себе пихато як всезнайко, його не цікавить думка співрозмовника. Другий говорить тільки сам і не дає змоги іншому вставити навіть слово. Третій презирливо ставиться до чужої думки. Четвертий є людиною спокійною і терплячою, завжди має що сказати. Отже, спілкування — це своєрідний театр, де є п’єса певного змісту, актор, що виконує конкретну роль, і глядач, який сприймає цю п’єсу й цю роль. А потім глядач виступає як актор і хоче, щоб його також сприйняли як особистість. До того ж глядач в обох випадках є активною стороною.

Вище вже зазначалося, що культура спілкування охоплює знання про психологію та етику спілкування, вміння людей застосовувати на практиці комунікативні установки. У процесі розвитку людини важливо забезпечити не просто формування в неї третьої складової — комунікативних установок на спілкування з іншими, а саме гуманістичних комунікативних установок. Якщо вони є, то за відсутності адекватних до ситуації знань і вмінь людина творчо, інтуїтивно їх знайде. Головне — людина не зашкодить іншому, візьме участь у конструктивному розв’язанні ділових проблем.

Установка — це стан готовності індивіда чи групи певним чином (позитивно чи негативно) реагувати на об’єкти (чи суб’єкти) та вплив. Різновидом соціальних установок є комунікативні. Вони дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають встановити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших ідей, людей, ситуацій. Під впливом спілкування з різними людьми вони виникають, змінюються і зникають. Зміна установок на протилежні до попередніх - процес довготривалий і суперечливий.

Якщо під час спілкування один співрозмовник хоче вплинути на комунікативні установки інших, він має виявляти характер, позитивну чи негативну моральну спрямованість цих установок. Лише після цього можна формувати нові або закріплювати ті, що є, чи їх реконструювати. Українські вчені розробили правила поведінки в цих трьох ситуаціях:

— формуючи необхідну установку, будь першим;

— закріплюючи установку, що вже є, будь новим (тобто подавай її у новій формі або контексті);

— реконструюючи установку, не дій прямо (спочатку по­чинай зі згоди).

Підбиваючи підсумки, можна виокремити компоненти, що створюють високий рівень культури спілкування:

— комунікативні установки, які "включають" механізми спілкування;

— етичні норми спілкування, прийняті в даному суспільстві; психологія спілкування (категорії, закономірності, механізми сприймання й розуміння одне одного);

— вміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Отже, культура спілкування — це цілісна си­стема, яка складається із взаємопов’язаних моральних та психологічних компонентів, кожен з яких вносить своє в ха­рактеристику цілого.

Проте важливо пам'ятати, що ця система реалізується в певних умовах. Відомо, що поведінка людини змінюється залежно від ситуації. По-різному проявляються навіть такі риси характеру, як чесність і здатність викликати довіру. Людина буває чесною в одній ситуації та нечесною в іншій. Багато в чому це залежить від зовнішнього середовища, його впливу на людину. У кожної людини є безпосереднє оточення, тобто люди, з якими вона живе, вчиться, відпочиває, працює. Усіх їх людина віддзеркалює у психіці, на кожного емоційно відгукується. Залежно від того, як найближче оточення задовольняє потреби людини, виявляється її реагування на близьких. Іноді ввічлива, доброзичлива та терпляча на роботі людина в домашньому оточенні е тираном. А трапляється і навпаки. Справжній рівень культури спілкування такої людини низький. Людину можна вважати тим більшою мірою внутрішньо культурною, чим частіше в неї спостерігається "ставлення на Ви" до близьких людей.

Пристосуватися до оточення, в якому доводиться працювати, не завжди легко. Тоді людина відчуває себе не досить комфортно, продуктивність її праці набагато знижується. Якщо це розуміють керівники підприємства, де вона працює, то вони допоможуть швидше пристосуватися до нового оточення. Деякі західні компанії, добре розуміючи необхідність адаптації нової людини, створюють спеціальні програми профорієнтації та інформації, де йдеться про те, як службовці мають спілкуватися між собою та з клієнтами, щоб підтримувати високий імідж корпорації. У деяких закордонних фірмах навіть створено спеціальну службу людських стосунків.

Крім того, на культуру поведінки і спілкування людини впливає те, з чим вона начебто безпосередньо не стикається, але водночас залежить від нього. Її, безумовно, хвилює те, що діється у світі, які закони ухвалює парламент, як підвищуються ціни на товари й продукти харчування та інше. Під впливом цього людина іноді свідомо, а частіше несвідомо своє невдоволення, роздратування "виливає" на інших. Від цього залежить її поведінка щодо інших.