КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Листопадова революція 1918 р.
Уже 1918 р. Німеччина вичерпала всі резерви для продовження війни. Мільйони загиблих і скалічених, нестача найнеобхіднішого, відсутність дієвої влади, знецінення грошей, антивоєнні демонстрації, національне приниження, вірус інфлуенци - хвороби, яка вразила всю Європу, - ось далеко не вичерпний перелік бід, яких зазнали німці. За умов розкладання армії генерал Людендорф повідомив у райхстазі, що країна вже немає сил продовжувати боротьбу.
Не залишалося іншого виходу, як укласти перемир'я на умовах В. Вілсона, які включали зречення влади кайзером та передання її райхстаґу. 28 жовтня 1918 р. у місті Кілі сталася подія, яка прискорила розв'язку і поклала початок революції. Команди німецьких військових кораблів відмовилися виконати наказ командирів вийти в море і без найменших шансів на успіх вступити в бій з переважаючою британською армадою. Вони не поділяли наміру офіцерів загинути, «зберігши честь німецького моряка», адже вдома на них чекали їхні дружини і діти.
Берлінський уряд призначеного кайзером канцлером принца Макса фон Бадена втратив контроль над ситуацією і не міг відвернути захоплення влади повсталими моряками і солдатами, якими керували Ради робітничих і солдатських депутатів. Але й ради не були однорідними: в одних переважали помірковані соціалісти, а в інших соціалісти діяли спільно з комуністами «Союзу Спартака» (у грудні 1918 р. вони утворили Комуністичну партію). Упродовж перших днів листопада повстанці захопили портові міста Росток, Любек та інші. Революція стрімко поширювалася країною; у Баварії та Саксонії соціалісти проголосили республіки. У Берліні боротьба за владу між соціалістичними партіями, насамперед між соціал-демократами і «спартаківцями», призвела до сутичок. Лідери відповідно соціал-демократів Фрідріх Еберт та соціалістів Філіпп Шейдеманн намагалися випередити керівника комуністів Карла Лібкнехта у проголошенні республіки і заявляли, що до скликання райхстаґу влада повинна належати Берлінській раді робітничих і солдатських депутатів.
Втративши підтримку генералів своєї армії, кайзер Вільгельм II подався до Голландії, щоб більше ніколи не повернутися на батьківщину. Формальний акт зречення він підписав лише наприкінці листопада, оскільки ще сподівався зберегти за собою прусську корону. 10 листопада скликана соціал-демократами Велика рада передала владу соціал-демократичному уряду республіки на чолі з Фрідріхом Ебертом.
В оцінці подій, про які йтиметься, історики не мають спільної думки: одні називають їх революцією, а інші - заколотом. Отож, після повалення монархії й непевності становища центрального уряду в Берліні робітничі та солдатські ради взяли під свій контроль чимало міст і містечок. Але й їхнє правління виявилося нетривким. У грудні 1918 р. у Берліні зібрався національний з'їзд рад, більшість делегатів якого були поміркованими соціалістами й підтримували ідею Ф. Еберта, що розгляд питання про владу потрібно відкласти до виборів до Національних зборів. На його думку, діяльність соціалістів у рамках закону швидше привела б країну до соціалізму, ніж протиправні дії. Але революційні соціалісти («спартаківці») не погоджувалися, заявляючи, що на виборах робітники неодмінно програють.
«Спартаківці» відмовилися скористатися шансом легально привести Німеччину до соціалізму і в січні 1919 р. їхні вожді Карл Лібкнехт і Роза Люксембург підняли в Берліні повстання проти Ф. Еберта. Не покладаючись на деморалізовану перемир'ям армію, Ф. Еберт звернувся по допомогу до «Вільних корпусів», які були проти соціалізму в будь-якій формі. Вони зі звичною брутальністю розправилися з повсталими. К. Лібкнехта і Р. Люксембург було вбито, як тільки вони залишили свою схованку.
Соціаліст Ф. Еберт виправдовував застосування сили до інших соціалістів тим, що, мовляв, він не може допустити повторення в Німеччині того, що сталося у жовтні 1917 р. в Росії. «Спартаківці» ж закидали йому, що він зрадив революцію. У січні 1919 р. таки відбулися вибори до Законодавчих зборів, після яких було сформовано коаліційний уряд. Наступного місяця парламент зібрався у Ваймарі (звідси назва - Ваймарська республіка) на своє перше засідання й розпочав роботу над конституцією.
Більшість населення раділа, що владу було передано мирно, а ще більше з того, що їх це не зачіпало.
|