МОВА Й МОВЛЕННЯ

Естетична

виражається в здатності впливати на людину не лише своїм змістом, але й формою., тобто звучанням. Реалізується в поетичних текстах.

МОВА Й МОВЛЕННЯ

ДВІ ФОРМИ МОВЛЕННЯ – УСНА Й ПИСЕМНА

Мовлення не є тотожним поняттю мови. Мова – це складна система одиниць (звуків, літер, слів) і правил їх реалізації. Мовлення – це використання цієї системи у конкретних ситуаціях спілкування. Мову ми вивчаємо для того, щоб створювати процес мовлення. Тому й говорять про існування національних, державних мов. Але характеризуючи чиюсь манеру використовувати мовні засоби, уживають слово «мовлення» ( у нього безграмотне мовлення, логічне мовлення, уроки зв’язного мовлення тощо). Мова одна для всіх її носіїв. Мовлення – явище індивідуальне, воно несе відбиток індивідуальних особливостей мовця.

Мова складається з величезної, але кінцевої кількості одиниць, мовлення ж безкінечне, бо можна продукувати нескінченну кількість текстів, користуючись одиницями мови.

Мовою можна користуватися двома способами, а відтак, виділяють 2 форми мовлення.

Усне мовлення –виражене в звуках і розраховане на сприйняття органами слуху.

Є первинним, бо історично виникло першим і завжди передує писемному закріпленню інформації.

Переважно реалізується в діалогічному безпосередньому спілкуванні

Передбачає присутність співрозмовника в момент говоріння.

Супроводжується додатковим джерелом передачі інформації – позамовними засобами (інтонація, логічні наголоси, жести, міміка тощо)

Писемне – виражене за допомогою графічних знаків, розраховане на сприйняття органами зору.

Є вторинним, бо виникло як спосіб закріплення усної інформації і завжди спирається на усне (перш ніж записати повідомлення, ми формулюємо його у внутрішньому мовленні).

Не передбачає безпосередньої присутності співрозмовника, навпаки, адресат повідомлення віддалений від мовця у часі й просторі.

Як правило, є монологічним.

Синтаксично більш ускладнене, ніж усне.

У ньому жорсткіше діють норми. Думка має бути сформульована так чітко й зрозуміло, щоб не виникало різночитань, бо автор повідомлення не матиме змоги переформулювати – текст уже живе своїм життям.

ФОРМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ. ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.

Державна мова - мова, закріплена законодавством

Національна мова – це різноманітні засоби спілкування соціально-історичної спільноти людей.

Національна мова реалізується у формах

діалектів

жаргонів

сленгу

літературної мови

Спільним для діалекту, жаргону й сленгу є усна форма використання, хаотичність використання, відсутність усталеного зразка (норм), обмеженість у використанні (територіальні або соціальні).

Літературна мова є вищою формою національної мови.

Це відшліфована унормована, уніфікована форма національної мови, яка поширена на всій території країни в усіх сферах спілкування.

ЇЇ ознаки

- наддіалектність - відсутність територіальних і соціальних обмежень у використанні

- поліфункціональність – здатність обслуговувати всі сфери й передавати різний зміст

- нормативність – існування чітких правил реалізації мовних елементів на всіх рівнях мови

- наявність усної і писемної форми

Говорячи про якусь із національних мов, ми маємо на увазі перш за все її літературну мову.