Украинское завоевание» - образное название, появившееся в польской публицистике в начале 20 века в связи с активизацией украинского движения в Галичине

Суть «українского питання» полягала у відсутності незалежної української держави, не задовільному матеріальному і національно - культурному становищі її населення, тери торіальній розчленованості українських земель, прагненні української еліти до національно-державного відродження.

Панславизм – культурное и политическое течение среди славянских народов, в основе которого лежит представление об этнической и языковой общности славян, необходимость их политического объединения.

.

	АНДРІЙ ШЕПТИЦЬКИЙ (29.07.1865-1.11.1944) видатний укр.. церковний, культурний діяч, митрополит Української грееко-католицької церкви (митрополит Галицький, архієпископ ЛьвІвський, єпископ Кам'янець-Подільський), граф. Народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського р-ну Львівської обл.). При хрещенні отримав імена Роман, Олек­сандр, Марія. Походив Із давнього укр, боярського роду, який наприк. 18 ст. був полонізований. По­чаткову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св, Анни у м. Кракові (Польща). Після закінчення 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залиши­ти- Навчався на юрид. ф-ті Краківського та Вроцлавського ун-тів. 19.5.1888 здобув наук, ступінь доктора права. .1900 був номінований галицьким митропо­литом. Інтронізація відбулася 17.1.1901 у соборі Св. Юра у Львові. III., будучи депутатом Галицько­го сойму і чл. Палати панів австр. парламенту у Відні, відстоював інтереси укр. населення Галичи­ни. У січні 1906 Ш. очолював делегацію до імпера­тора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з ін. народами Австро-Угорської монархії. Ш. підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукр. землях, чим сприяв пробу­дженню нац. свідомості укр. населення. 1901 підтри­мав Сецесію укр. студентів Львів, ун-ту. 1902 митрополит поставив питання про необхідність від­криття укр. гімназії у Станіславі (тепер Івано-Фран­ківськ), а 1910 на засіданні палати панів вимагав створення укр, ун-ту у Львові. Дбав про орг-цію фахо­вої підготовки молоді. З цією метою сприяв станов­ленню І розвитку хліборобської школи у с. Коршів та садівничої школи у с. Миловащі. Ш. сприяв і розвитку укр. культури. 1905 заснував церк. му­зей (згодом перейменовано у Нац. музей Ім. митро­полита А. Шептицького). Завдяки піклуванню Щ, у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано бу­дівлю, в якій розмістилася художня школа О. Но-ваківського, а також майстерні М, Сосенка та О. Куриласа. Щ. надавав стипендії молодим укр. митцям для здобуття худож. освіти у кращих навч. закладах Європи. 1903 заснував Народну лічницю, яку 1930-38 перетворили на сучас. шпиталь. Ш. був Ініціатором і засновником Зем. банку у Львові (1910), підтримував діяльність укр. культурно-про­світницьких т-в «Просвіта», «Рідна школа», «Сіль­ський господар». Ш. приділяв постійну увагу організації та розвит­ку нац.-реліг. життя у західноукр. землях. З його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку станіславської Капі­тули. Після окупації на поч. Першої світової війни Льво­ва рос. військами митрополит Ш. був 18.9.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом - до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 звільнений.
	ТРИЛЬОВСЬКИЙ КИРИЛО (літ псевд - Гай­дамака, Гриць Покотило, Клим Обух, Приятель, Січовий батько та ін.; 6.5.1864 - 19.10.1.941) -укр. громад.-політ, діяч, адвокат, публіцист, вида­вець. Організатор січового та січово-стрілецького руху в Галичині. Н. у с. Богутин Золочівського пов. (тепер с. Поморяни Золочівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї греко-католицького священика. На­вчався у Золочівській, пізніше - у Коломийській гімназіях. Вивчав право в ун-тах Чернівців та Льво­ва. Студентом вступив до Русько-української ра­дикальної партії, входив до її Головної управи. З 1901 працював адвокатом в Коломиї, пізніше - в Яблоневі. Брав участь в культ.-просв. та агітаційній роботі серед селянства Гуцульщини й Покуття. Один із організаторів сел. страйків 1902. Закладав бібліотеки, читальні «Просвіти». 5.5.1900 органі­зував у с. Заваллі Снятинського пов. перший в Га­личині осередок укр. пожежно-гїмнастичного то­вариства «Січ». Заснував численні осередки «Січей» у Снятинському і Коломийському пов. Т. складав січові пісні та марші, видав низку творів у яких роз'яснював основні засади стрілецького руху, влаштовував січові свята. 1904 заснував у с. Іспасі Коломийського пов. перший кооператив на Покутті - «Народна спілка». У квітні 1908 очолив у Стані­славі {тепер Івано-Франківськ) центр, управу «Сі­чей» - Головний січовий комітет. 1912 став гене­ральним отаманом об'єднання «Січей» - Українсь­кого січового союзу, при якому 1913 було засно­вано напіввійськову організацію - УСС. 1907 і 1911 обирався до Палати послів австр. Державної ради у Відні. З 1913 - Галицького сойму. На поч. Першої світової війни увійшов до складу Головної укр. ради, з серпня 1914 очолював Бойову управу УСС. З 1915 - член Загальної української ради у Відні. У жовтні 1918 увійшов до УНР ЗУНР-ЗО УНР. і 918~19 заступник голови виділу Окружної націо­нальної ради в Коломиї, член комісії закордонних справ, військ, та адміністраційної комісій УНРади. В УНРадІ очолював сел.-радикальний клуб, який став організатором Селянсько-радикальної партії (згодом вийшов з партії). У лютому 1919 відновив видання в Коломиї радикальної газети «Громадсь­кий голос». 15.4.1919 обраний до обласної земель­ної комісії, що мала реалізувати аграрну реформу. Після поразки ЗУНР Т. емігрував до Відня, де пра­цював у кодифікаційній комісії при екзильному уряді Є. Петрушевича.
	БОБЕРСЬКИЙ ІВАН (4.8.1873 - 17.8. 1947)' - відомий укр. громад, діяч, один із засновників укр. спорт, руху. Н. в с. ДоброгостІв Дрогобицького пов. на Львівщині у родині священика. Навчався в ун-тах Львова, Відня і Граца. Перебуваючи в Зх. Європі, вивчав нові форми й методи фіз. виховання. 1890-1914 викладав німецьку мову і фізичну культуру в Академічній гімназії у Львові. Став одним із орга­нізаторів сокільсько-стрілецького руху, 1910-14 -голова «Сокола-Батька». Редагував періодичні вид.: «Вісті з Запорожжя» (1910-14) і «Січові вісті» (1912-14). На поч. Першої світової війни увійшов до складу Бойової Управи УСС, з 1915 - член Го­ловної Української Ради. 1918-19 - референт про­паганди у Держ. секретаріаті військ, справ ЗУНР. У листопаді 1920 за дорученням Державного Секре­таріату ЗУНР-ЗОУНР виїхав д,о США. 1922 - сек­ретар представництва ЗУНР у Канаді. Брав активну участь у житті укр. діаспори в Америці.
	ВОЛОШИН АВГУСТИН Народився Августин Волошин 17 березня 1874 р. у селі Келечин нині Міжгірського району, де його батько Іван Волошин був священиком. Рід Волошинів походив із села Великі Лучки і належав до лібертинів — вільних селян. У 1884-1892 рр. навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився рік, через стан здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1896 р. оженився з Іриною Петрик — донькою професора Ужгородської гімназії, родича Олександра Духновича. У 1897 р. висвячений і працює в Цегольнянській церкві. 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті й отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 до 1917 рр. працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді, зробивши багато для організації навчання, розвитку педагогічної науки, освіти і виховання молодої порослі, яка після закінчення навчального закладу працювала у школах краю вчителями. У 1906—1934 рр. був також професором педагогіки Ужгородської духовної семінарії. У 1925—1929 рр. був послом (депутатом) Чехословацького парламенту від Християнсько-народної партії. З 11 по 26 жовтня 1938 р входив до автономного уряду Підкарпатської Русі, з 27 жовтня — прем'єр уряду Підкарпатської Русі. У 20—30-і роки був головою Центральної Руської (Української) Ради Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. обраний послом І Сейму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний президентом Карпатської України. З 16 березня 1939 р. — у вимушеній еміграції. З 1939 до травня 1945 рр. працював в Українському вільному університеті в Празі .