Висновки

Роль І. Мазепи як гетьмана, як людини у процесах істотної зміни рівня духовного-культурного пласту в Україні у 1687—1709 pp. настільки визначальна, прозора, що лишається тільки дивуватися тому потужному потенціалу, вкладеному часом, історією у цю особистість. Вона уособлювала не тільки притаманні добі прагматизм відстоювання владного крісла, безкомпромісної боротьби з опонентами, удаваної запопадливої служби царям, а й великі можливості непересічного діяча культури, справжнього цінителя мистецтва, книги, ревнивого і небайдужого покровителя церкви.

Лише в душі такого масштабу могли зародитися високі честолюбиві помисли повернути Вітчизні, Києву ту славу, яку вони мали за князювання Володимира і Ярослава Мудрого.

І. Мазепа, здійснюючи свій потаємний замір зробити Україну вільною, незалежною країною, великі зусилля спрямовував насамперед на будівництво її фундаменту, на основі якого можна було б вибудувати суверенну державу.

Підмурівком її буття у тих умовах залежності від Москви могли стати лише висока культура, багате духовне життя, міцність релігійних ідеалів, відроджені з руїн церкви, монастирі.

Адже тільки це давало право показати Україну європейським націям як країну, яка має не тільки славну давню історію, а й передову освіту, мистецтво, літературу, побожний, висококультурний народ

Цей план фактично був реалізований. Згадане, зокрема, побачили іноземці, які проїжджали Україною та Московією. Посол Данії в Росії (1709—1712 pp.) Ю. Юст був неприємно подивований у Москві царським оточенням, яке «поводилося без совісті і стиду», здебільшого було неосвіченим, малокультурним. Непривабливу оцінку він дав і всім побаченим росіянам: грубі, пихаті, темні, брудні Ш9. Зовсім інші враження у нього склалися в Гетьманщині. «Місцеві мешканці,— писав посол,— як взагалі все населення Козацької України, відзначається великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують доми». У Глухові, Кролевці, Ніжині, Києві він побачив не тільки чудові церкви, а й старшин, велику кількість ченців, які добре володіли латиною. На останнє звернув увагу під час шведсько-російської війни 1708 р. словацький посланець Д. Крман. «По латині знає ледве кожний тисячний»,— зауважив він у своєму щоденнику Ш1. За донесеннями єзуїта о. Беруля від 15 листопада 1701 р. у Москві набули авторитету київські вчені, які у російській столиці «закладають гімназії», «скоро зачнуть вчити філософії та богословія, спровадивши з Києва не тільки вчителів, а й учеників».

Мазепине правління справді вродило рясно духовними плодами, які викликали повагу як у росіян, так і зарубіжних свідків змін. Мазепинський посланець І. Биховець під час візиту до візира чув, як «луччі бусурманські абизиаги, беї, салтани говорили: «Щасливі козаки, що мають розумного гетьмана собі». Хоча у листопаді 1708 р. за наказом Петра І гетьмана анафемували, а пізніше старалися всі посилання на його добрі справи затінити, заретушувати, усе ж пам'ять про них залишилась у численних соборах, церковних дарунках, книгах, мистецьких творах.

І. Мазепі не вдалося створити незалежну державу. Цьому не сприяли обставини 1708—1709 pp., слабкість шведського війська, на яке такі великі надії покладав гетьман. Усі ці чинники сприяли занепаду Гетьманщини, негативно позначилися на подальшому бутті українців. Разом з тим доба 1687—1709 pp. сформувала новий тип мислення, вищий рівень культури, освіти в Україні. Ця висота, досягнута завдяки творчій енергії гетьмана, не давала у XVIII, XIX ст. занепасти набутим традиціям у літературі, мистецтві, церковному будівництві. Вона служила орієнтиром, базою для культурницьких проектів. Ми не знаємо, в якому стані перебували б нині більшість пам'яток архітектури Києва, якби вони не були відреставровані, підняті з руїн у добу Мазепи. Йдеться передусім про архітектурний комплекс Києво-Печерської лаври, Софійського собору, Видубицького монастиря.

Набутий у 1687—1709 pp. культурницький потенціал, який постав як своєрідний переосмислений синтез європейських, російських впливів, запозичень, а також вітчизняних традицій, є вагомим внеском у становлення саме української культури, у формування її підмурівка.

Церковна, духовна політика І. Мазепи, його активна позиція у питаннях створення нових мистецьких, літературних, архітектурних цінностей є справді визначним внеском у будівництво української культури.

Ідея Мазепи про вільну, незалежну Україну, його діяльність і намагання реалізувати цю ідею мали міжнародну вагу й цілком укладаються в загальний процес розвитку людської цивілізації. Через 283 роки, в 1991 р., Іван Мазепа «повернувся» до Батурина. Напередодні, в 1990 р., культорологічний похід по Чернігівщині відправив першу легальну панахиду по Мазепі, його війську та закатованих батуринцях. Тоді навіть не всі місцеві жителі сприйняли це однозначно, як і появу національного синьо-жовтого прапора. Давалося взнаки майже трьохсотрічне ганьблення та очорнення імені великого гетьмана, його діянь. [8 c.6-13]