Http://tourlib.net 16 страница

Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Розділ 21. Теоретичні основи економіки домогосподарства
§ 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх
§ 2. Переваги домогосподарства
§ 3. Оптимальний план споживання домогосподарства
§ 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
§ 5. Пропозиція домогосподарства

Розділ 21
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ДОМОГОСПОДАРСТВА
§ 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх
Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки нале-жить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опи-нилося в нових умовах функціонування.
По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів су-купного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (під-приємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство ви-конує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факто-рами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рів-ня господарювання провідною виступає, безумовно, функція спо-живання.
Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним еко-номічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарст-во отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точ-ніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи за-ощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі спо-живчі блага, які виробляються на цей момент виробничим секто-ром, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;
наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-чет-верте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або змен-шення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.
За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:
йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними блага-ми, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішен-ня щодо певної структури споживання.
Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма фак-торами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього
домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових про-дуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рі-вень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обме-жень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і до-ходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.
Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку вста-новлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущен-нями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на спожи-вання, бюджетне обмеження набуває вигляду:

ф.24

де M - отриманий за певний період доход; Р1, Рi, Рn - ціни спожив-чих благ; х1 , хi , хn - обсяг споживання певного блага.
Так, якщо отримуваний доход дорівнює 100 г. о., а ціни на про-дукти х1 та х1 становлять відповідно 5 і 10 г. о., бюджетне обмежен-ня матиме вигляд 100 = 5х1 + 10x2 .
Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 20, сукупність фінансове можливих планів обмежена пря-мою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджет-ного обмеження з осями координат показують, яку кількість одно-го блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від спо-живання іншого.
На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вес-тиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі
рис.20

фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподат-кування доходів, введення або підвищення податків на споживан-ня, раціонування тощо.
§ 2. Переваги домогосподарства
Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численних фінансове можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіх інших.
Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умов-ній екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи теа-тральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамува-ти голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ков-басою. Всі наявні варіанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем жаданості або корисності. Най-перше, А хотів би з'їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей ви-стачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не ви-стачить навіть на один бутерброд, то піти, не з'ївши нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована - залежить лише від наявного бюд-жету А.
Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогоспо-дарства має відповідати певним властивостям, які в сукупності опи-сують раціональну поведінку споживача.
РИС.21

По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з них краща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потре-бам та бюджетним можливостям. Цю властивість переваг назива-ють повнотою.
По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти спожи-вання один з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він _ напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд - це краще, ніж нічого, але ще краще - з'їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювати варіант з пустим шлун-ком. Ця властивість переваг дістала назву транзитивності.
По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансове мож-ливий план, який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати найкращий з доступних йому планів спо-живання.
Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору - це основні властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не вичерпується.
Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з'єд-нати на графіку точки, що відображають усі плани споживання, до яких індивід індиферентний (байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива індиферентності (байдужості), яку наведе-но на рис. 21. Очевидно, що таких кривих, які є графічним зобра-женням планів споживання, може бути нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має "карту байдужості". Оскільки на більш високих кривих байдужості мають розміщуватись плани спо-живання, яким надається перевага над тими, що знаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає в тому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інак-ше кажучи, найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою корисність (корисний ефект від споживання певного набору благ).
Наявність планів споживання, між якими індивід індиферент-ний, означає, що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при переході від плану споживання А (включає в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. блага х1 ) відбувається заміщення споживання блага х на благо х1 . Проте при цьому видно, що при подальшому зменшенні споживання блага х індивід все менше хотітиме так чинити, оскільки для того щоб за-лишитися на тій самій кривій байдужості (рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиниць блага х 1 . Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується. Показник, що характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни (ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 до зміни у споживанні блага х1 , де знак мінус показує від'ємний характер залежності між змінними.

ф.25

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватись.
Обгрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз фак-торів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага х1 , все навпаки. Отже, заміщення оди-ниць блага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1 пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.
З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розумін-ня того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві кон-цепції: кількісна і порядкова.
Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в сере-дині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він
має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю "Зкономика, принципи, проблеми й политика". Згідно з цією концепцією пове-дінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованим одне докорінне питання: як виміряти "корисність", у яких одиницях?
Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і ан-глійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього най-вищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати сту-пінь бажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потре-би вдаватись до кількісного визначення корисності. Порядкова кон-цепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій по-питу і пропозиції.
§ 3. Оптимальний план споживання домогосподарства
Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізу-вати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає інди-віду максимум корисності, називають оптимальним планом спо-живання.
Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіс-тавлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та мож-ливостей, передбачених бюджетним обмеженням.
Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкра-щий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байду-жості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис. 22). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є еконо-мічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уз-довж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план спо-живання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для пла-ну споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і .х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідно-шення

ф.26

рис.22

План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага.
Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалі-зації індивідом оптимального плану споживання:
доход має бути витрачений на споживання без залишку;
гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогос-подарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів інди-відуального попиту на окреме благо.
§ 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.
Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження до-гори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід пе-реходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Пере-несені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції спожи-вача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі;
в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.
Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикла-дом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби.
Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням до-ходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, бла-га, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.
Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залеж-но від зміни доходу.

ф.27

живчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподар-ства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому блазі воно почне виявля-ти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.
Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють пер-шочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку.
Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зу-мовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбу-деться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в яко-му зміниться ціна (рис. 23). Внаслідок цього індивід буде реалізовува-ти інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.

рис.23

Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву бай-дужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва части-на рис. 23). Вона є графічним зображенням функції попиту до-могосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який впер-ше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідні-ших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задово-лення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить де-шеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподар-ства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних про-дуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них.
Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низь-кого рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкупову-ються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче.
Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відпо-відно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластич-ності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:

ф.28

на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни.
Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (напри-клад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо вик-личе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо:
підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе змен-шення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підви-щення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений при-клад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай.
Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної елас-тичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток:

ф.29

Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 10.
Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, еко-номісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загаль-ний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реаль-них доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знахо-дяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків ціно-вих зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосе-редкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи по-різному

т.10

можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.
§ 5. Пропозиція домогосподарства
Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задо-вольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарст-во продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Про-даючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної пла-ти (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отри-мують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або біль-ше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і віль-ним часом.
Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд
ф.30

де W - ставка заробітної плати; Т - загальний фонд часу; F - вільний час; Р - ціна споживчого блага; Х - обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).
Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обме-ження у такий вираз:
ф.31

Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходжен-ня оптимального плану споживання відбувається аналогічно до вик-ладеного в § 3 цього розділу підходу, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати спів-відношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 24).
рис.24

Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптималь-ну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T - F' = L*, де L* - оптимальний робочий час.
Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує не-залежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну до-помогу тощо). Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збіль-шення вільного часу. В екстремальному випадку зростання дохо-дів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу до-рівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.
Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взає-мозв'язок між її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати на користь споживання. Тео-ретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що про-позиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших - знижується (рис. 25).
Так, якщо W < W1, індивід буде збільшувати робочий час, ос-кільки при ставці заробітної плати, що знижується, компенсація зниження доходу можлива лише завдяки збільшенню обсягу праці. Наприклад, недостатність заробітної плати, отримуваної на основ-ному робочому місці, для забезпечення основних життєвих потреб змушує працездатних членів сім'ї шукати додаткової роботи у віль-ний час.
рис.25

Якщо W1 < W < W2 , підвищення заробітної плати стиму-лює бажання заробляти гроші, отже, жертвувати вільним часом на користь робочого. Проте зростання ставки заробітної плати лише до певної міри може супроводжуватись збільшенням пропозиції праці: при певному критичному значенні W = W2 підвищення за-робітної плати призведе до протилежних результатів - пропози-ція праці почне скорочуватись, оскільки при високих доходах інди-від все більше починає цінувати вільний час. До того ж немає по-треби працювати більше, оскільки заробітна плата забезпечує за-доволення потреб домогосподарства.

Частина V. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ
Розділ 27. Фінансово-грошова система
§ 1. Сутність і структура фінансової системи у суспільному відтворенні
§ 2. Бюджетна система
§ 3. Грошова система
§ 4. Кредитна система
§ 5. Валютна система

Розділ 27 ФІНАНСОВО-ГРОШОВА СИСТЕМА
§ 1. Сутність і структура фінансової системи у суспільному відтворенні
Фінанси - це грошові фонди, що утворюються в процесі від-творення. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб'єктами господарської діяльності, окремими громадя-нами, між галузями економіки, регіонами тощо у зв'язку з форму-ванням та використанням грошових фондів, становлять фінансові відносини. Отже, до фінансів не належать кошти, що обслуговують особисте споживання та обмін (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних послуг, особистого транспорту, зв'язку тощо).
Формування, розподіл і використання в процесі суспільного ви-робництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функ-ціонування економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства. Фінансова система має такі складові: загальнодержавні фінанси, фінанси органів місцевого самоврядування, суб'єктів гос-подарювання, громадських організацій і недержавних позабюджет-них фондів (рис. 37).
Сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпо-рядженні держави, підприємств та організацій, утворюють фінан-сові ресурси. Останні характеризують стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.
Розрізняють такі джерела і методи формування фінансових ре-сурсів: стягнення податків; відрахування частини прибутків від суб'єктів господарювання; відрахування на страхування; інші види відрахувань у централізовані фонди; продаж державою цінних па-перів і свого майна; одержання кредитів; емісія грошей.
рис.37

Структура фінансової системи країни включає в себе такі скла-дові:
1. Державні фінанси - головний елемент в структурі фінансо-вої системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпо-рядженні держави і призначені для фінансового забезпечення влас-тивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, космічні дослі-дження, охорона природи, структурна перебудова економіки тощо). За рахунок централізованих джерел; фінансуються витрати на ви-рівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фі-нансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.
2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самовряду-вання. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витра-ти по розв'язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є; кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від під-приємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий по-даток з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійсню-ють на основі стабільних (затверджених) нормативів.
Тим областям (регіонам), в яких доходна частина не перекриває мінімальних потреб по витратах, надаються дотації, субвенції або субсидії. При цьому норматив дотації передбачено у відсотках, а субсидії та субвенції - в грошових одиницях. Субвенції надаються переважній більшості регіонів України.
У результаті децентралізації фінансової системи, що здійсню-ється в Україні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий та регіональний рівні.
Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим в розра-хунку на душу населення національним доходом, оскільки фінан-сові надходження забезпечуються насамперед з доходів економіч-них суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розрахову-ють на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб'єк-тивні відмінності в розмірах, території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого - вони можуть зростати при нееко-
номічних або просто марнотратних витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпечені суспільними благами.
3. Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему від-носин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв'язку з формуванням і використанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), що забезпечують процес виробництва та від-творення в межах підприємства (фірми). Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, у тому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резер-вний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фон-дів. Крім того, підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільові позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості населення, Фонд Чорнобиля, страхові платежі), сплачує податки в місцеві бюджети тощо.
Фонди суб'єктів господарювання використовуються їх авансу-ванням (оборотні кошти) або проведенням витрат.
Отже, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їх господарська діяльність, ефективність використання основного та оборотного капіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації про-дукції протягом певного періоду.
За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання по-діляють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів виз-начається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних то-вариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонер-ній формі власності способом мобілізації грошових коштів (прода-жем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій, тантьєми менеджерам тощо).
4. фінанси населення - це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, госпо-дарської та інших видів діяльності.
Наведені елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку, фінанси суб'єктів господарювання та фінанси насе-лення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми - податко-ва система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигля-ді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також на-селенню у формі різних витрат соціального характеру.
Фінанси суб'єктів господарювання та населення пов'язані не лише з державними фінансами, а й між собою. Так, насамперед на підприємстві (фірмі) населення (в порядку оплати праці) одержує основну частину своїх фінансових ресурсів.
5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів, класифікують за такими принципами:
а) за визначенням статусу їх власності (державні, недержавні);
б) за територіально-галузевою належністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фонди місцевих Рад, галу-зеві, благодійні);
в) за цільовою спрямованістю (соціальна допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержав-ною і регіональною програмами тощо),
Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, фонд охорони природного навколишнього середови-ща, приватизації, підтримки підприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.) створюються за рахунок закріпле-них джерел (в тому числі державного бюджету). Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпечен-ня населення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки (в тому числі невиробничої сфери).
Так, у фонд приватизації надходять кошти від приватизації майна загальнодержавної власності. Пенсійний фонд утворюється за раху-нок відрахування від коштів соціального страхування. Крім того, до пенсійного фонду відраховується 1 відсоток від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтрим-ки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги тощо.
Суб'єктам господарювання під державні програми кошти з цих фондів надаються у двох видах: фінансування і безвідсоткової по-зики.
Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок дже-рел, які зазначені в їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд). Держава може підтримувати ці фонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо вони одержані за рахунок від-сотків або дивідендів від вкладень у державні облігації або цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати також кошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних про-грам на позикових безвідсоткових умовах.
Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фон-ди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрід-
ний барометр, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.
Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП країн з розвиненою економікою: в Японії - 1/3, Франції - більше ніж 1/2, Швеції - 2/3 тощо, в Росії - 1/2. В Україні за роки незалежності мало місце зростання частки ВВП, що розподіляється через бюджет, до половини і більше. В Росії, наприклад, ця частка також становить 1/2.
Для порівняння в колишньому СРСР через державний бюджет перерозподілялося понад 70 відсотків ВВП.
ф.51