Врятувати одну із міліарда

Гівреіл, ти…

Його зацікавило це містечко, томущо за слухами тут було зроблено найбільше рекордів із кондитерства.

Найбільший пиріг, найбільше тістечко, найбільше морозиво. . . Тож він вирішив глянути на це містечко і подивитись якими там мають бути люди щоб йти на такі рекорди. А щоб було ще цікавіше, гра мала бути безпосередньо між ним і людьми цього містечка. Та щоб не влаштовувати прямий допит він зпустився на землю і в самих звичайних прохожих, людей в маршрутках і трамваях, ласун запитував де в них найсмачніші солодощі можна придбати.

Одні відповідали на такій - то вулиці в кіоску, інші в супермаркеті, де виготовляється власна випічка, ще одні казали, що в кондитерській в центрі міста.

Скучні і занудні люди. Йому аж солодкого перехотілось. Тож сівши в наступний трамвай ласун уже думав про те, що доїде до кінцевої зупинки та лише місто.

В трамваї він став навпроти однієї молодої дівчини яка тирамала в прозорому пакеті в платиковій коробкі шматочок шоколадного торта. Торт мав ох який привабливий вигляд, тож ласун не втримавя і запитав в дівчини де та його придбала.

- Сама спекла, - відповіла та.

Дівчина як дівчина, відповідь як відповідь. Та сказано якось це було збентежливо. І ласун по іншому подивився на неї.

На її обличчі грала легка посмішка, а очі були пусті і далекі. Вона була явно на чомусь зосереджена, та пропри-те обертала голову на всілякі звуки. І тоді ласун не витримав, до тронувся до її думок.

«Я не зможу дочекатись від нього відповіді. Це надто довго. А я так більше не можу. Напишу йому листа. Він має все зрозуміти. …

На днях сходю до Енді, а потім… потрібно купити сильне снодійне. Це мене не бере.

Навіть слідів не лишу.

А записка? Навіщо? Що я в ній напишу? Вибачте батьки, мій страх перед вами був сильніший за любов до життя.

Я засну і зникну. Розумію, що це для них зайві витрати. Вони на все шкодують гроші. Та байдуже. Що мені тоді буде до того. То будуть їх проблеми. Та жити з цим страхом більше не маю сили. Хоча…

Господи, як же я люблю цей світ, це життя, і свою душу. Шкода, що так ніхто її і не побачить! »

Весь цей час з обличча дівчини не зникала та легка посішка. І ця посмішка, ці темно-оливкові очі з пустим поглядом зачипили душу ласуна.

Розпланувала свою смерть в дрібницях. А душа? Світла, чиста, яскрава…

Тепер в нього зявилося нове бажання, побільше узнати цю дівчину.

Чому людина яка так любить життя із-за страху бажає підти з нього?

Зясувати виявилося не складно. Її проблеми були як і в багатьох зимних не дуже цікаві. Вона була відмінна домогосподарка, працьовита і мудра. Та все в неї не ладилось в житті. Із чоловіками взагалі ніяк. Була безробітня. І мешкала разом з батьками. Такі проблеми були притаманні цій країні і більшості молодих людей. Але ось її батьки… вони не били її. Всетаки не мала дитина, а 23 роки. Та батько був дійсно монстром. Постійно кричав, розмахував руками і здебільшого без прични. Мати ж, яка мала захищати своє дитя від тирана, робила все до навпаки. Стах, глибоко засів від такого життя в серці дівчини. І зрештою, вона здалася.

Вона була як сотні, тисячі, міліарди простих і сірих. Але її душа.

Навіть попри той біль дівчина дивилася на світ у барвах. Бачила те, що ніхто не помічав. І посмішкою прикривала все те, що було пекельним.

І йому захотілось врятувати її.

Він просто вирішив для себе, що обов’язково врятує її.

Та виявилось це ой як складно.

Її страх наскільки був сильним, що буквально окутав дівчину і не підпускав нікого. Дожити до її років з такою удавкою? Якою ж має бути сильною людина, щоб витримувати той страх скільки років, і через нього навіть не зробити зайвого кроку?

Сьогодні вона йшла до такого собі Енді. І ласун вирішив бодай з нею познайомитись.Підстроївши все так, щоб це не було підозріло.

Вивідавши в її думках шлях до того Енді, він зітнувся з нею на перехресті вулиць та запитав, чи не могла б вона підказати як прйти в потрібне йому місце.

Як і розраховував ласун, по своїй доброті душевній дівчина вирішила показати йому сама дорогу оскільки йшла в цьму ж напрямку.

Певний час вони йшли мовчки і він думав з чого розпочати розмову.

- Слухайте, це не ви якось їхали в трамваї і везли шматочок шоколадного торта?

- Було таке… А ми хіба знайомі?

- Ні не знайомі, проте я великий ласун, і в місті нещодавно. Я тут людей питав, про те, де у вас тут най смачніші ласощі, а ви перша відповіли, що самі приготували. Як таке можна забути. Ось я і запамявав вас. Ви напевне також велика ласунка?

- Не зовсім, але шоколад люблю.

- Ой як це чудово. Мене Габі звати.

- Лілея.

Ось так вони і познайомились.

Ой як же йому вона сподобалась. У неї була не лише прекрасна душа, а ще і ніжний голос.

- Ось я здається і прийшов. Якщо ви не проти Лілея, я б хотів вам дати свою візитівку.

Дівчина подивилась на візитку. На візиткі був натупний текст: «Агентство веселощів і солодощів «Архангел Гавреіл». Насолоджуйтесь життям як янголи! : ) »

На візитку вона посміхнулася і знову ангел був зачарований. Тепер він точно прослідкує за нею.

Дівчина з одноліткою хлопцем вийшла з будинку і вони пішли по набережній. Двоє розмоляли в пів голоса. Розмова була не довга. Хлопець фактично втік від Лілеї. Вона стояла недовго і за цей час в ній щось змінилося. Ох як йому захотілося прочитати її думки. І ангел не втримався.

«Яка я дура. Як він може? Я ж до нього… думала підтримає подружньому, заспокоє! Навіщо він так? … Так, я знаю, що мої проблеми це ніщо порівняно з тим, що інші переживають. Мої проблеми порівняно з побоями і гвалтуванням звісно ніщо! Але це мої проблеми! Мій біль і мій стах! Як він може! Йолоп! Бовдур! Впринципі, що я мала очікувати від нього. Я кохала його. А він…він… »

Це була злість, образа і розпач. Аще розчарування. Її серце стиснулось сильніше і стах запульсував з новою силою в душі. І не сльозинки. Надто стримана. Її обличча нічого не виказало. Лише очі … неначе безодня. В них вона ховала все те, що поглинало її єство.

В архангела скотилася мимоволі сльоза. Вона, одна із міліарда. То чому ж він так боїться за неї?

Тепер Гавреіл мав точно її врятувати. Позбавити страху і болю. Адже сьогодні вона могла скінчити з життям.

Він хотів побачити її посміхнене облича. Побачити яка вона може бути коли щаслива.

Все можна було зробити по простому. Забрати її звідси і все. Тільки вона не прийме. Не зможе. Не може приймати нічого просто, навіть як дарунок. І це не гордість. Просто вона ніколи не знала в свою сторону доба, а лише весь час віддавала себе. Навіщо?

Для архангела було не зрозумілим, як можна радіти серцем від того, що тобі відверто плюють в душу коли ти подаєш руку допомоги.

Для цієї дівчини потрібен був інший, делікатний підхід.

Була лише 10 година ранку. І він розумів, що внього ще є трохи часу.

Та відчого вона стане щаслива, від чого буде щиро посміхатися? Що може втамувати біль і заглушити страх?

У неї окрім прекрасної, поетичної і чистої душі нічого не було. Лелія уже ніщо не вірила, ні нащо не надіялась, ні про що не мріяла. Та ще намагалася оправдувати людей. Людей, які були жорстокі до неї.

Архангел спостерігав за нею. Спостерігав і думав як же її втримати, як зарадити. Відповідь здавалося так близько.

Зрештою, він зрозумів. Відповідь у ній самій. Оскільки дівчина не відкриється сама, доведеться вчинити «брудно». Не просто прочитати її думки, а поритися в її спогадах. В її минулому точно мала знайтися відповідь.

Було важко і час тиснув. Про свою підопічну він дізнався багато нового. Він побачив світ її очима і був сильно вражений. Тепер він розумів чому вона так довго терпіла, чому зневірилася і чому не витримала.

Та поміж цього, він знайшов дещо. Те дещо, що могло допомогти вдихнути їй з полегшенням.

Був у дівчини один знайомий який постіно їй обіцяв допомогти з роботою. Гавреіл тепер знав як влаштуватися на роботу для неї важливо. Це була б своєрідна свобода і велике полегшення.

Архангелу довелося добре попотіти, щоб в той же вечір той знайомий Лелії зателефонував їй і повідомив для неї добру новину. У неї має бути наступного дня співбесіда. Її мають взяти на роботу.

Гавреіл очікував нарешті посмішку і бодай трохи полегшення, та ні. Дівчина виявилась ще складнішою. Вона нікому не сказала. Не вірила. Сумнівалася. Але снодійне відклала. Вирішила, якщо завтра нічого не вийде, точно зробе те, що розпланувала. Ще оде розчарування було б останньою краплею.

**********

За три дні він застав Лелію на залізному мосту. Дівчина дивилася в далечінь і мала спокійний вираз обличча.

Він побачив і просто не зміг втриматись. Підійшов. Став поруч з нею. Ласун посміхався на всі 32 зуби. Це не змогла не помітити вона.

- Доброго дня. Ви пам’ятаєте мене? Я Лелія, я ще вас проводила, а ви мені візитку дали?- звирнулася до чоловіка. На її обличчі заграла легка посмішка і ангел аж здивувався.

- Так, я пам’ятаю вас.- Посміхнувся Габі з полегшенням.

- То ви знайшли де у нас тут найсмачніші ласощі?- продовжила розмову Лелія.

- Як виявилося, ваше місто славиться рекордами по солодощам.

- А, так. – Посміхнулася вона.

- Бажаєте тістечко. – Запропонував ласун.

- Ні, дякую.- чемно відмовилася вона.

- Нууу , - і ласун діставши шоколадне тістечко почав смакувати при дівчині.

Вони стояли певний час мовчки. Ангел їв тістечко, а тівчина трохи косувала на нього. Їй хотілося. Та вона не сміла навіть слова вимовити.

Доївши це тістечко, він витягнув ще два тістечка і оде із них простягнув дівчині.

- Пригощайтесь. Не соромтесь можливо вам також є щось відсвяткувати. – Не втримався Гавреіл. І дівчина прийняла тістечко.

- Дякую. Мені дійсно є, що відсвяткувати.

- О як я вгадав! Давайте разом сяткувати. А до речі, що святкуєм?

- Мене взяли на роботу. – З легкою посмішкою відповіла Лелія і подивилася в далечінь.

У архангела аж заспівало все всередині. Дівчина посміхалася і її думки будували вже майбутнє. Страх по тихеньку відступав.

Він врятував її. В нього вийшло.

- А знаєте, - звирнулася вона до чоловіка і витягла візитку,- можливо ви мій янгол? – ледь тихо сказала вона.

- Ваш янгол.- З легкою посмішкою відповів тихо архангел Гавреіл.

Тепер, ця одна із міліарда любителька шоколаду під його надійним крилом.