Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст та основні поняття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка перед­бачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалеж­них від застрахованих осіб обставин та надання соціальних по­слуг.

Перехід економіки України до ринкових умов господарюван­ня зумовлює необхідність створення адекватної їм моделі со­ціального захисту населення.

Кожна працююча людина має по­дбати про свій захист від тих негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, привати­зацію підприємств, упровадження нових форм організації вироб­ництва і праці.

Досягненню цієї мети найбільше відповідає, як свідчить і міжнародний досвід, солідарна самозабезпечувальна система обов'язкового соціального страхування на випадок без­робіття, яка спроможна забезпечити ефективний соціальний за­хист.

Саме така модель і дає можливість уникнути зрівнялівки, утриманських настроїв, не послаблювати дієвості мотивів і сти­мулів до праці.

Страхова система передбачає залежність отримання допомоги у зв’язку з безробіттям від вкладу застрахованої осо би, а саме від сплати страхових внесків та наявності страхового стажу.

Для управління соціальним страхуванням на випадок безро­біття, збору та акумуляції страхових внесків, контролю за викорис­танням коштів, здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг з 1 січня 2001 р. запроваджена система загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, почав функціонувати Фонд загальнообов'яз­кового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФСС ВБ).

Основними напрямами діяльності ФСС ВБ є управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збір і акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, виплата матеріально­го забезпечення та надання соціальних послуг, виконання інших функцій згідно із статутом.

Держава є гарантом забезпечення за­страхованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.

Управління ФСС ВБ здійснюється його правлінням, виконав­чою дирекцією та її робочими органами. Функції виконавчої ди­рекції покладаються на Державний центр зайнятості, а її робочих органів - на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, об­ласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.

Законодавство про страхування на випадок безробіття включає:

· основи законодавства України про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування;

· Закон України «Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття);

· Закон України «Про зайнятість населен­ня» та інші нормативно-правові акти, що регулюють відно­сини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжна­родні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття» страхуван­ня на випадок безробіття здійснюється за принципами:

—надання державних гарантій реалізації застрахованими осо­бами своїх прав;

—обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх пра­цюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а та­кож добровільності такого страхування особами, які забез­печують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а та­кож громадянами – суб'єктами підприємницької діяль­ності;

— цільового використання коштів страхування на випадок без­робіття;

— солідарності та субсидування;

— обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціаль­них послуг;

— паритетності в управлінні страхуванням на випадок безро­біття держави, представників застрахованих осіб та робото­давців;

— диференціації розмірів виплати допомоги у зв’язку з безробіттям за­лежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

— надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, вста­новлений законом, допомоги у зв’язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

— законодавчого визначення умов і порядку здійснення стра­хування на випадок безробіття.