Http://tourlib.net 24 страница

Частина VIII. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ І ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Розділ 36. Економічна роль держави
§ 1. Економічні функції держави
§ 2. Становлення економічних функцій Української держави
§ 3. Економічна політика держави
§ 4. Держава і ринок
§ 5. Основи державного регулювання економіки
§ 6. Економічні функції місцевих органів влади

Розділ 36 ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ
§ 1. Економічні функції держави
Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави. Держава є найвищою формою організації люд-ського співжиття. Вона створила умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволення своїх потреб в їжі, одязі, житлі та інших матеріальних благах здійснювалась згідно з схваленими суспільст-вом нормами, правилами та звичаями. Перша спроба самоусвідом-лення людьми характеру цієї діяльності як уміння ведення домашньо-го господарства, бережливості зроблена вже в Стародавній Греції.
Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, включаючи економічні. Отже, історія розвитку економічних функцій держа-ви -- невід'ємна частина еволюції суспільства в його організованих формах.
Ще в Стародавній Іудеї (II тис. до н. е.) провідник єврейських племен Мойсей - історичний прообраз пророка християнської релігії - своїми законами регламентував порядок проведення сі-возмін, відпочинку землі, жертвування, встановлював норми .май-нових відносин. Рабовласницька держава на Сході була головним організатором проведення широкомасштабних зрошувальних ро-біт. Надалі, чим складнішою ставала господарська діяльність лю-дей, тим більше в неї втручалася держава.
Виникнення економічних функцій держави є результатом роз-витку продуктивних сил, об'єктивних його потреб. Поглиблювалося усуспільнення виробництва, долалась подрібненість його складових, окремі товаровиробники об'єднувалися через ринок у колективно-му процесі праці. Виникало багато загальних проблем, вирішення яких кожному окремому виробникові було не під силу. Серед та-ких проблем - забезпечення неподільності території держави як середовища для господарської діяльності, зовнішньої та внутрішньої безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління, суд, армія, гро-шовий обіг, формування державної скарбниці. Це були суспільні, загальні проблеми. Вирішенням цих та інших спільних проблем міг займатись тільки такий інститут, який був відносно незалежним від кожного з виробників і від суспільства в цілому. Отже, держава стала апаратом організації, об'єднання господарського життя, реа-лізації економічних інтересів суспільства в цілому. Так виникає гос-подарство, яке знаходиться в управлінні державної влади.
Починаючи з раннього Середньовіччя процес становлення еко-номічних функцій держави пройшов кілька етапів. У ранній Середньовічній державі державне господарство збіга-ється з особистим господарством глави держави. Державна скарб-ниця у цей період - це одночасно і особиста скарбниця короля. Основна частина суспільних потреб у цей період задовольняється натуральними повинностями. Це утримання короля під час його подорожей по країні, військові та транспортні повинності, постав-ки продовольства для армії та ін. Суд у цей період є не обов'язком державної влади, а її правом. Вона стягує плату за правосуддя.
Становлення централізованих абсолютистських монархій знач-но змінює економічні функції держави (XV-XVII ст.). Державна скарбниця відокремлюється від особистої скарбниці монарха. Дер-жавні фінанси набувають суспільно-правового характеру. У сере-дині XV ст, з'являються постійні податки як обов'язкові платежі до державної скарбниці для забезпечення державою суспільних функ-цій. Основний податковий тягар покладається на низові верстви суспільства. Вищі верстви суспільства зберігають за собою свободу від оподаткування завдяки своєму політичному становищу. Вста-новлюється правило, що будь-який борг, який утворюється главою держави, стає боргом держави. Це значно розширило кредито-спроможність держави. З'являються постійні внутрішні та зовнішні позики. Запроваджуються паперові гроші.
Черговий етап - розширення економічних функцій держави- - збігається із становленням конституційної держави (XVIII-XIX ст.). У цей період визнається принцип, згідно з яким державне госпо-дарство повинно слугувати виключно суспільним інтересам. Вста-новлюється порядок, відповідно до якого податки мають встанов-люватись виключно представницькими органами влади (парламент, місцеві представницькі зібрання), створюються єдині загальнодер-жавні системи податків, ліквідуються внутрішні мита, встанов-люється єдина система зовнішнього мита. Визнається тісний вза-ємозв'язок між центральною державною владою і органами місце-вого самоврядування, здійснюється розподіл між ними діяльності щодо задоволення суспільних потреб. Визнається і закріплюється у законодавстві вимога загальності та рівномірності оподаткування. Оголошується, що всі верстви населення рівноправні перед подат-ковим законом.
У XX ст. подальше вдосконалюються і змінюються економічні функції держави. Найсуттєвішими проявами цих змін у другій поло-вині століття стали інтеграційні процеси у світовій економіці, фор-мування наднаціональних міждержавних економічних функцій. У цей період у Західній Європі, Північній Америці, Південно-Схід-ній Азії та інших субрегіонах уніфікується господарське законо-давство різних країн, формується узгоджена митна, валютна, про-мислова, сільськогосподарська, екологічна, соціальна політика. Створюються наднаціональні інститути економічного регулювання, здій-снюються заходи переходу до колективних систем грошового обігу.
У цей самий період в інших субрегіонах, а саме в Азії, Африці, в Центральній Америці та в районі Карибського басейну, а згодом на території колишнього Радянського Союзу бурхливо розвиваються процеси становлення національних держав та формування їх влас-них економічних функцій. Утвердження політичного і економічно-го суверенітету молодих держав закономірно веде до становлення регіональних економічних об'єднань держав.
Отже, економічні функції держави знаходяться в постійній ди-наміці. Спостерігається їх зростання та ускладнення в тісному взаємозв'язку з розвитком суспільного прогресу.
Держава завжди виконувала і виконує функції не лише інстру-менту реалізації інтересів суспільства в цілому, а й захисту панів-них соціальних верств.
Поняття "панівні соціальні верстви" є історичним. В умовах пост-індустріального суспільства ними стає основна частина населення. За таких умов держава слугує виробленню компромісних позицій усіх суспільних верств для забезпечення соціальної рівноваги.
Отже, економічну роль держави слід досліджувати в двох аспек-тах - забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення. Останній аспект свого часу невиправ-дано абсолютизувався вітчизняною теорією.
Держава має великі можливості впливу на економіку, може сти-мулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих від-носин, виконувати прогресивну і регресивну роль. Проте, незва-жаючи на свою відносну самостійність, вона не може примусити суспільство жити за тими правилами, які суперечать об'єктивним економічним законам або для яких ще не створено матеріальних передумов.
Понад 100 років К. Маркс справедливо зазначав, що суспільство ставить перед собою завжди тільки такі завдання, які воно може вирішити, і що саме завдання виникає тоді, коли матеріальні пере-думови його вирішення вже наявні або знаходяться в процесі ста-новлення. Однак історія XX ст. (як вітчизняна, так і зарубіжна) свідчить, що це не завжди враховувалося.
Волюнтаризм як діяльність держави, що не враховує законів роз-витку виробництва, призводить до дезорганізації і, врешті-решт, відкидає суспільство в його еволюції далеко назад. Одним з проя-вів такої діяльності є надмірне втручання держави в економіку, тотальне її одержавлення. Держава в такій ситуації стає диспет-чером економічних процесів, сковує їх, регламентує, ліквідує господарську ініціативу і підприємливість, тобто потужні джерела прогресу.
Так, у колишньому Радянському Союзі була сформована адмі-ністративно-командна система господарювання. Разом з тим дер-жава не може примусити суспільство, яке довго жило в умовах такої системи, швидко сприйняти ринкову економіку. Економічне регулювання не може автоматично замінити адміністративні ва-желі. Для такого регулювання необхідно мати нове економічне се-редовище, в тому числі й конкуренцію різних форм власності, роз-галужені підприємницькі структури, ринкову інфраструктуру, єдині правила економічної поведінки, закріплені в продуманому і узгод-женому законодавстві, нову ринкову психологію і культуру насе-лення, високу кваліфікацію кадрів та ін. Отже, треба мати іншу ментальність нації. Цього сьогодні не має жодна з колишніх рес-публік Союзу. Для формування такого середовища потрібен пере-хідний період.
Ігнорування цих реалій, спроби за один стрибок створити рин-кову економіку - це також один із різновидів волюнтаризму. Про-те є обставини, за яких держава змушена різко змінювати об'єк-тивний напрям розвитку економіки, підпорядковувати її своїй волі. Це відбувається в умовах воєнного і надзвичайного стану, стихій-ного лиха, катастроф тощо.
Інколи постає питання, на якій правовій основі держава втруча-ється в економічні процеси, встановлює податки, змінює відносини власності, перерозподіляє суспільний продукт. Справа в тому, що держава є верховним власником. Реалізуючи інтереси нації, вона розпоряджається також всією національною власністю. Національ-на власність - це все майно, всі ресурси різних форм власності, які знаходяться в межах території держави, належать нації в ціло-му і є її багатством.
Здійснюючи функцію верховного власника, держава забезпечує економічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет, побудову цивілізованого суспільст-ва. Сучасна держава виконує й інші економічні функції.
Визначний економіст сучасності, автор фундаментального під-ручника "Економіка" П. Самуельсон вбачає економічну роль дер-жави у виконанні нею трьох основних функцій: забезпечення ефек-тивності економічної системи, її справедливості та стабільності.
§ 2. Становлення економічних функцій Української держави
Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес становлення її державних інституцій і формування їх основних функцій, включаючи й економічні. Цей процес йде болісно. Про-довжуються дискусії з приводу того, якою має бути економічна
роль Української держави, якими шляхами держава повинна здійс-нювати соціальні реформи.
У свідомості багатьох домінує негативне ставлення до державної власності і державного господарювання. Ця негативна реакція на наслідки невдалого експерименту з побудовою одержавленої еко-номіки в колишньому СРСР поширюється на економічну роль дер-жави взагалі. Існує небезпечна ілюзія про можливість побудови саморегульованої господарської системи, більше того, про автома-тизм переходу до такої системи. Як наслідок прояви руйнування соціально-економічного потенціалу, який дістався у спадок від УРСР. За цих умов у суспільстві реанімуються сили, які прагнуть повер-нути розвиток економіки України назад до її скомпроментованої моделі.
Справа ускладнюється тим, що, дотримуючись довгий час пара-дигми держави як машини класового панування, вітчизняна сус-пільна наука водночас фактично не досліджувала її як велике над-бання цивілізації, загальносоціальний інститут. Відкинувши теорію радянської держави - наступниці держави диктатури пролетаріа-ту, наша країна досі не має концепції держави в сучасному її розу-мінні. Крім того, ми не маємо теорії її функцій, у тому числі й економічних.
Реалізація економічної функції держави сьогодні в Україні має свої особливості. Історичний шлях українського народу надто дов-гий час не увінчувався побудовою своєї суверенної держави, вна-слідок чого він багато втратив в економічному розвитку. Сьогодні відкриваються унікальні можливості змінити становище.
Українська держава повинна стати носієм прогресивної систе-ми господарювання, головним архітектором нової національної еко-номіки. В переломні епохи зміни одного суспільного ладу іншим (а саме таку епоху ми нині переживаємо) ця економічна функція держави відіграє особливо важливу роль.
Функція архітектора національної економіки спрямована на транс-формацію економіки колишньої УРСР як частки, уламка так звано-го "народногосподарського комплексу СРСР" у самостійну госпо-дарську систему, що функціонує на основі поділу праці в Європі та світі. Така трансформація має бути забезпечена структурною пере-будовою економіки, соціальної сфери, освіти, науки та інших галу-зей, досягненням енергетичної незалежності держави, завершен-ням формування національної фінансової, грошово-кредитної,, бан-ківської, бюджетної, митної, валютної, податкової систем, національ-ного законодавства. Перед державою стоїть завдання формування національної моделі державного сектора економіки, ринку і ринко-вої інфраструктури, забезпечення ефективної зайнятості, подолан-ня монополізму та недобросовісної конкуренції. Держава не може піти по шляху розвитку вільної конкуренції підприємницьких струк-тур. Західні країни цей етап пройшли ще у XIX ст. Вільна, нічим не стримувана конкуренція має не тільки позитивні, а й негативні нас-лідки. У цій боротьбі виграє той, хто сильніший, проте не завжди той, хто кращий. Як наслідок фальсифікація результатів праці, об-ман покупців, погіршення якості послуг, продуктів, їх підробка, нова форма диктату виробника над покупцем. Це повною мірою власти-ве для нинішньої економіки України. За цих умов важливою еконо-мічною функцією є регулювання конкурентної боротьби, забезпе-чення державних стандартів якості продукції та соціальних вимог.
Особливе значення для молодої держави у цьому зв'язку має створення нової системи соціального захисту. Українська держава є головним чинником трансформації усіх суспільних відносин в країні. На неї покладаються такі важливі функції, як забезпечення територіального верховенства в економічній і фінансовій систе-мах, економічного суверенітету, реалізація права ефективного вер-ховного власника національного надбання та ін.
Не менш важливою і складною є функція захисту інтересів на-ціональної економіки, національних підприємств як на внутрішньо-му, так і на зовнішньому ринку, інтеграційна політика.
Інтернаціоналізація господарських зв'язків, інтеграційні процеси обмежують можливості реалізації державою свого права верховно-го власника. Разом з тим протекціонізм, заходи колективного, між-державного регулювання економіки посилюють цю функцію дер-жави. Та чи інша форма участі в об'єднаннях з іншими колишніми республіками СРСР, іншими міжнародними структурами послаб-лює можливості Української держави, що знаходиться в процесі становлення, мати повне верховенство над своїм економічним по-тенціалом. Розрив цих зв'язків також завдає великої шкоди еконо-міці. Потрібна гнучка формула розв'язання цього досить складного питання. .
Досвід інших країн свідчить, що національна економіка в умо-вах жорсткої міжнародної конкуренції, боротьби за ринки збуту продукції не може вижити без заходів державного протекціонізму стосовно вітчизняних виробників.
З урахуванням усіх цих обставин необхідно кардинально підви-щити роль Української держави, зміцнити її інститути.
§ 3. Економічна політика держави
Економічні функції сучасної держави реалізуються через її еко-номічну політику. Нова історія економічної політики бере свій по-чаток від епохи становлення підприємницького ладу і первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм був першою науково об-
грунтованою концепцією економічної політики нової держави, В основу цієї концепції покладено ідеї розширення втручання дер-жави в господарські справи, процеси виробничого відтворення.
Меркантилізм як політика забезпечував доступними у свій час для держави засобами сприяння розвитку тих галузей економіки, які займали домінуюче становище в народному господарстві. Він покладав на державу функції сприяння обробній промисловості, турботу про шляхи сполучення, митну і колоніальну політику, зов-нішню торгівлю, експортні галузі, які забезпечували надходження в країну золота. Ці галузі держава брала під свій контроль.
Згодом політика меркантилізму стала гальмом розвитку еконо-міки. Концепція меркантилізму була замінена на концепцію фізіо-кратів, що грунтувалася на ідеях свободи торгівлі, обмеження втру-чання держави в економіку. Економічна політика фізіократів грун-тувалася на вимогах розвитку конкуренції. Головний постулат цієї політики полягав у тому, що економіка має розвиватись на засадах так званого природного права.
Згодом такий курс трансформувався в економічну політику під-тримки вільної конкуренції на основі ідей школи класичної полі-тичної економії. Економічна політика, яку пропонували теоретики класичної школи, грунтувалася на постулаті, що приватний інтерес завжди збігається із інтересом суспільним. Головне завдання сус-пільства - це зростання багатства. Тому державі не треба втруча-тися у справи приватного виробника. Так народилась догма не-втручання держави в економіку. На практиці інтереси багатих верств і суспільства в цілому не збігалися. Держава, реалізуючи економіч-ну політику класичної школи, взяла під свій захист лише багатих. Відомий економіст того часу С. Сісмонді, критикуючи класичну школу, розпачливо писав: "Невже багатство - все, а люди - нічого?". Найрішучішими критиками класичної школи були соціа-лісти-утопісти, а згодом марксисти.
Уже в XIX ст. повною мірою виявляються недоліки приватно-господарської діяльності в багатьох галузях економіки. Поряд із зростанням багатства, яке сконцентрувалось в руках обмеженого кола людей, масовими стали злидні, голод, безробіття та паупе-ризм. Суперництво між соціальними верствами переросло у так звану класову боротьбу. Політична ситуація в багатьох країнах ста-ла нестабільною. Економічна політика, заснована на ідеях класич-ної школи, поступово вичерпує свій потенціал. Розпочинається про-цес передачі ряду галузей економіки в управління державою. В XX ст. в окремих країнах, де до влади прийшли марксисти тота-літарного напряму, відбулося повне одержавлення економіки.
Два протилежних підходи щодо економічної політики держави, один з яких грунтується на ідеях розширення державного втручання в економіку, а другий - на обмеженні її ролі в цій сфері, і сьо-годні в центрі дискусій навіть у розвинутих країнах. Прихильники кейнсіанських і неокейнсіанських концепцій виступають за посилен-ня регулюючої ролі держави в економічній сфері. Їхні противни-ки - представники .неокласичного та монетаристського напря-мів - закликають до обмеження її втручання в господарські про-цеси. Сформувався компромісний напрям так званого неокласич-ного синтезу. Час від часу бере гору та чи інша, хоч і модифікова-на, модель економічної політики держави.
Механізм взаємозв'язку політики держави з економікою сьогодні досить складний. Економіка як реальний базис суспільства, як систе-ма історично зумовлених виробничих відносин багато в чому визна-чає політику держави. Соціальна структура постіндустріального сус-пільства складна і строката. Інтереси всіх соціальних верств сьогодні відображаються в діяльності і захищаються багатьма політичними партіями, профспілками, суспільними організаціями. Через їх посе-редництво економічні інтереси різних соціальних верств інтегрують-ся в політичну систему суспільства, впливають на характер рішень, у тому числі й економічних, що приймаються державною владою. Так визначаються основні напрями економічної політики держави, га-лузі бюджетного фінансування, системи і розміри податків, соціальні програми, масштаби державного втручання в економіку.
Економічна політика держави, її економічні функції формуються сьогодні в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інте-ресів різних верств населення. Така політика є результатом певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодіючою силою. Функція держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежу-ється, все більше поступаючись її загальноекономічним і загальносо-ціальним функціям. Керуючись пріоритетами забезпечення соціаль-ної стабільності, держава може проводити економічну політику навіть всупереч сьогоденним інтересам панівних верств населення звичайно на певному відрізку часу. Сучасна діалектика економіки і політики є основою для формування інститутів правової держави.
Самостійність інститутів держави в проведенні економічної полі-тики має й негативні наслідки. Нерідко виборці взагалі втрачають контроль за діяльністю тих політичних сил, яких вони уповноважи-ли представляти свої інтереси. Політичні партії та угруповання, ок-ремі групи політичних діячів, які мають державну владу, часто ви-користовують її на власну користь. Відносна самостійність держа-ви, апарату, який її обслуговує, може призвести до повного розриву між цілями економічної політики держави та інтересами суспільст-ва. Ось чому навіть у високорозвинутих країнах стоїть питання за-безпечення суспільного контролю за механізмом прийняття дер-жавних рішень, реалізацією державою своїх економічних функцій.
§ 4. Держава і ринок
Наявність двох основних концепцій економічної політики дер-жави є відображенням тісного взаємозв'язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегу-люванням. Держава і ринок визначають напрям, в якому розвива-ються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які вико-нують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін - рівень розвитку продуктивних сил, політич-на орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знахо-диться суспільство, його соціальна структура, національні особли-вості та ін.
Там, де порушувалася гармонія взаємодії ринку і держави, краї-ни потрапляли до глибокої кризи. Якщо взагалі відкидається ри-нок, логіка економічних процесів призводить таку державу до пов-ної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишнього Радян-ського Союзу на рубежі 70-80-х років завершилася глибокою і
всеосяжною кризою.
Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі рин-кових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв'язку з такою практикою пережив у 1929-1933 рр. часи "великої депресії" і зробив відповідні висновки, створивши систему держав-ного економічного регулювання.
Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням - одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою.
Перехід до ринку, економічні реформи не можуть бути для Ук-раїни самоціллю. Це саме стосується приватизації державного майна та інших ринкових заходів. Це лише інструменти, які поряд з поси-ленням державного впливу на економіку мають забезпечити досяг-нення важливих суспільних цілей. Такими цілями є підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров'я нації, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах людини з природою, екологічної безпеки, забезпечення Українській державі гідного місця у світовому співтоваристві.
Особливістю для України є те, що становлення ринку та інститу-тів національної держави збігаються у часі. За цих умов внаслідок слабкості молодої держави є загроза деформування ринкових струк-тур, Тому час вимагає розбудови тих інститутів держави, які ком-пенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку. Це інсти-тути планування, забезпечення економічної безпеки, соціального стра-хування і пенсійного забезпечення, дотримання гарантій на освіту, охорону здоров'я, прав на працю, захисту інтересів споживачів та ін. Крім того, активної державної підтримки потребують більшість підприємницьких структур, які залишаються слабкими, особливо у виробничій сфері. В країні низька ділова активність, несприятливий інвестиційний клімат та в основному фіскальна податкова система. Без подолання цих явищ не буде дієздатного ринку.
Україна має формувати таку національну модель ринку і дер-жавного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.
§ 5. Основи державного регулювання економіки
Державні структури України мають вивчити нагромаджений протягом століть арсенал форм і методів державного регулювання економіки. Історія становлення державного економічного регулю-вання - невід'ємна складова історії економічної політики. Епоха традиційного господарювання, яка характеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади, не залишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя. Загаль-нодержавне втручання в економіку яскраво виявилось лише за ча-сів абсолютизму, переходу до підприємницьких відносин. Цей пе-ріод увійшов в історію як епоха широкого втручання в економіку держави, що активно впливала на становлення підприємницьких відносин, ламала цехову організацію праці, сприяла підвищенню її продуктивності, знищувала традиції особистої залежності. Одним з перших і найвидатніших державних юридичних актів з цього питання став ремісничий регламент Людовіка IX 1229 р. у Франції. Згодом, широко застосовуючи політику протекціонізму, держава активно формувала нову структуру ранньопідприємницької про-мисловості та торгівлі.
Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характери-зувалась значним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарська функція зводилась до ролі "нічного вартівни-ка" економічної системи.
Швидке усуспільнення, концентрація та централізація вироб-ництва наприкінці XIX - на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції якої різко зросли. З того часу держава - активний учасник суспільного про-цесу відтворення благ. У більшості цивілізованих країн світу, неза-лежно від їх політичної орієнтації, вона взяла на себе функції за-безпечення розвитку транспорту і зв'язку, інших систем комуніка-цій, освіти, охорони здоров'я, захисту природного навколишнього середовища, пенсійного забезпечення, соціальної та ринкової інфраструктури, соціальної справедливості, оборони.
Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін, створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окре-мих регіонів. Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне ре-гулювання, проводить позичкову і податкову політику.
В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методи впливу на виробничі й соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції роз-витку сучасного господарського життя.
§ 6. Економічні функції місцевих органів влади
Значну роль у реалізації економічних функцій держави віді-грають місцеві органи влади, система яких сьогодні в Українській державі формується.
Економічні функції місцевих органів державної влади дуже ши-рокі. В більшості країн ці органи є повноправними суб'єктами гос-подарської діяльності. Вони розв'язують проблеми соціального об-слуговування населення, охорони природного навколишнього се-редовища, продовольчого забезпечення, економічного планування, регулювання земельних відносин, розвитку інфраструктури ринку та ін. У розвинутих країнах функціонують два види місцевих орга-нів влади. Це місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Їх функції різні.
Місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують реалі-зацію на відповідних територіях політики центрального уряду. Їх економічні функції є складовою частиною економічних функцій державної виконавчої влади взагалі. Разом з тим у розвинутих краї-нах склалася практика, згідно з якою функції центральних і місце-вих органів державної виконавчої влади розмежовані. Відповідно до цієї практики центральний уряд делегує, передає частину своїх повноважень в економічній сфері місцевим органам державної вла-ди. Цей процес має назву деконцентрації повнова-жень. На місцеві органи державної виконавчої влади, як правило, покладаються функції управління майном підприємств, що входять до державного сектора, нагляду за дотриманням законодавства, забезпечення екологічної та економічної безпеки, державної реє-страції суб'єктів підприємницької діяльності та ін.
Отже, державне господарство має кілька рівнів. Є також кілька рівнів реалізації економічних функцій держави. Найяскравіше ба-гаторівневий характер державного господарства виявляється у краї-нах із федеративним державним устроєм. Для цих країн характер-на поліцентрична модель державного регулювання економіки.
Проблема розмежування компетенції центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у сфері економічного регулювання стоїть і перед Україною. Вирішення цієї проблеми сприяти-ме завершенню процесу формування економічних функцій Україн-ської держави з урахуванням сучасного зарубіжного досвіду.
Місцеве самоврядування як. форма управління територіями на засадах самоорганізації громадян також виконує властиві для нього економічні функції. Серед завдань, які покладаються законом на ці органи, є розробка, затвердження і виконання місцевих бюджетів, прийняття планів розвитку відповідних територій, встановлення місцевих податків і зборів, управління об'єктами комунальної (му-ніципальної) власності, надання жителям міст і селищ різноманіт-них послуг тощо.
Держава і місцеве самоврядування розмежовують свою компе-тенцію у сфері економічного регулювання на основі чинного зако-нодавства. В Україні інститут місцевого самоврядування знаходиться на стадії формування. В процесі його становлення має враховува-тися як зарубіжний, так і вітчизняний багатий досвід розвитку міс-цевого самоврядування.
Місцеве самоврядування в тій чи іншій формі виникло майже одночасно з державою як продовження додержавної організації управління, проте найбільшого розвитку воно набуло в період фор-мування підприємницького ладу. Реформи, спрямовані на розви-ток підприємництва, практично у всіх країнах супроводжувались зміцненням і розширенням компетенції органів місцевого само-врядування. Так, у Росії, до складу якої входила основна частина українських земель, нові органи місцевого самоврядування, що мали назву земств, були створені після реформи 1864 р.
В Україні місцеве самоврядування також у різних формах має більш ніж тисячолітню історію, яка, на жаль, була обірвана. Глибо-кий слід у багатьох містах залишило магдебурзьке право. Сьогодні інституція місцевого самоврядування в Україні знову відроджує-ться. Економічні функції його в основному пов'язані з житгєзабез-печенням міст і сіл, створенням умов для повсякденного життя лю-дей, адже всі ми, проживаючи на території того чи іншого населе-ного пункту, є населенням країни.
Від того, як здійснюються функції місцевого самоврядування, багато в чому залежить рівень життя, його якість тощо. Не випад-ково третій президент США Т. Джефферсон назвав місцеве самовря-дування "республікою в мініатюрі", а французький історик О. Ток-віль визначав місцеве самоврядування як "інститут, в якому сила вільних націй".
У тих країнах, де ліквідується інститут місцевого самоврядуван-ня, його органи, держава змушена брати на себе також його еко-номічні функції. Проте держава віддалена від місцевих справ як у просторі, так і за економічними інтересами. Внаслідок цього нагромаджуються серйозні територіальні проблеми, виникають диспро-порції, заморожується місцева ініціатива, наростає споживацтво на тлі бюрократизації центральної влади, а отже, гальмується соціаль-но-економічний розвиток усього суспільства.
Економічна діяльність сучасної держави відіграє дуже важливу роль. Поряд з приватною ініціативою і громадською самодіяльніс-тю вона є вирішальним фактором суспільного прогресу. Українська держава лише розпочала проводити власну економічну по-літику. Від її успіху залежатиме доля вибору українського народу.