Економічна рента та її види

У широкому економічному розумінні рента є результатом власності та її економічної реалізації. У науковій літературі найглибше розглянуті питання земельної ренти. Це цілком природно, бо:

- земля є не відтворюваний фактор виробництва оскільки при втраті частини земельного багатства неможливо його штучно відтворити;

- земля обмежена поверхнею суходолу на планеті, тому має також відносну обмеженість як об’єкт сільськогосподарської діяльності;

- на відміну від інших засобів виробництва, земля в процесі експлуатації не втрачає свої корисні властивості.

Таким чином, земля – це специфічний сільськогосподарський ресурс, цінність якого з часом невпинно зростає. В залежності від джерел виникнення додаткового доходу виділяють декілька видів ренти.

Джерелом диференційної ренти І-го роду є більш продуктивна праця працівників господарств на відносно кращих та середніх за родючістю землях. Матеріальний зміст цієї ренти складає надлишковий дохід.

Диференційна рента ІІ-го роду визначається додатковими капіталовкладеннями в одну й ту саму ділянку землі, що забезпечує отримання додаткового прибутку. Вона також є різницею між індивідуальною та суспільною ціною виробництва.

Монополія приватної власності на землю породжує абсолютну ренту. Вона сплачується абсолютно зі всіх ділянок землі незалежно від їхньої родючості.

Виділяють також поняття економічної ренти як різниці між платою за послуги ресурсів та тою мінімальною кількістю коштів, що необхідно вкласти, щоб спонукати власників ресурсів запропонувати їх послуги на ринку. Економічна рента – це будь-який дохід, що відноситься до виробничих витрат ресурсу, що перевищує його альтернативну вартість.

Отже, земе́льна ре́нта — це дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

Розрізняють такі форми земельної ренти:

- диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю;

- диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі;

- абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження;

- монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.

- абсолютна рента — форма земельної ренти, яку сплачують власникові за ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування;

- економічна рента (економічна рента)-це перевищення оплати фактора виробництва над трансфертним доходом. У свою чергу, Трансфертний дохід (перерахування заробітної плати) – це дохід, який повинен отримувати даний фактор виробництва, щоб запобігти переходу його в іншу сферу виробництва.

Земля як фактор виробництва має товарний характер, вона продається та покупається, її ціна залежить від попиту на неї. Оцінка землі передбачає:

- оцінку споживчих властивостей землі;

- оцінку корисності її властивостей.

Показником відносної родючості вважається диференційний земельний дохід, розмір якого залежить не тільки від рівня родючості, створеного природою, але і від додаткових вкладень капіталу та праці для удосконалення землі. Продаючи земельну ділянку, його власник продає не самий ґрунт, а право отримання з нього щорічного доходу (ренту). Тому він розраховує отримати таку суму, яка при її розміщенні в банку принесе йому дохід в формі відсотка, рівного ренті.

Розмір ренти

Ціна землі = ------------------------------------------ * 100

Розмір позичкового відсотку

На ціну землі впливають також податки на землю, інфляція, державна політика регулювання цін на сільськогосподарську продукцію тощо.

Зростання виробництва сільськогосподарської продукції безпосередньо залежить від розвитку сільськогосподарського машинобудування, виробництва хімічних добрив, хімічних отрут, мікробіологічної, комбікормової та харчової промисловості, від розвитку на селі транспортного, водогосподарського, виробничого та культурно-побутового будівництва, розвитку сільськогосподарської науки та освіти. Сукупність сільського господарства із цими господарствами являє собою особливий господарський комплекс, що постачає населенню продовольчі товари. Це називається агро бізнесом. До агро бізнесу відносяться всі операції в виробництва та розподілу послуг в галузі постачання сільського господарства; виробничі операції на фермах; операції зі збереження, переробки та розподілу сільськогосподарської сировини та предметів, що створені з неї.

В структурі агро бізнесу з’явились нові формування – фірми агро бізнесу на базі господарської діяльності сільськогосподарських сфер та фермерських підприємств. Деякі з них мають колосальний фінансовий потенціал, включають сотні тисяч робітників та мають оборот в міліарди доларів. В інших країнах переважають багато чисельні сімейні фермерські господарства.

Проте, варто зазначити, що рента отримується не лше в системі аграрних відносин. Вона є однією із складових елементів економічної поведінки суб’єкта. Теорія рентоорієнтованої поведінки або теорія пошуку ренти останнім часом набула доволі широкого розвитку і застосування в сфері економічного аналізу, зокрема при вивченні трансформаційних економічних процесів. Поняття рентоорієнтованої поведінки або поведінки зорієнтованої на пошук ренти було введено в науковий обіг в 1974 році А.Крюгер у праці «Політична економія рентоорієнтованого суспільства».

Разом з тим, Гордон Таллок ще у 1967 році в статті «Благо цінових тарифів, монополій та крадіжок» зауважив, що факт утворення ренти дозволяє власнику ресурсів шукати варіанти її найбільш ефективного розміщення і використання, створює стимули для пошуку та інвестицій. Проте досягнення визначеної мети може забезпечуватись різними способами, в залежності від обраних способів. Цілком очевидним є те, що власник прагне до максимуму від отримання ренти. Так, у праці «Ренти та пошук ренти» Г.Таллок зауважує про необхідність моральної сторони такої поведінки. Він говорить про необхідність чіткого розрізнення понять «гарний пошук ренти» та «поганий пошук ренти». Тому в одному випадку рентоорієнтована поведінка розглядається як благо, а, в іншому – як зло. У випадку, коли пошук ренти збільшує кількість благ, такий пошук ренти трактується як продуктивна діяльність і найчастіше визначається терміном «пошук прибутку». Цей пошук може включати будь-яку діяльність, що сприяє розширенню пропозиції товарів та послуг. Як підтверджує практика пропозиція ресурсів не є абсолютно еластичною, внаслідок чого вони у процесі свого використання мають у структурі виручки рентну складову, частка якої тим вища, чим нижча еластичність їх пропозицій. Будь-яке вдосконалення ресурсів робить їх відносно рідкісними. Такий підхід досить позитивно впливає на суспільний добробут, а додаткова рента (квазірента), яка виникає в результаті застосування більш ефективних ресурсів чи технологій має тимчасовий характер. За відсутності штучно створених бар’єрів ринкова конкуренція сприяє їх розмиванню та призводить до нормального рівня. Звідси й виходять умови інвестування ресурсів для створення таких штучних бар’єрів, тобто налаштовуватись на «поганий пошук ренти», коли існує відповідна можливість та необхідність.

На думку Р.Толлісона «пошуком ренти» є «витрати рідкісних ресурсів заради загарбання штучно створеного трансферту». Дж.Б’юкенен «пошук ренти» формулює для характеристики поведінки в інституційних утвореннях, де зусилля індивідів, що спрямовані на максимізацію цінності, призводять до втрат, а не до суспільних надбань.

Отже, пошук прибутку має місце тоді, коли розміщення ресурсів заради отримання ренти генерує зростання суспільного добробуту, а пошук ренти – коли розміщення ресурсів заради її отримання зумовлює втрати суспільства.

Щодо питання формування квазіренти, то воно, як вважає український вчений–економіст Л.Шостак, тісно пов’язане не лише з інституціональним механізмом доданої вартості або національного доходу, але й з певною поведінкою політичної і бізнесової еліти та стратегічними фінансовими інтересами міжнародних гравців у певному геополітичному просторі. І тут проблема земельної ренти набуває великого значення, оскільки специфіка її визначається особливостями землі, як фактора економічного розвитку. Земля (природні ресурси), що використовується в системі господарської діяльності, дає дохід у формі власне економічної ренти, яку обертають на свою користь власники земельних ділянок або ті, хто ними користується. Тому у трансформаційних економічних процесах питання здійснення відповідної рентоорієнтованої поведінки у площині природноресурсного комплексу набуває не лише економічного, а й політичного забарвлення.

У нинішній час природні ресурси (особливо – невідновні і вичерпні) стають дедалі дефіцитнішими, що дозволяє їх власникам одержувати зростаючу природноресурсну ренту. Основними факторами утворення неявного доходу є насамперед інституціональний механізм розподілу додаткової вартості, створеної використанням природного капіталу; по-друге, вартість природних ресурсів суспільного використання та її врахування в оцінках додаткової вартості; по-третє, національних стандартів, норм і правил на вартісні оцінки природного капіталу. Критерієм ефективності розподілу екологічної квазіренти між суспільством і власником природного ресурсу повинно бути її соціально оптимальне використання, незалежно від форми власності на даний ресурс. З точки зору сталості екологічного і економічного розвитку, таким критерієм є ефективне і бережливе використання природного капіталу держави.

Сучасні процеси виснаження природних ресурсів і зростаючого забруднення навколишнього природного середовища сприймаються, насамперед ліберальними економістами, як умова впровадження широких прав власності на природні ресурси. У цьому вони вбачають загальний спосіб ефективного природокористування. Звичайно, що трансформування прав власності певною мірою дозволяє використовувати ринкові механізми регулювання проблем ресурсного розподілу. Проте контролююча і регулююча функція у цьому плані знову лягає на плечі держави.

Щодо природно ресурсної ренти, то її утворення і суспільний розподіл відбуваються відповідно до наявного інституціонально-правового механізму під впливом певного лобіювання перерозподілу додаткової вартості через стягнення політичної ренти. Остання за своєю природою також є квазірентою, оскільки виникає за певних політичних обставин у просторі тіньових суспільно-економічних відносин. Екологічна рента породжується насамперед господарським використанням природних ресурсів різної екологоємності та здатності до утилізації відходів господарювання. Різні умови асиміляції виробничих відходів і різна здатність до природного відновлення порушених ландшафтів приводять до того, що додержання екологічних стандартів господарської діяльності може відбуватись неодночасно: чим більшою є здатність природного середовища до утилізації відходів, тим коротшим є строк досягнення стандарту за відсутності втручання до цього процесу людини. За умови визначення необхідного строку, протягом якого якість навколишнього природного середовища повинна відповідати визначеним стандартам, стандарт якості за даний строк у гірших умовах асиміляції досягнутий не буде, інакше кажучи, виникне ситуація надлімітного забруднення. За таких умов чітко вираженої екологічної ренти не існує, проте має місце збиток власника внаслідок сплати за над лімітне забруднення. Оскільки додаткові витрати у кращих умовах господарювання не входять до системи ціноутворення на продукцію, то ця перевага зміцнює як конкурентні позиції суб’єкта виробництва на ринку, так і фінансовий стан власника або орендаря природного ресурсу. У системі координат ринку, за наявності схем торгівлі над лімітними викидами і скидами, а також за умови встановлення строку досягнення стандарту якості у гірших або середніх умовах асиміляції власник (користувач) кращих ресурсів може одержати реальні доходи (екологічну ренту) від продажу дозволів на забруднення.

Таким чином, рента як економічне явище означає постійне отримування власником частини доходу з капіталу, майна чи землі, причому такої частини, що не потребує для свого одержання будь-якої підприємницької діяльності. Сучасна наука крім земельної ренти визначає ще й політичну ренту, яку урядова бюрократія отримує, як правило незаконним шляхом, у вигляді компенсації за надання певних послуг; наукову ренту, як таку, коли вчений отримує певну частину доходу не за здійснену діяльність, а за визнання і певне соціальне становище; раціоналізаторська рента (не плутати з раціоналізаторським доходом), коли винахідник одержує доход за використання його ноу-хау в різних сферах виробництва; авторська рента, коли автор отримує частину доходів від видання чи перевидання своїх творів (така практика набула широкого використання в сфері шоу-бізнесу, театрального мистецтва і літератури). Економічна рента включає також доходи від облігацій та акцій, від здавання в оренду рухомого і нерухомого майна та ін. Земельна рента у цьому контексті є лише однією із форм розподілу створеного продукту відповідно до використаних факторів виробництва.