Поняття оренди державного та комунального майна

Згідно зі ст. 2 Закону України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону від 14 березня 1995 р.) орендою є засноване на договорі строко-

ве платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Характеристика оренди

1. Орендою є строкове користування майном. Строковість
означає обов'язок орендаря після припиненнядоговору оренди
повернути майно. Відповідно до ст. 17 Закону «Про оренду дер­
жанного та комунального майна» термін договору оренди ви­
значається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви од­
нієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди
протягомодного місяця після закінчення терміну дії договору
нін вважаєтьсяподовженим на той самий термін і на тих самих
умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне пра­во за інших рівних умов на подовження договору оренди на но­вий термін

2. Оренда здійснюється на засадах оплатності, що матеріалі­
зується в форміорендної плати. Орендною платою є фіксова­
ний мла і їж. який орендар сплачує орендодавцю незалежно від
наслідків своєї господарської діяльностіПри цьому орендна
плата встановлюється переважно у грошовій формі, проте може
вноситися І в натуральній ({юрмі. Щодо об'єктів, які перебува­
ють у приватній власності, ставки орендної плати встановлю­
ються за погодженням сторін і максимальним (мінімальним)
розміром не обмежуються.

3. При оренді відбувається користування майном, яке необ­
хідне «для здійснення підприємницької та іншої діяльності».
Цей «дІяльнісний» аспект підкреслює суспільно корисну мету
оренди державного та комунального майна, можливість виходу
за його допомогою на ринок, не обмежуючись використанням
об'єкта оренди для власних (внутрішніх) потреб орендаря

4. Законодавство встановлює виключний перелік державно­
го та комунального майна, яке може бути об'єктом оренди.
Згідно зі ст. 4 Закону «Про оренду державного та комунально­
го майна» об'єктами оренди є:

— цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних
підрозділів (філій, цехів, дільниць);

— нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше
окреме індивідуально визначене майно підприємств;

— майно, шо не увійшло до статутних фондів господарських
товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

5. Статтею 5 Закону «Про оренду державного та комуналь­
ного майна» в імперативному порядку визначено органи, яким
надано право бути орендодавцями державного та комунального
майна:

— Фонд державного майна України, його регіональні відді­
лення та представництва — щодо цілісних майнових комплек­
сів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого май­
на, а також майна, що не увійшло до статутних фондів госпо­
дарських товариств, створених у процесі приватизації (корпора-
і такії), що с державною власністю, крім майна, що належить
до майнового комплексу Національної академії наук України;

— органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Рес­
публіки Крим та органами місцевого самоврядування управля­
ти майном, — щодо цілісних майнових комплексів підпри­
ємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке від­
повідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у
комунальній власності;

— підприємства — щодо окремого індивідуально визначено­
го майна та нерухомого майна, загальна площа яких не переви­
щує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу вищезазначе­
них органів — також щодо структурних підрозділів підприємств
(філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує
площу 200 кв. м.

Коло потенційних орендарів державного та комунального майна не обмежується. Згідно зі ст. 6 Закону «Про оренду дер­жавного та комунального майна» ними можуть бути господар­ські товариства, створені членами трудового колективу підпри­ємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних дер­жав, міжнародні організації та особи без громадянства. При цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди держав­ного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладання договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

6. Законодавство не містить прямої вказівки на те, в якій
формі повинен укладатися договір оренди державного та кому­
нального майна. Проте згідно зі ст. 12 Закону «Про оренду дер­
жавного та комунального майна» договір оренди вважається ук­
ладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних
умов і підписання сторонами тексту договору. Термін «підпи­
сання» вказує на обов'язковість укладання договору оренди у
письмовій формі, а також на те, що він є консенсуальним.

70. Поняттята ознакидоговору лізингу

Поняттялізингу

Загальне визначення лізингу міститься у ст. 292 ГК, згідно з якою лізингом ннажається господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лі іим годавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодер-жувачу) на визначений строк майна, що належить лізинголавцю або набувасться ним у власність (господарське відання) за дору­ченням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного пос­тачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержува-чем періодичних лізингових платежів. Це визначення відтворене у ст. 806 ЦК. який, щоправда, називає передачу у лізинг майна, що належить лізинголавню. «прямим», а майна, що спеціально придбавається для передачі у лізинг відомому лізингоодержува-чу — «непрямим» лізингом, чітко виділяючи вили лізингу.

1. Прямий лізинг передбачає передачу лізингодавцем лізин-
гоодержувачу власного майна, набутого без попередньої домов­
леності з лізингоолержувачем. Відносини прямого лізингу регу­
люються зазначеними вище загальними положеннями ГК, ЦК
з урахуванням положень про найм (оренду), а також у відповід­
них випадках — загальних положень про купівлю-продаж та по­
ложень про договір поставки.

2. Непрямий лізинг передбачає передачу лізинголавцем лізинго-
одержувачу майна, набутого ним у власність (господарське відання)
за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного
постачальника (продавця) майна. На відміну від прямого лізингу,
відносини непрямого лізингу регулюються, крім загальних поло­
жень зазначених вище нормативних актів, актом спеціальним — За­
коном України від 16 грудня 1997 р. «Про фінансовий лізинг» (в ре­
дакції Закону від II грудня 2003 p.), згідно з яким він називається,
відповідно, «фінансовим лізингом». Згідно зі ст. 1 цього Закону за
договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути
у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встанов­
лених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у ко­
ристування лізинтоолержувачу на визначений строк не менше од­
ного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Характеристика лізингу

І Лізингом є господарська діяльність. Відтак, остання по-ііимна відповідати вимогам ст. З ГК, зокрема здійснюватися

суб'єктами господарювання. Проте це положення правомірне лише щодо ницості прямого лізингу.

Із визначення фінансового лізингу, а також його суб'єктів, що містяться у Законі «Про фінансовий ЛІЗИНГ»,випливаї. що фінансовий лізинг не обов'язково являє собою господарську ді­яльність, а сторонами відповідного договору можуть бути осо­би, наявність статусу суб'єктів господарської (зокрема підпри­ємницької) діяльності у яких не є обов'язковою. Так, його суб'єктами можуть бути лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лі­зингоодержувачу; лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в по­дальшому буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатосто­роннього договору лізингу. Натомість, у договорі прямого лі­зингумають право брати участь лише суб'єкти господарської діяльності, зважаючи на те, що Закон «Про фінансовий лізинг» не поширюється на відповідні відносини.

іаконом «Про фінансовий лізинг» передбачена особливість стосовно одного з суб'єктів непрямих лізингових відносин — лізингодавця. Ним відповідно до ст. 4 Закону може бути вик­лючно юридична особа. Інститут прямого лізингу таких обме­жень не передбачає, дозволяючи фізичним особам — суб'єктампідприємницької діяльності бути лізингодавцями.

2. Лізингом с діяльність, спрямована на інвестування власних
чи залучених фінансових коштів. Це положення правомірно зас­
тосовувати як до прямого, так і до фінансового видів лізингу.

Стаття 2 Закону України від 18 вересня 1991 р. «Про інвес­тиційну діяльність» під інвестуванням розуміє сукупність прак-іичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реаліза­ції інвестицій, тобто всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

3. За договором прямого та фінансового лізингу лізингода­
вець передає лізингоодержувачу майно (предмет лізингу).

Згідно з ч. З ст. 292 ГК предметом договору прямого (фінан­сового) лізиніу може бути неспоживна річ, визначена індивіду­альними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

4. Майно, що передається у прямий (фінансовий) лізинг,
повинне бути власністю лізингодавця або набуватись ним у гос­
подарське відання.

Ця ознака є тим критерієм, за яким прямий лізинг відрізня­ється від фінансового. Згідно з умовами прямого лізингу лізин­годавець інвестує власні чи залучені фінансові кошти з метою придбання (отримання у господарське відання) майна без по­переднього погодження з лізингоодержувачем.

При фінансовому лізингу лізингодавець набуває у власність річ, яка стає предметом лізингу, у продавця (постачальника) для наступної її передачі лізингоодержувачу.

По-перше, це означає, що у відносинах фінансового лізингу можуть брати участь декілька сторін: лізингодавець, лізинго­одержувач, продавець (постачальник) майна тощо. Це в свою чергу свідчить про множинність суб'єктів відносин фінансово­го лізингу (див. ознаку 1).

По-друге, характерною ознакою фінансового лізингу є пер­вісне набуття лізингодавцем на відповідній правовій підставі майна у продавця (постачальника) за замовленням лізингоодер-жувача, що в свою чергу пов'язано з інвестуванням коштів лі-зинголавця (див. ознаку 2). При цьому предмет лізингу лізин­годавцем може набуватися як у власність (ч. 2 ст. 1), так і у гос­подарське відання (ч. 2 ст. 2 Закону «Про фінансовий лізинг»). В останньому випадку відносини регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у ра­зі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Лізингодавець у договорі фінансового лізингу набуває майно згідно із встановленими лізингоодержувачем специфі­каціями та умовами. Тобто, на відміну від інститутів найму (оренди), а також прямого лізингу, які характеризуються на­явністю у наймодавця (орендодавця, лізингодавця) предмета найму (оренди, прямого лізингу), лізингодавець за договором фінансового лізингу приймає від лізингоодержувача поперед­нє замовлення на відповідне майно, необхідне останньому, і після виконання замовлення передає йому це майно (див. оз­наку 2).

5. За договором прямого (фінансового) лізиніу лізингода­
вець передає лізингоодержувачу майно у користування.

Користування предметом лізингу є квінтесенцією відносин, що складаються між сторонами договору лізингу як різновиду договору найму. Після закінчення строку договору фінансового

липні у майно, ідо становить предмет прямого (фінансового) лі­зингу, повертається лізингодавцю.

В свою чергу вищезазначене не означає повну заборону на перехід права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача. Частина 2 ст. 8 Закону «Про фінансовий лі­зинг» прямо передбачає можливість укладання сторонами дого­вору фінансового лізингу договору купівлі-продажу предмета лізингу. У цьому випадку право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбаче­не інше. Щодо прямого лізингу, то перехід права власності на предмет лізингу можливий на підставі ст. 705 ЦК; у цьому разі якщо умова щодо купівлі-пролажу міститься власне в лізинго­вому договорі, за терміно.іоі ісю ЦК подібний договір називати­меться «договір найму-продажу».

6. Прямий та фінансовий види лізингу передбачають строко­
ве користування предметомлізингу. На відміну від прямого лі­
зингу, щодо якого законодавством не встановлено чітких стро­
ків користування, законодавство про фінансовий лізинг чітко
встановлює мінімальні межі такого строку — один рік. Макси­
мальною межею строк користування предметом фінансового лі­
зингуне обмежений.

7. Майно передається лізині оодержуначу за умови сплати
останнім періодичних лізингових платежів. їх сума нормативно
не встановлена і визначається за угодою сторін.

8. На відміну від прямого лізингу, відносини щодо якого
оформлюються двостороннім договорами між лізингодавцем і

и іингоодержувачем, оформлення відносин фінансового лізин­гу здійснюється у формі багатостороннього договору за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) предмета лізингу тощо.

Форма лізингового договору залежить як від виду лізингу, так і віл того, яке майно передається в лізинг. При визначенні форми договору необхідно керуватися відповідними положен­нями ЦК.

Так, наприклад, при передачі в прямий лізинг будівлі або ін­шої капітальної споруди відповідний договір укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 793 ЦК). Проте якщо ця будівля, спо­руда передається на умовах фінансового лізингу (на строк один рік і більше) або в прямий лізинг на той самий строк, договір підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793) та державній реєстрації (ст. 794 ЦК).

Договір прямого (фінансового) лізингу вважається укладе­ним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, тобто є консенсуальним.

71. Поняття та ознакидоговору концесії

Поняття концесії

Концесією вважається надання з метою задоволення громад­ських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи ор­ганом місцевого самоврядування на підставі концесійного дого­вору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створен­ня (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єк­том підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зо­бов'язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Характеристика концесії

1. Метою концесії є задоволення громадських потреб. Це
означає, що в разі концесійної діяльності досягається соці­
альний ефект, розрахований на задоволення інтересів порів­
няно великої наперед невизначеної кількості осіб. На це вка­
зує, зокрема закріплення у ст. З Закону України від 16 лип­
ня 1999 р. «Про концесії» переліку сфер господарської діяль­
ності, в яких можливе застосування концесії: водопостачан­
ня, відведення та очищення стічних вод; надання послуг
міським громадським транспортом; збирання та утилізація
сміття; надання послуг, пов'язаних з постачанням спожива­
чам тепла; будівництво та експлуатація автомобільних доріг,
об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд
тощо.

2. Сторонами концесійних відносин є концесієдавець і кон­
цесіонер.

Концесієдавцем є уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування. Концесіонерами можуть бути юридичні особи та фізичні особи — суб'єкти підприєм­ницької діяльності. Щодо деяких об'єктів концесії концесіоне­ром може бути виключно юридична особа (див. Закон України від 14 грудня 1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуа­тацію автомобільних доріг»).

3. Відповідно до умов концесії концесіедавець надає конце­
сіонеру права, а останній відповідно бере на себе зобов'язання
на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію)
об'єкта концесії. В концесію передається право на створення
(будівництво або добудову) майна (об'єкта концесії) і на по­
дальше його використання (управління, експлуатацію) концесі­
онером з метою отримання прибутку. Тобто концесія поєднує в
собі ознаки підряду (наприклад, виконання на с ти риск робо­
ти із будівництва доріг за завданням концесісдавця) та інститу-
и» найму, оренди, фінансового лізингу (строкове, платне воло­
діння і користування дорогою).

4. Концесія надається на визначений строк і оформлюється
шляхом укладання відповідного договору. Згідно зі ст. 9 Закону
«Про концесії» концесійний договір укладається на строк, виз­
начений у договорі, який має бути не менше 10 років та не біль­
ше 50 років. Концесіонер має право на подовження строку дії
концесійного договору у разі виконання його умов.

5. Концесія передбачає оплатне використання об'єкта кон­
цесії. Концесійний платіж вноситься концесіонером відповідно
до умов концесійного договору незалежно від наслідків госпо­
дарської діяльності. З останнім безпосередньо пов'язана ше од­
на ознака концесії — покладення майнової відповідальності та
можливого підприємницького ризику на концесіонера.

6. Концесійний договір повинен укладатися в письмовій
формі. Він вважається укладеним з дня досягнення домовле­
ності з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту дого­
вору, тобто є консенсуальним.