Розділ 4. Журналістика як система органів масової інформації

Причини бурхливого розвитку мас-медіа в сучасну епоху. Поняття про систему. Типологія журналістики та її засади.

Чотири підсистеми журналістики. Взаємодія інформації та комунікації. Стабільність існуючої системи журналістики. Атрибутивні особливості преси, радіомовлення, телебачення та Інтернет-журналістики, переваги кожного типу журналізму перед іншими та їхні вади

Сучасна журналістика являє собою складну систему органів масової інформації, що дедалі ускладнюється. Поява нових елементів у ній пов'язане не тільки з простим збільшенням кількості одиниць, але й зміною якісного стану системи в цілому. Причини бурхливого розвитку журналістики обумовлені такими найважливішими чинниками:

1) розширенням і поглибленням інформаційних потреб суспільства, необхідністю щодня отримувати точну й правдиву інформацію політичного, економічного, соціального, культурного та ін. характеру;

2) активним суспільно-політичним і господарським станом суспільства, зростанням усвідомлення людством себе як цілості, відчуттям того, що події в будь-якій точці світу впливають на долі всіх країн і регіонів;

3) науково-технічною революцією в галузі інформаційних і комунікаційних технологій, створенням буквально в останні десятиліття нового виду існування інформації, пов'язаним з розвитком електронних інформаційних технологій;

4) глобалізацією масової комунікації, створенням можливості за допомогою комп'ютерних мереж негайного поширення повідомлень;

5) демократизацією інформаційних процесів, потенційною можливістю для кожного користувача ПК брати участь у створенні новин і пропонувати їх як масову інформацію.

Журналістика сьогодні вже не та, що була вчора, а завтра вона стане не такою, як сьогодні. Її розвиток відбувається такими швидкими темпами, що теорія не встигає осмислювати всі особливості її нинішнього стану. З бурхливим розвитком масової інформації і комунікації пов'язане й вироблене останнім часом журналістикологами уявлення про журналістику як про систему. Але спочатку про загальне поняття.

Система - це сукупність якісно визначених елементів (зміст системи), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Найважливішими рисами системи є її розчленованість, з одного боку, і цілісність, з іншого. Система - це єдність, що складається з взаємодіючих елементів. Предмет чи явище матеріального чи духовного життя, що самі є системами, можуть виступати елементами системи вищого рівня.

Система органів масової інформації - це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології). Сучасна журналістика як система - це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації й попитом аудиторії. Органи масової інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики - безперервне відображення суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв'язках, суперечностях і конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент (складова частина) до системи вищого рівня, а саме: до системи соціальних інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне самоуправління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

Сучасна наука розуміє журналістику як систему, виокремлюючи в ній різноманітні типи друкованих та електронних видань, інформаційної продукції радіомовлення й телебачення. Органи масової інформації класифікуються за різноманітними ознаками. Головні засади їх типології такі:

1. За регіоном поширення виокремлюються центральні, регіональні, обласні, міські, районні, відомчі (промислових чи сільськогосподарських підприємств, навчальних закладів і т. п.) органи масової інформації;

2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією розрізняють загальні інформаційні (якісні, універсальні) та фахові видання, а також - ділові (економічні), юридичні, спортивні, рекламні, автомобільні, комп'ютерні, городньо-садівничі, розважальні, еротичні, сенсаційні, партійні, профспілково-галузеві органи масової інформації;

3. За періодичністю: щоденні, щотижневі, щомісячні, квартальні, щорічники;

4. За типом аудиторії: загальні, жіночі, чоловічі, молодіжні, дитячі, студентські і т. п.

5. Проте, безперечно, головною засадою типології журналістики є її розрізнення за видом комунікативного каналу поширення інформації. Журналістика (з огляду на цю, п'яту, засаду) складається з чотирьох головних великих підсистем:

1) друкованих органів масової інформації;

2) радіомовної журналістики;

3) телевізійної журналістики;

4) електронних органів масової інформації. Останнім часом активно обговорюється питання про появу

нового елемента в системі сам-медіа - Інтернет-журналістики. У контексті цього питання виникла необхідність уточнити термінологічний апарат теорії журналістики. Ті явища, що раніше мали назву "електронні органи масової інформації", яка відносилася до радіомовлення й телебачення, мусить віддати своє ім'я Інтернет-журналістиці. Для радіомовлення ж і телебачення доцільно запропонувати термін "аудіовізуальні" або "ефірні" органи масової інформації. Однак об'єднання радіомовлення й телебачення в одну групу ефірних (аудіовізуальних) мас-медіа з погляду їх специфіки, функцій і ролі в журналістиці невиправдане. Воно було можливим, коли існували лише два рівні виготовлення й поширення інформації: друкований і недрукований. Для недруко-ваного й була запропонована назва "електронна журналістика". Сьогодні перед перспективою подальшого ускладнення системи журналістики доцільно розглядати радіомовлення й телебачення як самостійні (не об'єднані в одну групу) типи журналістики.

Як бачимо, підсистеми журналістики (у п'ятій типології) дістали свої назви від типів комунікації, тобто носіїв інформації. На перший погляд, комунікація зберігає нейтралітет стосовно інформації й істотного впливу на неї не справляє. Але насправді між інформацією й комунікацією існують такі ж стосунки, як між змістом і формою, тобто настільки тісний взаємозв'язок, що одне явище без іншого не існує, а форма активно впливає на особливості змісту, будучи ключем до його осягнення. Це вперше наголосив видатний канадський філософ у галузі соціальних комунікацій Г. М. Маклюен, вказавши: "Засіб [він мав на увазі засіб комунікації. - І. М.] - це вже повідомлення". У сучасному світі журналістику прийнято розглядати як найвизначніший спосіб соціальних комунікацій.

Цілком логічно поставити питання: чи завжди журналістика була комунікативним каналом людства? Відповісти на це питання без знання історії журналістики неможливо. Але у вигляді певного приблизного попереднього висновку слід сказати таке. Якщо під терміном "комунікація" (від лат. communico - спілкуюся з кимсь) розуміти у найширшому смислі спілкування й передачу інформації, то історія журналістики може бути подана як поступове перетворення органів (і засобів) масової інформації на органи масової комунікації. Іншими словами, журналістика поступово опановувала свою комунікативну функцію, дедалі впевненіше перетворюючись на комунікативне середовище, у якому окремі спільноти (й особи) досягають порозуміння. Певна річ, роблять вони це тільки і лише за допомогою інформації. Таким чином, нам вдалося пояснити, чому в типології журналістики таку вагому роль грає комунікативний чинник. Надалі ми розглянемо журналістику в аспекті цієї комунікативної типології.

Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу як елементи газети й журнали. Основною особливістю цієї підсистеми журналістики є саме те, що головним носієм інформації тут виступає написане (надруковане) слово.

Другу підсистему журналістики складають як елементи різноманітні радіостанції з їх численними форматами й програмами. Головну особливість цього типу журналістики становить те, що носієм інформації тут є звук, усне мовлення журналіста. Таким чином, можна стверджувати, що преса - це писана (друкована) журналістика, а радіомовлення - це усна (мовленнєва) журналістика.

Третя типологічна група (тележурналістика) складається із системи телевізійних каналів і студій. Особливість цього типу журналістики полягає в тому, що усне мовлення журналіста збагачується тут зображенням процесу мовлення (комунікації) в студії або відеорядом події.

Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в напрямку розширення й удосконалення четвертої підсистеми: електронних органів масової інформації. Їх особливість полягає в тому, що вони розвиваються на підставі мультимедійних технологій і володіють принциповою можливістю для текстового й аудіовізуального синтезу.

Найважливіше питання, яке виникає сьогодні, полягає в тому, наскільки стабільна сучасна система журналістики. Адже з появою ефірної журналістики хтось прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Понад те, у сучасному світі в багатьох країнах спостерігається збільшення продажу газет з одночасним зростанням рекламних надходжень.

Результати досліджень, які були подані на 52-му Всесвітньому конгресі газет і Шостаму всесвітньому форумі редакторів у Цюріху (Швейцарія, 1999), засвідчили, що:

1) після тривалого періоду спадання в багатьох країнах світу щоденний наклад газет знову зростає;

2) у всіх країнах світу, де проводились дослідження (матеріали подали 1100 видавців з 88 країн), спостерігається помітне, а в деяких країнах і вражаюче зростання річного прибутку від реклами в газетах;

3) загальні надходження від газетної реклами відновилися після кількох років скорочення і зараз перевищують найвищі показники 1980-х років у Європі, Північній Америці і азіатсько-тихоокеанському регіоні;

4) дослідження читацької аудиторії засвідчили, що багато газет читають молоді люди, а в деяких країнах вони читають їх більше, ніж батьки.

За словами генерального директора Всесвітньої газетної асоціації Тімоті Болдинга, що репрезентував десятий щорічний огляд газетної продукції, протягом минулого десятиліття газети потерпали від економічного спаду, кризи з цінами на газетний папір, зростаючу конкуренцію, усе більшу роздрібненість ринку мас-медіа і відтоку рекламних коштів в Інтернет. У цілому газетна індустрія перебувала в стані кризи. "Однак, - сказав він, - зараз видно, що газети в багатьох країнах упорались з цими проблемами, скористалися новими можливостями і тепер відроджуються. У кінцевому рахунку, незалежно від сьогоднішніх тенденцій слід підкреслити, що газети залишаються надзвичайно могутнім засобом масової інформації з незвично широким охопленням аудиторії й ступенем впливу на неї.

Цифри свідчать, що й сьогодні газета залишається найважливішим джерелом інформації, яким користуються мільйони людей в усіх країнах світу. Провідними покупцями газет залишаються уже багато років норвежці і японці. На 1 тисячу мешканців тут припадає відповідно 588 і 577 газет, що продаються щодня. На третьому місці перебуває Фінляндія - 455 газет, далі Швеція - 430, Коста-Ріка - 412, Швейцарія - 377 .

За результатами досліджень, проведених у ході виборів Інститутами держави і права та соціології Національної Академії Наук України, найбільш дійовим засобом інформаційно-пропагандистського впливу на вибір громадянами України своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані (переважно газетні) видання. Кожний третій з опитуваних пов'язав свій вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках газет, 17 % - з розповсюдженням листівок і звернень. Майже стільки як на причину вибору вказали на своє знайомство з теледебатами кандидатів.

Як бачимо, новітні технології, наявність ефірного й електронного типів журналістики не знищили її найдавніший вид: періодичну пресу. Виявилось, що будь-яка з підсистем виконує в журналістиці свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса залишається найбільш аналітичною, роз'яснювальною формою масової інформації. Інтернет-журналістика приваблює своєю цілковитою незалежністю, приватністю, синтезом притаманних трьом попереднім типам журналістики ресурсів.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчому майбутньому телебачення або Інтернет нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.

У зв'язку з цим важливо розглянути атрибутивні ознаки кожного з комунікативних типів журналістики, щоб знати й розуміти його місце в системі масової інформації та правильно зорієнтувати свої професійні очікування.

Атрибутивні особливості преси такі. Відзначимо спочатку її переваги перед ефірною та електронною журналістикою.

1. Інформація фіксується в попередньо написаному й потім надрукованому тексті. Це найважливіша атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід враховувати універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне передавати повідомлення про факт, але й бути носієм почуттів і думок, а також інформаційних і художніх образів. Мова є основою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі сучасної журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на перший погляд ніби позбавлене сили слова розмовного, як на радіо, та зорового ряду, яким воно супроводжується на телебаченні, але воно містить у собі можливість зображати всі факти і явища, що відбуваються в світі, змальовувати картини дійсності, передавати характеристики та розмови героїв, їхні почуття та внутрішні монологи.

Давно помічена непередавана енергетична потужність друкованого слова, можливість передати авторські думки, зануритися за його допомогою в духовне життя та емоції кожного персонажа, чого не може дати екранне зображення. Палкий прихильник "нового журналізму" Томас Вулф, порівнюючи слово і зображення, вказував, що створювачі екранізацій "фактично викидають білий прапор, коли примушують чийсь голос у кадрі чи поза кадром повторювати цілі шматки роману, сподіваючись, що хоча б у такий спосіб зможуть запозичити невеличку частку книжкової потужності"

Не можуть вони й зобразити статус персонажа, хоча кожний журналіст середньої руки робить це невимушено й природно. Т. Вулф навів приклад з Флобера: "Волосся його підстрижене рівною лінією над чолом, як у співака в сільській церкві..." і прокоментував: звичайно, на екрані можна показати всі ці деталі, але вказати на їх значимість допомагає тільки написаний текст .

У цьому відношенні друковане слово значно потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позначене властивостями приблизності й неточності внаслідок імпровізованого характеру мовлення. Воно потужніше за зображення. І цими його перевагами на повну силу користується сучасна друкована журналістика.

2. Преса сприймається без додаткових технічних засобів. Ні радіо- ні телесигнал не прийдуть у вашу домівку, якщо ви не маєте спеціальних технічних пристроїв для їх прийняття з ефіру. Газета не потребує нічого для сприйняття надрукованого на її сторінках тексту. Хіба що окулярів, якщо у вас слабкий зір, але вони належать не до спеціальних пристроїв, а до елементів побуту, як одежа, і не є чимось відокремленим від особи, що ними користується.

3. Преса надає читачеві можливість оглядовості й вибірковості в ознайомленні з матеріалами газети. Читач спочатку здійснює огляд газетних заголовків, а потім сам обирає, що читати в першу чергу, що - у другу, а що лишити поза увагою. У газеті її матеріали існують одночасно, хронологічно паралельно, тим-часом як у будь-якому електронному органі масової інформації журналістські матеріали розташовані лише послідовно, що виключає можливість їхньої вибірковості і містить у собі елемент нав'язування їх реципієнтові. Газета й сьогодні залишається найбільш демократичним типом журналістики, надає самому читачеві право вирішити: що і як читати на своїх сторінках.

4. Преса забезпечує можливість різних ступенів сприйняття матеріалу, серед яких виокремимо перегляд, вибіркове ознайомлення, детальне й уважне прочитання, збереження номера або вирізки з нього, здійснення виписок чи складання конспекту статті, передавання номера з особливо цікавим матеріалом іншому читачеві. Не можна випускати з уваги і той факт, що матеріали періодичної преси подаються в бібліографічних даних до каталогів наукових бібліотек, розміщаються в спеціальних бібліографічних покажчиках, через що матеріали в газетах і журналах стають надбанням зацікавлених читачів: як сучасників, так і наступних поколінь.

5. Преса забезпечує здійснення способу "відкладеного читання", тобто звернення до тексту в зручний для читача час, тоді як радіо й телебачення позбавляють своїх прихильників такої можливості. Пропущену глядачем в ефірі радіо- чи телепередачу ніяким чином надолужити не вдасться, якщо тільки вона не буде повторена, згідно з програмою, у якийсь із наступних днів. До ефірних ЗМІ поки що не застосовується спосіб "відкладеного прослуховування" чи "відкладеного перегляду", хоча не виключено, що в недалекому майбутньому техніка запису вдосконалиться й здешевиться настільки, що перегляд пропущеної телепрограми стане звичним у нашому побуті. Але поки що на такий рівень розвитку людство не вийшло. Слід мати на увазі, що для запису передачі, яка вас ймовірно може зацікавити, ви щонайменше повинні знати про це наперед, а це не завжди можливо. Записувати ж увесь потік новинарних повідомлень і публіцистичних програм може тільки спеціально організована для цього служба. Поки що це можливо інституційно, але не приватно.

6. Преса надає читачеві максимальну психологічну зручність: порядок сприйняття наявного в газеті інформаційного матеріалу встановлює сам суб'єкт, сприймаючи матеріал, він не заважає навколишнім. Він може це робити в комфортних, максимально зручних для себе умовах. Сприйняття друкованого тексту відбувається без будь-якого напруження, приносить людині психологічне задоволення від пізнання нового, від осмислення соціального довкілля. Свобода сприйняття - важлива позитивна сторона друкованої журналістики.

7. Друкована журналістика акумулюється в бібліотеках, що створює можливість користуватися нею як для широких кіл сучасників, так і для численних поколінь нащадків. У цьому відношенні газети й журнали мають безперечний пріоритет перед ефірними органами масової інформації. Звичайно, кожна радіо- чи телестудія має своє зібрання найкращих програм і передач, створених у її стінах. Сучасні технології дозволяють й окремому журналістові мати в своєму розпорядженні записи своїх найбільш вдалих програм. Але в цілому технологія виготовлення і зберігання аудіовізуальних записів ще не є досконалою настільки, щоб у наших містах відкривалися громадські фоно- й відеотеки, як то вже тисячі років існує з друкованою продукцією. Тому на сьогодні історія журналістики - це переважно історія преси, оскільки методи фіксування й збереження матеріалів ефірної масової інформації ще недосконалі. Це, звичайно, не знімає завдання створення історії радіо- й тележурналістки, яке стоїть перед нашою історико-журналістською наукою.

Якщо названі вище атрибутивні властивості преси належать до її переваг, то дві наступні властивості відносять до її вад:

1. Дискретність (перерваність) потоку інформації, на відміну від радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає за новинами. Потік подій, що відбуваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно повідомляти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть щоденна газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення, які можуть навіть перервати трансляцію певної програми чи кінофільму, щоб сповістити своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.

2. Преса доступна лише освіченій людині, більше того, потребу в ній відчувають особи з розвинутими навичками читання, на відміну від РМ і ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не мають стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія ефірних органів масової інформації. Її прихильники дедалі виразніше виявляють свою приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.

Атрибутивні особливості радіожурналістики такі:

1. Носій інформації в радіомовленні лише звук, що передається на будь-які відстані і сприймається негайно, практично в момент передачі сигналу з передавального пристрою. Через цю якість радіо постає як найбільш оперативний тип журналістики.

2. Радіомовлення для свого сприйняття потребує мінімального технічного обладнання: радіоприймачів, які в сучасних технічних умовах мають кишенькові портативні розміри і невелику ціну, вмонтовуються в мобільні телефони. Безповоротно пішла в минуле епоха розвішаних на вулицях міст гучномовців, які збиралися послухати юрби громадян. Сучасне радіо зорієнтоване не на колективне сприйняття, а на індивідуальну людину.

3. Сучасні технологічні вирішення дозволяють зробити прослуховування радіопрограми максимально зручним: за допомогою навушників передачу можна сприймати, не заважаючи навколишнім, у громадському місці: у транспорті, в установі, просто на вулиці.

4. Унаслідок дії вище перерахованих атрибутивних ознак радіо висунулося на роль найбільш проникного засобу масової інформації. "Серед інших каналів масової комунікації, -відзначив дослідник Д. І. Любосвєтов, - радіомовлення володіє найвищою проникаючою здатністю, за масштабом охоплення населення і значимості в житті людей з ним важко конкурувати не тільки газетам, але й спорідненому телебаченню" . Його слухають кухарки на кухнях, водії в автомобілях, пасажири у вагонах електричок тощо. Воно допускає слухання у вигляді суміщеної діяльності, наділене всюдиприсутністю; радіосигнали сприймаються скрізь, у будь-яких умовах, розносячи по всьому світові негайну інформацію. Радіожурналістика володіє найбільшою аудиторією.

5. Радіо на повну потужність спирається на силу мовленого слова. Як відомо, при спілкуванні власне у семантиці слів міститься 20 % з передаваної інформації. Решта 80 % припадає на інтонацію, тембр голосу, емоційну переконливість, міміку, жест, які супроводжують наше усне мовлення. Якраз властивості усного мовлення (інтонацію, тембр голосу, темп і мелодику висловлювання) й використовує радіо, домагаючись особливої виразності й переконливості своїх повідомлень, використовуючи прийоми риторики, усного слова як емоційний аргумент у своїх доказах.

6. Відсутність відеоряду не відволікає уваги реципієнта й дає можливість

а) цілком зосередитись на змісті звукової інформації і

б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідомості зорові образи, що супроводжують звукове повідомлення.

Завдяки можливості шумового супроводу радіомовлення свого часу зробило перший крок на шляху створення ефекту присутності слухача на місці події.

7. Радіомовлення уперше надало можливість подавати інформацію про подію в момент самої події (наприклад, вести репортажі зі спортивних змагань, пленарних засідань Верховної Ради, демонстрацій чи мітингів), довівши оперативність повідомлень до одночасності з самим фактом. Таким чином, саме в радіожурналістиці був опанований ідеал масово-інформаційної діяльності: максимально стиснути хронологічну відстань між подією і повідомленням про неї, тобто перетворенням її на новину. Цю властивість радіожурналістики прийнято називати симультанністю повідомлень.

8. Розмір радіоаудиторії коливається протягом доби. Не так давно науковці відкрили "правило верха циферблата", смисл якого полягає в наступному: число слухачів радіостанції значно зростає в останню чверть кожної попередньої і в першу чверть кожної наступної години. Саме в цей час багато осіб воліють вмикати приймачі, і аудиторія досягає можливого на даний час максимуму.

Наступні ознаки радіомовлення фіксують його негативні сторони:

1. Скільки б ми не говорили про переваги усного мовлення, але неспростовним фактом залишається те, що людина найкраще засвоює інформацію тоді, коли вона викладена у вигляді друкованого тексту. Канадський філософ Г. М. Маклюен у книзі "Галактика Гутенберга: Становлення людини друкованої книги" запропонував і обґрунтував доцільність виокремлювати в людській історії епоху друкованого слова. За Г. М. Маклюеном друкована книга створила автора й публіку, індивідуалізм і самовираження в суспільстві, національні мови і уявлення про національну єдність, тобто й самі нації. Але нам зараз потрібна не вся його концепція, якій ще буде присвячено параграф у відповідному розділі цього підручника, а одна його думка, що сформульована так: "Читач читає зі швидкістю розуміння тексту" . У кожного ця швидкість різна. Є феноменальні люди, які читають, гортаючи сторінки. Є дуже повільні читачі, які просуваються по тексту рядок за рядком. Але сутність полягає в тому, що цю швидкість встановлює для себе сама людина. Коли вона чогось не розуміє, вона припиняє читати й повертається до початку, прочитує текст удруге, аж поки не досягне цілковитого його розуміння. Радіомовлення позбавляє її цієї можливості, пропонуючи лише усну форму повідомлення. Часто читач не встигає осмислювати й засвоювати почуте. Але втрутитися в процес надходження повідомлень він не може. Але в цьому місці мова йде навіть не про швидкість засвоєння, а про відсутність друкованого тексту. Ця обставина негативно позначається на розумінні читачем повідомлень.

2. Радіомовлення характеризується неможливістю відкласти прослуховування на більш зручний час, зробити його швидшим чи повільнішим, позбавляє слухача вибірковості, прив'язує до запланованих програм і передач. Слухач не вільний у виборі, мусить слухати те, що в цю мить транслюють радіостанції, а у випадку зайнятості - узагалі пропустити цікаву програму. До цього в цілому правильного твердження необхідно сьогодні додати таке. Сучасна українська людина має значно більший вибір самих радіостанцій, ніж у попередній радянський час, коли для слухачів пропонувалися лише програми радянського радіомовлення, а зарубіжні "голоси" безнадійно глушилися. Сьогодні слухач вільний обирати найбільш відповідну до його інтересів чи уподобань радіостанцію, але скористатися засадою вибірковості в її межах все ж не в силі.

3. Радіомовлення потребує попередньої інформації про свої передачі, а відтак виникає проблема його планування і створення програми передач. Як правило, в усьому світі ефірні органи масової інформації розв'язали цю проблему шляхом потижневого планування своїх передач. Це дозволило слухачам і глядачам з великою мірою вірогідності очікувати, що у певний день тижня о певній годині відбудеться така-то передача. Але навіть напрацьована вже десятиліттями система інформування реципієнтів ефірної журналістики про програми радіо й телебачення лише вияскравила неможливість обійтися без попереднього інформування. З цим познайомився кожен з нас, опинившись у певний момент без телепрограми і відчуваючи відчутну незручність від неможливості зорієнтуватися у виборі найбільш цікавої передачі.

4. Газети й журнали слід передплачувати (один або кілька разів на рік) або купувати щодня, радіоприймач купують один раз, щоб слухати різні програми, але (тут починаються незручності) не можна слухати кілька передач чи програм одночасно, тоді, як газети, що прийшли одночасно, можна читати в зручний час.

Іноді студенти, вислухавши пояснення до цього пункту, жартома сповіщають, що мають два радіоприймачі чи два телевізори і можуть вмикати і слухати їх одночасно. Але справа полягає не в економічній можливості придбати стільки радіо- й теле-апаратури, скільки існує радіостанцій чи телеканалів у даному регіоні, а в такій організації психіки людини, яка не дозволяє з однаковою увагою сприймати кілька (хоча б два) паралельних інформаційних потоків. Людська психіка налаштована на послідовне їх розташування. Тому технічне розв'язання цієї проблеми не вирішує справи по суті, бо її джерела - не у зовнішньому по відношенню до людини світі, а у внутрішній її сприйняттєвій природі.

Атрибутивні ознаки тележурналістики можуть бути подані так:

1. Телебачення поєднує переваги радіо й преси, звукову й відеоінформацію, досягає синтетичності, діючи на два головні людські відчуття: зору й слуху. Людина як біологічний індивід наділена лише п'ятьма відчуттями: зору, слуху, нюху, дотику й смаку. Але природа сприйняття людиною довкілля організована так, що на перші два відчуття припадає 95 % інформації, отримуваної із зовнішнього світу, а на решту три відчуття - лише 5 %. Таким чином, синтезувавши зір і слух, телебачення домоглося максимальної мобілізації інформативних можливостей людини. На цьому ґрунтується й величезний вплив телебачення на глядацьку аудиторію.

2. Телебачення досягає могутнього ефекту присутності глядача на місці події. Недарма існує приказка: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. В її основі думка про те, що жоден словесний опис не може передати автентичної картини дійсності, у ньому завжди міститиметься велика частка авторської суб'єктивності. Сучасні автори, які працюють у галузі філософії мови, вважають, що мова - це спосіб інтерпретації світу.

Створюючи ефект присутності глядача на місці події, тележурна-лістика виступає тим самим найбільш правдивим, адекватним інформаційним джерелом. За допомогою телеекрана індивід ніби сам бере участь у події, спостерігає за фактами і явищами, на підставі власних спостережень будує висновки, а тому й довіряє найбільше телебаченню.

3. Окрім семантики виголошуваного в ефір тексту та його інтонаційного забарвлення (дані можливості надає й радіомовлення), тележурналістика використовує й такі засоби донесення змісту висловлювання, як міміка, жест, погляд, поза, розташування тележурналіста в кадрі. Глядач бачить на екрані живу особу, яка розмовляє з багатомільйонною аудиторією, але звертається до кожного конкретного індивіда, приходить у його власний дім. Учасники телепередачі перетворюються таким чином на присутніх перед глядачем його співрозмовників, використовуючи для аргументації своїх положень усі наявні аспекти логічного й психологічного впливу: семантику висловлювання, інтонацію, міміку, жест і т. д. Це також одна з причин особливої ефективності тележурналістики.

4. Сила телебачення - в аудіовізуальному синтезі, під яким розуміється використання майстерного монтажу, чергування близького й далекого планів, темпоритмічної організації матеріалів, змістовного текстового ряду, вмілого коментування зорових образів ведучим. Сучасна тележурналістка - це не розтягнуті пейзажі чи голови мовців у нерухомому кадрі, а динамічне чергування картин дійсності з роз'ясненнями журналіста, виголошуваного ним енергійного тексту і музичного й шумового супроводу, яскравих виразних репортажних зйомок на місцях і влучного коментарю спеціаліста зі студії.

5. Сприяє глибокому впливу телебачення на глядачів сприймання телепрограм у малому колективі, в родині, у домашніх умовах, де люди почувають себе цілком вільно, часто не переривають розмови біля екрана телевізора, можуть дозволити собі безбоязно обмінюватися репліками з приводу побаченого, коментувати картинку оператора й текст ведучого телепрограми.

6. Особливістю цього виду електронних ЗМІ є й те, що кількість глядачів його істотно коливається, масова аудиторія з'являється в телебачення тільки увечері, коли після робочого дня люди повернулися додому. Але це по-справжньому масова аудиторія. У цьому відношенні телебачення цілком справедливо називають зброєю масового ураження. Преса позбавлена відчутних коливань у розмірі аудиторії, вона завжди має аудиторію, що вимірюється тиражем видання. З тележурналісткою справа виглядає інакше: тут існує поняття особливо престижного ефірного часу: це вечірні години, коли переважна більшість громадян опиняється біля телеекранів, шукаючи хто поважної інформації, хто відпочинку, хто розваг.

7. Послідовне розташування програм у тележурналістці вимагає поєднання інформаційної насиченості, поважних аналітичних програм з відпочинком, розважальними передачами. Свідомість окремого індивіда не може бути постійно налаштованою лише на споживання інформації, чи глибокі філософські теми, чи розважальні музичні передачі. Тому найкраще запропонувати людині в певних оптимальних пропорціях поєднання на одному каналі різноманітних товарів інформаційного ринку. Від задоволення різноманітних потреб глядача в інформації залежатиме в кінцевому рахунку успіх колективу тележурналістів.

Негативні сторони телебачення ті ж, що й у радіомовлення (див. п. п. 1-4), що дозволяє не говорити про одне й те саме двічі.

На особливу роль у сучасному світовому інформаційному просторі висунулася комп'ютерна мережа Інтернет. Це спонукає говорити про Інтернет окремо, вбачаючи в ньому новий тип журналізму в цілому. Тут доцільно навести думку авторів підручника "Основи масово-інформаційної діяльності". "Саме з допомогою "всесвітньої павутини", пишуть вони, - світ стає свідком народження нового виду засобів масової комунікації, який займе в ХХІ ст. особливе місце серед традиційних ЗМІ, як телебачення, преса, радіо, і що з розвитком технологій відкриє для них нові небачені до цих пір можливості" .

Інтернет - найбільша в світі комп'ютерна мережа, створена з метою нагромадження, обміну й швидкісного поширення інформації.

До складу світової системи Інтернет увіходять національні мережі багатьох країн, регіональні, локальні мережі підприємств і установ, персональні комп'ютери приватних користувачів.

Далеко не вся інформація, розміщена в Інтернеті, призначена для масового користування. Тут міститься велика кількість професійних, наукових, особистих повідомлень, розміщена ділова документація міністерств, банків, організацій та установ. Правильною є думка, що всі матеріали, які поміщаються на файлах підключених до Інтернету комп'ютерів, - інформаційне надбання цієї системи. Але соціальна інформація, збирання, обробка й поширення якої складає зміст журналістики, хоча й займає в Інтернеті істотну частку, але не вичерпує зміст всієї мережі. З цього випливає висновок: Інтернет у цілому не тотожний з електронною журналістикою.

Щоб зрозуміти специфіку Інтернету як величезної інформотеки, варто порівняти його з іншими каналами масової комунікації. Чи належать до журналістики музичні твори, що передаються в радіоефір? Концерти, оперні та драматичні театральні вистави, радіоп'єси? Очевидно, що ні. Так само й на телебаченні не належать до журналістики трансляції в ефір циркових вистав, демонстрації художніх фільмів, естрадних концертів. Навіть якщо взяти до уваги друковану продукцію, то не вся вона, певна річ, може бути зарахована до журналістики. Іншими словами, у кожному типі комунікації є вужчий чи ширший сектор журналістики, але він далеко не вичерпує всього контенту комунікаційного каналу. Таким чином, журналістика в Інтернеті займає таке ж становище, як на радіо, телебаченні чи в друкові. Вона комфортно розмістилася всередині цих комунікаційних каналів. Усе це дає цілком поважні підстави говорити про Інтернет-журналістику як про доконаний факт.

На відміну від традиційних типів масової інформації, Інтернет має цілу низку відмінностей, які можуть бути зведені до такого.

1. Інтернет - децентралізована система, яка не має єдиного керівництва й управлінської вертикалі. Стратегічні питання розвитку комунікативної мережі розв'язує "Товариство "Інтернет" (ISOC - "Internet society"), яке працює на громадських засадах. Воно ж створює спеціальну "Раду із структури Інтернет", яка забезпечує технічне керівництво і орієнтування мережі. Рада ("1AB - Internet Architecture Board") складається з осіб, які спеціально запрошені або виявили добровільне бажання брати участь у його діяльності. "ІАВ" затверджує стандарти і більше ніяких керівних функцій не виконує.

2. Інтернет - найбільш демократична система інформаційного обміну. Вона не фінансується з державних джерел і нікому не належить. Кожний користувач послугами Інтернету оплачує свою ділянку цієї системи і забезпечує її безперебійне функціонування. Унаслідок цього кожен учасник інформаційних відносин працює в умовах свободи, а вся система - зразок унікального демократичного співтовариства громадян різних країн світу. Над Інтернетом неможливий контроль збоку урядів чи фінансових структур. Цим він і страшний тим, хто боїться правди. Прикметна в цьому сенсі розправа над журналістом Георгієм Гонгадзе, зникнення якого в Києві у вересні 2000 р. викликало світовий резонанс. А він же був усього-на-всього редактором Інтернет-газети "Украинская Правда".

3. Інтернет - глобальна інформаційна мережа, яка має можливість негайно поширювати повідомлення і забезпечувати рівноправний (двосторонній) зв'язок між особами, що перебувають у різних, віддалених місцях планети. Умова отримання повідомлення лише одна - підключення персонального комп'ютера до системи Інтернет. Сучасні технології дозволяють здійснювати таке підключення портативних комп'ютерів (ноутбуків) через супутниковий зв'язок. Для цього зараз уже непотрібні телефонні дроти. Підключення можливе не тільки в центрі цивілізації, але й у пустелі, на безлюдному острові, у джунглях, серед тайги і тундри тощо. За допомогою мережі Інтернет може бути передане як індивідуальне (особисте) повідомлення в певну точку на Земній кулі, так і поширена важлива соціальна інформація для мільйонів споживачів новин в усьому світі.

4. Інтернет - новий рівень журналізму, як у технічному, так і в змістовому аспектах. Технічний аспект пов'язаний із швидкістю поширення масової інформації, використанням мультимедійних можливостей, які полягають у поєднанні тексту, звуку й анімації. Сучасні технології дозволяють передавати комунікаційними каналами Інтернету не тільки текстову інформацію, але й твори радіо- й тележурналістки. Сьогодні практично всі поважні телерадіокомпанії (ТРК) дублюють в Інтернеті свої новинарні випуски.

Змістовий аспект пов'язаний з цілковитою відсутністю (і засадничою неможливістю) в Інтернеті цензури або якогось іншого нагляду. Над автором не стоїть не тільки член уряду, але й власний редактор - обов'язкова рольова особа в сучасній журналістиці. Зникають усі опосередковані обставини, журналіст (або просто громадянин, що виступає в ролі журналіста) безпосередньо здійснює свої інформаційні функції. Ці умови гарантують масово-інформаційній діяльності максимальну правдивість повідомлень. Усе складніше брехати в умовах цілковитої прозорості інформаційних відносин. Хтось обов'язково буде знати правду й викриє брехуна.

Інтернет-газета не передбачає обмеження обсягу будь-якого матеріалу, тут може бути розміщене повідомлення принципово будь-якого розміру. Зникає й інше обмеження, яке регламентує роботу паперових текстових видань, які виходять у світ окремими номерами, чи новинарних випусків на радіо й телебаченні, які так само чекають свого часу виходу в ефір. Технологія виготовлення Інтернет-газети дозволяє поповнювати її матеріалами будь-якої миті, навіть незалежно від часу доби, а відтак зростає оперативність текстових повідомлень, які надходять до споживача новин засадничо негайно.

Існує й інший погляд на Інтернет, відповідно до якої він нічого спільного з журналістикою на має. Найбільш рішуче його сформулював російський учений, професор Борис Варецький: "У нинішньому Інтернеті немає нічого від журналістики, - категорично заявив він. - Це швидше всепланетний інформаційний банк. Уміщені в ньому відомості мають подрібнений, стихійний характер. Через це потрібен не тільки професійний відбір і аналіз інтернетівських матеріалів, але і їх перевірка, уточнення, зіставлення, узагальнення. У цих обставинах зростає роль професійних журналістів, публіцистів, репортерів. Зростає значення оглядових, аналітичних публікацій" Запам'ятаймо, що, хоча

Інтернет автор до журналістики й не відносить, але з розширенням інформаційного потоку пов'язує зростання ролі аналітичної журналістики.

Саме розвиток новітніх комунікаційних технологій дає підстави говорити про настання нової інформаційної ери в історії людства. За даними на 2000 рік комп'ютерна мережа Інтернет поширена в 100 країнах світу й охоплює 230 млн користувачів, кількість яких щодня продовжує зростати. До десятки країн-лідерів належать США (110 млн), Японія (понад 18 млн), Велика Британія, Канада, Німеччина, Австрія, Бразилія, Китай, Франція, Південна Корея (по 5,5 млн в кожній країні). У Росії нараховувалося 2,5 млн користувачів мережі Інтернет. Дані про Україну, на жаль, відсутні.

За мовою Інтернет-світ складається на 57 % з англомовних користувачів, 29 % використовують інші європейські мови . Кількість інформації в Інтернеті зростає на 9 % щомісяця , тому його використання можливе лише на засадах вибірковості.

Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що у більшості з них (часто ця цифра сягає 90 %) уявлення про журналістику склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння населення України, що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і зробило газету рідкісним гостем у пересічній українській родині, спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста розпитує громадян про якусь тему (і дуже рідко проблему) або просто пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт родичам і знайомим, зафіксувалася як нормативний образ, що репрезентує професію журналіста.

Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину з мікрофоном, яка невимушено розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками, слід попередити про ілюзорність легкості праці тележурналіста. Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна програма не створюється без наперед написаної сценарної заявки, а потім і сценарію. Робота в тележурналістиці потребує від суб'єкта миттєвої реакції, дотепності, абсолютно вільного володіння словом, глибокої ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі спеціалізація з тележурналістки може бути побудована лише як надбудова над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозуміти ті, хто не знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його парадний бік, прагне стати (часто без достатніх на те підстав) тележурналістом.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й таке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, матеріали для радіо, а особливо для телебачення - наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення - для тих, хто хоче відбутися, преса - для тих, хто хоче відбутися й залишитися.