Загальна характеристика рабовласницького ладу.

Рабовласницький лад був першим суспільством, заснованим на приватній власності, права на яку розподілялися вкрай нерівномірно:

рабовласники – привілейований клас суспільства, монополізували право власності не тільки на всі земельні угіддя, засоби праці і її результати, але й право власності на самого виробника – раба;

раби – нижчий клас рабовласницького суспільства, були позбавлені не тільки власності на засоби виробництва і продукти своєї праці, але й самі, належачи іншим людям, були позбавлені права власності на свою робочу силу і права приватної власності на життя.

Поява рабовласництва пов'язана з тим, що рівень розвитку техніки і технології первісного суспільства перевищив той мінімум, коли стало можливим виникнення додаткового продукту – якогось, спочатку дуже малого, надлишку продуктів харчування над фізіологічним мінімумом, необхідним для примітивного виживання кожного члена суспільства. З того моменту, як відбувся перехід від привласнюючого господарства до виробляючого (від збирання дикоростучих плодів і полювання до вирощування рослин і тваринництва), рівень продуктивності праці працюючої людини перевищив виробництво необхідного мінімуму продуктів харчування, що докорінно змінило відношення до військовополонених: стало економічно вигідним залишати їх живими, перетворюючи на рабів – донорів додаткового продукту.

Розрізняють два види і два типи рабства.

Існує рабство двох видів:

1. Патріархальне, за якого раби задовольняють потреби, як правило, лише своїх власників, продукти їхньої праці не реалізуються на ринку. Цей вид рабства характерний для натуральних економік, що не мають виходу на ринок. Досить низький рівень потреб членів родини рабовласника обмежує експлуатацію рабів, робить її більш м'якою, а саме становище рабів у суспільстві в цьому випадку часто не дуже сильно відрізняється від становища вільних людей: дозволяються шлюби між членами родини рабовласника і рабами (слов'янський світ, німецький світ, частково Стародавній Схід).

2. Античне, за якого наявне повне безправ'я раба, його найжорстокіша експлуатація, що зумовлено орієнтацією господарства на зовнішній ринок збуту, ємність якого багаторазово перевищує обсяг потреб рабовласника і його родини. У цьому випадку спостерігається дуже жорстка розбіжність між правами рабовласника і правами раба (аж до відбирання у раба права власності на життя), прагнення максимально інтенсивно використовувати активний період життя раба, заборона на створення родини (збільшення прожиткового мінімуму вело до зайвих витрат), військове відтворення робочої сили (Греція, Рим).

Два типи рабства:

1. Раби першого типу не мають ніякої власності, навіть власності на життя, і самі є об'єктом власності для свого власника (Афіни, Рим).

2. Раби другого типу одержують від своїх власників низку господарських і юридичних прав – право мати родину, своє господарство, право на продукти своєї праці і на продаж їх на ринку, але разом з тим частину виробленої ними продукції вони повинні віддавати власникові. Іноді вони отримують право на володіння ділянкою землі, навіть право на її продаж (колони в Римі, ілоти в Спарті, гімнесії в Аргосі).

2. Характерні риси економічного устрою