Визволення України

24 грудня 1943 р. на 1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні, у якому взяли участь 1-й Білоруський та 1, 2, 3 і 4-й Українські фронти. Внаслідок запеклих боїв з ворогом війська 2-го Українського фронту 8 січня 1944 р. визволили Кіровоград. Але німецьким військам удалося втримати великий виступ у районі Корсунь-Шевченківського, де оборонялося сильне угруповання, загрожуючи флангам 1-го і 2-го Українських фронтів. 25 і 26 січня 1944 р. війська цих фронтів

бухту, визволили Севастополь. Ще через кілька днів було завершено очищення Криму від ворога. 17-та німецька армія зазнала поразки, яку можна назвати катастрофічною. Залишки цієї армії, що намагалися боронитися на мисі Херсонес під Севастополем, були буквально скинуті в море радянськими воїнами.

Нових успіхів в очищенні території України від ворога Червона армія досягла під час літнього наступу. 13—14 липня почався наступ на Рава-Руському і Львівському напрямках з метою розгрому армій "Північна Україна". Розвиваючи наступ, радянські війська ударами з півночі та півдня оточили і розгромили у районі Брод 8 дивізій. 38 тис. гітлерівців було вбито, понад 17 тис. узято в полон. 27 липня 1944 р. був визволений Львів.

Наприкінці серпня загарбників вигнано майже з усієї Західної України. На початку жовтня 1944 р. в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення території Української PCP. 27 жовтня вибито ворога з Ужгорода, наступного дня з решти населених пунктів Закарпатської України.

Майже два роки тривала битва за визволення України, що складалася з серії операцій та кампаній. Червона армія була вже далеко не такою, як у 1941—1942 pp. Вона мала достатньо першокласного озброєння, хоч і постійно не вистачало боєприпасів. Червона армія мала перевагу в живій силі, щоправда, недостатньо навченій. Вона набула цінного досвіду боїв з умілим противником. Такі зміни в армії були запорукою необоротності розвитку воєнно-політичних подій на користь Радянського Союзу.

Та успіхи Червоної армії були досягнуті ціною нечувано великих людських втрат. Прагнення прислужитися Сталіну, виглядати несхитними і твердими в його очах, заробити нагороду, а також догматичне мислення спонукало багатьох воєначальників та полководців не шкодувати живої сили. Це проявлялося і під час боїв на території України. "Гарматне м'ясо" часто по-злочинному кидали проти добре укріплених позицій противника без ретельної підготовки, прикриття з повітря, артилерійського забезпечення, навіть без танкової підтримки. Тим часом ворог відчайдушно оборонявся, часто переходив у контрнаступ. Наслідком були незліченні людські втрати. Тільки в операціях на території Західної України у боях проти ворога загинуло в 1944 р. 527 тис. воїнів.

Завершальний етап битви за визволення України характеризувався дальшим наростанням боротьби в тилу німецьких військ. Хоча розміри окупованої території України на цей час різко скоротилися, кількість учасників опору дедалі зростала. Набуло досвіду підпілля, яке значно розширило сферу свого впливу. У Вінницькій, Кам'янець-Подільській, Житомирській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях діяли на початок 1944 р. понад 350 підпільних організацій.