ОДА ХЕРСОНЩИНІ

Щиро і від усього серця

з побажаннями любові,

краси, пісні та рясної

Божої благодаті.

Як доньку рідную свою

Із срібними косами,

Люблю Херсонщини красу

З гаями та лісами.

Дзвенять садами солов’ї

В серпневому світанку

Із духом спадщини-землі

Співають «Славутянки»

Дніпро розлігся у степах

І дихає барвінком

Я бачу землю свою в снах

В яскравім розмаїтті.

Мов нагодована дитина

Заквітчана піснями,

Стоїть Херсонщина велична

Всіх обійма руками.

І рветься серденько моє

Як світлий птах у вирій

Жадаю щастя у житті,

Люблю, надіюсь, вірю.

Бо ж надаремно ми живем

На рідній Батьківщині,

Що сієм серцем, те й зберем

Нащадкам України.

«Минуле являє собою

цінність для культури лише тоді,

коли воно все іще являється

сучасністю чи може стати майбутнім»

(Едуард Сапір)

Шановні Друзі, спадкоємці, рідні Херсонці! Звертаюсь до Вас з привітаннями особисто від мене, співачки, хормейстера, учителя співу, поета-аматора, психолога, незмінного художнього керівника, Лауреата всеукраїнських, міжнародних конкурсів і фестивалів Ольга Леонідівна Куракіна та народний фольклорний ансамбль «Славутянка».

Так судилося, що народилася у листопаді. Це останній місяць осені, місяць багатства, зрілості, завершення плодоносіння у природі. Але там, де кінець – там і початок, така є філософія усього життя, з’являються віра, надія, любов.

Народилася я у нашому рідному Херсоні. За словами діючого губернатора нашої області М.М.Костяка: «… Це місто - Південна степова перлина, колиска козацької слави, мальовничий край безцінних природних скарбів, прадавніх народних традицій, неповторного національного колориту. Але найцінніше багатство нашого краю – це щедрі, талановиті, працелюбні та віддані рідній землі люди, горді за своє минуле і гідні щасливого майбутнього».

Коли читаю ці рядки, відчуваю, що це написано про мене і про таких, як я, тому що є в моєму житті минулому велике щастя бути поруч протягом 30 років з щирими та талановитими людьми нашого краю. При цьому, як керівник, маю на увазі учасниць народного фольклорного ансамблю «Славутянка».

Саме такі таврійські королівни сьогодні і усі 30 років творчої праці виходять на сцену, створюють вокальні програми, музичні фільми, беруть участь у всеукраїнських та міжнародних фестивалях, співають у концертах, міських та обласних заходах, вчаться і вчать любити і творити життя, красу і пісню.

А сама я навіть не помітила, як швидко промайнули ці роки. Бо сьогодні для мене життя – це диво. Життя – це енергетично –еволюційно-генетичний процес. Життя – це дихання, погляд, почуття, спів.

Життя – це кохання і шлях закоханих один до одного чоловіка та жінки. Життя – це народження нової людини, дитини та радість і вдячність за цей Божий дар!

Взагалі, коли ведеш за собою людей у світ музики, думок і почуттів, та коли відчуваєш, що ти потрібен цим людям, то більшого щастя, як я думаю, на землі немає. Дякую усім «славутянкам», які співали колись і донині, адже сьогодні я веду за собою у пісню вже третє покоління однодумців, співачок і духовних друзів, гарних талановитих жінок.

Перший склад «Славутянки» - це були робітниці цеху № 8 ХСВО

1981-1990р.р.

1. Любов Литвиненко

2. Сергій Перепьолкін

3. Ірина Вініамінова

4. Тетяна Хустудінова

5. Лідія Мрачко

6. Галина Короткова

7. Людмила Бахарева

8. Вікторія Плоховська

9. Людмила Поторий

10. Іван Поторий

11. Лілія Малих

12. Лариса Стярушник

13. Нонна Хадикіна

14. Надія Дьомшина

Склад народного фольклорного ансамблю «Славутянка» співав у Палаці культури суднобудівників, директором якого був Кривоніс Володимир Ілліч – наш постійний друг і особистий учасник музичних фільмів і програм.

1. Олена Коломойченко

2. Любов Іванчук

3. Тетяна Слуцька

4. Мариля Босакевич

5. Інна Салтан

6. Ірина Корнілаєва

7. Людмила Семенова

8. Олена Ковальова

9. Ольга Іванова

10. Людмила Єнта

11. Тетяна Оксамитна

З цими людьми пов’язане і моє життя, моя щира любов до народної пісні, яку завжди співала сама і надихала співати інших людей. Бо вважаю, що саме у цьому вокальному жанрі можна зустріти синтез музики, слова, жесту, міміки і танцю.

З давніх давен народна пісня вивчається істориками, філософами, етнографами. Тут ми можемо зустріти підтвердження тих чи інших історичних подій. У репертуарі «Славутянки» є такі народні пісні: «Козацька похідна», «Ой, при лужку», «Виряджала мати сина у солдати».
Характер цих пісень допомагає дістатися глибинних понять та почуттів про давні часи та життя людей тих часів. Як на мене, це дуже цікаві речі.

Леся Українка писала : « Мені завжди здається, що коли де можна побачити вдачу народу, то се скоріше в ліричних піснях та коломийках».

Ми, як співачки, які багато років виконуємо народну пісню своїм серцем – голосом донесемо до слухача саме ліричну українські та російські народні пісні такі як: «Ой, то не вечер», «Ой ти, місяцю», «Ой, попід гай зелененький», «В кінці греблі шумлять верби». Прагнемо передати слухачам - про що саме йдеться у народній пісні, щоб вона надихала, була щирою, торкалася душі та давала людям новий життєвий стимул .

Я, як художній керівник, як співачка, завжди хотіла співати на сцені. Наша пісня завжди була і є хоч і етнічною, або народною, але завжди сучасною. Це потребує додаткових талантів співачок, їх як театрального, так і естрадного мистецтва, а також здатність до кіномистецтва та масових дійств. На творчому шляху «славутянок» були створені такі вокальні музичні фільми: «Свята вечеря» - новорічні святки, «Така доля моя», а за останні роки «Щедрий добрий вечір» - цей Новорічний різдвяний фільм протягом останніх 10 років кожного Різдва має великий успіх серед телеглядачів м.Херсона та області. Останній фільм, створений у 2008 році, «Благословенна родина». Це наш окремий успіх, тому що виконавцями були вже нові молоді співачки, студентки різних факультетів нашого улюбленого ХДУ. Молода «Славутянка» прекрасно виконала своє завдання перед такими видами мистецтва, яким притаманні гра, дійство, початок якого лежить саме у народних святах, фольклорних обрядах, з чого і починається драматичне мистецтво. До речі, треба подякувати і похвалити дівчат за їх ентузіазм та щедрість, тому що свої костюми та гарні головні убори, а також прикраси талановите молоде покоління творило власноруч, часто вкладаючи і свої особисті кошти, бо в цих випадках я першою була для них прикладом. Не дарма кажуть у народі: «Яка мама, така й сама».

Сьогодні до складу народного фольклорного ансамблю «Славутянка» увійшли:

1. Ганна Ткач

2. Ганна Анастасьєва

3. Яна Гайдаш – випускниця

4. Анастасія Шабло – випускниця

5. Алла Адамська

6. Ірина Сучкова – випускниця

7. Яна Оробченко

8. Ганна Яценко

9. Вікторія Кумановська

10. Ольга Куракіна

Десять років поруч зі мною працює у колективі видатний музикант, аранжувальник, концертмейстер і, взагалі, наш великий друг і наставник, артист Херсонської обласної філармонії Валерій Головецький. Його музичний смак неперевершений. Я дуже вдячна йому за творчу співпрацю. Сподіваюся, що ми разом створимо ще багато яскравих програм.

З щастям і любов’ю читаю рядки, які написали у передмові мої дорогі співачки, молоді гарні дівчата, мої улюблені розумниці. Вони теж, як я, скоро стануть матусями та гарними господинями, але дівчині до цього життя треба пильно готувати свою душу. І вони, мої любі, прийшли співати у «Славутянку», тому що саме душа народної пісні їм добре допоможе у формуванні кожної особистості, яка складається у поняття: «Моя земля! Мій народ! Моя родина! Моя Батьківщина! В такому дусі я їх виховую.

З любов’ю читаю рядки, які написали у своїх передмовах молоді співачки.

Ганна Анастасьєва – солістка, ліричне сопрано, щира, ясноока, талановита і красива дівчина написала: « Я в колективі з 2008 року. За цей час придбала новий вокальний досвід. «Славутянка» стала для мене рідним домом, де є можливість духовно збагачуватись, заполонити свій душевний стан. Тут я знайшла нових друзів, які допоможуть у творчості та в особистому житті».

Ганна Ткач – це дівчина з чудовим ліричним сопрано. Вона співає у колективі з 2007 року. Красива і талановита, відверта, з почуттям незалежності та внутрішньої свободи, пише: « Ольга Леонідівна знайшла мене в музичному училищі через свого викладача Вигоднєр М.Л. Після закінчення музичного училища, я вступила на факультет культури і мистецтв при ХДУ. Зразу ж пішла співати у «Славутянку».За цей час здобула не тільки колег і вірних друзів, а й чудового вчителя – Ольгу Леонідівну Куракіну не тільки в сфері музики, а взагалі, у житті. За це і їй дуже вдячна».

Сучкова Ірина – закінчила інженерно-технологічний факультет при ХДУ, але залишається співати у колективі 4 роки. Дівчина дуже щира, весела, маленька, але з великими блакитними очима і вірною душею. Співає низьким широким та м’яким тембром, своїм голосом прикрашає кожну пісню, кожен акорд. Вона пише: «Дуже люблю свій колектив, і моїм він став завдяки Ользі Леонідівні Куракіній, без сумніву це талановитий керівник, педагог, за сумісництвом – мама. У «Славутянку» ходжу з задоволенням, тому що це мій другий дім. Наші дівчата дружні, завжди допоможуть, підтримають, підкажуть. З роками я навчилася постановці голосу, диханню, стала набагато впевненішою у собі. Все це вважаю заслугою Ольги Леонідівни».

Як же приємно, люди добрі, збирати те, що сієш! Від себе додам, що впевнена, що мої «славутяночки» гідно понесуть свої жіночі долі, тому що навчаються гарним, щирим почуттям любові, краси пісні.

Ганна Яценко – дівчина з унікальним тембром голосу. Він густий, як мед, нагадує звук валторна, вільно співає ноту Фа малої октави. А зустріла я її у церкві, там співає у хорі мама Ганнусі – Світлана, теж з таким же чудовим голосом.

Пише від себе:

« Я співаю в народному фольклорному ансамблі «Славутянка» з травня 2009 року. Мені зразу сподобався колектив. Після репетиції я точно була впевнена, що хочу стати частиною цього ансамблю. Завдяки «Славутянці» я знайшла нових, а найголовніше, вірних друзів. Я навчилася вірити в себе. Ольга Леонідівна подарувала мені можливість розкрити себе. Дякую своїй мамі, яка дала мені життя та завжди мріяла побачити мене на сцені. А ще дуже дякую Ользі Леонідівні за терпіння та допомогу.

Яна Оробченко пише від себе: «Коли я прийшла у 2008 році, опанувала новий вокальний досвід. Глибше почала пізнавати саму себе, свої артистичні здібності. Завжди отримую велике задоволення від виступу на сцені. Дуже люблю свій дівочий колектив та щиро дякую за навчання та підтримку нашого керівника Ольгу Леонідівну».

Хочу сказати, що дівчина співає у ІІІ сопрано, голос, як віолончель, ліричний, з дуже красивим тембральним окрасом. Коли прийшла до мене, зовсім не вміла посміхатися, а зараз розцвіла, як квітка. Навчається на юридичному факультеті. Уявіть, дорогі мої, який співучий відчуваючий буде у нас адвокат. Гарно!

Аллочка Адамська у колективі співала дев’ять років. Всі дівчата її звали Аллуся! А вперше так звернулася до неї я, тому, що відчувала до дівчини щиру материнську любов. За віком Аллуся - як моя рідна донечка Іриночка. Донька від мене живе на відстані, то ж грію свою материнську любов серед своїх дівчат «славутяночок». Алла закінчила факультет української філології і журналістики у нашому рідному університеті. Вона була дуже авторитетним провідним фахівем гуманітарного відділу ХДУ. Дівчина дуже талановита, щира душею, віддана колективу «Славутянка». Співачка мала прекрасні вокальні здібності, дуже артистична, з чудовою музичною пам’яттю, прекрасним смаком, вона була гармонійна, щира до людей і дуже віддана помічниця для мене, як керівника. Дійсно, Аллочка була гідна «славутянка», як усі разом мої рідні «славутянки». Але, нажаль, все це в минулому.

Коли бачу, як зростають на очах, гарнішають, розумнішають дівчата, то нарадітися не можу, як це важливо, що молоді жінки формують свою душу у красі та любові. Їм потім колись народжувати хлопчиків і дівчаток.

Дякую вам усім, мої рідні, за добрі слова, за віру в те, що пісня потрібна не тільки на сцені, пісня народна потрібна кожному з нас, бо ще є інформація, яка являється зв’язком часів та поколінь.

Дійсно писати цю книгу для мене велика насолода. Я наче ще раз проживаю свої 30 років творчої діяльності. Перед очима, як у кіно - кадри зустрічі з яскравими особистостями культури України.

Анатолій Горчинський – славнозвісний композитор, з яким я зустрілася у м.Чернівці. Це було 17 років тому, але як він оцінив мій спів, як сказав про мою душу, не можна забути. Саме Анатолій Горчинський подарував мені пісню «Росте черешня в мами на городі» та «Мамина любов» , яку присвятив своїй матері, а коли подарував мені ноти, то написав, що був би щасливий почути ці пісні у нашому виконанні. І «Славутянки» вже багато літ співають ці пісні про маму.

Не зможу ніколи забути прекрасну зустріч з етнографом, фольклористом, співаком, хормейстером, відданого душею до народної пісні – Леопольдом Ященком та його дружиною Лідією Орел. Вони високо оцінили роботу народного фольклорного ансамблю «Славутянка» під час виступу на сцені у Національному музеї архітектури та побуту України (м.Київ).

Машенський міжнародний фестиваль у м.Києві тоді зібрав у залі всю еліту України, і ще професура з «славутянками» співали українську народну пісню «Ой, гаю мій, гаю».Успіх був шалений, аплодував нам стоячи увесь зал. Ще хочу пригадати період, який я називаю «Сорочинський», коли розформували творчий колектив Палацу суднобудівників - у період з 1997 по 2001 рік. Ми з дівчатами продовжували займатися своїм ділом – співати. Я зверталася до високопосадовців, на телебачення, на радіо, просилася, щоб десь хтось нас забрав до себе, і щоб не розпався колектив. Бо пісня, наче птах, полетить і не повернеться, її треба постійно пригодовувати, повторювати і знов співати, це труд. Але Господь і тут нас спасає, бо я вірила, що все буде добре. Під своє покровительство нас узяли херсонські вогнеборці. Тоді керував обласним управлінням полковник внутрішніх справ України Мирон Степанович Буба. І ми з дівчатами це виправдали. Три роки підряд, кожного літа, привозили дипломи лауреатів міжнародного фестивалю «Сорочинський ярмарок». Ці яскраві виступи, і кожного року успіх - забути цього неможливо.

Ще один успіх ми здобули на І фольклорному фестивалі у місті Ялта -99. Пригадую, як ми з дівчатами у своїх улюблених національних костюмах ходили від сцени до сцени і кожного вечора співали, наші голоси лунали на набережній, і усі люди прагнули зробити фото поруч з нами. Яка честь, яке щастя!

Хочу додати, що за цим успіхом завжди була наполеглива робота - і моя, і всього колективу. Вважаю, що робота в житті людини – це як «браслет золота», - так казали у давні часи. Потім, як діло зроблене, коли, наприклад, написали на телебаченні фільм, і знаєш, що потім з нами буде слухати і дивитися усе херсонське населення, то відчуваєш таку насолоду від того, що ти потрібен у житті, тому завжди, коли закінчується проект, чи то концертна програма, чи нова пісня, чи новий вірш, починається нова робота, нові ідеї і так усе життя.

Ніколи не була сама, завжди мене підтримувала мене моя родина, дорогий мій чоловік Юрій Леонідович Куракін, вічна моя підтримка, моя любов, мій ангел-охоронець! Дякую йому за дітей, у нас прекрасна донька Ірочка, яка живе в Італії і прекрасний зять - теж наша любов. Народили нам двох улюблених онуків – Сергія (11років), Юлю (7 років). Думаю, що усі ми дуже щаслива родина.

Взагалі усе моє життя оточують люди, які завжди щиро підтримували мене, мою мрію. Дійсно були і протистояння, зустрічалися часом труднощі, але в реальному житті завжди була перемога і успіх. Дякую за це свою долю, свій характер, силу, яку мені дає всесвіт, за розум, за талант, який отримала від Бога, Господа нашого Ісуса Христа, від Матінки Богородиці та усіх святих.

Особиста подяка за співпрацю, за сумісне творче життя моїй рідній сестрі Тетяні Слуцькій. Так, у далекому 1986 році ми з нею разом почали вдвох співати у новій «Славутянці», яка займалася у ДКС, і збирали співачок по всьому місту, а також співачок-заводчанок з ХСВО. Саме тоді до колективу прийшла Вікторія Кумановська, яка після закінчення культпросвітнього училища назавжди лишилася у «Славутянці». Співачка і до сих пір стоїть поруч зі мною на сцені і , як я, служить народній пісні. Вікторія має прекрасне колоратурне сопрано. Весела, щира, чиста, відверта, вірна і натхненна, дійсно духовна моя сестра.

З сердечним теплом я завжди пригадую час, коли у дев’яностих роках у «Славутянку» прийшли дві чарівні жінки Любов Іванчук, вона працювала у хірургії лікарні ХБК і після нічної зміни медична сестра приходила на репетицію, а привела її Вікторія Плоховська, вона працювала у цеху № 8 ХСВО художницею, обидві подруги були закохані в нашу справу, вони натхненно займалися співом, постановкою голосу. Ми з дівчатами так завзято готували концертні програми, виступали у селах нашої області, на сценах міста, на фестивалях і конкурсах в Україні. Серед нас панувала велика дружба і підтримка. Сьогодні Вікторія Плоховська та Любов Іванчук живуть в Америці, та хоч спілкуємося через інтернет і рідко зустрічаємося, ось що написала мені: «Сейчас мы врозь, мне жаль, жизнь развернула на 180, разъединила нас , но! Есть что вспомнить, есть что рассказать!!! Много сьели вместе соли, перца и меда, так же спели много программ, воспоминаний на всю жизнь! Мое сердце осталось с Вами!» – так пишет В.Плоховская – «Оля! Целую тебя крепко! Пусть тебя радует солнце, небо, цветы и опавшие осенние листья, тихий моросящий дождик за окном…. А ты? Ты всегда будь счастлива, всегда, везде, дома, на работе с коллективом, где совершается чудо из чудес, рождается и исполняется песня – твоя жизнь! » (USA, Pitsburg, 2011).

Ось такі в моєму житті є жінки, друзі мої рідні, хіба можна таких талановитих жінок не любити? Мої «славутянки» найкращі жінки-українки, для мене всі вони Народні артистки України. Я дуже з Вами щаслива! Благослови Вас і Ваші родини Господь та Матінка Пресвята Богородиця.

Дякую від усього серця своїм батькам, мамі Валентині (77 років), цілую її руки. Цього року пішов з життя мій тато Леонід Дмитрович Чорнявський. Вічна йому пам’ять.

У березні цього року пішла з життя моя вчителька, чудова красива жінка, вічна моя любов Вигоднер Марія Львовна. Дякую її, скорблю і пам’ятаю. Вже п’ять років немає мого наставника, друга і вчителя начальника цеху №8 Сіганевича Григорія Ілліча. Це він в моїй душі сіяв тоді свою любов і віру, як я сьогодні вірю в своїх дівчат. Вічна пам’ять йому. На жаль радість і печаль завжди ідуть поруч у житті.

Час минає, роки сивіють, але якщо у людини є мета, є родина, робота, пісня, друзі, ростуть дітки та онучки, то життя триває і продовжується. Дійсно мала на увазі і себе, вашу вірнопіддану Ольгу Куракіну.

Останні десять років праці у нашому рідному університеті моя доля збагатилася ще більше. Працювати у такому великому яскравому колективі це і честь, і насолода. Життя мені подарувало спілкування з такими великими особистостями, як наш славнозвісний ректор, професор, чуйна, талановита людина, чудовий керівник, шановний мій режисер Олег Васильович Мішуков. Щиро дякую Вам, Олег Васильович, за увагу до «Славутянки», до рідної пісні і завжди я особисто відчуваю вашу підтримку і захист. Для творчих жінок це дуже важливо. Дякую Вам від усього серця.

Зі словами подяки і підтримки, любові і побажаннями здоров’я і ще багато років співпраці звертаюся до вас:

Проректор з соціально-гуманітарної та науково-педагогічної роботи ХДУ, заслужений працівник культури України, к.ф.н., доцент Кузнецов С.В.

Проректор з навчальної та науково-педагогічної роботи ХДУ Тюхтенко Н.А.

Керівник Українського культурного центру ХДУ, заслужений працівник культури України Усатюк В.Ф.

Керівник гуманітарного відділу ХДУ Жмак Л.А.

Декан факультету культури і мистецтв ХДУ, заслужений працівник культури України, професор Левченко М.Г.

Декан факультету технологій та сфери обслуговування ХДУ, професор Чепок В.І.

Декан інституту філології та журналістики ХДУ, професор Олексенко В.П.

Декан юридичного факультету ХДУ, професор Стратонов В.Н.

Заступник декана з організаційної роботи та працевлаштування юридичного факультету ХДУ, к.п.н. доцент Самарін А.А.

Директор Херсонського Академічного ліцею ім. О.Мішукова при ХДУ, к.п.н. доцент Томіліна Т.Ю.

Завідувач кафедри вокалу та хорових дисциплін ХДУ, к.п.н. доцент Гунько Н.О.

Завідувач кафедри класичної хореографії та методики викладання ХДУ, заслужений працівник культури України, доцент Рехліцька А.Є.

Заслужений артист України, доцент кафедри вокалу та хорових дисциплін ХДУ Гурба В.Т.

Народна артистка України, доцент у кафедри вокалу та хорових дисциплін ХДУ Лелеко Н.В.

Доцент кафедри класичної хореографії та методики викладання ХДУ Васяк В.А.

Завідувач кабінетом естетичного виховання факультету дошкільної та початкової освіти ХДУ, викладач, керівник вокального ансамблю «Таврічаночка» – Владимирова А.Л.

Керівник народного вокально-хорового колективу інституту філології та журналістики ХДУ Гук Г.М.

Керівник актової зали, головний звукорежисер ХДУ Клименко І.М.

Звукорежисер, записувач фонограм Вініченко В.О.

Провідний фахівець Українського культурного центру ХДУ Клименко С.О.

Заслужений працівник культури України, завідувач відділом фольклору Обласного дому народної творчості Другальов В.

Член Національних спілок письменників та журналістів України Марченко Л. В.

Член національних спілок письменників та журналістів України Кулик В.П.

Заслужений працівник культури України, голова Херсонської облдержтелерадіокомпанії «Скіфія» Долина В.Ф.

Режисер обласної держтелерадіокомпанії Волович Л.П.

Режисер радіопрограм «Таврійські самоцвіти» Савіна Г.П.

Особиста подяка за допомогу у редагуванні та виданні члену- кореспонденту Академії кібернетики України Оксамитовій Є.Д.