Розділ 2 РЕГІОНИ ТА КРАЇНИ СВІТУ

Тема 2.1 КРАЇНИ ЄВРОПИ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ, ЙОГО СКЛАД

План

1. Загальні відомості про Європу та склад регіону

2. Економіко-географічне положення

3. Природні умови та природні ресурси

4. Населення

5. Господарство

6. Економічні відмінності

Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти Європи, політична карта світу.

Площа регіону — 10,8 млн км².

Населення — 747,5 млн чол.

Склад регіону: 44 суверенних держави та 1 залежна територія.

1.Європа має відносно невелику територію, її площа становить 10,8 млн км , або 7,4 % суходолу. Від північного берега норвезьких островів Шпіцберген до південного берега грецького острова Кріт близько 5000 км, а від мису Рока в Португалії до Уральських гір у Росії — понад 6000 км. Не зважаючи на незначну територію, тут проживає 702 млн чол. (11,3 % населення світу) і сконцентровано понад 1/3 промислового виробництва світу.

На території Європи знаходиться 45 держав і територій. З них 44 суверенних країни, в тому числі й Росія, третина площі якої розміщена в Європі. Крім того, в Європі лежать частина території Казахстану та 4 % площі Туреччини.

Європа — великий політичний центр світу. Всі європейські держави є членами ООН, крім Швейцарії та Ватикану. В країнах Європи розміщені сотні штаб-квартир міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Женеві та Відні.

За рівнем економічного розвитку 32 європейські держави відносять до типу високорозвинених країн. Із них 4 є країнами «великої сімки»: Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія. У Центральній та Східній Європі знаходяться 12 країн з перехідною економікою.

За формою правління більшість держав Європи є республіками. Монархій 12, серед них майже всі конституційні, наприклад: Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія, Бельгія, Норвегія, Нідерланди та ін. Абсолютною монархією є папська держава Ватикан.

За адміністративно-територіальним устроєм переважна більшість європейських країн є унітарними. Федеративних держав лише 6: Німеччина (у складі якої 16 земель), Австрія (складається з 9 земель), Швейцарія (з 23 кантонів), Росія (має у своєму складі автономні республіки), Бельгія (має 3 автономних регіони) та Боснія і Герцеговина (за конституцією «м'яка федерація» двох утворень Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської).

2.Більшість країн Європи мають невеликі розміри (крім Росії). Лише три держави в регіоні можна віднести за площею до великих: Україну, Францію та Іспанію. Унікальну групу складають європейські країни-карлики, площа яких не перевищує й 500 км²: Андорра, Мальта, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Монако та найменша держава світу — Ватикан (0,44 км²).

В Європі залишилася одна залежна територія (колонія) — Гібралтар, яка належить Великій Британії. Це невелика скеляста ділянка площею 6,5 км², відторгнута в Іспанії у 1704 р. Гібралтар — важливий стратегічний пункт, який дає змогу контролювати вихід із Середземного моря в Атлантичний океан. Тут розміщені британські військові бази. Іспанія оскаржує своє право на Гібралтар, проте переговори з цього питання поки що не дали результатів.

Невеликі розміри більшості європейських країн зумовлюють їх територіальну близькість та транспортну доступність. Державні кордони здебільшого проходять освоєними територіями, які мають добре розвинену транспортну мережу. Часто вони пролягають поблизу важливих економічних центрів. Більшість держав мають приморське положення. Враховуючи великий господарський потенціал регіону та потреби у сировині, на західному узбережжі Європи виникло 7 універсальних портів-велетнів, через які підтримуються економічні зв'язки з державами різних частин світу: Роттердам (Нідерланди), Марсель та Гавр (Франція), Антверпен (Бельгія), Гамбург (Німеччина), Лондон (Велика Британія) і Генуя (Італія). Крізь території країн проходять транзитні залізничні, автомобільні та авіаційні шляхи. Через гірські перевали в Карпатах, Альпах, Піренеях прокладені дороги та пробиті тунелі. Залізничний Євротунель під Ла-Маншем з'єднав Велику Британію з материком. Великі річки, в першу чергу Дунай та Рейн, являють собою зручні судноплавні шляхи. Все це сприяє економічним та культурним зв'язкам між країнами.

Держави Європи є партнерами за багатьма економічними та політичними організаціями, що сприяє їх співробітництву. Ознакою глибокої економічної інтеграції 27 країн було утворення Європейського Союзу. З 2009 р. 26 держав Європи є членами військово-політичного блоку НАТО. Своєрідним гарантом безпеки в регіоні виступають ядерні держави: Велика Британія, Франція, Росія.

Проте між деякими країнами Європи остаточно не врегульовані прикордонні питання, що вносить певні незручності в їх політико-географічне положення. Це притаманно балканським країнам, які виникли у 90-х роках XX ст. після розпаду Югославії. На території Росії ведеться громадянська війна у Чечні. Між Великою Британією та Ірландією й досі не розв'язана територіальна проблема Ольстеру (Північна Ірландія). Існують політичні проблеми, пов'язані з само-проголошеними державами: Придніст-ров'я (на території Молдови), Косово (на території Сербії).

3.Країни Європи наближені до важливих сировинних баз Росії, Північної Африки, країн Перської затоки, що сприяє їх економічному розвитку.

Проте екологічна ситуація в більшості європейських країн залишається складною. Наближеність до зон екологічної кризи негативно впливає на розвиток території

Природні умови європейських країн є в основному сприятливими для освоєння території. Тут немає велетенських гірських споруд, які б розмежовували країни, та занадто посушливих чи холодних районів, які б суттєво обмежували розселення. Тому з давніх-давен в Європі оселялися та вели активну господарську діяльність люди.

Європейський регіон простягається від субарктичного кліматичного поясу на півночі до субтропічного на півдні. Основна його частина лежить у межах помірного поясу з сприятливим температурним режимом та достатньою кількістю опадів. На півночі освоєння території стримується нестачею тепла. Тут можливе землеробство у закритому ґрунті. На середземноморському узбережжі велика кількість тепла та мало вологи. Тому тут культивують теплолюбні посухостійкі рослини. На півдні та сході Європи необхідне зрошення.

Природні ресурси європейських країн дуже різноманітні. Проте за тривалий час використання вони суттєво виснажені. В першу чергу це стосується міне-ральної сировини. З паливних ресурсів європейські країни мають родовища нафти і природного газу, кам'яного та бурого вугілля, горючих сланців їх родовища приурочені до осадового чохла платформ та передгірських прогинів. Більшість європейських країн недостатньо забезпечені на нафту та природний газ. Основні басейни цих енергоносіїв розміщені в Росії (Волго-Уральський) та на шельфі Північного моря, де їх розробляють Велика Британія і Норвегія. Значні поклади природного газу мають також Нідерланди та Румунія.

Кам'яне вугілля видобувають в Європі вже кілька століть. Біля його басейнів формувалися старі промислові райони. Ланцюг кам'яновугільних родовищ тягнеться крізь усю Європу: від Великої Британії до України. Унікальними за покладами басейнами є Донбас (Україна, Росія), Верхньо-Сілезький (Польща), Рурський (Німеччина), Остравсько-Кар-вінський (Чехія). Значні поклади вугілля також мають Велика Британія та Франція. Проте з середини XX ст. через виснаження ресурсів собівартість кам'яного вугілля зросла. Частину шахт було закрито. До Західної Європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Німеччина посідає І місце в світі за видобутком бурого вугілля. До 1/3 світового видобутку цього низькокалорійного палива зосереджено у країнах Центральної Європи: Польщі, Чехії, Угорщині, Болгарії, Югославії. На горючі сланці батата Естонія.

Рудні ресурси Європи приурочені до щитів давніх платформ або поясів складчастості. Найбільшими покладами залізних руд вирізняються Росія, Україна та Швеція. Старі сильно виснажені залізорудні басейни є у Франції, Великій Британії, Польщі. Руди кольорових металів залягають суцільним поясом на півдні Європи. Тут видобувають мідні та поліметалеві руди (Іспанія, Югославія, Румунія, Болгарія), боксити (Франція, Хорватія, Греція, Угорщина}, ртутні руди (Іспанія, Італія). Найбільшим у Європі міднорудним басейном є Люблінський у Польщі. Багато родовищ мідних руд також є в Росії на Уралі. Україна посідає перше місце в світі за видобутком мар-ганцевих руд. Значні запаси уранових руд сконцентровані у Швеції та Франції.

З нерудних ресурсів в Європі виділяються поклади калійних солей (Німеччина, Білорусь, Україна, район Приуралля в Росії), самородної сірки (Польща, Україна), графіту (Чехія), каоліну (Україна, Німеччина), будівельного каменю (українського граніту, італійського білого мармуру).

Більшість країн Європи добре забезпечені водними ресурсами. Дефіцит води через кліматичні особливості відчуває південна та східна її частини. Найбільший гідроенергопотенціал мають річки Скандинавських гір (у Норвегії сконцентровано 1/₃ всього потенціалу гідроенергії Європи) та Альп.

Переважна частина регіону багата на земельні ресурси. Найкращі в світі ґрунти — чорноземи — знаходяться на території України, півдні Росії, в Угорщині. Родючі бурі лісові ґрунти вкривають більшу частину Середньої Європи. На Середземноморському узбережжі сформувалися багаті на поживні речовини коричневі ґрунти. Менш якісні земельні ресурси на півночі Європи: тут поширені кислі підзолисті ґрунти, які придатні для освоєння за умов інтенсивної меліорації, та тундрово-глеєві, що майже не використовуються у землеробстві.

Лісові ресурси більшості європейських країн були сильно виснажені у минулі століття у зв'язку з будівництвом та розорюванням ґрунтів. Тепер вони збереглися переважно у північних районах, у зоні тайги та в горах. «Лісовим цехом» Європи називають Скандинавські країни (особливо Фінляндію та Швецію), які постачають деревину та лісоматеріали на європейський ринок. Величезні площі під лісами має європейська північ Росії. Багатими на ліс є також Білорусь, Австрія, Албанія.

Країни Європи мають найрізноманітніші природно-рекреаційні ресурси, які є основою для розвитку курортного господарства. Серед морських курортів відомі Лазурний Берег (Франція), Італійська Рив'єра, Золоті Піски (Болгарія), Мальта, Балеарські Острови (Іспанія) та ін. Серед гірських курортів найбільш відомі Швейцарія, Австрія, Словаччина, Норвегія. Величезними є й культурно-історичні цінності регіону, тому туристів приваблюють Афіни, Рим, Ватикан, Париж, Лондон, Краків та багато інших міст-музеїв.

4.Для демографічної ситуації сучасної Європи характерні найнижчі показники природного руху населення. У деяких країнах природний приріст припинився, а в окремих відбувається навіть депопуляція. Це ознаки І типу відтворення населення, який тягне за собою багато проблем. Виключенням є лише Албанія, де з релігійних причин зберігається ІІ тип відтворення населення та дуже високі показники природного приросту — 18 чол./тис. Механічний рух населення регіону визначають зовнішні економічні міграції. Країни Західної Європи мають додатне сальдо міграції, особливо Німеччина, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Австрія, країни Бенілюксу, Швеція. Сюди у пошуках роботи переїжджають жителі Південної, Центральної та Східної Європи, Північної Африки, Туреччини, Південної Азії, островів Карибського моря. За кількістю їх найбільше у Німеччині — майже 5 млн, а за часткою від загальної кількості населення у Швейцарії — 15%. Головною причиною таких міграційних потоків є зацікавленість у високих заробітках і комфортних умовах життя та праці.

За національною структурою населення більшість країн Європи є однонаціональними, оскільки етнічні межі в основному збігаються з державними кордонами. Багатонаціональних країн лише шість: Велика Британія, Іспанія, Швейцарія, Молдова, Україна та Росія. Двонаціональною є Бельгія.

Більша частина європейських народів говорять мовами індоєвропейської мовної родини. Вона представлена тут кількома мовними групами: романською (італійська, французька, іспанська, португальська, румунська мови), германською (німецька, англійська, швецька, датська, норвезька), слов'янською (українська, російська, білоруська, польська, чеська, словацька, болгарська), балтійською (латвійська та литовська), кельтською (ірландська, валлійська, бретонська). Особливе місце посідають грецька та албанська мови, не схожі з жодними іншими європейськими мовами. Найпоширенішою у Європі є німецька мова. Нею користуються у шести країнах.

У карликових державах склалися особливі мікронації на основі великих сусідніх народів: андорці (на основі каталонців Іспанії), ліхтенштейнці (на основі австрійців та германошвейцарців), монегаски (на основі французів та італійців), санмаринці (на основі італійців). Вони користуються мовами націй, від яких походять, але мають власну своєрідну культуру.

За релігійною приналежністю більшість народів Європи сповідує християнство. Католицтво переважає у Південній та Центральній Європі; протестантизм — у Північній Європі та Великій Британії; православ'я — у Східній та Південно-Східній Європі. Мусульманство (іслам) є релігією народів Приуралля. Іслам також сповідують в Албанії, Боснії і Герцеговині, Косовому.

Для системи розселення Європи притаманні висока густота населення (69,2 чол./км²⁾ та високий рівень урбанізації. Європа — один з трьох ареалів світу з максимальною густотою населення. Рівень урбанізації в Європі стано-зить близько 70 %. Найбільшими її показниками є Монако — 100 %, Бельгія — 97 %, Сан-Марино – 94%, а також Велика Британія, Нідерланди, Люксембург та Мальта — 89 %. В Європі існує понад 60 міст-мільйонерів. Найбільшими містами регіону є Великий Лондон (13,9 млн чол.), Великий Париж (11,3 млн чол.), Москва 9,2 млн чол.) та Мадрид (5 млн чол.). • Києві проживає майже 2,7 млн чол. Для розвинутих країн Європи притаманним стало явище субурбанізації — відтік частини населення з міст у передмістя.

Європа — батьківщина міських агломерацій. Найбільшими з них є Лондон-:ька, Паризька, Голландська, Рурська, Верхньо-Сілезька. Як результат зростання сусідніх агломерацій у Західній Європі сформувалися мегаполіси Англійський та Прирейнський (Рандстад), у кожному з них проживає 30—35 млн чол.

5.У галузевій структурі господарства регіону переважають про-мисловість та сфера послуг. У промисловості основними галузями є електро-енергетика, наукомістке машинобудування та хімічна промисловість. Однак зотрати на науково-дослідницькі роботи тут нижчі, ніж у США. У деяких країнах Франція, Данія, Нідерланди) значну роль відіграє сільське господарство, яке є високоінтенсивним і високотоварним. Основна форма власності в ньому — фермерська. Західна Європа — потужний фінансовий центр світу, її фінансовими столицями є Цюрих (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Лондон (Велика Британія). Європейські країни мають великі контрасти у прибутках на душу населення. Найбільшими вони є у Люксембургу та Швейцарії, найменшими у Молдові.

Промисловість країн Європи сформувалася під впливом трьох основних чинників: природно-ресурсного (на нього зорієнтовані старі промислові райони), транспортного та трудових ресурсів (біля них сформувалися нові промислові центри та вузли).

Паливно-енергетична промисловість більшості країн базується на імпортній сировині. У деяких країнах використовують власне кам'яне та буре вугілля, а також нафту та природний газ. Нафтопереробна промисловість переважно тяжіє до транспортних шляхів (морських портів або ліній нафтопроводів), якими імпортна нафта надходить у регіон з країн Перської затоки, Північної Африки та Росії. Найпотужніші нафтопереробні заводи Європи працюють у морських портах Італії, Франції, Німеччини та Нідер-ландів. Основу електроенергетики складають великі теплові електростанції, які дають 55 % електроенергії регіону. Більшість ТЕС працює біля великих міст або у районах видобутку вугілля. Зростає попит на природний газ. Великого значення набули атомні електростанції, на яких виробляється 27 % електроенергії Європи. Особливого розвитку вони набули у країнах, що мало забезпечені паливними ресурсами. У своєму розміщенні АЕС тяжіють до споживача, для водопостачання будуються переважно біля річок. Найбільшою часткою атомної енергетики у паливно-енергетичному балансі вирізняються Франція (76 %) та Бельгія (61 %). Більше третини електро-енергії АЕС виробляють у Швеції, Україні, Швейцарії, Угорщині, Німеччині, Іспанії, Фінляндії. Через природні умови гідроелектроенергетика у більшості країн Європи має допоміжне значення. Виключення становлять лише гірські країни, де частка ГЕС є значною, це: Норвегія (99,5 %), Албанія (50 %), Швейцарія (50 %), Швеція (50 %). З альтернативних джерел енергії європейські країни застосовують електростанції: геотермальні (Ісландія, Італія, Угорщина), припливні (Франція, Росія), прибійні (Норвегія), вітрові (Німеччина, Нідерланди, Україна), а також використовують енергію хвиль (Монако).

Металургійна промисловість у країнах Європи сформувалася ще з часів промислових переворотів XVIII— XIX ст., як базова галузь, що забезпечила розвиток машинобудування. Старі райони чорної металургії тяжіють до сировини: здебільшого до родовищ коксівного вугілля (Німеччина, Польща, Чехія), рідше до залізорудних басейнів (Швеція, Люксембург, Уральська та Центральна металургійні бази Росії). У деяких країнах склалося вдале поєднання родовищ залізних руд та коксівного вугілля, біля яких виникли великі металургійні бази (Франція, Велика Британія). Україна єдина держава в Європі, що має повний комплекс необхідної сировини для плавлення чавуну та сталі.

У другій половині XX ст. чорна металургія деяких європейських країн була переорієнтована на більш дешеву імпортну сировину з Канади, Австралії, Бразилії, Південної Африки. У зв'язку з цим відбулося зрушення виробництва чавуну та сталі до морських портів. Зокрема це проявилося в Італії, Німеччині, Франції, Нідерландах. Найпотужніший із сучасних металургійних комбінатів, що працює біля моря, споруджений у місті Таранто на півдні Італії.

Найбільшими виробниками чавуну, сталі та прокату в Європі є Росія, Німеччина, Україна та Італія.

В період НТР швидко розвивається кольорова металургія. Провідною її га-луззю у країнах Європи є алюмінієва промисловість. Найбільше алюмінію в Європі плавлять Норвегія, Німеччина та Іспанія, використовуючи імпортні боксити та власну електроенергію. З власної сировини виробляють алюміній Франція, Угорщина, Хорватія, Греція, з привізної — Велика Британія, Італія, Україна, Польща, Словаччина та інші країни.

Виплавкою міді відзначаються Німеччина та Бельгія, які працюють на ім-портних рудах, а також Польща та Росія, що мають власну багату сировинну базу. З інших кольорових металів у країнах Європи плавлять свинець, цинк, магній, титан, нікель, ртуть тощо.

Машинобудування є провідною галуззю промисловості європейських держав. Основною галуззю його в регіоні є автомобільна промисловість. Вона виникла понад 100 років у Німеччині та Франції, а до масового виробництва перейшла пізніше, ніж у США. Нині понад 80 % всіх автомобілів, що складаються в країнах Європи — легкові. Лідерами автомобілебудування Європи є Німеччина (компанії «Даймлер-Бенц», «Фольксваген», «БМВ», «Опель»), Франція («Рено», «Сітроен», «Пежо») та Італія («ФІАТ», «Альфа Ромео», «Феррарі»). Багато автомобілів складають у Швеції (компанія «Вольво») та Іспанія. Складанням вантажних автомобілів відомі Чехія, Білорусь, Україна, Росія, Болгарія, Румунія, автобусів — Швеція, Угорщина, Україна, літаків - Франція, Велика Британія, Німеччина, Україна, Росія; морських суден Німеччина, Швеція, Фінляндія, Україна, Польща. Великого значення набуло точне машинобудування. Країни Європи є виробниками побутової техніки, електричного та медичного обладнання, фотоапаратури, годинників, верстатів з програмним керуванням, вимірювальних приладів та іншої наукомісткої продукції.

Хімічна промисловість посідає важливе місце в економіці європейських країн. Найбільший у світі район нафтохімії сформувався у прибережній смузі Нідерландів та Бельгії. Велике значення має хімія полімерів. Вона представлена виробництвом пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучук. Вирізняються Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія, Росія. Традиційними для Європи стали фармацевтична промисловість (Швейцарія, Німеччина, Угорщина, Болгарія) та парфумерна (Франція, Польща, Велика Британія, Австрія).

Легка промисловість втрачає свої провідні позиції в країнах Європи у зв'язку з швидким зростанням виробництва тканин, одягу та взуття у країнах, що розвиваються з дешевою робочою силою. Однак є законодавцем моди.

Для деяких країн Європи традиційною стала харчова промисловість. Так, своїм виноробством вирізняються Франція, Іспанія, Болгарія, Молдова: пивоварінням — Німеччина та Чехія; виробництвом макаронів — Італія; масла та сирів — Нідерланди, Швейцарія, Італія: рибних консервів — Ісландія, Іспанія та країни Балтії; тютюнових виробів -Болгарія, Греція, Македонія, Албанія. Боснія і Герцеговина.

Своєю порцеляно-фаянсовою промисловістю відомі Німеччина, Україна, Да-нія, які виробляють багато якісного столового посуду та декоративної скульптури. Кінозірки світу часто відвідують Ліхтенштейн. Чехію далеко за межами Європи знають завдяки її кришталю та художньому склу. Бельгія займається обробкою діамантів не тільки для ювелірної справи, їй належить лідерство за виробництвом алмазних коронок для бурових інструментів.

Сільське господарство більшості європейських країн відрізняється високою інтенсивністю. В останні роки тут відбулася «друга зелена революція», яка, крім механізації та хімізації виробництва, передбачила широке використання електроніки, біотехнології та застосування біологічних методів боротьби з шкідниками. Все це призвело до того, що країни стали знаними на світовому ринку експортерами сільськогосподарської продукції: пшениці, цукру, винограду, фруктів, а також масла, сиру, консервованого молока.

Виходячи з природних умов, розрізняють чотири типи сільського госпо­дарства в Європі, кожний з яких має свою спеціалізацію: північноєвропейський, середньоєвропейський, південноєвропейський та балканський. У перших двох основною галуззю є тваринництво, у двох останніх — рослинництво.

Для північноевропейського типу характерне переважання молочного ско-тарства та вирощування кормових культур. Із зернових туг культивують невибагливі до ґрунтів та тепла жито та овес, з бульбоплідних — картоплю. Середньоєвропейський тип характеризується провідним розвитком молочно-м'ясного скотарства та свинарства. З зернових вирощують пшеницю та ячмінь; з технічних — цукрові буряки, льон-довгунець, ріпак, тютюн; з бульбоплідних — картоплю. Південноєвропейський тип сільського господарства спеціалізується на культивуванні субтропічних рослин: олив, інжиру, цитрусових, винограду, овочів, на зрошенні — бавовнику. З зернових основними є пшениця та кукурудза. Тваринництво менш розвинене. Воно представлене переважно розведенням овець та кіз. Для балканського типу основними є зернові культури — пшениця та кукурудза. Серед технічних переважають соняшник, тютюн, ефіроолійні культури (зокрема, олійна тро-янда). Вирощується багато винограду, овочів, фруктів. У тваринництві пред­ставлені різні галузі: молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.

6.Європейські країни мають добре розвинену транспортну мережу. Провідну роль у внутрішніх перевезеннях відіграють залізничний та автомобільний транспорт. Міжнародні перевезення вантажів здійснюються переважно за рахунок морського транспорту, пасажирів — автомобільного, залізничного, авіаційного.

За особливостями ЕГП та сучасним рівнем розвитку господарства в межах Європи виділяють три регіони: Західна Європа, Центральна Європа та Східна Європа. Країни Західної Європи не однакові за свою спеціалізацією та рівнем розвитку. Виходячи з цього, та враховуючи спільність географічного положення, їх об'єднують у три субрегіони: Північна Європа, Середня Європа та Південна Європа.

Висновок. До складу європейського регіону входять 44 суверенні держави та британська колонія Гібралтар. За рівнем економічного розвитку переважають високорозвинені країни. За формою правління більшість держав є республіками (проте збереглося 12 монархій), за формою адміністративно-територіального устрою — унітарні країни. Країни Європи мають вигідне ЕГП, оскільки лежать на перетині міжнародних транспортних шляхів, оточені економічними та політичними партнерами, наближені до сировинних баз сусідніх регіонів. На формування політичної карти Європи у XX ст. мали суттєвий вплив дві світові війни та розпад світової соціалістичної системи. Більшість країн Європи мають сильно виснажені природні ресурси. З паливних ресурсів провідну роль відіграють запаси кам'яного вугілля та у деяких країнах нафти і природного газу. З рудної сировини ряд країн мають великі поклади залізних, марганцевих, мідних руд та бокситів. Нерудні ресурси представлені солями, самородною сіркою, графітом, будівельними матеріалами. Водними ресурсами країни забезпечені достатньо, крім півдня та сходу. Земельні ресурси найкращими є у центральній та південній частині. Лісовими ресурсами вирізняються Скандинавські країни, Росія, Білорусь. Регіон багатий на рекреаційні ресурси. В Європі спостерігається І тип відтворення населення, для деяких країн притаманна депопуляція. Більшість держав є однонаціональними, з високим рівнем густоти населення та високим рівнем урбанізації. У господарстві країн провідними видами діяльності є промисловість та сфера послуг. Сільське господарство відрізняється високою інтенсивністю. Серед галузей промисловості основними є електро-енергетика, машинобудування (особливо автомобільне та точне), хімічна промисловість. Зі старих галузей важливу роль відіграють металургія та частково легка промисловість. Сільське господарство має спеціалізацію відповідно до природних умов. Виділяють його чотири типи: північноєвропейський, середньоєвропейський, південно-європейський та балканський. Європейські держави мають добре розвинуту транспорту мережу. За економічними особливостями виділяють країни Західної, Центральної та Східної Європи. В межах Західної Європи розрізняють країни Північної, Середньої та Південної Європи.

Федеративна Республіка Німеччини

План

1. Економіко-географічне положення

2. Природні умови і природні ресурси

3. Населення

4. Господарство: промисловість, сільське господарство, транспорт, зовнішні економічні зв'язки

5. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти Німеччини.

1.Німеччина — високорозвинена держава, що займає приморське положення у середній частині Західної Європи. Кордони з країнами-сусідами є сприятливими, оскільки Німеччина межує з високорозвиненими державами, що є її партнерами за Європейським Союзом. Всі сусідні країни, крім Швейцарії та Австрії, входять до військово-політичного блоку НАТО.

Німеччина розташована на перетині найважливіших транзитних шляхів сполучення Європи. Вона має вихід до Північного та Балтійського морів (але зручних бухт мало). Найбільшим портом є Гамбург. Сприятливим для розвитку господарства країни є її наближення до важливих мінерально-сировинних баз Європи (залізорудних басейнів Швеції, родовищ природного газу Нідерландів та Норвегії, лісових масивів Скандинавських країн).

2.Природні умови Німеччини в цілому сприятливі для розвитку господарської діяльності. В рельєфі переважають рівнини (Північно-Німецька, Баварське плато). В центрі країни проходить пояс давніх зруйнованих гір (Гарц, Шварцвальд, Рудні гори), які використовуються як рекреаційні райони. Молоді високі гори Альпи займають лише крайній південь. Клімат вологий. Літо достатньо тепле (+16...+20 °С), зима м'яка (+1,5... +3 °С). Такі природні особливості визначають спеціалізацію сільського господарства.

Мінеральними ресурсами Німеччина забезпечена недостатньо. Більшість їх значно виснажена. З паливних корисних копалин країна добре забезпечена на кам'яне (Рурський басейн — один з найбільших у Європі) та буре вугілля (Нижньорейський басейн). Серед рудної сировини є невеликі родовища мідних та поліметалевих руд. Істотним є видобуток нерудних корисних копалин: зокрема калійної та кухонної солей на півночі, графіту — на півдні, каоліну — на південному сході.

Країна має багато річок (Рейн, Дунай, Ельба), але через великі потреби виробництва відчуває дефіцит водних ресурсів. Значний гідроенергопотенціал мають річки Альп. Найбільш родючі бурі лісові грунти розміщені на рівнинах центру та півдня. На півночі переважають кислі дерново-підзолисті ґрунти. Лісові ресурси обмежені.

3.Для демографічної ситуації Німеччини характерний І тип відтворення населення. Природний приріст від'ємний -1,1 чол./тис. Результатом його є «старіння нації». Потребу у трудових ресурсах країна в значній мірі задовольняє за рахунок позитивного сальдо міграцій, До Німеччини прибуває найбільше в Європі тимчасових робітників переважно з країн Середземноморського басейну.

Німеччина — однонаціональна країна. Понад 99 % її населення складають німці. Значна частина населення сповідує два напрями християнства: протестантизм.

Німеччина є однією з найбільш густозаселених та високоурбанізованих країн світу. Середня густота населення складає 232 чол./км². Особливо густо

заселений основний промисловий пояс на заході країни — Рур. Рівень урбанізації - 87 %. Останнім часом спостерігається субурбанізація.

4.Німеччина високорозвинена постіндустріальна держава, виробництво якої неухильно зростає. У галузевій структурі економіки основним видом діяльності населення стала сфера послуг.

Промисловість країни працює переважно на імпортній сировині. Особливе значення мають новітні галузі: автомобілебудування, авіа-будування, електроніка, верстатобудування, нафтопереробка, фармацевтична промисловість. Водночас помітним є відступ на другий план старих промислових галузей: гірничодобувної, чорної металурги, текстильної. Для паливно-енергетичної промисловості характерне зростання ролі нафто-переробної промисловості, яка працює у портах на імпортній сировині (Гам­бург).

В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, на які припадає 64 % виробленої електроенергії. Значною й є частка атомних електростанцій. Вони дають 32 % електроенергії і розміщені здебільшого у Прирейнському районі. Частка гідроелектростанцій незначна — лише 4 %.

Чорна металургія — одна з найстаріших галузей німецької промисловості. В минулому вона тяжіла виключно до власних родовищ коксівного вугілля у Рурі. Нині чорна металургія зсувається в бік моря, де працює здебільшого на імпортній сировині (Бремен).

У Німеччині склалася потужна кольорова металургія переважно на привізній сировині. Найбільшу роль відіграє металургія алюмінію у Рурі. Країна також плавить значну кількість міді, свинцю, цинку.

Машинобудування є найбільшою галуззю німецької промисловості. Пріоритетного розвитку набуло транспортне машинобудування. Країна є найбільшим у Європі виробником автомобілів (Мюнхен, Штутгарт, Вольф-сбург, Кельн) і морських суден (Кіль, Гамбург, Бремен). Важливу роль відіграють також авіабудування, верстатобудування, точне машино-будування.

Спеціалізацією хімічній промисловості країни євиробництво полімерів, фармацевтика, фотохімія, синтез калійних добрив.

Традиційними галузями німецької промисловості є пивоварна (Баварія) та порцелянова (Мейсен).

Сільському господарству країни притаманні низькі показники зайнятості (близько 5 % населення) та висока продуктивність. Галузь лише частково забезпечує потреби населення у продовольстві. У галузевій структурі с/г значно переважає тваринництво, в якому основну роль відіграють молочне скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві головними є зернові (пшениця, жито, ячмінь), технічні (хміль, льон-довгунець, цукрові буряки, тютюн) та кормові культури.

Основним видом транспорту Німеччини є автомобільний (забезпечує 90 % пасажирообігу та 50 % вантажообігу). Найважливішою залізницею є Гамбург — Мюнхен. До 20 % вантажів перевозить річковий транспорт. У зовнішніх зв'язках переважають морський та авіаційний транспорт (найбільший аеропорт у Франкфурті-на -Майні).

У територіальній структурі господарства помітні великі диспропорції. Переважна частка промислових об'єктів концентрується в західній частині у Прирейському регіоні. З просуванням на схід їх кількість зменшується.

Німеччина активно підтримує всі форми зовнішніх економічних зв'язків з багатьма країнами світу. Більше половини її товарообігу припадає на країни ЄС. Держава експортує машини та обладнання, пластмаси, ліки, сталь і прокат, кокс. Водночас до Німеччини імпортуються мінеральна сировина (енергоносії, руди чорних та кольорових металів), ліс, значна частина продовольчих товарів та кормів для тваринництва.

Висновок. Німеччина — найбільш високорозвинена постіндустріальна держава Західної Європи. Головними галузями її економіки є сфера послуг та промисловість. У промисловості переважає машинобудування (особливо автомобілебудування, суднобудування, авіабудування, верстатобудування, точне машинобудування), електроенергетика, нафтопереробка, хімічна промисловість. Найбільшим промисловим районом є Рурський. Високоінтенсивне сільське господарство лише частково забезпечує потреби країни. Основними видами транспорту є автомобільний, залізничний, морський, авіаційний. Головні торгівельні партнери — країни ЄС.

Велика Британія

План

1. Економіко-географічне положення

2. Природні умови і природні ресурси

3. Населення

4. Господарство: промисловість, сільське господарство, транспорт, зовнішні економічні зв'язки

5. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти Великої Британії.

1.Велика Британія — високорозвинена острівна держава Західної Європи. Кордони з країнами-сусідами є сприятливими, оскільки Велика Британія межує з високорозвиненими державами, що є її партнерами за Європейським Союзом. Всі сусідні держави, крім Швеції та Ірландії, входять до військово-політичного блоку НАТО. Острівне положення країни в зв'язку з розвитком сучасних видів озброєння вже не гарантує, як раніше, її недо­сяжність під час військових дій.

Велика Британія лежить на перетині найважливіших морських та авіаційних шляхів сполучення між Північною та Середньою Європою. Сприятливим для розвитку господарства країни є її наближення до важливих мінерально-сировинних баз Європи (залізорудних басейнів Швеції, родовищ природного газу Норвегії, джерел лісу — Скандинавських країн).

2.Природні умови Великої Британії в цілому сприятливі для розвитку госпо­дарської діяльності. На південному сході переважають рівнини (Лондонська, Мідленд), на північному заході — старі зруйновані гори (Північно-Шотландське нагір'я, Пеннінські та Кембрійські гори). Клімат вологий. Це дозволяє впродовж усього року використовувати природні пасовища.

Мінеральними ресурсами Велика Британія забезпечена недостатньо. Більшість родовищ розробляються багато років і вже значно виснажені. З паливних корисних копалин країна найкраще забезпечена на нафту та природний газ за рахунок значних покладів шельфової зони Північного моря. Кам'яновугільні басейни розміщені в різних частинах країни, проте вони старі та сильно виснажені. Серед рудної сировини є невеликі родовища залізної руди низької якості у Мідленді, через що металургійні заводи працюють переважно на імпортній сировині. Досить істотним є видобуток нерудних корисних копалин: зокрема кухонної та калійних солей на північному сході Англії, каоліну — на південному заході.

Країна багата на водні ресурси. Річки повноводні, але короткі. Гідроенергопотенціал річок використовується в Шотландії та Північному Уельсі. Судноплавними є Темза та Северн. Найбільш родючі бурі лісові ґрунти розміщені на рівнинах південного сходу. Лісові ресурси незначні.

3.Для демографічної ситуації Великої Британії характерним є І тип відтворен­ня населення. Природний приріст є низьким і становить в середньому 1,3 чол./тис. Як результат - спостерігається «старіння нації».

У минулі століття у зв'язку з колоніальними захопленнями Велика Бри­танія була попереду всіх країн світу за кількістю емігрантів. Нині спостеріга­ється позитивне сальдо міграцій до країни.

Велика Британія — багатонаціональна країна. Більшість її населення скла­дають англійці (80 %), шотландці (15 %) і ірландці (4 %). Значна частина населення сповідує християнство: протестантами є англійці та шотландці, католиками — ірландці.

Велика Британія є однією з найбільш густозаселених та високоурбанізованих країн світу. Середня густота населення складає 247,4 чол./км². Особливо густо заселений основний промисловий пояс країни, який простягається від Лондона до Ліверпуля. Рівень урбанізації — 89 %. Останнім часом спостерігається субурбанізація. Найбільшими міськими агломераціями є Великий Лондон (13,9 млн чол.), Великий Манчестер (2,7 млн чол.), Бір-мінгем (2,6 млн чол.), Глазго (2 млн чол.). Від Лондона до Ліверпуля сформувався Англійський мегаполіс, в якому сконцентрована половина всього населення держави.

Велика Британія є високорозвиненою постіндустріальною державою. З почат­ку 90-х рр. XX ст. британська економіка переживає безперервну фазу підйому. У галузевій структурі економіки основним видом діяльності населення є сфера послуг. Частка її в структурі ВВП становить понад 70 %.

4.Промисловість країни працює переважно на імпортній сировині. Обсяг промислового виробництва країни в останні роки швидко зростає. Особливо це стосується новітніх галузей виробництва: електроніки, верстато-будування, фармацевтичної промисловості. Темпи розвитку традиційних галузей, таких як автомобілебудування, авіабудування, електротехніка, деревообробка незначною мірою знижуються. Водночас помітним є відступання на другий план старих промислових галузей: гірничодобувної (крім нафтогазової), чорної металургії, текстильної.

Для паливно-енергетичної промисловості характерне зростання ролі нафти і природного газу та скорочення частки вугілля для виробництва електроенергії. В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, значна частина яких працює на природному газі. На них припадає 76 % всієї виробленої електроенергії. В країні діє понад 20 атомних електростанцій, які дають 23 % електроенергії. Частка гідроелектростанцій незначна — лише 1 %.

Чорна металургія — одна з найстаріших галузей британської промисловості. В минулому вона тяжіла до власних родовищ залізних руд та коксівного вугілля у Мгдленді. Нині чорна металургія все більше зсувається в бік моря і працює здебільшого на імпортній руді та металобрухті (Південний Уельс, Йоркшир).

Британська кольорова металургія є однією з найпотужніших у Європі. Найбільшу роль відіграє металургія алюмінію у Шотландії. Країна виробляє вторинні рідкісні метали (уран, цирконій, берилій, ніобій), які користуються попитом на світовому ринку.

Машинобудування є найбільшою галуззю британської промисловості. Пріоритетного розвитку набули транспортне (літакобудування, ракето-будування, автомобілебудування) та точне машинобудування. Важливе місце посідає верстатобудування. Скоротилися роль суднобудування.

У хімічній промисловості зменшилася роль основної хімії: скоротилося виробництво мінеральних добрив та соди. Натомість підвищилася роль фармацевтики та виробництва побутової хімії.

Серед старих галузей господарства відома британська текстильна промис-ловість, яка виробляє вовняні, бавовняні, лляні та синтетичні тканини.

Сільському господарству країни притаманні найнижчі в світі показники зайнятості — близько 2 % економічно активного населення. Проте воно є високопродуктивним. Галузь забезпечує населення продовольством, а промисловість сировиною на ^½- 1/4 потреб. У галузевій структурі сільського господарства значно переважає тваринництво. Зростає роль скотарства. Традиційне колись вівчарство тепер дає мізерну частину сільгосппродукції. У рослинництві г:ловними є зернові (ячмінь, пшениця, овес) та кормові культури.

Острівне положення визначає першорядне значення для неї морського транспорту (забезпечує 90% всього вантажообігу країни). Найбільшими морськими портами країни є Лондон та Ліверпуль. У зовнішніх перевезеннях важливий авіаційний транспорт (найбільші аеропорти у Лондоні, Манчестері, Лутоні, Глазго). З «материковою» Європою підтримуються зв'язки через залізничний Євротунель під Ла-Маншем та паромні переправи.

У внутрішніх перевезеннях головним є автомобільний транспорт. Залізниці не витримують конкуренції з ним. Головною автомагістраллю є Лондон—Глазго. Швидко зростає мережа трубопроводів.

У територіальній структурі господарства помітні великі диспропорції. Історично близько 80 % промислової та сільськогосподарської продукції виробляється в Англії, яка займає лише половину від загальної площі країни.

Велика Британія активно підтримує всі форми зовнішніх економічних зв'язків з багатьма країнами світу. Основними торгівельними партнерами країни є члени ЄС, на яких припадає 54 % всього експорту та імпорту держави. Особливі пріоритети Велика Британія надає зв'язкам з Німеччиною, США, Францією та Нідерландами. Країна експортує машини та обладнання, пластмаси, ліки, рідкісні кольорові метали, нафту. Водночас до Великої Британії імпортуються мінеральна сировина (вугілля, руди металів), ліс, значна частина продовольчих товарів.

Висновок. Велика Британія — високорозвинена постіндустріальна держава Західної Європи. Головними галузями її економіки є сфера послуг та промисловість. У промисловості переважає машино-будування (особливо транспортне та точне), електроенергетика, хімія полімерів. Важливими промисловими районами є Мідленд, Йоркшир, Південний Уельс. Високоінтенсивне сільське господарство частково забезпечує потреби країни. Основними видами транспорту є морський, авіаційний, автомобільний. Головні торгівельні партнери — країни ЄС.

Франція

План

1. Економіко-географічне положення

2. Природні умови і природні ресурси

3. Населення

4. Господарство: промисловість, сільське господарство, транспорт, зовнішні економічні зв'язки

5. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти Франції.

1.Франція — високорозвинена держава, що займає приморське положення у Західної Європи. Кордони з країнами-сусідами є сприятливими, оскільки вона межує з високорозвиненими державами, що є її партнерами за Європейським Союзом. Всі сусідні країни, крім Швейцарії, входять до військово-політичного блоку НАТО.

Франція розташована на перетині найважливіших транзитних шляхів сполучення Європи. ²/₃ її кордонів — морські. Франція має вихід на півдні до Середземного моря (порт Марсель), а на заході безпосередньо до Атлантичного океану (порт Гавр). Сприятливим для розвитку господарства країни є її наближення до важливих мінерально-сировинних баз Європи (залізорудних басейнів Швеції, лісових масивів Скандинавських країн), Північної Африки (нафтогазових родовищ Алжиру та Лівії), Південно-Західної Азії (нафта Перської затоки).

2.Природні умови Франції в цілому сприятливі для розвитку господарської діяльності. Більшу половину території становлять рівнини (Північно-французька, Аквітанська). У центрі країни знаходяться давні зруйновані вулканічні гори (Центральний масив), які використовуються як район відпочинку та туризму. Молоді високі гори займають лише крайній південь (Піренеї) та південний схід (Альпи). Клімат на півночі помірний морський з надмірним зволоженням та невеликими річними амплітудами коливання температур. На півдні — субтропічний з вологою та теплою зимою та сухим спекотним літом. Такі відмінності клімату визначають широку спеціалізацію сільського господарства.

Мінеральними ресурсами Франція забезпечена краще інших країн Західної Європи. З паливних корисних копалин відомі родовища кам'яного вугілля на сході (Лотарингія). Серед рудної сировини є значні поклади алюмінієвих (на півдні) та уранових руд (в центрі). У Лотарингії тривалий час розробляються залізні руди середньої якості. З нерудних корисних копалин вирізняються запаси калійної та кухонної солі на сході.

Країна добре забезпечена водними ресурсами. Найбільшими річками є Рона, Луара. Сена, Гаронна, Рейн. Значний гідроенергопотенціал мають Рона та її альпійські притоки. Найбільш родючі бурі лісові ґрунти сформувалися на вулканічних породах Центрального масиву.Лісові ресурси обмежені. Дуже відомі природно-рекреаційні ресурси Лазурного берега та Альп.

3.Для демографічної ситуації Франції характерний І тип відтворення населення. Природний приріст низький: З чол./тис. Наслідком цього є «старіння нації». Для країни притаманне позитивне сальдо міграцій.

Франція — однонаціональна країна.Понад 82 % її населення становлять французи. Незначну частку складають ельзасці, корсиканці, бретонці. Переважна більшість населення є християнами-католиками.

Франція є однією з найбільш густозаселених та високоурбанізованих країн світу. Середня густота населення складає 110,4 чол./км². Особливо густо заселені околиці Парижа та Ліона. Рівень урбанізації — 73 %. Спостерігається субурбанізація.

Найбільшими містами країни є Великий Париж (11,3 млн чол.), Ліон 1,3 млн чол.), Марсель (1,2 млн чол.), Лілль (1,2 млн чол.). На заході сформувалася величезна поліцентрична міська агломерація Лотарингії. Околиці Парижа — найбільший урбанізований район Європи.

4.Франція — високорозвинена постідустріольна держава, виробництво якої неухильно зростає. У галузевій структурі економіки основним видом діяльності населення стала сфера послуг.

Особливе значення у промисловості мають новітні галузі: автомобілебудування, авіабудування, верстатобудування, хімічна промисло-вість.

Паливно-енергетична промисловість працює на імпортних нафті і природно­му газі та з використанням місцевого кам'яного вугілля. В електроенергетиці провідну роль відіграють атомні електростанції, на які припадає 76 % виробленої електроенергії. Значною є частка гідроелектростанцій. Вони дають 20 % електроенергії і розміщені здебільшого у передгір'ях Альп і Піреней. Частка теплової енергетики незначна (4 %). На півночі працює припливна електростанція «Ранс».

Чорна металургія — одна з потужних галузей французької промисло-вості. В минулому вона тяжіла виключно до власних родовищ залізних руд та коксівного вугілля в Лотарингії. Нині чорна металургія зсувається в бік моря, де працює на імпортній сировині.

У Франції склалася потужна кольорова металургія, її основною галуззю є алюмінієва промисловість, яка працює на власній сировині.

Машинобудування є найбільшою галуззю французької промисловості. Най­більшого значення набуло транспортне машинобудування. Країна є великим виробником автомобілів (Париж), літаків (Тулуза, Париж) та морських суден (Марсель, Нант, Брест, Тулон). Важливу роль також відіграє точне машино-будування (Париж, Ліон).

Франція має розгалужену хімічну промисловість. З імпортної сировини виробляються пластмаси, хімічні волокна, синтетичний каучук, шини (Париж, Марсель, Гавр). На власній сировині налагоджений синтез соди та калійних добрив. Традиційними галузями Франції є парфумерна та фармацевтична.

Важливими галузями французької промисловості виступають також текс­тильна, швейна та виноробна.

Сільському господарству країни притаманні достатньо високі показники зайнятості (близько 9 % населення) та висока продуктивність. Галузь переважно забезпечує потреби населення у продовольстві, а частину зерна та цукру експортує. У галузевій структурі с/г значно переважає тваринництво, в якому основну роль відіграють молочне скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві головними є зернові (пшениця, кукурудза, на півдні на зрошенні рис), технічні (цукрові буряки, тютюн, хміль, оливи) та кормові культури. За вирощуванням винограду Франція поступається лише Італії. Повсюдно розвинене садівництво та картоп-лярство. На Корсиці вирощують цитрусові, та південному сході — квіти.

Курортне господарство та туризм є галузями міжнародної спеціалізації Франції. Найвідоміші курорти знаходяться на Лазурному Березі (Ніцца, Канни, Сен-Тропез) та в Альпах. Туристів також приваблює історична спадщина країни.

Основним видом транспорту є автомобільний (забезпечує 50 % пасажирообігу та 40 % вантажообігу). Франція — батьківщина швидкісних залізниць. Тут діє їх дві гілки: Париж—Марсель та Париж—Бордо. У зовнішніх зв'язках переважають морський та авіаційний транспорт (найбільші аеропорти у Парижі). Підводними трубопроводами з Північної Африки до Франції надходять нафта та природний газ.

У територіальній структурі господарства країни помітні великі дис-пропорції: ³/4 промислових виробництв концентруються на схід від лінії Марсель—Гавр. Далі на захід зростає частка сільського господарства.

Франція активно підтримує всі форми зовнішніх економічних зв'язків з багатьма країнами світу. ²/з її товарообігу припадає на країни ЄС, США та Японію. Держава експортує машини та обладнання, пластмаси, парфуми, сталь і прокат, алюміній, а також зерно, цукор, виноград та вина. Водночас до Франції імпортуються мінеральна сировина (нафта, природний газ, руди чорних і кольорових металів), ліс, деяка сільськогосподарська продукція (бавовник, вовна, кава, чай).

Висновок. Франція — високорозвинена постіндустріальна держава Західної Європи. Головними галузями її економіки є сфера послуг та промисловість. У промисловості переважає машинобудування (особи-во автомобілебудування, авіабудування, суднобудування, точне маши-нобудування), атомна енергетика, хімічна, текстильна та харчова промисловості. Найбільші промислові райони розміщені на сході країни. Сільське господарство не лише забезпечує потреби країни у продовольстві, а й експортує зерно та цукор. Важливою галуззю міжнародної спеціалізації Франції є туризм. Основні види транспорту — автомобільний, залізничний, морський, авіаційний. Головні торгівельні партнери — країни ЄС, США, Японія.

Італія

План

1. Економіко-географічне положення

2. Природні умови і природні ресурси

3. Населення

4. Господарство: промисловість, сільське господарство, транспорт, зовнішні економічні зв'язки

5. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти Італії, атласи.

Офіційна назва — Італійська Республіка.

Державний устрій — парламентська республіка, унітарна держава.

1.Італія — високорозвинена держава, що займає півострівне положення у південній частині Західної Європи. Кордони з країнами-сусідами є сприят-ливими, оскільки Італія межує переважно з високорозвиненими державами, що є її партнерами за Європейським Союзом. Більшість сусідніх країн є нейтральними позаблоковими державами. Франція партнер Італії за військово-політичним блоком НАТО. На території країни розміщено два анклави — Сан-Марино та Ватикан.

Італія розташована на перетині найважливіших транзитних шляхів сполучення між Європою, Африкою, Азією, близько до Суецького каналу. Переважна більшість кордонів морські. Найбільшим портом є Генуя. Сприятливим для розвитку господарства країни є її наближення до важливих мінерально-сировинних баз Північної Африки (нафтогазових родовищ Алжира та Лівії) та Південно-Західної Азії (нафта Перської затоки).

2. Італії різноманітні. У рельєфі 80 % площі складають молоді сейсмічно активні гори, що утруднює освоєння території (Альпи та Апенніни). Лише 20 % займає на півночі Падуанська низовина - головна житниця країни. Клімат субтропічний з вологою теплою зимою та сухим спекотним літом, через що рослинництво потребує зрошення. Такий клімат сприяє розвитку курортного господарства.

Мінеральними ресурсами Італія забезпечена погано. З паливних корисних копалин третину від потреб забезпечує природний газ (Падуанська рівнина). З рудної сировини є унікальні родовища ртутних руд на північному заході та невеликі поклади поліметалевих руд на Сардинії та північному сході. Істотним є видобуток нерудних корисних копалин: білого мармуру (Каррара), самородної сірки, калійної .та кухонної солей на Сицилії. Через особливості клімату водні ресурси обмежені. Річки невеликі, влітку сильно міліють, деякі пересихають. Лише річка По повноводна протягом року. Значний гідроенергопотенціал мають річки Альп. Земельні ресурси багаті: переважають коричневі, бурі лісові ґрунти та червоноземи. Лісові ресурси в Альпах мають переважно ґрунтозахисне значення. Своїми рекреаційними ресурсами особливо вирізняються Італійська Рив'єра та Альпи.

3.Для демографічної ситуації Італії характерний І тип відтворення населення. Природний приріст від'ємний 0,9 чол./тис. Результатом його є «старіння нації». Через регіональні диспропорції економічного розвитку для Італії притаманні активні міграції населення. В межах країни їх основні напрямки простежуються з відсталого півдня на розвинену північ. У цілому для країни характерне негативне сальдо міграцій. Тимчасові робітники з Італії працюють у сусідніх розвинених країнах.

Італія — однонаціональна країна: 94 % - італійці. Незначну частку складають сардинці та фріули. Переважна більшість населення є християнами-католиками.

Італія є однією з найбільш густозаселених країн світу. Середня густота населення складає 194,2 чол./км². Максимальних значень цей показник сягає на високорозвиненій півночі. Рівень урбанізації — 67 %. На півночі спостерігається субурбанізація. Найбільшими містами країни є Мілан (4,2 млн чол.), Неаполь (З млн чол.), Рим (2,8 млн чол.), Турін (1,3 млн чол.). На півночі формується суцільна урбанізована зона: Турін— Мілан—Бергамо.

Італія високорозвинена постіндустріальна держава. Проте у територіальній структурі господарства помітні разючі контрасти між розвиненою північчю і відсталим півднем. Для вирівнювання їх розвитку держава активно проводить регіональну політику щодо зростання господарства південної частини.

4.Промисловість країни працює переважно на імпортній сировині. Особливе місце в ній посідають новітні галузі: автомобілебудування, авіа будування, верстатобудування, електроніка, хімічна промисловість. Тради-ційно важливими залишаються легка та харчова промисловості. Водночас зменшується значення старих промислових галузей: гірничодобувної промисловості та чорної металургії.

У паливній промисловості зростає роль нафтопереробки, яка працює у портах на імпортній сировині (Мілаццо, Генуя, Венеція). В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, на які припадає 78 % виробленої електроенергії. Значною є й частка гідроелектростанцій. Вони збудовані на гірських річках і дають 20 % електроенергії. Частка атомної енергетики незначна — лише 1,5 %. З нових джерел енергії використовується внутрішнє тепло Землі.

Чорна металургія працює виключно на імпортній сировині. Найбільший металургійний комбінат Європи розміщений на півдні у порту Таранто. Кольорова металургія використовує переважно привізну сировину. Вона плавить алюміній, свинець, цинк, магній, ртуть.

Машинобудування є найбільшою галуззю італійської промисловості. Пріоритетного розвитку набуло транспортне машинобудування, особливо складання автомобілів (Мілан, Неаполь, Турін (компанія «ФІАТ»)). Виготовляють також морські судна (Трієст, Генуя, Палермо, Ліворно), літаки (Турін, Неаполь), верстати (Мілан, Турін), електроніку (Мілан, Турін, Рим, Неаполь).

Спеціалізацією в хімічній промисловості Італії є виробництво полімерів, шин, фармацевтики, парфумів. Традиційні галузі італійської промисловості — легка (текстильна, швейна, взуттєва) та харчова (макаронна, виноробна, олійна, плодоовочеконсервна, цукрова).

Для сільського господарства країни характерні достатньо високі показники зайнятості (понад 12 % населення). Галузь лише частково забезпечує потреби населення у продовольстві. У галузевій структурі с/г значно переважає рослинництво. Вирощують зернові (кукурудзу, пшеницю), технічні (оливи, тютюн, цукрові буряки), овочеві культури, цитрусові. За вирощуванням винограду Італія посідає І місце в світі. Роль тваринництва незначна. Основними є молочне скотарство, свинарство та птахівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, кіз та овець.

Основним видом транспорту Італії є морський (забезпечує 90 % вантажообігу). У внутрішніх перевезеннях важлива роль належить автомобільному та заліничному транспорту. Працює швидкісна залізниця Мілан—Неаполь. У зовнішніх зв'язках важливе значення авіаційного транспорту.

Італія активно підтримує всі форми зовнішніх економічних зв'язків з багатьма країнами світу. Майже половина її товарообігу припадає на країни ЄС. Держава експортує машини та обладнання, прокат металів, тканини, одяг, взуття, харчові продукти. Водночас до країни імпортуються мінеральна сировина (енергоносії, руди чорних та кольорових металів), ліс, хімікати, сільгоспсировина (бавовник, вовна), деякі продовольчі товари.

Висновок. Італія — високорозвинена держава Західної Європи. Головними галузями її економіки є сфера послуг та промисловість. У промисловості переважає машинобудування (особливо автомобіле-будування та точне), хімічна, легка та харчова промисловості. В країні спостерігаються сильні контрасти у рівнях розвитку північної і південної частин. Найбільші промислові центри (Мілан, Турін) знаходять на півночі. Сільське господарство, в якому переважає рослинництво, лише частково забезпечує потреби країни. Основними видами транспорту є морський, автомобільний, залізничний, авіаційний. Головні торгівельні партнери — країни ЄС.

Держави-сусіди України

План

1.Сусідство з Росією

2. Словаччина

3. Румунія, Угорщина та Молдова

4.Польща

Використання карт: фізична та економічна карти світу, атласи.

1.Надзвичайно важливими для соціально-економічного розвитку країни є її відносиниіз сусідами першого порядку, тобто з тими, хто безпосередньо з нею межує. Від цих країн залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво із сусідськими країнами є особливо вигідним через територіальну близькість і відсутність третьої сторони у взаєминах. Для України, яка інтегрується в європейське співтовариство, транскордонне співробітництво відіграє дуже важливу роль. Давайте дізнаємося докладніше, які соціально-економічні особливості властиві нашим найближчим сусідам. Почнемо з Росії.

Україну і Росію пов'язує багато спільного: слов'янське коріння, багатовікова історія, нарешті, багато кілометрів спільного кордону. Зараз обидві країни пов'язані найтіснішими економічними, політичними, культурними відносинами, які іноді стають проблемними.

Офіційна назва — Російська Федерація. Площа — 17 млн км². Населення — 141,9 млн осіб (2009 р.). Столиця — Москва. Постсоціалістична країна з пере­хідною економікою. Президентсько-парламентська республіка, федеративна держава.

Росія — євроазіатська держава: 1/3 її території розташована в Східній Єв­ропі, 2/3 — в Північній Азії. Калінінґрадська область розташована на захід від основної території країни і відділена від неї Латвією і Литвою. Суходолом Росія межує з 14 державами. 2/3 російських кордонів є морськими. Вихід до трьох океанів.

Розпад СРСР змінив геополітичне положення Росії: виникли нові кордони із суверенними державами — колишніми республіками Радянського Союзу, обмежився вихід до Балтійського моря, а також до портів і військово-морських баз Чорного моря. Політичні і економічні зміни в регіоні спричинили виникнення вогнищ нестабільності.

Величезна різноманітність кориснихкопалин:запаси паливно-енергетичнах

ресурсів, (вугілля, нафта і газ, торф, горючі сланці, уран), багата рудна база різноманітна сировина для будівельної і хімічної промисловості.

34 % її території вкрито лісами. Росія входить до п'ятірки країн світу, що мають найбільші запаси водних ресурсів (більша їх частина зосереджена у Си­біру).

Різноманітність клімату та природн