Навести класифікацію цінних паперів за видом засвідчуваних прав

Згідно статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

За видом засвідчуваних прав цінні папери поділяються на (стаття 3, пункт 5):

– пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН).

До пайових цінних паперів відносяться: акції; інвестиційні сертифікати; сертифікати ФОН.

– боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

До боргових цінних паперів відносяться: облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; казначейські зобов'язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі.

– іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

До іпотечних цінних паперів відносяться: іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні.

– приватизаційні цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

– похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

– товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

24. Визначити двосторонні методи хеджування ризику.

Ринок послуг з управління ризиками – це система взаємовідносин між суб’єктами з приводу купівлі – продажу специфічного виду фінансової послуги – прийняття ризику конкретного суб’єкта.

Субєктами цього ринку є практично всі види фінансових посередників.

Хеджування – це страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які активи по контрактах і комерційних операціях, що передбачають купівлю – продаж цих активів у майбутньому.

Існують 2 групи методів хеджування: двосторонні методи хеджування та односторонні. Двосторонні методи хеджування ризику здійснюються безпосередньо сторонами фінансової угоди. Обидві сторони контракту узгоджують в контракті умови взаємного захисту від ризику. Вони полягають у формуванні сукупності валютних і фінансових умов конкретної угоди. В договорі оговорюються валютні та цінові ризики через валютні і товарні застереження.

Застереження – це спеціально включені в текст контракту умови, у відповідності з якими суму платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції, в якій відбудеться зміна курсу валюти платежу (ціни товару) по відношенню до валюти (ціни) застереження.

Етапи двосторонніх методів хеджування ризику є:

– визначення виду засобу платежу (від валютної цінності по контракту); визначення виду платежу за контрактом;

– визначення форми розрахунку за контрактом;

– визначення валюти платежу і валюти ціни за контрактом;

– визначення конкретних застережень (валютні та кредитні застереження);

– використання цих методів базується на згоді сторін контракту.