Суть і структура економічних відносин.

Суспільний поділ праці і його роль в розвитку продуктивних сил.

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин. Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюцініший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

Суть і структура економічних відносин.

Будь-яке вир-во має сусп-й х-р – це означає, що в процесі вир-ва люди вступають у в-ни не лише з природою, але й між собою і ці в-ни отримали назву виробн. або ек. в-н. Виробн. в-ни включають 4 ланки: вир-во; розподіл; обмін; спож-ня (горизонтальний поділ).

Суть і основу названих в-н складають в-ни власності на засоби вир-ва. Тому що вони х-ризують:

по-перше, сусп-й спосіб поєднання робітника із засобами вир-ва,

по-друге, в-ни між людьми з приводу привласнення засобів і рез-тів вир-ва;

по-третє, умови розпорядження і використання факторів і рез-тів вир-ва, тобто ту сусп. форму, у якій відбувається вир-ва. Отже, в-ни власності визначають, у чиїх інтересах ведеться вир-во, тип сусп-тва, а також його класову і соц. стр-ру.

Ця група виробн. в-н отримала назву соц.-ек. в-н.

Проте виробн. в-ни виникають не лише з приводу вир-ва, розподілу, обміну й спож-ня матер. благ або привласнення засобів і рез-тів вир-ва. Вони виникають також і в процесі орг-ії вир-ва та управління ним. Ця група в-н називається орг.-ек. в-нами. Вони х-ризують лише стан вир-ва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх сусп. комбінацію. В сукупності орг.-ек. в-н розрізняють конкретно-ек. та загальні орг.-ек. в-ни.

Конкретно-ек. в-ни — це госп-кий механізм окремих галузей (промисл-ті, будівництва, с/г тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-ек. науками.

Загальні орг.-ек. в-ни — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям нар. госп-ва, тобто економіці у цілому. Це, на­приклад, ринкова с-ма орг-ії вир-ва, підприєм­ництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосп. в-ни не можуть бути охоплені окремими конкретно-ек. дисциплінами. Вони вивчаються нау­кою, яка називається ек. теорією.