Зародження і розвиток економічних знань.

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності. Саме це й зумовило виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна система поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), Платона (437-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позиції свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. “Економікс” (домашнє господарство) – так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у системі поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства. Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства нації і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

У ХІV-XV ст. починається занепад феодального способу виробництва. Феодали замість панщини (оброку) запроваджують грошову ренту. Це змушує селян продавати частину виробленої продукції на ринку. Так поступово долається залежність феодальних господарств і формується єдиний національний ринок, початковою формою якого було проведення ярмарків. Виникає потреба у широкому тлумаченні поняття “економіка”.

У 1615 році французький учений А. Монкретьєн запроваджує термін “політична eкономія” (від грецького “politicos” - державний, суспільний та вже відомого “oiconomia”, який означає “мистецтво державного управління господарством”). В умовах подолання замкнутості феодальних господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін “господарство” охоплює економіку всієї країни, національне господарство. Майже такого ж змісту набуло й поняття “економіка“. Крім того, поява цього терміну зумовлена зростаючою роллю держави в процесі первісного нагромадження капіталу і розвитку торгівлі. Запровадження цього терміну А. Монкретьєном у той період означало його намагання зосередити увагу на державній економічній політиці, мистецтві державного управління економікою. В цьому полягає одна з відмінностей політичної економії від економічної теорії.

Термін “політична економія” був найуживанішим до початку XIX ст. У 1890 році після виходу в світ праці англійського економіста А.Маршала “Економікс” став витісняти термін “економіка”. Предметом економікс А. Маршалл вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, зокрема, багатства і частково людини, точніше її стимулів до дії та мотивів протидії. Термін “економікс” він запровадив, щоб показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці ХІХ ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці. Українською мовою названа праця перекладається двояко: “Принципи економікс” і “Принципи політичної економіки”. Тому ці два поняття науки часто ототожнюють.

Всесвітньо відомий американський економіст П. Самуельсон, якому за підручник “Економіка”, що за ним навчається більшість студентів у західних країнах, присуджено Нобелівську премію, наголошує, що економіка, або політична економія, як її найбільш традиційно називають, пройшла багато етапів розвитку. Але це не означає цілковитого збігу предмета цих наук. Політична економія і економічна теорія є нині двома відносно самостійними ланками в системі економічних знань, яку виробило людство продовж століть.

З часу виникнення кожної з цих наук, які мало чим відрізняються одна від одної, ведеться полеміка, до речі і по сьогодні, що повинна вивчати і якими методами пізнання при цьому користуватися кожна з них.

Визначаючи предмет свого дослідження, П. Самуельсон стверджував, що економіка, або політекономія це:

- наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

- наука про дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;

- наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

- наука, яка вивчає людей у їх діловому житті;

- наука, що вивчає, як можна вдосконалювати суспільство;

- наука про економічні системи.

Він запропонував також визначення предмета економіки, або політекономії: “Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти їх для споживання”.

У підручнику П. Макконнелла і С. Брю дається таке визначення предмета економіки: “Економікс має справу з ефективним використанням обмежених виробничих ресурсів чи керуванням ними для максимального задоволення людських матеріальних потреб”.

Наведені визначення предмета економічної науки можна синтезувати в наступне: “Економічна теорія вивчає, як суспільство, використовуючи обмежені ресурси, забезпечує найповніше задоволення потреб людей. Вона досліджує, як потрібно організувати виробництво, розподіл та споживання в умовах обмежених виробничих ресурсів”.

Важливо зазначити, що хоч економічна наука вивчає проблеми виробництва і розподілу життєвих благ, вона не є наукою про ці блага і ресурси. Економічна теорія повернута головним чином до людей, які беруть участь у виробництві і йдуть шляхом прогресу та змін незалежно від того, що останні з собою несуть. Іншими словами, економічна теорія вивчає не ресурси і багатство як такі, а економічну поведінку людей.