Невтручання у приватне життя. 1. Під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя.

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя.

2. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

3 . Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому цим Кодексом, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження.

4. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації.

1. Одним із головних завдань держави є забезпечення свободи самовираження особистості, її автономії у мисленні, діях, спілкуванні з іншими членами суспільства. Згідно з Конституцією людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3); кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32). Наведені положення визначають зміст загальноправового принципу (засади) невтручання в приватне (особисте та сімейне) життя. Конституційне регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя узгоджується із міжнародно-правовими актами у сфері захисту людини, знаходить свою подальшу деталізацію в чинному законодавстві України. Зокрема, у ст. 12 ЗДПЛ 1948 р., ст. 8 КЗПЛ 1950 р., п. 1 ст. 17 МПГПП 1966 р.; ч. 2 п. 1 ст. 302 ЦК; ч. 2 ст. 14 ЗУ «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 р. № 2297-VІ; ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ; ч. 2 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VІ та ін.

Невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя гарантується у всіх сферах суспільного життя, зокрема під час кримінального провадження. Відповідно до правових позицій КСУ зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що «фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301 ЦК). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ч. 3 ст. 269 ЦК). Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування. Сімейне життя – це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, яке здійснюється на засадах, визначених у СК: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ч. 4 ст. 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (ч. 5 ст. 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (ч. 4 ст. 7) та інше» (Рішення КСУ у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України (Справа № 1-9/2012 від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012)).

КСУ у своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 ЗУ «Про інформацію» та ст. 12 ЗУ «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка від 30.10.1997 р.) відносить до конфіденційної інформації про особу відомості про її освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дату і місце народження, майновий стан та інші персональні дані. КСУ виходить з того, що «неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб» (Рішення КСУ у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України (Справа № 1-9/2012 від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012)).

Враховуючи, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК), буде корисною практика суду з окресленого питання. ЄСПЛ у своїх рішення зазначає, що не існує вичерпного визначення «приватне життя», це дуже широкий термін, який охоплює такі сфери, а) фізичну та психологічну цілісність особи, зокрема, медичне обслуговування, психіатричні огляди, психічне здоров'я; б) аспекти фізичної (функціональні властивості організму – вік, стан здоров'я, швидкість реакції, зріст, сила та ін.) та соціальної особистості людини (як члена суспільства, який перебуває у сфері впливу різних відносин, що складаються у процесі виробництва та споживання матеріальних благ, – національність, сімейний стан, професія тощо), включаючи конфіскацію документів, необхідних для ідентифікації людини; в) прізвище особи, її репутація; г) фотографія; д) гендерна ідентифікація (усвідомлення індивідом своєї статевої належності, переживання ним своєї маскулінності/фемінності та готовність виконувати визначену статеву роль), транссексуальність, сексуальна орієнтація, сексуальне життя; є) право на особистий розвиток (процес формування особистості у напрямах адаптації, індивідуалізації та інтеграції в суспільстві) та створення і розвиток відносин з іншими людьми та зовнішнім світом; ж) право на самовизначення (гарантована можливість саморозвитку та самореалізації людини) та особиста автономія; з) діяльність професійного та ділового характеру, а також обмеження на зайняття професійною діяльністю; чи заробітку на життя; і) досьє чи данні, що складаються службами безпеки чи іншими державними органами; й) інформація про ризики для здоров'я людини; к) обшуки та конфіскації; л) стеження за комунікаціями та телефонними розмовами тощо. Приватне життя може включати не лише засоби його охорони у житлі чи інших приватних приміщеннях, а й торкатися середовища взаємодії людини з іншими особами, навіть у публічному контексті.

Що стосується поняття «сімейне життя», то ЄСПЛ виходить з того, що питання наявності чи відсутності «сімейного життя» є здебільшого питанням факту, що залежить від реальності існування на практиці близьких особистих зв'язків. До сфери «сімейне життя» суд відносить: природний зв'язок між матір'ю та дитиною; дитиною та близькими родичами; питання опіки; усиновлення, імміграції дитини; спільного проживання без оформлення шлюбу; відносини у шлюбі, що укладений не відповідно до національного законодавства, тощо.

2. Положення ч. 2 коментованої статті щодо заборони збирання, зберігання, використання та поширення інформації про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК, є похідним від загального правила про невтручання в приватне життя в процесі кримінального провадження. Разом з тим зазначена частина статті конкретизує, що йдеться саме про інформацію, отриману в ході кримінального провадження, а також звертає увагу на можливість винятків з цього правила у випадках, передбачених КПК. КСУ, даючи офіційне тлумачення частин 1, 2 ст. 32 Конституції України, зазначив, що «інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) – це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (Рішення КСУ у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України (Справа № 1-9/2012 від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012)). Збирання інформації про приватне життя особи являє собою комплекс заходів по виявленню, вилученню та фіксації (закріпленню) відомостей про особу в матеріалах кримінального провадження. Зокрема, може бути здійснено за допомогою засобів, встановлених у ст. 93 КПК. Зберігання інформації являє собою діяльність, спрямовану на забезпечення збереження повноти і цілісності сформованого масиву даних про приватне життя особи, створення і підтримання належних умов для їх використання, а також запобігання несанкціонованому доступу, поширенню і використанню. Використання інформації в кримінальному проваджені являє собою процес повного чи часткового застосування отриманих відомостей для виконання завдань кримінального провадження. Поширення інформації – процес розповсюдження даних про приватне життя особи серед значного кола осіб та на значній території.

За загальними правилами, збирання, зберігання, використання та поширення інформації про приватне життя може мати місце лише за згодою особи. Разом з тим у статті йдеться про можливість обмеження зазначеного припису. Системний аналіз положень Конституції України, міжнародно-правових актів, КПК та інших законів України дозволяє зробити висновок, що це може відбуватися при наявності сукупності двох умов: а) застосовуються лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини, а також для запобігання заворушенням чи злочинам; б) ці випадки повинні бути передбачені в КПК, тобто визначені підстави та встановлений порядок обмеження права на недоторканність приватного життя.

Кримінальне провадження спрямовано на захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, що дозволяє запровадити в КПК значну кількість норм, що регламентують випадки втручання в приватне життя особи. Насамперед це застосування заходів забезпечення кримінального провадження (глава 10 КПК), проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (глави 20, 21) та інших процесуальних дій.

3. Передбачивши випадки обмеження права на втручання в приватне життя, законодавець у частинах 3 та 4 коментованої статті встановив певні гарантії захисту отриманої інформації від її несанкціонованого розголошення. Йдеться про те, що навіть коли відомості про приватне життя особи отриманні на законних підставах і в порядку, передбаченому КПК, вони можуть бути використані за умови, що спрямовані на забезпечення виконання завдань конкретного кримінального провадження. Загальні завдання кримінального провадження зазначені у ст. 2 КПК. Відповідне положення розширеному тлумаченню не підлягає. Тому не може бути використана (застосована) інформація про приватне життя особи, отримана в ході досудового розслідування та судового провадження, в інших сферах суспільного життя.

4. Частина 4 ст. 15 визначає, що кожний, кому наданий доступ до інформації про приватне життя особи в рамках кримінального провадження, зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації. Зазначене положення конкретизується в ст. 222 КПК, де йдеться по недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, зокрема й тих, в яких є дані про приватне життя особи; у статті 254 КПК, визначені заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в інших статтях. Встановлене правило забезпечується певними санкціями, зокрема кримінально-правовими (ст. 182 КК «Порушення недоторканності приватного життя»); цивільно-правовими (можливість подання позову про відшкодування шкоди внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування або позову про відшкодування моральної шкоди за поширення недостовірної інформації або інформації, що порочить честь, гідність, ділову репутацію) та ін.