Відносини з колоніями

Грецька колонізація VIII-VI ст. до н. е. розвивалася одночасно в декількох напрямках. У міру розвитку колонізації виникли й зміцніли нові зв'язки. Відносини грецьких колоністів з місцевими племенами, які ще не вийшли з первісно-общинних відносин, набувають у цей час великого значення. З багатьма з місцевих племенами у греків встановилися мирні відносини на грунті торгового обміну, який приносив колоніям величезні вигоди, проте непоодинокими були і випадки військових зіткнень.

Взаємовідносини грецьких колоністів і місцевого варварського населення складались по-різному, але вони завжди здійснювали вплив один на одного. Еллінський вплив прискорив хід економічного, соціального і культурного розвитку варварів; скіфська культура, особливо IV ст. до н.е., - цьому яскравий приклад. Але і оточуюче середовище впливало на греків і це видно з культури колоністів. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я розглядається як окремий і своєрідний варіант загальногрецького.

У VIII - VII ст. до н. е. в колонізації Південної Італії прийняли участь вихідці з цілого ряду міст і областей Греції. Сюди, наприклад, переселилися після завоювання їхньої батьківщини Спартою багато жителів західної області Пелопоннесу - Мессенії, які оселилися в місті Регії, незадовго перед тим заснованому халкідянами на березі Мессинскої протоки. До Південної Італії переселялися і жителі самої Спарти, що заснували колонію Тарент на березі однойменної затоки. У свою чергу Куми заснували поблизу від себе ще ряд колоній, в їх числі Неаполь («Нове місто»). Протягом другої половини VIII і в VII ст. на узбережжях Сицилії та Південної Італії виникло ще багато інших колоній, заснованих жителями різних грецьких міст. Колонізація цих узбережжів набула настільки широкого розмаху, що вже в VI ст. за ними і особливо за районом, розташованим навколо Тарента, затвердилася назва «Велика Греція» [куликова, с. 34].

Багато колоній у Великій Греції заволоділи значними площами родючої землі, поставивши в залежне від себе положення місцеве корінне населення. Часто це викликало військові зіткнення греків з місцевими племенами. На грунті територіальної експансії, торговельного суперництва і боротьби за політичне переважання військові зіткнення нерідко відбувалися і між самими колоніями. Зіткнення між полісами часто-густо перепліталися з гострою соціальною боротьбою, між різними політичними угрупованнями, тому що ті ж суспільні процеси, які відбувалися в корінних грецьких містах, розвивалися і в колоніях, і тут серед населення виділялася аристократія, яка емігрувала з метрополії, що прагнула утриматися при владі, і тут відбувався процес майнового розшарування.

На грунті територіальної експансії відбувалися зіткнення греків з етрусками та карфагенянами. Так, карфагеняни за допомогою етрусків витіснили з острова Корсика фокейских греків, які намагалися заснувати тут свою колонію. Карфагеняни утримали за собою значну частину Сицилії, не допустили організацію грецьких колоній в Південній Іспанії і в західній частині південно-африканського узбережжя і міцно утримували за собою острів Сардинію.

На південно-східному узбережжі Середземного моря виникли дві значні грецькі колонії – Навкратіс в Єгипті, на одному з рукавів нільської дельти, і Кірена на узбережжі Лівії, на захід від Єгипту. Особливість устрою Навкратісу полягала в тому, що земля для створення цієї колонії була виділена єгипетським царем і нею була обмежена в Єгипті територія, на якій могли селитися і торгувати греки, виплачуючи Єгипту податок. Тому населення Навкратісу становили переселенці з різних грецьких міст. Ці переселенці в рамках спільного для всіх них поліса продовжували зберігати своє особливе автономне керування. Навкратіс розвинув досить значну ремісничу промисловість, вироби якої, багато в чому наслідувалися староєгипетськими, широко експортувалися, у тому числі і в Передню Азію. Друга колонія на африканському узбережжі Середземного моря – Кірена була заснована в середині VII ст. переважно дорійським полісами. Надалі навколо Кірени виросло кілька інших поселень. Політичне об'єднання цих поселень на чолі з Кіреною охопило цілу область – Кіренаїку. Кіренаїка славилася винятковою родючістю. Головними предметами її вивезення були: пшениця, оливкова олія, фініки і ін.

У колонізації Північного Причорномор'я головна роль належала іонійським містах малоазійського узбережжя і перш за все Мілету. У VII-VI ст. ним була заснована Ольвія на правому березі Буго-Дніпровського лиману і ряд колоній по обидва береги Керченської протоки – стародавнього «Боспору Кіммерійського». Найбільшими з них були Пантікапей (сучасний Керч) і Феодосія на східному узбережжі Криму, Фанагорія і Гермонасса на узбережжі Таманського півострова. Єдиною дорійською колонією на північно-чорноморському узбережжі був Херсонес, заснований у V ст. в трьох кілометрах від нинішнього Севастополя переселенцями з Гераклеї Понтійської [андреев, с. 5].

У період грецької колонізації у Північному Причорномор'ї, за винятком околиць Херсонеса, було відсутнє більш-менш стабільне осіле місцеве населення. Тому на початковому етапі свого розвитку античні центри регіону розвивалися відносно самостійно, не відчуваючи суттєвого тиску з боку варварського оточення. Так вважають низка українських дослідників. Точка зору санкт-петербурзьких археологів, які проводили розкопки в Україні, протилежна. Вони стверджують, що напередодні грецької колонізації у лісостеповій зоні Північного Причорномор'я існував потужний пласт хліборобсько-скотарської культури, представники якої зустріли греків миролюбно - слідів військових зіткнень між ними й прибульцями не знайдено.

На початковій фазі освоєння узбережжя греки відчували гостру нестачу робочих рук і були змушені вводити автохтонне населення у свою економічну та культурну орбіту. Цьому також сприяло прагнення молодих переселенців, переважно чоловіків, обзавестися дружинами з-поміж місцевих жінок.

Облаштовуючи перше засноване ними в Північному Причорномор'ї місто - Борисфен, греки мешкали в примітивних землянках. Але невдовзі перейняли досвід у «місцевих» і спорудили прості у виконанні, однак цілком придатні для життя, нехарактерні для Греції житла - ґрунтові, розраховані на використання протягом усього року будинки, схожі на мазанки лісостепової зони Подніпров'я. Цьому передувало детальне вивчення греками-колоністами побуту автохтонних «варварів», житла яких мали очевидні переваги поряд із грецькими: були краще облаштовані, забезпечені зручними дрібничками, мали постійне вогнище.

В Ольвії житлові квартали також спочатку складалися із землянок, подібних до борисфенівських. Згодом житла набули більш цивілізованого вигляду. Можливо, не в останню чергу, завдяки тим, кого вони за традицією називали варварами. Адже аналізуючи імена жителів Борисфена, Ольвії, Херсонеса, археологи зробили висновок, що в складі грецьких поселень Північного Причорномор'я був присутній значний компонент місцевого населення.

Як би там не було, факт дружніх стосунків між греками і мешканцями степової зони України очевидний. Лише в Нижньому Побужжі археологами відкрито близько сотні античних землеробських поселень. З появою греків значну частину «тубільців» було залучено до нових економічних і соціальних умов існування.

Найбільша активність у торговельних і політичних контактах між жителями грецьких полісів Північного Причорномор'я й населенням лісостепової зони України відзначалася в період розквіту античності – з V по ІІІ ст. до н. е. В цей час зафіксовано потужне зростання економіки, культури, а також добробуту як грецького, так і місцевого населення: на більшості територій хліборобсько-скотарських племен Середнього Подніпров'я (у Київській, Донецькій, Черкаській і Кіровоградській областях) знайдено чимало дорогої еллінської кераміки, золотих виробів та інших свідчень забезпеченого життя. Греки також налагодили міцні зв'язки і з мешканцями Карпато-Дунайського басейну.

Тісний зв'язок стародавніх греків з осілим, кочовим і напівкочовим населенням територій нинішньої України існував близько 1000 років – до загального занепаду античності в третій чверті ІV ст. н. е. Після розгрому Ольвії ольвіополіти та мешканці ольвійської хори вирушили на північ і долучилися до лісостепових громад [андреев, с. 8].

Торгівля з греками в Північному Причорномор'ї та в інших районах грецької колонізації сприяла подальшому розпаду первісно-общинного ладу у місцевих племен. Все більш помітним стає також сильний вплив грецької культури на вищі верстви навколишніх племен. З іншого боку, зближення грецьких переселенців з місцевим населенням наклало свій відбиток на весь хід соціально-економічної та політичної історії колоній і характер їхньої культури. Взаємопроникнення культур греків і місцевих жителів і входження деяких місцевих елементів до складу населення колоній більшою чи меншою мірою характерні для всіх районів, охоплених грецькою колонізацією, хоча взаємини колоністів з місцевим населенням приймали різні форми .

Отже, грецька колонізація була одним з важливих чинників у процесі остаточної ліквідації пережитків родового ладу і повної перемоги рабовласницького способу виробництва в Греції. Відносини місцевого населення з колоніями у більшості випадків були добрими. Відбувалось споріднення культури, землеробської діяльності, економіки, що дало позитивні наслідки для обох сторін.