Розділ 10. Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

Гуманізм як синтез вимог до журналістської діяльності, розуміння людини як найвищої цінності, забезпечення миру і злагоди в суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху. Патріотизм як захист інтересів своєї країни і свого народу. Інтернаціоналізм - знайомство читача із зарубіжним світом і забезпечення миру в своїй багатонаціональній країні. Демократизм та його аспекти: орієнтація на народ, доступність за формою і за ціною. Правдивість як адекватність картини світу, створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам. Оперативність як здатність готувати матеріал та інформувати громадян у стислі терміни

Здійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні суперечності й конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайняти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить формування громадської думки навколо них і остаточне розв'язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності його соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади (принципи) журналістики.

Під засадами журналістики ми розуміємо теоретико-методологічні основи журналістської діяльності. На відміну від законів, засади журналістики не мають нормативного, директивного характеру. Їх порушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, вони - реальна даність масово-інформаційної діяльності, склалися в надрах історії, їх дія неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і настає у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі масово-інформаційної діяльності існують такі ж стосунки як між мораллю і правом. Так як до появи держави й виданих від її імені законів та примусових способів забезпечення їх дотримання людська спільнота керувалася звичаєвим правом, так і засади журналістики передували появі законодавчого регулювання в цій галузі. Але вони належать до числа більш давніх, сталих, у певному сенсі слова "вічних" вимог, що висуваються суспільством до журналістики. У цьому аспекті засади журналістики - це неписані закони її функціонування.

Соціально відповідальна модель масово-інформаційної діяльності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх професійних обов'язків. Адже свобода - це не свавілля і не вседозволеність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішнього редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи бажаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені комуністична партійність, класовість і народність. Журналістика під кутом зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі табори: прогресивний пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партійності.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який розглядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в досконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали. Ось тільки слід мати на увазі, що під поняттям "народ" марксизм розумів лише трудящі класи, а під трудящими класами - тільки ті, які займаються фізичною працею. Інтелігенція, люди розумової (але не фізичної) праці до народу в марксизмі не належали. З цього погляду до народу належав робітник, який лопатою кидав вугілля в топку казана, і не належав оператор, який забезпечував газову чи електричну установку з підігріву того ж самого казана. До народу не належали лікарі, учителі, учені, письменники. В інформаційному суспільстві, де фізична праця дедалі більше витісняється з виробництва, марксистське розуміння народу взагалі втратило будь-який смисл.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, переконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, у відображенні життя з класових позицій, служінні класам своєю творчістю, відкритій чи прихованій участю на їхньому боці в класовій боротьбі. У марксизмі класи розставлялися в бінарну опозицію: або експлуататори, або пригноблені. Ніяких переходів між цими двома берегами річки не існувало. Пригноблені класи складали народ; експлуататорські - ворогів народу. Пригноблені класи оголошувалися прогресивними, експлуататорські - реакційними. Таким чином, доля майбутнього людства вручалася найнижчому за соціальним становищем класу - робітникам; вони повинні були здійснити соціальну революцію, яка приведе всіх трудящих у царство рівності й свободи. Що з цього вийшло, світ побачив на прикладі "найпередовішої соціалістичної держави" - Радянського Союзу.

Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися вищий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інтересам і прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність ідейно-політичних позицій. Реакційні класи зацікавлені в приховуванні своєї власної позиції, отже, ніколи відкрито її не демонструють. Лише передовий клас свідомо і відкрито захищає свої інтереси. З цього випливає, що партійність -ознака і властивість робітничого класу, реакційні класи схильні приховувати свою партійність за маскою безпартійності. Партійність, виходячи з марксистського її розуміння, перетворювалася на фанатизм.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політично структуро-ване, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі у відповідності до марксистського розуміння партійності, діяла лише одна партія, усунувши всі інші з поля соціального життя. За наявності лише однопартійної системи принцип партійності служив завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й агітації за програму й ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції журналістики за таких обставин зводилися не до створення реальної інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в значній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і мусять бути визнаними як принципи діяльності для певного роду ЗМІ, не можуть розглядатися як провідні засади журналістики в цілому.

Це стало зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли особливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе дощенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову, найважливішими гаслами якої стали гласність і повернення до загальнолюдських цінностей. Однак на практиці це виявилось неможливим, соціалізм остаточно засвідчив свою антигуманну природу. Перебудова привела не до народження нового типу соціалізму - з людським обличчям, а до остаточної його історичної поразки. В соціалізму не виявилося людського обличчя, його програма, як і раніше, могла бути втілена в життя тільки шляхом насильства й громадянської війни зі своїм народом. Але це вже було неможливо в суспільстві, яке зробило перший ковток свободи і орієнтувалося на гласність і гуманізм. Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичними країнами світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі.

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до журналістської діяльності. Гуманізм - це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпеченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути гарантовані державою.

Як антитеза, антигуманізм - це заклики до насильства, пропаганда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дестабілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильницького знищення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це законодавчо заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в моральних заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максими-заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзначається співпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати людина.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформовані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії, у другій книзі "Вихід" з п'ятикнижжя Мойсеєвого, яке відкриває християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо до цього місця в Біблії - книга Вихід, розділ 20, вірші 2-17. Не всі Божі заповіді є етично актуальними - частина з них, зокрема від 1 по 4, вірші 2-11, регламентують сакральний бік людського життя. Але решта заповідей, від п'ятої по десяту, вірші 12-17, містять моральні аксіоми, формулюють правила поведінки кожного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті імперативи: "Шануй своїх батька та матір", "Не вбивай!", "Не чини перелюбу!",

"Не кради!", "Не кривосвідчи!", і навіть "Не жадай дому ближнього свого ані майна його!" (Деякі заповіді довелося скоротити, але суть їх передана точно).

Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю й конкретністю, подані в зрозумілих, кожному доступних словесних формулах, і мають особливе значення для організації співжиття людей у суспільстві. Вони наділені універсальним характером і не можуть бути ні спростовані, ні заперечені навіть з погляду атеїзму. Ці моральні аксіоми лежать в основі звичаєвого права всіх народів, що зовсім не означає, що вони почерпнуті з Біблії. Швидше за все, мова може йти або про спільне надзвичайно давнє вчення як джерело цих постулатів, або про паралельне їх виникнення як єдиної формули людського співжиття на землі.

Еммануїл Кант (1724-1804), видатний німецький філософ, підкреслюючи загальнолюдське значення моралі, говорив: "У світі є дві дивовижні речі: зорі над нами і моральний закон усередині нас". Дотримуватися цього закону нас спонукає совість, тобто вість (повідомлення), що поєднує нас, людство, з Абсолютом, певною трансцендентною субстанцією. Префікс "со-" (в українських варіантах і "су-", і "спів-") служить для утворення іменників і дієслів, що позначають спільну участь у чому-небудь, наприклад: со-ратник, со-юзник, су-часник, спів-автор. Таким чином, со-вість - це вість, що належить не тільки нам, землянам, але комусь іще, надана нам для користування в готовому вигляді, вона залучає нас до співучасті в якомусь більш грандіозному процесі (проекті).

На ґрунті моральних аксіом сформувалася система європейського гуманізму як етико-філософська концепція з пріоритетом загальнолюдських цінностей. Тому ж І. Канту належить формула морального імперативу: "Чини так, щоб максима твоєї волі могла в той же час мати силу принципу загального закону", тобто: чини так з іншими, як би тобі хотілося, щоб чинили з тобою. І ще одне: І. Кант запропонував формулу самодостатньої цінності людини: "Чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі також усякого іншого як до мети і ніколи не ставився б до них тільки як до засобу" .

Історичні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових воєн та перманентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичного експерименту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незаперечній цінності миру, злагоди, любові, гармонії й рівноваги як основ розвитку суспільства. Стало зрозуміло, що ставлення до моралі як до релятивного явища, яке може змінюватися в залежності від інтересів суб'єктів суспільного життя, - це шлях до загальнолюдської трагедії. Саме на такій позиції класовості моралі стояли марксизм і російські більшовики, які історично довели неспроможність релятивної концепції моралі. Після страшних уроків жорстокого ХХ століття неспростовно доведено: мораль абсолютна. Спроби здійснити підгонку моралі під вимоги часу або класової ідеології приводить до її (моралі) знищення. Гуманізм як фундамент моралі і основний принцип журналістики так само абсолютний. Журналістика й мусить бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму. Це головна вимога, яку висуває до кожного журналіста демократичне суспільство, що прагне до гармонічного розвитку на засадах самоорганізації.

2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Наша батьківщина - Україна, тому діяльність української журналістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить бути спрямована на зміцнення Української держави, досягнення добробуту її народу, налагодження гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв'язання виникаючих соціальних суперечностей і конфліктів.

Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радянського Союзу складалася так, що український патріотизм з погляду центральної влади розглядався як сепаратизм, спрямований на зруйнування цілісності імперської держави, витлумачувався не більше, не менше як "український буржуазний націоналізм". Під таким кутом зору самий факт вживання української мови розглядався як державний злочин. В історичних мемуарах знайдемо немало прикладів переслідування українців тільки за те, що вони - українці, люблять свою батьківщину й використовують рідну мову.

На такому розумінні українського патріотизму виховувалися цілі покоління радянських людей, тому й тепер деякі з громадян неспроможні остаточно подолати колишні упередження й забобони. Подекуди ще має місце зверхнє ставлення до української культури як до меншовартої, є тенденції економічні негаразди сучасного періоду пов'язувати виключно з проголошенням Україною незалежності, створенням самостійної Української держави.

Не можна не враховувати сьогодні наслідків жахливих соціальних катастроф, які принесло в Україну панування російських більшовиків, до яких належать організований Москвою голодомор українського народу в 1932-1933 рр., планомірне винищення української інтелігенції в усі роки Радянської влади, організоване переселення в Україну цілих сіл з російської глибинки. Радянська тоталітарна держава мала цілу розгалужену систему витіснення українських елементів з суспільного життя України. Через це українцеві ще й досі часом буває незатишно в своїй батьківщині, він почуває тут себе в стані національної меншини, він оточений прибульцями, які відверто йому заявляють: "Нас прислалі, чтоби вас здесь не било". Перед Україною стоїть складне завдання одночасно формувати етнічну й політичну українську націю. Усе це накладає великі обов'язки на українську журналістику, яка, незалежно від мови видання, мусить терпляче й послідовно запроваджувати в свідомість читачів ідеї українського патріотизму, захищати соборність України, пропагувати надбання української культури.

Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих боків економічної й соціальної політики уряду, недостатньо виважених чи й неприйнятних рішень законодавчих органів. Але критика мусить бути не руйнівною, а конструктивною, вестися з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних відносин, а не пропаганди ідеї громадянської війни чи й ліквідації самої держави. Така конструктивна критика, безумовно, входить в обсяг патріотизму, є гарантією соціальної стабільності й зміцнення держави.

3. Інтернаціоналізм - важлива засада сучасної журналістики, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтернаціоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої інтернаціоналізації суспільного життя, що виражається у величезному зростанні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності. Інтернаціональне - не безнаціональне, але міжнаціональне, міжнародне.

У структурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналістики варто виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.

У зовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється ознайомлення читача з світом, сучасним міжнародним становищем, зовнішньою політикою України, її стосунками з сусідніми державами, угодами й взаєминами із зарубіжними країнами. Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести українському читачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і культур, збагачувати їх духовний світ здобутками світового мистецтва. Журналістика повинна пропонувати українському громадянству перевірені загальнолюдські ідеали розвинутих країн, виробленого в них досвіду політичної й економічної організації суспільства.

У другому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу з Україною. З'явившись зовсім недавно на політичній карті світу як незалежна держава, Україна потребує особливо активної інформаційної праці для якомога повнішого висвітлення свого минулого й сучасного, політичного життя, інтелектуального та ресурсного потенціалу, промислових та наукових досягнень, екологічних та економічних проблем. Певна річ, таку роботу можуть виконувати (й виконують) і зарубіжні кореспонденти, міжнародних інформаційних агентств, найбільших видань чи телерадіокомпаній. Але тут слід виходити з того, що турбота про об'єктивну та всебічну інформацію про власну країну повинна лягати на українських журналістів. Якщо не вони, то хто ж розповість світові найкраще про їхню Батьківщину?

У внутрішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється пропаганда в журналістиці ідеї міжнаціонального миру й злагоди в самій Україні, адже наша батьківщина - багатонаціональна держава, її добробут і процвітання залежать не в останню чергу від того, наскільки гармонійними й збалансованими будуть стосунки між націями всередині країни. Журналістика повинна вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки, працювати для виховання взаємної поваги й терпимості між представниками національних спільнот, знайомити читачів з досягненнями культур різних народів, що мешкають на території України. Є цілковито неможливими публічні образи або негативні оцінки національного характеру чи історичної долі певних народів зі сторінок органів масової інформації, які принижують честь і гідність кожного представника даної національної спільноти. Така практика викорінена в демократичних державах світу. На них слід орієнтуватися й Україні.

Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній системі сприймався лише як пролетарський, соціалістичний інтернаціоналізм, не мусить відкидатися нами в нову добу, але мусить бути очищений від антигуманних ідеологічних нашарувань і плідно використаний у його безсумнівній продуктивній сутності.

4. Демократизм - також важлива засада діяльності журналіста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови означає народовладдя, - це така форма політичної організації суспільства, що характеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні демократія - форма керівництва будь-яким колективом, яка передбачає активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі обговоренні й прийнятті управлінських рішень.

Журналістика є невід'ємною складовою демократичного суспільства, власне, у значній мірі й забезпечує участь громадян в управлінні державними справами, інформує їх про проблеми, надає можливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті рішення. Демократизм журналістики виражається в орієнтації на народ, його запити й потреби, в постановці й розв'язанні тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демократизму журналістики.

Другий аспект полягає в тому, що матеріали в мас-медіа мають бути доступними народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демократизм суміжний із поняттям народності, вимагає від автора простоти вислову як гарантії комунікаційних можливостей журналістики. Причому простота мусить бути сприйнята як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки "Усе геніальне - просте", вона нічого спільного не має із спрощеністю, примітивністю.

Демократизм журналістики повинен розумітися як готовність мас-медіа до сталого діалогу з читачем, слугачем, глядачем. Воз-вівши в ранг ідеалу принцип доступності як зрозумілості, журналістика все ж зобов'язана постійно працювати над підвищенням освітнього й культурного рівня своїх реципієнтів, не йти в них на поводу, а вести їх за собою до нового рівня розуміння життя, розвивати в них кращі людські якості.

Третій аспект демократизму журналістики - економічний, вона має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений у комунікації з читачем, хоче бути прочитаним і зрозумілим. Але найважливішим чинником комунікації виступає можливість потенційного читача придбати видання. Яке його зацікавило і йому імпонує. Тому його ціна повинна співвідноситися з купівельною спроможністю читачів. А втім, у нинішній ринковій ситуації ціна періодичного видання також встановлюється ринком: занадто дешеве видання стає збитковим і мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить опускати ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціни на продукцію масової комунікації.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає достовірність і адекватність висвітлення ним фактів і подій, неу-переджений підхід до відображення явищ життя. А здатність органів масової інформації подавати неспотворену картину дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістики.

Названу ознаку журналістики В. М. Владимиров назвав принципом об'єктивності, відзначивши, що "ми можемо вести мову про існування єдиного, вищого принципу розуміння інформації в журналістиці, а саме: принципу непорушної єдності об'єктивності та гуманізму" . Автор не помітив внутрішньої суперечності своєї дефініції, у якій він поєднав несумісні поняття, адже об'єктивність виключає будь-яку оцінність, а гуманізм, навпаки, передбачає її наявність, відчутну присутність.

Саме тому ми й не можемо розділити точку зору В. М. Владимирова. Нас утримує розуміння суб'єктивності журналістських повідомлень. Наведімо з цього приводу думку професора В. В. Різуна: "Об'єктивність визначається не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням" . Отже, об'єктивність включає в себе дослідження, пізнання, тобто суб'єктивні перетворення дійсності в свідомості журналіста. Цьому авторові навіть здається, що "факт не можна вважати явищем об'єктивної дійсності. Фактом ми називаємо відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і різного предметного змісту" . Ми, однак, дотримуємося іншої думки: вважаємо, що в теорії журналістики доцільно й навіть необхідно розрізняти факт як явище дійсності і повідомлення про факт як явище діяльності мас-медіа.

Однак, навіть за умов різного розуміння проблеми з викладеного випливає, що правдивість у журналістиці не може бути досягнута лише за рахунок викладу фактів, а обов'язково потребує аналітичної праці, спрямованої на їх аналіз, коментар, дослідження. Правдивість, таким чином, полягає не в інформативності, а в аналітичності журналістики. Але підставою для формування пояснювальних теорій можуть бути тільки справжні, документально зафіксовані факти.

Поняття правдивості дозволяє зняти суперечність між об'єктивністю факту й суб'єктивністю повідомлення. Будучи суб'єктивними, повідомлення повинні бути правдивими, тобто і в своїй суб'єктивності адекватно відображати дійсність. У ліберальній концепції суспільства правда перестає бути атрибутом влади, правом на пошуки правди наділяють усі громадяни.

Їхні погляди, позиції, інтерпретації, розуміння певної проблеми утворюють навколо неї своєрідну "розу вітрів". У цьому змаганні перемагає найбільш аргументована позиція, оскільки вона може зібрати найбільше прихильників.

У сучасній західній журналістиці змагаються дві концепції медіа-діяльності. Концепція, спрямована на традиційну для англо-американського світу інформаційну модель, дістала назву "об'єктивного журналізму", в основі якого лежить спосіб неупередженої, нейтральної подачі інформації. Проте теорія об'єктивного журналізму вже не сприймається багатьма інтелектуалами як єдина продуктивна й досконала модель професійної діяльності в медіа.

Поруч з нею виникла альтернативна концепція "нового жур-налізму". Сутність "нового журналізму" полягає в тому, що це інтерпретаційна журналістика, запровадження у висвітлення новин аналітичного коментаторського стилю, використання інтенсивної описовості, діалогів, озвучення внутрішнього монологу автора. У сучасній зарубіжній журналістиці конкретні видання реально орієнтуються на ту чи іншу модель медіа-діяльності.

Після цих трансформацій у новітній теорії медіа заговорили про те, що об'єктивність у журналістиці - усього лише певний стиль, який визначається правилами, що, своєю чергою, залежать від домінуючих суспільних настроїв та загальної емоційної чи інтелектуальної атмосфери в конкретній редакції. Висловлювалася думка й про те, що очевидно можна вести мову про чергування періодів фактологічної та інтерпретаційної журналістики.

Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство. В основі всієї масово-інформаційної діяльності, включаючи й публіцистику, мусить лежати передусім правдиве, вичерпне викладення фактів, всебічне висвітлення проблеми, подання в журналістському творі на неї різних, включно з протилежними, точок зору. Журналіст робить висновки, спираючись на факти, а не підшукує факти для наперед вигаданої чи прийнятої ідеологічної конструкції.

Картина світу, що постає зі сторінок ОМІ, повинна бути адекватною реально існуючій дійсності. У цьому відношенні журналістика спирається лише на одну творчу засаду - реалізм. Їй неприйнятна множинність творчих методів і напрямків, які властиві художньому мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, ні романтиком, ні імпресіоністом, ні абсурдистом. Він знає лише один обов'язок - достовірно й правдиво, вичерпно і всебічно інформувати свою аудиторію про події і явища реальної дійсності.

Тяжіння до реалізму, навіть до крайньої його форми -документалізму, не означає, однак, що журналістика приречена на одноманітність, не передбачає пошуку більш глибокої аргументації, більш яскравого художнього образу. У межах своїх можливостей журналістика пов'язана з вічною боротьбою за майстерність, за підвищення рівня впливу на читача, за охоплення ширшої аудиторії.

Розмови про об'єктивність можна ще зустріти в працях з журналістики й редакційних настановах для новинкарів. У західних методиках об'єктивність новин чи інформації розуміють як робочий термін, який позначає такі вимоги до журналістських текстів: 1) незаангажованість журналіста, тобто несумісність з упередженістю у викладі фактів; 2) точність, достовірність; 3) повнота інформації; 4) соціальна відповідальність і 5) справедливість у процесії їх репрезентації. Західні комунікативісти-аналітики вважають за потрібне говорити про поєднання у викладі новин соціальної відповідальності із справедливістю. Тільки за цих умов, на їх думку, зміцнюється прагнення журналістів неупереджено, згідно з істиною, знаходити правильне ставлення до інформації відповідно до гуманітарних вимог служіння громадським інтересам.

В українській журналістиці особливо наголошується на необхідності для досягнення об'єктивності збалансованої подачі новин, висвітлення позицій усіх учасників дискусії та надання їм слова для репрезентації своїх поглядів.

Категорія об'єктивності має бути усунута з журналістської теорії як цілком недосяжна ілюзія, але замість неї запроваджена категорія правди як цілком реальний ідеал, який містить у собі поняття істини і справедливості.

6. Оперативність - своєчасність, швидка робота журналіста, його здібність готувати й передавати інформацію в стислі терміни. Читача ОМІ цікавлять новини, останні новини, аналітичні матеріали з приводу останніх подій. Застарілі новини - оксиморон, нонсенс. Новини перестають бути новинами, як тільки стають застарілими. Тому оперативність, здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію в сьогоднішній номер визначає міру професійної майстерності журналіста.

Знання й усвідомлення головних засад журналістики є основою формування журналістом своєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність кожного представника мас-медіа.