Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва. 5 страница




Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах власності.

Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності.

Роздержавлення й приватизація відбуваються у таких формах: перетворення державного підприємства на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; викуп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юридичним особам та громадянам.

134. Змішана економіка і соціально-економічні перетворення у постсоціалістичних країнах. Структура змішаної економіки.

Найбільш прикметною рисою сучасного економічного розвитку цих держав є складне переплетіння процесів взаємодії та розмежування як наслідок формування національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше економічної взаємозалежності. Загальною особливістю сучасного етапу розвитку всіх країн є незавершеність формування цілісної моделі функціонування їхніх господарств. Усі вони обрали шлях прискореного переходу до ринкової економіки. На сучасному етапі складність пристосування до загальносвітових економічних процесів викликана відсутністю ринкового механізму як системного утворення. Окремі ж елементи цього механізму є чужими для народного господарства, що функціонує поки що у напівринковому режимі. Невизначеність шляхів подальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Національна економіка кожної з країн має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційних можливостях до саморозвитку й включення у загальносвітові та регіональні господарські процеси. Загальною особливістю цих країн є перехідний характер економічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядається багатоплановість перехідного стану: водночас відбуваються формування національного господарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватись до світових та регіональних економічних структур.

Взагалі всі країни відносяться до змішаної економіки. Вона характеризується різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.

135. Особливості ринкової трансформації економіки України.

Для України на сучасному етапі характерний стан перехідної економіки. Трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, із гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами. Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза. Головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного й соціального прогресу суспільства. Функціонування й дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення, що ще не достатньо розвинуто в нашій країні. Але процес іде. Характерними рисами аграрного сектора є такі: взаємопов”язаний АПК як ціле тільки формується, переважну частку АПК створює с/г. економічна реформа передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб”єктів ринкових відносин. Першочерговою є потреба вироблення власної загальнодержавної економічної політики. В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і виконавчих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засад і основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої на ринкові перетворення. Проходить процес здійснення радикальних економічних реформ. Виробляється виважена стратегія здійснення соціально орієнтованої трансформації ринкової економіки, розробляються механізми проведення ринкових реформ, робиться все для економічної стабілізації країни.

136. Світове господарство: його суть та структура.

Розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов’язаних з НТП, зумовили розмаїття структур – соціально-економічної, регіональної та функціональної. Єдність світового господарства досягається через розв’язання суперечностей його різноманітності.

Важливою суперечністю СГ є суперечність між країнами розвинутої економіки та державами перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки. Суперечності СГ зачіпають усі його структури. Дія цих суперечностей переплітається як на національному, так і на субрегіональному та глобальному рівнях. Розв’язання зазначених суперечностей можливе за умови переростання СГ у єдиний організм, у якому розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.

Організаційно-економічну структуру сучасного СГ визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктура представлена економічними об’єднаннями країн, що ґрунтуються на територіальному принципі і мають на меті розв’язання широкого кола економічних проблем. До неї належать міждержавні регіональні загальноекономічні об’єднання та регіональні економічні комісії ООН.

Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певних питань функціонування СГ. Це спеціалізовані економічні об”єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; міжнародні кооперативні організації.

137. Міжнародний поділ праці й спеціалізація. Міжнародні економічні відносини.

МПП: 1) суспільний поділ праці – це сукупність різних видів виробничої діяльності; це найбільш загальна форма суспільного виробництва, він переростає в МПП. Який є вищим етапом розвитку; 2) МПП – якісно вищий етап суспільного поділу праці – раціональна форма використання СПП у рамках народного господарства. Це спеціалізація кожної країни на випуску певних виробів із метою задоволення як своїх потреб, так і потреб країн-партнерів. МПП буває: загальний – це поділ праці між країнами світового співтовариства по найбільшим сферам суспільного виробництва; окремий – поділ праці між країнами всередині однієї сфери суспільного виробництва або галузі економіки; одиничний – поділ праці між суб”єктами в рамках однієї обособленої господарської одиниці.

Спеціалізація буває: міжгалузева – спеціалізація країн світового співтовариства на окремих галузях суспільного виробництва; галузева – спеціалізація країн всередині окремої галузі виробництва ( предметна - спеціалізація країни на випуск окремих виробів; по детальна – спеціалізація країни на випуск окремих деталей; агрегатна – спеціалізація країни на випуск вузлів для машин та обладнання; технологічна – спеціалізація країни на окремих операціях технологічного процесу).

На МПП впливають різноманітні фактори: природно-географічні (природнокліматичні умови, природні ресурси, освоєння території, чисельність населення тощо); соціально-економічні (чисельність робочої сили, рівень розвитку науково-технічного потенціалу, масштаб та серійність виробництва тощо); фактори НТП (рівень економічної диверсифікації виробництва, економічна вигідність функціонування підприємств, прискорення темпів морального зносу обладнання тощо).

МЕВ – система господарських зв”язків фізичних та юридичних осіб на інтернаціональному рівні, на рівні держав, групи держав, міжнародних економічних організацій, які орієнтовані на реалізацію їх потреб; це особлива сфера здійснення виробничих зв”язків, які вийшли за територіальні рамки окремих держав; це сукупність суспільно виробничих зв”язків суб”єктів світового господарювання.

138. Інтернаціоналізація господарських відносин та продуктивних сил.

Інтернаціоналізація господарських відносин – це розвиток господарських зв”язків між країнами світового співтовариства; це процес переростання виробничими силами та виробничими відносинами національних кордонів.

Інтернаціоналізація продуктивних сил – це створення міжнародних господарських об”єктів у країнах світового співтовариства.

139. Транснаціональні корпорації та їх роль в економічному розвитку.

Інтернаціоналізація почала охоплювати сферу виробництва, науки й техніки, почали створюватись транснаціональні корпорації (ТНК). З їх, розвитком, вони почали справляти все більший вплив на економічний розвиток як окремих країн, так і світу в цілому. Наприклад, великого значення мають прямі інвестиції ТНК у країни, що розвиваються. З плином часу змінюється характер і географія зарубіжних інвестицій та міжнародного технологічного обміну. ТНК починають спрямовувати свої інвестиції переважно у розвинуті країни.

ТНК – це фірма, яка здійснює основну частину своїх операцій за межами своєї країни.

На діяльність ТНК приходиться приблизно 80% всієї світової економічної, фінансової, валютної, технологічної та іншої діяльності.

140. Міжнародна торгівля та її економічні основи. Протекціонізм і вільна торгівля.

Міжнародна торгівля – обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами або їх, представниками.

Зовнішня торгівля – сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни. Це торгівля однієї країни з іншими суб’єктами світового господарства.

Світова торгівля – сукупність зовнішньої торгівлі країн світового співтовариства.

Показники обсягу МТ: 1) експорт – вивезення товару з країни; 2) імпорт – ввезення товару в країну; 3) зовнішньоторговельний обіг – сукупний обсяг експорту-імпорту за певний проміжок часу; 4) фізичний обсяг – оцінка обсягу експорту і імпорту в постійних цінах в рамках одного періоду; 5) генеральна торгівля – вартість зовнішньоторговельного обігу та вартість транзитних товарів; 6) спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг; 7) реекспорт – вивезення раніше ввезеного товару; 8) реімпорт – ввезення раніше вивезеного товару.

МТ розділяють на три види:

1) по критерію об’єкту: торгівля сировиною, паливом, продовольством, полу фабрикатами, готовими виробами; а) виробничого призначення, б) невиробничого призначення; торгівля послугами.

2) По критерію взаємодії суб’єктів: традиційна торгівля, торгівля спеціалізованою продукцією, зустрічна торгівля;

3) По критерію регулювання: звичайна МТ, дискримінаційна МТ, преференціальна МТ.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення кількості обмежень в торгівлі. Він буває селективний (передбачає захист від іноземної конкуренції не всього національного виробництва, а лише окремих галузей), колективний ( політика інтеграційних угруповань держав по відношенню до третіх країн), скритий (одночасне зниження рівня мита та розширення кількості нетарифних обмежень) та монопольний ( державна політика одноосібного здійснення та регулювання зовнішньоторговельних відносин).

Вільна торгівля – політика, направлена на відкриття ринку для іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі. Здійснення вільної торгівлі означає невтручання держав у розвиток торгівельних відносин між суб’єктами світового господарства.

141. Сутність та форми міжнародного руху капіталів, його масштаби, динаміка та географія.

МРК обумовлюють: інтернаціоналізація господарського життя, поява можливості більш вигідного прикладення капіталу за кордоном, відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку, прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни, економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів тощо.

Капітал – це грошові та матеріальні кошти, які використовуються в суспільному виробництві з метою отримання прибутку.

Основною формою МРК є вивезення капіталу. Це одностороннє переміщення вартості в товарній або грошовій формі за кордон з метою отримання прибутку, відсотку або з іншою метою. Вивезення капіталу в товарній формі – це експорт машин, обладнання, полу фабрикатів, технологій тощо. Вивезення капіталу в грошовій формі – це вивезення валюти та валютних цінностей.

Географія МРК може бути різноманітною, навіть світовою. А динаміка його залежить від рівня митних тарифів, пільгових умов та цін у різноманітних країнах.

142. Міжнародні валютно-фінансові відносини.

Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових та організаційних заходів, які регулюють операції з національною та іноземною валютою, золотом тощо.

Міжнародні кредити використовуються у відповідності з уніфікованими міжнародними нормами міжнародних кредитів та правилами міжнародного кредитування.

Міжнародні розрахунки передбачають наявність та регулювання міжнародної валютної ліквідності. Міжнародна валютна ліквідність – це спроможність країни або групи країн забезпечити своєчасну оплату своїх міжнародних зобов’язань.

Валютний ринок – сукупність постійних економічних організаційних відносин по операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів в іноземній валюті.

Органами, що регулюють валютно-фінансові відносини є:

1) національні банки, міністерство економіки, міністерство фінансів, органи валютного контролю;

2) міжнародні валютно-фінансові організації (МВФ), регіональні валютно-фінансові організації (ЕВІ).

Ці органи розробляють режим безпечного, безкризового розвитку валютно-фінансових відносин в масштабах світового господарства.

143. Міжнародна валютна система, валютні ринки і валютний курс.

Валютна система – це форма організації та регулювання валютних відносин, закріплених національним законодавством та міжнародними угодами. В основі МВС лежить розвиток міжнародних валютних відносин. МВВ – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з використанням валюти в їх фінансово-господарській діяльності. Існує три рівня валютної системи: національний, світовий, міжнародний. МВС-це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою держав.

Валюта – це грошові знаки іноземних держав та міжнародні розрахункові грошові одиниці.

Валютний ринок – це сукупність постійних економічних організаційних відносин по операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів в іноземній валюті. Регулювання валютного ринку залежить від характеру економічної системи країни, міри конвертованості валюти, рівня цін, рівня валютних обмежень.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці даної країни, виражена в одиницях валюти іншої країни. Режими валютних курсів бувають: фіксовані, такі що коливаються, плавающі. Валютний курс встановлюється шляхом котировок.

144. Міжнародна міграція робочої сили.

Це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Це процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни в країну.

Причинами ММРС є: швидке зростання населення планети; нерівномірний економічний розвиток країн світового співтовариства; розвиток сучасної НТР; соціально-політичний розвиток окремих регіонів світу та держав; економічний стан національного господарства.

Основні поняття, що характеризують ММРС:

Міграція – переміщення робочої сили в рамках світового співтовариства.

Еміграція – виїзд з країни певного контингенту населення.

Імміграція – в’їзд певного контингенту людей в іншу країну.

Рееміграція – процес повернення емігрантів у свою країну.

Основні конкретні принципи, що обумовлюють ММРС: 1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення; 2) стабільний і порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах; 3) порівняно високий рівень умов праці; 4) соціальні можливості більш повної реалізації своїх здібностей у країнах імміграції; 5) природні катаклізми та рівень охорони навколишнього середовища; 6) політичні причини; 7) військові причини; 8) релігійні причини; 9) національні причини; 10) культурні причини.

145. Необхідність і методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб”єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв”язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки.

Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб”єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-14; просмотров: 57; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты